-7 C
Kyiv
Суббота, Ноябрь 17, 2018
27657356_1170813989715665_1715137512709321167_n

Моє зрадливе світло — опера Сальваторе Шарріно

Остання з трьох постановок “Уха” для Національної опери – українська прем’єра “Luci mie traditrici/Моє зрадливе світло” Сальваторе Шарріно. Лібрето автора, за п’єсою “Зрада заради честі” Джачінто Андреа Чіконіні, 1664 року.
Виконують: Естер Лабурдет, Руперт Берґман, Майкл Тейлор, Стефан Олрі, Ухо-ансамбль. Диригує Луїджі Гаджеро.

В ніч з 16 на 17 жовтня 1590 року Карло Джезуальдо, князь Венози, вбив Марію д’Авалос і Фабріціо Карафу – свою дружину та її коханця. Згодом Карло Джезуальдо видав шість книг п’ятиголосних мадригалів, п’ята і шоста випереджали свій час на триста років – ця обставина зробила вбивство в ніч з 16 на 17 жовтня 1590 року одним з найвідоміших в історії музики.
Сюжет на диво добре задокументований: всі троє належали до найвельможніших італійських родин. У нас є листи закоханих, рапорт про огляд тіл, свідчення очевидців, епітафія Торквато Тассо і навіть доповідь посла Венеціанської республіки, написана за два дні після подій. Убита була першою красунею Неаполя, Джезуальдо був її двоюрідним братом і третім уже чоловіком, перший помер від «надлишкового сімейного щастя». Коханців дійсно застали зненацька, але вбивство не було імпульсивним – Джезуальдо його планував. У призначений час до спальні увірвалися троє чоловіків з аркебузами й піками, вони закололи Карафу. В момент смерті він був одягнений в жіночий одяг. Дружину Джезуальдо вбив сам. За свідченнями служника, після першого удару кинджалом, він вибіг з кімнати зі словами «Я не вірю, що вона мертва» – і, повернувшись у спальню, завдав їй ще двадцять вісім ударів. У родовому палаці Марії д’Авалос досі зберігається ліжко, в якому її було вбито. Різьблене, з червоним пологом, воно ефектно з’являється у фіналі відомого доку-фікшена Вернера Герцога про Джезуальдо «Смерть на п’ять голосів».
Коли Джезуальдо повернувся у свій родовий замок у Венозі (кодекс честі і соціальний статус не передбачали можливості суду) – перші кілька місяців він просто рубав ліс у долині. Потім поїхав до Феррари, займатися музикою і свататись до іншої жінки. Отримавши її згоду, повернувся додому – більшість його гіперекспресивних творів було написно у замку із вирубленим лісом довкола. В кінці життя психічні розлади у князя, якого роками мучили докори сумління і тяжка депресія, посилилися. Слуги були зобов’язані щодня бити його; багато років поспіль він намагався дістати мощі свого канонізованого родича – в надії, що вони його зцілять. Помер Джезуальдо чи то від больового шоку внаслідок побоїв, чи то від нападу астми. Друге означає, що задихнувся.
Як розповісти таку історію в опері на 70 хвилин? Як це зробив Шарріно, за мотивами п’єси Чіконіні про герцога і герцогиню Маласпіна, – задихаючись. Основний вокальний жест у «Моєму зрадливому світлі» (жодної арії у звичному розумінні, постійно повторюваний прийом довгих заспівів і проковтнутих слів, перебитих інтенсивними паузами) – неможливий тільки як механічний засіб, для цього він надто тотальний. Разом із поетичним текстом лібрето, складеним із недомовок, він дає відчуття деліріуму, обсесії. Носій – і основний оповідач – очевидний, весь наратив переривається, коли герцог непритомніє. Однак у кошмар залучені всі учасники: вокальний жест однаковий для всіх.
Псевдоман’єристські, орнаментальні вокальні лінії тонуть в улюблених водах Шарріно – тиші та її межових проявах. Це геніальна композиторська робота з матеріалом.
Сюжет працював би як класичний любовний трикутник, якби не фігура служника. В героїню закохані всі учасники історії, вона абсолютний об’єкт бажання – або постає такою у фантазії чоловіка. Її спів притлумлений, суб’єктом вона стає тільки у сценах, де говорить із коханцем. Але хто коханець? Хоча партію виконує контратенор, її вокальний діапазон – контральто, жіночий голос. До того ж, гість лише повторює репліки герцогині або знаходить до них синоніми. Герцог співає бас-баритоном, його служник – тенор, змушений співати в діапазоні баритона. Головних героїв, можливо, двоє, а не четверо: коханець і служник – продовження, відгомони герцога і герцогині Маласпіна. Маласпіна — дослівно “болючий шип”: у першій редакції опера Шарріно називалася “Смертельна квітка”.

Сценографія Катерини Лібкінд, художник із костюмів — Ольга Лістунова, скульптурні об’єкти Олександра Кутового, лінійна продюсерка — Катерина Сула, кураторка — Саша Андрусик.

Date

Фев 22 2018

Time

19:00 - 20:30
Національна опера України

Location

Національна опера України
ул. Владимирская, 50