Вино. Поезія. Meridian Czernowitz та Остання Барикада

Автор:

Мария Банько

31.08.2016

271

Остання Барикада починає курс осінніх поетичних читань.

Вже 7 вересня у рамках туру Meridian Czernowitz в Остання Барикада відбудеться Винно-поетичний вечір Ігоря Померанцева.

14199228_893164277482069_7123306628902752028_n

Що потрібно знати про подію?

Коли: 7 вересня, 20:00

Де: Остання Барикада, Майдан Незалежності, біля Лядських воріт. Вхід — вільний, але бронювання обов’язкове

Бронювання місць: 068 907 1991

Що потрібно знати про учасників?

circle

Ігор Померанцев

Поет, письменник, радіоведучий

«Брафельд, Кляйн, Крошкин – эти имена были на устах. Эти имена выносили приговор, апеллировали к Богу, своему Богу – Асклепию, добивались пересмотра дела, помилования. И так было не только в городке моего детства. В белокаменной и гранитнокаменной тоже были свои светила. Приходил Брафельд – украинцы называли его «Брахфельд» – и кричал на маму и папу: «Отворите окна, напустите морозу, иначе ваш сын умрет!» И удалялся. За его плечами хлобыстал алый плащ. Таких магов нет в Мюнхене. Некому передоверить свое тело или тело сына. Нет в Мюнхене богов в заразонепроницаемых нимбах. Да, в Империи наука паслась на задворках жизни. Пределом прогресса были кабинет Вильгельма Рентгена да игла Франка. Магам приходилось отращивать особо чувствительные антенны и щупальца. Никто в Старом и Новом Свете не ставил диагнозов точнее. Мы знали слабости богов: кого ласкает Крошкин, с кем чокается Кляйн. Этот сонм идолищ был главней секретарей обкома, потому что без них не выжил бы даже самый первый секретарь. Вспоминая в Мюнхене магов в атласных плащах, я перестаю быть атеистом. Вера – это пертусинный запах в детской, холод чужих пальцев в подреберье, отпечаток стетоскопа на лопатке. Какой же я атеист, если в моей детской ступала нога Брафельда, Кляйна, Крошкина».

Джерело

Корисні посилання

Бесіда з Ігорем Померанцевим на Торф TV

Ігор Померанцев у Facebook

Ігор Померанцев: Вино вбиває

Добірка текстів на TextOnly

Бесіда: Червоне сухе — це я

Бібліографія: «Альбы и серенады» / «Стихи разных дней» / «Красное сухое» / «По шкале Бофорта» / «Служебная лирика» /«NEWS» / «Винные лавки» / Homo eroticus / «КҐБ та інші…»

circle (1)

Оксана Забужко

Поетеса, письменниця і філософ

І.
Ти казав їх любити, Господи, —
це червоне світло, що б’є крізь повіки,
цю юрбу босхівських пик, що шпурляють у Тебе каміння,
вивергаючи з дна пересохлих на жужіль душ
найчорніші під небом прокльони:
«Роз-пни! Роз-пни!» — рветься рев із пітьми горлянок,
гоготить, як в метро, по підземнім тунелю віків
(стук “вагонзаків” по стиках рейок!) –
і відлунює з другого боку: «Зі∂ — хайль! Зі∂ — хайль!».
Засклені очі,
викинуті руки,
стиснуті кулаки.
Се люди Твоя, Господи.
Бачиш: вони не змінились:
амфітеатри Колізеїв,
стокмовиська бестіаріїв,
дух горілого людського м’яса на площах Мадріда –
це вони несуть оберемки хмизу на автодафе,
всапують хтивими ніздрями хруст єретицьких кісток
(кат опускає червоний каптур на обличчя,
слідчий спрямовує в вічі сліпучий прожектор лампи,
центуріон поправляє бляху на ремені…).

А це — мій народ, Господи:
видибає із “вагонзаків”, похитуючись на нетвердих ногах,
валиться долі, упившись першим ковтком свободи,
тремтячи підводиться, збивається в купи,
мутним зором обводить довкілля в пошуках пастуха –
інквізитора, кесаря, центуріона, —
того, хто скаже: «Прийдіть, вклоніться мені –
і визволитесь oд себе!», —
і вже наливаються, тверднуть м’язи,
випружуються руки, намацуючи каміння,
і засклівають очі, і радо гупає кров,
виносячи клекотом з тьми набряклих горлянок
той самий, правічний ритм
двотисячлітнього крику…

Се люди Твоя, Господи.
Пошли їм іще раз Сина свого.
Приходь, Господи:
вони готові.

II.
8.08.2008
Історіє, суко,
ти знову хапаєш мене за горло,
ти знову витрушуєш з мене душу,
ти знов заганяєш мої думки
в чорний тунель нутряного крику:
«No passaran! Вони не пройдуть!» –
засипаючи решту овиду
сірим щебенем ранкових новин,
інтернет-курявою, як по бомбьожці,
знов закрашуєш світ у всього дві барви зі спектра:
офірною кров’ю – червоне,
і коричневе — брудом підлот…
І знов мене косять безсонні ночі,
як площу, по котрій проходить армія,
і знов я влізаю в танк,
простукую панцир, підрихтовую коліщатка,
підкручую слова петицій і апелів, щоб жодне не затнулось:
No passaran! Вони не пройдуть!..

Історіє, суко, будь ти проклята –
вони ж проходять, вони ж завжди проходять:
по трупах наших надій,
по золі згорілих ілюзій —
не так, то інак, не прямо, то боком, раком,
маневром, обходом захоплюють території
одну по одній, сунуть з розколин, щілин,
з увімкненого й вимкненого, з отворів і розеток,
обертаючи все на загладу, вкриту лузгою
зжованих життів
і схаркнутих вір…

Так чому ж я мушу
стояти на цім п’ятачкові — вузенькім окрайчику —
в повному бойовому виряді, з протигазом включно,
і волати, як оглашенна: «Вони не пройдуть!» —
невже лиш на те, щоб подати знак
(променем ліхтарика по безкрайній мапі)
що у цій-от точці – принаймні в цій, —
допоки її закрито
шістдесятьма каге мого живого тіла,
вони й справді —
не пройдуть?

Корисні посилання

Офіційний сайт: Оксана Забужко

Оксана Забужко у Facebook

Бібліографія: Травневий іній / Диригент останньої свічки / Дві культури / Інопланетянка / Філософія української ідеї та європейський контекст / Автостоп / Kingdom of Fallen Statues / Польові дослідження з українського сексу / Шевченків міф України / Хроніки від Фортінбраса / Новий закон Архімеда. Вибрані вірші 1980-1998 / Казка про калинову сопілку / Друга спроба: Вибране / Сестро, сестро (повісті й оповідання) / Let my people go. 15 текстів про українську революцію / Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій / Музей Покинутих Секретів / Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби / І знову я влізаю в танк

Ірина Цілик

Поет, письменниця і режисер

Пам’ять заповнено.
Добре, видалю кілька спогадів
і збережу натомість цей жовтий жовтень,
який щодня змінюється,
ніби паролі на блокпостах.

У маленьких містечках,
назви яких тепер я знаю всі-всі,
ночіє дуже рано, ти кажеш — о шостій.
Але поки сонця більше,
ніж я можу взяти з собою.
Тіні грають на сутулих спинах будинків,
на одному з твоїх нових облич,
на стовпі з оголошеннями.
«Автобусні рейси: Москва, Ростов, Крим…»
Дивись, а тут на четвертому поверсі
інша кладка — вже відбудовують.
Деякі доми, деяких людей.
Не все. Авжеж.

У маленьких містечках
гучно ляпаються, лопаються каштани
в ранах асфальту,
біжать підстрибом, зупиняються
десь біля «папи» й «мами»,
писаних крейдою, либонь, тієї ж власниці,
чию маленьку загублену шапочку
вивісили, як маячок, на паркані.
Люди з дитячими возиками,
з колючими поглядами,
не знають, чого чекати від таких, як ти, —
у формі.
Нам продають тут воду і сигарети.
Нам тут не дуже раді.

Жовчний жовтень іще жовтіший
дорогою від Попасної до Золотого.
Ти виходиш на одному з поворотів.
Я їду далі.
Нам примарилася, мабуть, ця ніч —
у порожній лікарняній палаті,
з АК під ліжком.
Уранці привезли двох інсультників,
наш схрон довелося звільнити.
Я поставлю подушки трикутничками,
як було.
Хоча в них лишилися сни
про майбутнє у великих містах,
назви яких
наразі
не мають жодного значення.

Джерело

Корисні посилання

Ірина Цілик у Facebook

Проект: Портрет українського поета

Бібліографія: Ці: поетична збірка / Післявчора: повість / Дивовижна Україна / Родимки: прозова збірка / Червоні на чорному сліди / Таке цікаве життя / Глибина різкості: поетична збірка / МІСТОрія однієї дружби

circle (4)