19 C
Kyiv
Воскресенье, Май 20, 2018

Карась Галерея. Андрій Сидоренко «Клінічна картина»

Андрій Сидоренко досить молодий, але вже відомий художник і куратор із своєю мистецькою позицією і неабияким почуттям гумору. В своєму новому проекті автор поставив для себе суперзадачу з дослідження думковірусів та феноменологію культурного мема.
У яскравій контрастній колористиці, що так властива художнику з елементами ілюстративного сюрреалізму, картини автора ніби відбирають та гібридизують небезпечні види інфо-фауни, з метою спостереження яскравих видовищ їхньої патогенної боротьби за виживання.
За твердженням Андрія подібні лабораторні роботи потрібні для створення ефективної інформаційної вакцини від різного родументальних хвороб. Та безумовно є актуальними в нову інформаційну еру постправди.

Відкриття виставки у п’ятницю 23 лютого о 19:00,
вхід вільний.

КАРАСЬ ГАЛЕРЕЯ
Київ 04070 Андріївський узвіз 22-а
+380 (44) 238-65-31
karasgallery@gmail.com
www.KarasGallery.com

Пн.–Сб. 11– 19:00
вхід вільний

БОЙЧУКІЗМ. Проект «великого стилю»

Це проект про мрійників, які хотіли змінити світ. Цей проект про реформаторів мистецтва, які  відмовились від традиційного формату. Цей проект про творців утопії, які самі стали її жертвами…

Михайло Бойчук – парубок з Тернопільщини, який у 1910 році здивував вибагливий Париж, виставивши свої твори в «Салоні незалежних». Темпера замість олії, колективна творчість замість індивідуальної, повернення до історичної спадщини замість її заперечення, сконденсованість художньої форми замість реалістичного відтворення. Французи назвали ці новації “Renovation Byzantine”, серед науковців вона відома як школа українського монументалізму або бойчукізм. Це була остання спроба здійснення великого стилю в Україні. Бунтар за своєю природою, Михайло Бойчук бачив перед собою чітко окреслену мету − реформування українського мистецтва. Новий український стиль мав стати справді національним та глибоко увійти у повсякденний побут людини.

У Київському художньому інституті у 1920-ті роки послідовники Бойчука ніби утворили середньовічний цех, де спільним був процес творення ­– від виготовлення фарб і пензликів до закінчених творів. Вони амбітно називали себе «зодчими Всесвіту», які творять великий національний стиль. Бойчукісти щиро вважали, що їх мистецтво служить розбудові ідеального суспільства, де хлібороби серед буяючих ланів,  усміхнені жінки біля яблуні перебувають у суцільній гармонії. Повсякденність українського села перетворена в творах бойчукістів на сакральне дійство. Проте більшовицькі ідеологи швидко поклали край різноманітним мистецьким пошукам, слідом за універсальним методом соціалістичного реалізму в Україні запанував великий терор.

Монументальні твори бойчукістів знищувались слідом за своїми авторами.  До тепер зі спадщини проектованого ними «великого стилю» вціліли лише окремі ескізні або камерні роботи. За кожною з них – чиясь особиста мужність:  музейників, які зігнорували директиви про знищення ідеологічно ворожих творів; учнів Михайла Бойчука, які перетворюючись на «соцреалістів», переховували свої ранні роботи; колекціонерів, які розуміли цінність забороненого мистецтва.

З цих вцілілих фрагментів ми спробували зібрати пазл, який би дав всебічну уяву про український монументалізм як мистецький напрямок, який відображав сутність своєї епохи. На руїнах імперій поставали молоді політичні нації, які завзято взялися до розбудови нових держав і розвитку власної культури. Не випадково найбільш вражаючою є близькість між творами бойчукістів та мексиканських муралістів, яка породжена схожими історичними обставинами.  До слова, дякуючи масовому захопленню муралізмом, що охопило наші міста за останні кілька років, суспільство вже де-що дізналось про мексиканських художників. Але мало що знають про українських монументалістів, перші монументальні твори яких з’явилися у 1919 році, і навіть хронологічно випередили всесвітньо відомі шедеври Дієго Рівери. Тому саме час почати розмову про український досвід подібної художньої практики. Можливо, через її пізнання ми зможемо наблизитись до усвідомлення самодостатності українського мистецтва.

На виставці буде представлено понад 300 живописних, графічних, мозаїчних творів  Михайла та Тимофія Бойчуків, Василя Седляра,  Івана Падалки, Софії Налепинської, Оксани Павленко, Антоніни Іванової, Миколи Рокицького, Сергія Колоса, Охріма Кравченка. Серед них – унікальний іконопис раннього Бойчука, періоду його навчання у Краківський академії красних мистецтв та його шедевр – так звана світська ікона «Двоє під деревом». Це дивовижним чином збережені завдяки львівській мисткині Ярославі Музиці твори, яка переховувала їх у той час, коли спадщину художника з фондів Львівського державного музею українського  мистецтва, за офіційним розпорядженням, у 1952 році просто спалювали як «антисовєтскую и националистическую».

Нутрощi. Наталія Галавур. Графіка

Проект «Нутрощi» є певною iнтерпретацiєю внутрiшнього стану художника, його переживань та роздумів про досить широке поняття розвитку в цiлому, перехiд пiдпорядкованостей у домiнанти та домiнант у пiдпорядкованостi.
Дослiдження окремих нематерiальних ланок, з яких складаються ланцюги думок та роздумiв, їх трансформацiя у певний обмежений та видимий набiр знакiв та символiв, що, переплiтаючись мiж собою, утворюють певний код з намаганням донести ледь вловимий iмпульс, що трансформується в думки, а потiм в дiї, якi, в свою чергу, є вiдображенням свiту символiв, що, втрачаючи своє значення, стрiмко прямують до орнаменталiзацiї та знеособлення.
«Нутрощi» — це пошук ключiв до розумiння себе та свiту загалом, дiалог внутрiшнього iз зовнiшнiм, який з кожним наступним словом все бiльше стирає вiдмiнностi мiж двома полярними, на перший погляд, поняттями.

Невидиме. Марія Примаченко

«Стародавнє дерево росло на Вкраїні,
на широкій долині,
де паслися Шевченкові бирки [вівці],
а у нього на колінах дірки були,
отак пан дивився».
Марія Примаченко

Не схожа ні на кого – зі своєю неповторністю і справжністю, хіба що трохи із її сучасницями Катериною Білокур і мексиканкою Фридою Кало, Марія Примаченко стала цьогорічним символом Нового року не лише в київському новорічному містечку на Софійській площі, але й в музеї Шевченка.

Національний музей Тараса Шевченка вирішив показати зворотній, потаємний бік робіт художниці, які нещодавно отримав для своєї колекції від Дирекції художніх виставок України.

Примаченко завжди підписувала свої полотна просто «М. П.», проте на звороті розгортала ще один невидимий світ, який доповнював і надавав нових смислів її картинам. Це фантастичні назви-підписи, які малоосвічена (а за плечима Марії усього чотири роки навчання) художниця витворювала народною говіркою у вигляді приказок-приповідок, часто римованих. Дуже прості, жартівливі, по-дитячому наївні, вони звучать влучно, яскраво і актуально.

У рамках виставки в атріумі Національного музею Тараса Шевченка функціонуватиме інтерактивний простір Prima Maria: величезні розмальовки із зображеннями звірів і птахів Марії Примаченко та яскрава фотозона с чудесними персонажами художниці, яку надав музею ТРЦ Gulliver.

«Космічний» світ Примаченко буде доповнено скульптурами із сіна – сіноскриптами від Творческая мастерская Алексея Шевчука «АртБуз» та «гуцульськими роботами» Sergey Grigoryan.

Також у рамках виставки 24 грудня о 18:00 відбудеться музично-театральна вистава від студії По-доброму.

Святковий настрій для вас створюватиме дизайнерська ялинка від «Borjomi». А інтерактивну зону для дітей обладнано з допомогиLuckyUkraine та Общественное детское интернет-телевидение и радио.

Відкриття 21 грудня о 18:30.
Вхід на відкриття вільний.
Виставка експонується до 21 січня.

ART 14: Анастасія Старко. «vita brevis»

Галерея ART 14 відкриває київському глядачу твори львівської мисткині Анастасії Старко.

Авторка володіє впізнаваним стилем, що складається з безмежної фантазії, фантасмагоричних образів, поваги до історії, відчуття сучасності, інтелектуалізму, логіки, алогізму, трагічності, іронії, жіночості, чуттєвості, «чоловічості», та багатьох інших складників, які, як мені дорікнуть, неможливо поєднати в одному творі, в одній творчості і одній людині. І дійсно, поєднати важко.
Мисткиня своїми творами пропонує глядачеві надзвичайно широкий спектр асоціацій, коли кожен здатен знайти щось своє. Ми ж спробуємо представити мистецтвознавчий погляд на виставку.
Для глядача знайомого з концептуалізмом, немає сумнівів, пригадаються ілюстрації до наукових статей у часописі «Знание – сила» 1970-х років Кабакова, Гороховського і Соостера. Зображення в них поставали символами, що доповнювали накуовий текст і збуджували фантазію. Для глядача знайомого з нонконформізмом пригадаються образи О. Аксініна, інтелектуальні і чуттєві одночасно, що увібрали фантазію та подвійність між власним значенням і символом.
Проте, за свідоцтвом самої мисткині, безпосереднього впливу ні з боку авангарду 20-х, ні концептуалізму 70-х, ні львівського нонконформізму вона не відчуває. Анастасія Старко належить до нової творчої генерації з новими реаліями і новими обріями розвитку.
Для цієї генерації художників своєрідним грунтом творчих поштовхів, основою і одночасно тим, від чого відштовхуються заради здобуття власної мови є постмодернізм з його калейдоскопічністю стилістик, алогізмом, відвертістю і інтелектуальною іронічністю. Інтернет і соціальні мережі стали для художників новою реальністю повсякдення. Це вже не ознака сучасності, а саме те, про що раніше казали як про тягар повсякденності, пересічність речей. Калейдоскопічність зображень, уривки значень, швидкість, кліповість ритму – все це риси нової повсякденності – візуального клондайку для митців.
І ось на цьому семантичному тлі, час од часу іронічно, або із зацікавленістю, з теплом розуміння чи обуренням спротиву вибудовує свою власну художню образність Анастасія Старко. Ми бачимо вишуканість композиції, чудове відчуття площини аркушу, фактури поверхні. Це колажність і ритм. Але перелічені якості – це тільки якісна фахова мова, за допомогою якої проявляє свій талант художниця.
Завдяки творам глядач зустрічається з авторкою і виникає бесіда про сучасність, про традицію, про безмежний світ і його таємниці.
І в кожного це своя, неповторна бесіда.

Український Ерос. Олександр Павлов

«Український Ерос»

4 січня о 19.00 в Центрі сучасного мистецтва «Білий світ» відкриється виставка майстра українського художнього мистецтва Олександра Павлова.

Світом правлять не гроші, світом правлять Ерос і Танатос. Творення та руйнування, любов та смерть, прекрасне та потворне …
Представлені в експозиції твори розкривають фундаментальну подвійність внутрішнього всесвіту, де раціональне та ірраціональне не існують одне без одного. Майстра надихає енергія, що породжується їхнім протистоянням.
«Непереборне людське бажання побачити в оголеній натурі живу плоть, виявити в її сексуальній природі внутрішній багатовимірний світ і несвідомий компонент психіки, — продукт нав’язливих потягів та прихованих спогадів», — стверджує автор.
Нові роботи Олександра Павлова є втіленням неймовірної енергії боротьби протилежних сил, властивих сучасній людині та світу культури. В них драматичний еротизм, переданий через емоційну мову тіла, і цнотлива нагота, спрага сексуальної свободи і аскетична самопожертва, фігуративність і абстрактність … Художник дає волю і страху, і сумнівам, і натхненним бажання, — всьому тому, що створює ритм нашого життя та його внутрішній вимір.

Експозиція триватиме до 24 січня 2018 року.
Вхід вільний.

Сергій Алієв-Ковика. Бестіарій

«Бестіарій» — це серія графічних та скульптурних творів, де співіснують реальні звірі та фантазійні істоти, виконані у притаманній автору архаїчній естетиці.

«Подібно до найпервіснішого сприйняття — безкольорового — коли картинка світу сприймається лише у точках «сутички» світла і пітьми, діалектично закріпленого в нашій свідомості як «біле / чорне», авторські роботи дають нам до споживання ті ж художні знаки. Засічка — штрих, лінія. Дошка — аркуш. Знак — смисл. Форма теж залишається художньо осмисленою автором. Не натуралістично витончена, а десь спрощена, десь незграбна трохи, десь кострубата, десь умовно геометризована форма схожа часом на пластику», — відзначає мистецтвознавець Ольга Щербина.

Роботам Сергія Алієва-Ковики властиві формальний аскетизм та умовність, що пояснюється захопленням художника малою пластикою за етнічними мотивами. Графічність, лаконічність і строгість його образів часто доповнюється не надто характерним для цієї техніки доопрацюванням пензлем, олівцем чи ниткою.

Виставка Marry me! Виходь за мене!

Marry me!/Виходь за мене! – наскрізь іронічний, починаючи від концепції і закінчуючи творами,проект про те, якою є роль сучасної жінки у суспільстві.

«Marry me!» – це відповідь українських художниць на постійні дискусії в західних та українських медіа та соціальних мережах, які в останні роки з новою силою виникають навколо питання рівності чоловіка та жінки.

Чи лишаються слова «виходь за мене» тою фантастичною, очікуваною мрією, на здійснення якої чекає сучасна жінка? Чим в наш час є інститут шлюбу з точки зору жіноцтва?

На ці питання відповідають –Тереза Барабаш, Анна Бекерська, Тая Галаган, Олена Домбровська, Ганна Киселева, Тетяна Колесник, Аліна Копиця, Альона Кузнєцова, Маша Куликовська, Белла Логачова, Анастасія Лойко, Наталя Луговська, Тетяна Маліновська, Анна Москалець, Ніна Мурашкіна, Ганна Надуда, Анастасія Подерв’янська, Наталія Рой, Ольга Селищева, Ілона Сільваші, Марина Скугарєва, Лариса Стадник, Аліна Федотова, Маша Шубіна, AltalunaArtGroup

За легковажною інтонацією деякі картини приховують важливі теми, але жодна з робіт не претендує на абсолютну серйозність. Тлумачення сенсів художники залишають глядачеві.

Сучасне мистецтво завжди є гостроактуальним. Когось роботи можуть вразити, декого шокувати, або ж насмішити – але байдужими залишать навряд чи.

Куратори проекту – Tatyana Malinovskaya та Юлия Нужина.

Приготуйтесь до гострих вражень та у будь-якій ситуації зберігайте спокій. На відкритті на вас очікує мистецький перфоманс – «жива» інсталяція, яку представить художниця Ніна Мурашкіна за участі українського дизайнерського бренда GOLETS. А також коктейльна прем’єра від Bailyes!
Чекаємо на відкритті 8 грудня о 18:00.

Партнери проекту: Фонд культурних ініціатив ArtHuss, музейно-виставковий центр “Музей історії Києва”, Baileys, GOLETS, Fabergé, Niche, wine club 28.

Виставка «Харизма Ірану»

Музей Ханенків презентує виставку найцінніших творів мистецтва Ірану 12 – 19 століть з колекцій 4 провідних музеїв України.

Смисловим фокусом проекту є засаднича для іранської культури ідея «харизми» – божественного дару містичної сили та найвищого щастя, яким були наділені царі Ірану з найдавніших епох. Другий план виставки – необорна харизма самого середньовічного Ірану для людей інших культур. Раритети книжкової та альбомної мініатюри, інкрустований золотом і сріблом художній метал, золототкані шовки, старовинні килими, люстрована кераміка, вибрані взірці зброї та вишивки впродовж майже тисячоліття зваблювали чужоземців неперевершеною елегантністю та оригінальністю художніх форм.

Кураторка виставки – Анна Рудык (Rudyck Hanna), заступниця генерального директора Музею Ханенків.

Виставка працює з середи по неділю з 10:30 до 17:30 (каси до 17:00) з 1 грудня 2017 року до 11 лютого 2018 року.

Вартість вхідного квитка на виставку: 25 грн дорослих, 13 грн для студентів, 6 грн для пенсіонерів та школярів.

IZONE PARTY+Drink&Print: Halloween

IZONE Party & Drink’n’Print подготовил основной танцпол, мистическую красную комнату с проекцией кадров культового сериала Twin Peaks, адский пунш и дьявольское веселье в лучших традициях Halloween!

Будет возможность напечатать принты на своих вещах, которые нужно не забыть принести с собой! Использовать для печати можно как свои, так и уникальные заготовки от Открытая мастерская шелкографии — ОМШ —

Живым и мертвым цена одна:
150 грн — Без костюма
50 грн — В костюме
В стоимость входит Пунш и Принт, так, что ПЕЙ И ПЕЧАТАЙ👻

Всех ждем по адресу: улица Набережно-Луговая 8, четвёртый