Так, великі письменники теж їли. Їли нормальну людську їжу, а не лише нектар поезії. Та й взагалі вміли розважатися, а не жили від туги до скрути. Сподіваємося, що опис таких речей – це не вторгнення в приватний простір геніїв. Радше, спроба показати, що вони були живими (і неймовірними) людьми, а не від народження вічними старцями та бронзовими пам’ятниками кріпацтву і тяжкій долі народній.

Звісно, почали ми з Шевченка. «Щоденник» та спогади людей, які його знали – фантастичне джерело інформації про перипетії його долі (за ними можна було б зняти авантюрно-романтичне кіно) та цікаві деталі побуту.

Устриці

Шок. Сенсація. Шевченко їв устриці. Принаймні згадує про них в своєму «Щоденнику». Щоправда, контекст не з приємних: йдеться про добродія, який замовив портрет, влаштовував у студії Шевченка шалені бенкети, а коли прийшов час розплатитися за роботу, швиденько зник з радарів і забув про дружбу.

«Он мне заказывает свой портрет, и я ему позволяю приезжать ко мое на сеансы с собственным фриштиком, состоящим из 200 устриц, четверти холодной телятины, 6 бутылок портеру и I бут. джину. Все это съедалось и выпивалось в продолжение сеанса самым дружеским образом. Третий сеанс начался у нас на „ты» и кончился шампанским».

DW3A5172

Устриці в арт-гастрономічному просторі «Остання Барикада»

Сало та наливки

Певно, що настільки просту їжу Шевченко споживав ще в юності. А от задокументованими лишилися саме петербурзькі вечері, коли Євген Гребінка запрошував до себе друзів, зокрема Тараса Григоровича, та частував їх традиційними українськими стравами – варениками, салом та настоянками. Він же давав Шевченкові почитати сучасних українських авторів та, взагалі, знайомив його з українською культурою.

sheva

Наливки в «Канапка-барі», три види сала в ресторані «Ватра»

Борщ

Борщ двічі згадується в напівавтобіографічній повісті «Музикант», кілька разів фігурує в «Щоденнику» та безліч разів – в спогадах сучасників. До речі, здебільшого йдеться по борщ з рибою.

Ось цитати з повісті «Музикант»:

«Ничего, ничего, — говорил Антон Адамович, улыбаясь. — А не лучше ли будет, если мы пойдем да с борщом покуртизаним? Как вы думаете, Марьяна Акимовна?

— И в самом деле лучше. Прошу покорно, господа, — сказала она, обращался к нам, и мы пошли обедать».

***

«Не знаю, дело ли то было аппетита, или дело просто сердечного радушия, или просто борщ с сушеными карасями (который так гениально варят мои землячки), — не знаю, что именно было причиною, знаю только, что я преплотно пообедал и еще плотнее заснул после обеда».

А ось – з «Щоденника»:

«Вчера Сошальский пригласил меня с Михаилом [Лазаревским] на борщ с сушеными карасями и на вареники. А сегодня графиня Н. И. [Толстая] просит запиской к себе обедать и обещает познакомить с декабристом бароном В И. Ш[т]ейелем. Мы предпочли декабриста борщу с карасями и за измену были наказаны бароном: он не пришел к обеду. Одичалый барон!»

У «Спогадах» О.Афанасьєва-Чужбинського також знаходимо:

«Любив він простоту сімейного побуту, де приймали його не пишно, але щиро, там він бував надзвичайно балакучим…У мене в Києві жили рідні, небагаті люди, які вважали за щастя  пригостити гостя, чим Бог послав… Там частували Шевченка пісним борщем із сушеними карасями зі свіжою капустою та якимись особливими приправами і пшоняною кашею, яка була зварена на раковій юшці і посипана свіжим кропом».

Цей самий епізод згадує і сам Шевченко. Описуючи свою подорож Україною, розповідає про те, як його «за старосвітським звичаєм» пригощали пісним борщем з карасями – настільки чудовим, що й Лукулл не зробив би краще».

ірумф_2

Борщ та шинка в ресторані «Канапа»

Платаний судак та маринована корюшка від дружини Куліша

Ганна Барвінок, дружина Пантелеймона Куліша, згадує про те, що Шевченко дуже полюбляв ласувати маринованою корюшкою, яку вона готувала. Тож вона дуже часто приносила її до його студії.

Михайло Чалий згадує, як Шевченко їі «солоного платаного судака», а учень Шевченка Б.Суханов-Подколзін пише про те, що заняття починалися з чарки горілки та безмежної кількості ревельских сардинок.

Вареники та пельмені

В 1843 році в одному з листів Шевченко з гумором описує, що вареники йому вже маряться:

«Як будете ви мені розказувать про вареники та проче, то я вас так вилаю, як батька рідного не лаяв. Бо проклятуща ота страва, що ви розказували, неділь зо три снилась. Тілько що очі заплющу, вареник так, так тобі і лізе в очі…».

3B4A9822

Вареники в арт-гастрономічному просторі «Остання Барикада»

А завдяки спогадам дружини Новопетровської фортеці ми знаємо про той випадок, коли Шевченко з’їв на спір 100 пельменів. В той час взагалі була мода влаштовувати «пельменні вечірки» — збиратися разом, готувати та їсти пельмені. Ось під час однієї з таких зустрічей Тарас Григорович і похвалився, що з’їсть сотню пельменів, якщо їх йому приготують. Приготували їх, від душі додавши перцю та солі. Все з’їв, запив чаєм, на пішов спати, адже пельмені поета добряче «наметаморфозили».

Ще один спогад про надмірне споживання пельменів:

«Отуманенный лестью, я против обыкновения и, разумеется, во вред желудку не имел силы отка­заться от пельменей. Пельмени были мастерски приготовлены, и я оказал им неложную честь. После ужина я долго гулял вокруг огорода и, мало по­малу освобождаясь от влияния самолюбия, привел, наконец, свой гордый дух в нормальное состояние и тихо запел гайдамацкую песню»

Їжа під час експедиції Аральским морем. Пошуки ковбаси.

Звісно, тут було не до бенкетів. Шевченко згадує про воду, яку неможливо було пити через велику кількість дрібних комах і яку від дезінфікував лимоном. І про чай, який був чи не єдиною радістю. Ось таким чином описана одна з «вилазок» в «Щоденнику»:

Уговорились мы иДти туда рано и провести весь день в ущельях этого мрач­ного оврага. На счет провианта положено было, чтобы он взял кусок сырой баранины, фунтов 5-ть для кебаба, 101 хлеба соразмерную долю и бутылку водки; а я — чайник чаю, сахару, стакан и 5 огур­цов. Все уложено как нельзя лучше, —  и дешево, и забористо, и я уже, по своему обыкновению, си­баритствовал умственно в объятиях мрачного оврага. Прошла ночь; настало утро и солнышко взошло, а Фиялковский не является на огород, как мы условились. Я ждать-пождать, а его все нет, как нет. Я нагрел чайник и принялся за чай, не пе­реставая смотреть на укрепление.

І знову – про базові продукти, які вже кінчаються:

«Не увидевши на горизонте ни заветного, никакого паруса, я в унынии пришел на огород и. в ожидании обеда, принялся за свою ветчину подорожнюю. Копченый продукт мой с каж­дым днем умаляется. Еще несколько дней ожида­ния ,— и от него останутся ни к чему негодные руины. Хорошо, если я поеду через Астрахань. Там есть лавки сарептских колонистов, а между ними, вероятно, есть и колбасные»

Але й тут – розчарування та праведний гнів. Вулиця Московська – є, а ковбаси – немає.

«Существует ли хоть один губернский город в России без Московской улицы?— Кажется, нет. А без колбасной лавки существуют многие губернские города, в том числе и портовый город Астрахань. Дрянь, никуда негодный, порто­вый город Астрахань. Я обошел все главные и не глав­ные улицы, прочитал всех цветов и большие и малые вывески, говорившие большею частию о продаже чихиря и панских товаров, но ни одна из них не сказала о продаже копченых колбас. Эх, немцы, немцы сарептские! и вы акклиматизировались. А я рассчитывал на вашу стойкую колбасолюбивую натуру».

Алкоголь

В спогадах про бенкети, на яких бував Шевченко, десятки найменувань алкоголю: шампанське, горілка («фундаментальная рюмка водки»), ром, наливки, джин, мадера та херес.

І ось одна красномовна деталь з «Щоденнику» — про план, який спочатку провалився, а потім був цілком вдало реалізований.

«По случаю неудачи видеть Симбирск и монумент Карамзина у меня родился и быстро вырос великолепный проект: за обедом напиться пьяным, но, увы, этот великолепный проект удался только вполовину.

… Вчерашний мой великолепный, вполовину удавшийся проект сегодня, и то уже слава богу только вечером, удался, и удался с мельчайшими подробностями, с головною болью и прочим тому подобным».

ірумф_4Ресторани

Взагалі, оце уявлення про Шевченка як про вічного жебрака – докорінно невірне. Звісно, були скрутні часи. Наприклад, відразу після переїзду до Петербургу. Так зване, «перебивання з хлібу на квас». Або ж надзвичайно складі (в першу чергу, емоційно) періоди під час ув’язнення, служби в Оренбурзі та експедицій Аральским морем, однак, коли була можливість, він жив на широку ногу: його згадують як «франта в єнотовій шубі» та частого гостя респектабельних кафе.

Наприклад, ще під час навчання він часто відвідував ресторан «Золотий якорь» — улюблене місце викладачів та студентів Академії в Петербурзі.

А вже багато років потому, після повернення з заслання, Шевченко часто навідувався і до чайної «Старопалкін», і до культового кафе «Вольф и Беранже», в якому протягом століття збиралася вся мистецька еліта – від Пушкіна до Чайковського.

ірумф_3

Добавить комментарий