Яків Гніздовський. З нагоди 100-річчя українсько-американського митця

Матеріал підготовлено Аліною Сандуляк

До 23 серпня у Національному художньому музеї України триває масштабна виставка графіки «Яків Гніздовський. З нагоди 100-річчя українсько-американського митця». Виставка є ретроспективою графічного надбання талановитого художника, який став знаним у світі та, на жаль, ще досить мало відомий в рідній Україні. Як український графік прославився в Америці, у чому різниця між дереворізом та дереворитом, а також чому в його роботах так багато тварин – далі у статті. 

«Котяча дрімка». 1979. Папір, дереворіз. З колекції Національного художнього музею України.

Людина, яка шукає нового, переходить межі досягнутого, постійно перебуває в дорозі – просто не може не прийти до того, чого прагне. Саме таким можна уявити життєвий і творчий шлях Якова Гніздовського – художника-графіка з України, який своїми графічними роботами зміг заявити про себе у багатомільйонній Америці. Вже на перших сторінках свого щоденника він пише: «…я завжди, відколи пам’ятаю, був заклопотаний і ніколи не залишалося вільних годин». Однак цей рух не був легким – соціально-політичні катаклізми першої половини 20 століття змушували митця часто переїжджати і в такий спосіб розвивати своє обдарування. Його творчість міцно пов’язана з Україною, хоча тут він провів тільки юні роки.
Яків Гніздовський народився в селі Пилипче на Борщівщині 27 січня 1915 року. Закінчивши гімназію в місті Чортків, він поїхав до Львова – великого культурного центру на початок 20 століття. У Львові він перебуває з 1932 по 1938 рік: як стверджують дослідники творчості Гніздовського, там він проходив навчання у Художньо-промисловій школі – найбільшому мистецькому навчальному закладі регіону. З того періоду лишилося два зразки його мистецьких робіт, які експонуються на виставці у Національному художньому музеї: малярська робота (1937 – 1938) із зображенням дівчини біля хати та ілюстроване Гніздовським видання 1938 року.
Яків Гніздовський весь час прагнув удосконалювати свою художню майстерність: у 1938 він їде до Варшавської академії мистецтв. В цьому йому посприяв митрополит Андрей Шептицький – відомий меценат, який загалом багато зробив для розвитку українського мистецтва у Львові. Продовжити навчання художнику завадила Друга світова війна. Але йому пощастило – на момент, коли нацистські війська входили до Варшави, Гніздовський перебував у Римі, вивчаючи мистецьку спадщину античності. Неможливість повернутися до Варшави привела його до міста Загреб у Хорватії, де він продовжив навчання до 1944 року. Саме тут митець отримав можливість вивчати творчість старих майстрів, бачити оригінали гравюр – і підпав під чари видатного німецького майстра епохи Відродження Альбрехта Дюрера. Його художня манера фактично перевернула художнє бачення Гніздовського і вплинула на подальший стиль графіка… Від 1944 по 1949 митець перебував у таборі для переміщених осіб під Мюнхеном. У цей період він продовжував робити гравюри, займався ілюстрацією, багато писав і працював редактором часопису «Арка». У 1949 році Гніздовський залишає табір і емігрує до Сполучених Штатів.

Еміграція у США, творчі пошуки та визнання

«Телефонні будки». 1972. Папір, дереворіз. З колекції Національного художнього музею України

У США Гніздовський оселився у штаті Міннесота, у місті Сент-Пол. Знайшов роботу дизайнера у великій компанії, але одного разу сталася доленосна, як він потім згадував у листах, подія: у кав’ярні, де Гніздовський пив каву, жінка за сусіднім столиком впустила на підлогу папірець. Гніздовський допоміг їй його підняти і побачив, що це заявка на конкурс графічних робіт. Більш того, виявилося, що у жінки була ще одна така анкета, яку вона з радістю подарувала митцю. Так він потрапив на виставку, де представив свою ранню роботу «Кущ» і отримав за неї приз. Після цього настає період довгих пошуків себе та власного стилю: Гніздовський переїздить до Нью-Йорка та прагне рухатися уперед. Купивши через певний час квартиру в Бронксі, він часто навідувався до зоопарку, який був поблизу. Художник соромився робити портрети людей з натури, а от звірі стали непримхливими моделями. І ось у цьому Гніздовський знаходить себе: його темами стають тварини, дерева, рослини, яких він зображує дуже оригінально, тонко та вишукано. Особливо улюбленою темою стали вівці – їх він зображував у різних варіаціях, по-різному орнаментально оздоблюючи особливості вовни, стилізуючи фігуру. Цей зрілий період його творчості припадає на другу половину 1960-х років, і тепер Гніздовський починає співпрацювати з галереями в Америці: галерея Tahir робить виставки та продає принти, а після смерті художника видає повноформатний каталог його графічних творів. Приблизно в цей же період Гніздовський також багато працює у книжковій графіці і навіть розробляє власний шрифт, варіант шрифту «антикви».

Про техніки дереворізу та деревориту

«Отара овець». 1966. Папір, дереворіз. З колекції Національного художнього музею України.

Одна з граней, яку Гніздовський відкрив у творчості Дюрера – майстерність і давно забута техніка дереворізу. Її вважають найстарішою серед усіх технік друкованої графіки – нею виконувалися перші європейські гравюри у 14 столітті. Процес на той час був дуже клопітким: на поверхні дошки, розпиленої вздовж волокон робиться контурний рисунок, а потім спеціальним інструментом вибирається деревина навколо лінії. На саму лінію наноситься фарба, зверху притискається аркуш паперу, на який фарба перебивається та утворює відбиток. Тираж робиться доти, доки витримує дошка. Техніка з’явилася у середньовіччя, а власне Дюрер довів її до вершин віртуозності – серія «Апокаліпсис» є взірцем досконалого старовинного дереворізу. Але час вимагав ширшого тиражування, майстри шукали простіші і легші процеси різьблення, тож на зміну прийшли інші техніки, а дереворіз забувся.

Та до техніки гравюри на дереві повернулися наприкінці 18 століття, коли винайшли дереворит. Техніка схожа, тільки тепер дерево для дошки розпилювали не уздовж, а поперек. Дерево брали дуже цупке та часто використовували не місцеві породи, а, наприклад, пальму, самшит. Різьбити по такому дереву було неймовірно складно, тому прийоми стали іншими – друкували з виступаючих частин, але лінія, навпаки, стала білою. Гніздовський інколи поєднував прийоми обох технік у своїх гравюрах. У відвідувачів виставки в НХМУ є унікальна можливість побачити процес – в експозиції демонструється фільм, знятий у його майстерні за процесом різьблення по дошці. Тут же поруч експонується відбиток з тієї дошки – твір «Два барани» (1969).

Про інші таланти – живописний та мистецтвознавчий

«Таємна вечеря». 1956. Полотно, олія. Зі збірки Українського католицького університету.

Гніздовський був не лише графіком – він багато працював у живописному форматі (на виставці представлено кілька живописних робіт). Ранні роботи надихаються творчістю Брейгеля – на картині під назвою «Академія мистецтв» з’являється багато персонажів. У пізніших живописних творах є відголоски поп-арту, а колір Гніздовський використовує дуже символічно. Варто зауважити, що Яків Гніздовський був не тільки графіком та живописцем, а ще й мистецтвознавцем. Вже у 1940-х роках з’являються його есе про різних митців: у Мюнхені Гніздовський долучився до створення українського журналу «Арка», де спочатку виступив як дизайнер, а потім і як автор текстів. Як на той час, його статті мали високий рівень осягнення проблематики, що виходить далеко за межі суто розповіді про творчість митців – Гніздовський здійснював аналіз на перетині філософії, літературознавства, культурології. Тексти публікувалися у США та Німеччині, але в українських бібліотеках їх досі обмаль.

Ідея виставкового проекту

«Автопортрет». 1981. Папір, дереворіз. З колекції Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького

Куратор виставки та завідувач відділу графіки НХМУ Данило Нікітін: «Постать Якова Гніздовського просто необхідно популяризувати в Україні – демонструвати його твори, багато про нього розповідати, оскільки тут його творчість, на жаль, мало відома широкому загалу.

Перша виставка творів Гніздовського пройшла в Україні у 1990 році: тоді його дружина Стефанія привезла роботи та подарувала їх кільком музеям. На сьогоднішній день виставка у Національному художньому музеї України одна з найбільших, які коли-небудь презентували твори Гніздовського в Україні. Все почалося з того, що Фундація «Відкрита Україна» зініціювала пересувну виставку з нагоди 100-річчя від дня народження Гніздовського. Проект розпочався у Львові, у Національному музеї імені Андрея Шептицького, потім переїхав до Чернівців, а вже зараз – до Національного художнього музею України у Києві. Також до мене звернулися колеги виступити куратором меншої за форматом виставки в американському культурному центрі у Києві America House (саме цією виставкою і відкрився сам культурний центр). Коли ми почали готувати обидві виставки, виявилося, що в Україні чимало робіт Гніздовського у збірках музеїв та приватних колекціонерів, у архівах та університетах. Тож, експозиція поповнювалася все новими роботами з різних збірок – нашої, музею Шептицького, Католицького університету у Львові, Борщівського обласного краєзнавчого музею, приватних збірок Павла Гудімова, подружжів Ющенків і Матіяшеків, Романа Ференцевича, Омеляна Пріцака та ін. У значно скороченому форматі ця виставка поїде далі – до Полтави, Черкас та Дніпропетровська. Тому не пропустіть можливостіпобачити найбільшу виставку Гніздовського, яка експонується до 23 серпня в Національному художньому музеї України».

Кураторська екскурсія відбудеться 22 серпня о 14:00