Черга, що тягнеться від вхідних дверей за ріг вулиці, й декілька разів завертається змійкою. Добре, що гроза із зливою пройшла якраз за годину до того. «Вибачте, а куди це черга?», — запитують перехожі. «На концерт. Жадан і Собаки в космосі виступають». «А-а-а, Жадан», — багатозначно протягують і кивають головами ті, хто намагаються в своїй пам’яті згадати де вони чули це прізвище. Згодом хтось скаже, що 800 слухачів на концерті це «рівень», бо декілька років тому було, може, 20. А інші будуть дивуватись, як у мільйонному місті на групу, де фронтмен один з найвідоміших українських поетів, прийшла навіть не тисяча.

unspecifiedyty

Організатори обіцяли запустити відвідувачів о 19.00, і, звичайно, відкрили двері на годину пізніше. «Чому така погана організація?», «Нічого, коли будемо як оселедці в банці у фан-зоні, тоді зігріємось», «Чому життя не вчить мене не вірити вказаному часу?», «Скоро Собакам Палац спорту треба буде». Але ніхто не злився, не нервувався. «На концертах Жадана ти віддаєш негатив і отримуєш заряд енергії», — говорять у черзі.

unspecified-10-gh

Здавалось, що у фан-зоні ми будемо не танцювати, а коливатись притиснуті усі разом. Але невеликий зал SENTRUM виявився досить просторим, як для фанатів пісень на соціальну тематику.  Публіка, яка підспівує «Я залишаюсь — це моя країна», та «За*бали» дуже різна.

В черзі ми познайомились з милою парою за 50, які слухають новий альбом «Пси» майже кожного ранку. А ще  —  студенти, професори, фанатки і їх кремезні чоловіки, бізнесмени і їх супутниці ледь не у вечірніх платтях.

Так «епічно», як сказала дівчина поряд зі мною, Собаки ще не виходили. Яскраве світло, різнокольорові прожектори, велика емблема на екрані. Згадуючи перші концерти у Києві, де іноді навіть сцени нормальної не було,  це дійсно був зовсім інший рівень.

Почали з пісні, яка в альбомі називається «Інтро» (тобто вступ), але більш відома як «Привіт, аутсайдери». Жадан вітається з Києвом як «аутсайдерами» та «невдахами» чиї душі виявились зайвими, але усе таки закінчує тим, що «ви найкраще, що є у цьому світі».

Одна пісня закінчувалась і починалась інша, без перерв та балачок. Музиканти лиш іноді пили воду та настроювали інструменти, а Жадан пив якусь субстанцію з бутля. Мабуть, як завжди, то був коньяк.

unspecified-6-g

Було лиш декілька присвят. Пісня «За*бали» — депутатам які знову не ввели візовий режим із Росією, «Єрусалим» —  землі, яку хочуть відібрати та дві пісні про Харків: «Інстаграм» (про мера) та «Радіо Харків».

«А цю пісню ми ще не грали такій великій публіці» — говорить Жадан, і підглядає у листочок на підлозі. «Ой, та не вигадуйте» — сміються з залу. «Ракети» — остання спільна робота Жадана та Собак, своє перше «дітище» вони теж зіграли — «Зброя пролетаріату».

«Вчи історію — готуй революцію» — стало закликом, який скандував увесь зал.

У залі часто викрикували, що хочуть почути «Натаху» та «300 китайців». «Натаха» — пісня про кохання, білоруських партизанів та Мостиські. Фраза «я люблю цю країну, навіть без кокаїну» — стала культовою. «300 китаців» — про нелегку долю мігрантів туди, на захід.

Останню зіграли на біс, а першу, мабуть, залишили на наступний концерт. Який, сподіваємось, збере ще більше фанатів.

unspecified-9-tgr

Фото: Валентин Кузан

Добавить комментарий