Ptakh Jung: «Написання музики — це таїнство»

Українські музиканти все більше експериментують зі звучаннями та стилями: від етно-джазу до техно, від електроніки до інді. «Тріп між неокласикою та пост-роком», — так говорять про свій стиль дует Ptakh_Jung. Це проект із абсолютно нетиповим для української сцени звучанням: академічні клавіші сплітаються з пост-роковою експериментальною гітарою. Напередодні їх першого сольного концерту Art Misto поспілкувалося з Антоном Дегтярьовим (клавіші) та Володимиром Бабушкіним (гітара) про таїнство написання музики, ідеальний рецепт прослуховування композицій та про те, як починаються спільні проекти.

Як ви познайомились і що знали до знайомства один про одного?

Антон: Познайомив нас Андрій Недобора, вокаліст та автор пісень гурту Віранда, в якому Вова тоді грав і складав музику. Раніше я про них, про Вову зокрема, нічого не знав. Пам’ ятаю, я був дуже приємно вражений їх музикою: дуже якісний мікс прогресів року та нью-металу; все це в сильній атмосфері якоїсь степової містики та мелодійності. Коротше, дуже цікаві і дивні музика та тексти. Звичайно, Вовина манера та мелодизм вже тоді мене вразили.

Вова: Я вже декілька років знав про Антона від Андрія. Він казав що знає хорошого клавішника, а я був проти клавішника. Але Андрій його все одно запросив. На першому перекурі Антон запитав, хто з нас дивився другий сезон “Ходячих”, ніхто не дивився крім мене. Так ми і подружились.

Як з’явилась ця думка про творчість разом?

Вова: Віранда розпалась і десь рік ми з Антоном не бачились, а потім знову почали спілкуватися. Я ходив на електронні виступи Антона, почав експериментувати з гітарним звуком, грати у своєму стилі. Друзі, які чули нас окремо, постійно пропонували спробувати зіграти разом, і ми вирішили спробувати. На найпершій репетиції не видали жодного звуку, але на другій вже було краще.

Антон: Для мене ця думка нікуди й не зникала з моменту знайомства. Просто, чекала свого часу. У Вови з’явилася ідея сольних виступів, яку він успішно й втілював як Вова Jung протягом 2015-го. У мене також є свій сольний електронний проект Ptakh. Одного дня зібралися на студії поімпровізувати. Записали те, що вийшло, послухали і вирішили, що з цього може вийти дуже цікава історія. Цікава нам самим, у першу чергу.

Що у вашій сольній творчості є схожого і що відмінного?

Антон: Схоже – прагнення створювати музику, перш за все. Не просто ефекти чи якісь експерименти з аудіо матеріалом, ні. У пріорітеті – саме музична ідея.

Головна відмінність в тому, що у Вови великий хист до експериментаторства; в той же час він чудовий мелодист. У мене ж більш академічний, «правильний» підхід, від якого я вже втомився і намагаюся позбутися.

Вова: Так, ми граємо у різних стилях: Антон пише електронну музику, а також музику в академічному стилі. Я мінімаліст, граю пост-рок і ембіент. А об’єднують нас, мабуть, музичні гармонії, які нам обом подобаються.

Що таке музика для вас і чи правильно давати їй якусь конкретну назву, описувати її стиль?

Вова: Для мене музика – це насолода, але, звісно, не вся. Є така, що може бути і смертю. І так сталось, що саме музика впродовж усього життя з раннього дитинства була найулюбленішою справою.

Антон: Для мене музика – це унікальна і водночас універсальна мова. Абсолютно емоційна сфера, у якій люди можуть розуміти сказане без слів.
Описи та назви стилів – чергова спроба характеризувати та каталогізувати, набір емоцій та відчуттів, які слід від певної музики очікувати. Назви стилів для мене – це зручний спосіб шукати нову музику.

Чи потрібен якийсь бекграунд щоб розуміти вашу творчість?

Вова: Я думав що так, але на практиці виходить що ні. На наші концерти ходять різні люди. Я ставив нашу музику людям що люблять геть протилежні стилі, але їм подобалось.

Антон: Хотілося б вірити, що не потрібен. Достатньо просто уважно слухати.

Я бачила ваш виступ на Київкульт. Це був цікавий формат концерту. Якими мають бути сучасні концерти? Ось такі, посеред вулиць?

Антон: Думаю, так! Музиканти грають на вулиці власну музику – у цьому є свій кайф, це я вам скажу точно. Кожна людина, яка навіть випадково проходить повз, може зупинитись та послухати, проникнутись, чи піти далі. Нас мають змогу почути люди, які за інших обставин на виступ не потрапили би, бо елементарно могли про нас не знати. Саме завдяки вуличним концертам, які ні до чого слухача не зобов’язують, у нас з’явилося чимало нових знайомств та поціновувачів нашої творчості.

Вова: Наша подруга Матільда була арт-дирктором кав’ярні Вагабонд і запропонувала там виступити. Вагабонд знаходиться на дуже цікавому перехресті на Подолі, повз нього проходить багато людей, для вуличного концерту це ідеальне місце. Ми зіграли, нам сподобалось. А потім придумали собі таку тему — грати щовихідних на вулиці при різних закладах. Так усе літо й робили. (Протягом літа гурт виступав у київських закладах: Vagabond Cafe, Арт-дворик на Іллінській, Squat 17b, Mezzanine, Living Room, Под Асфальтом Пляж та інших, а також на Jazz Koktebel, PortoFranko Gogol Fest, Street Music Day і ще декількох фестивалях — прим.ред)

Який ваш процес написання музики?

Вова: Я не знаю хто може чітко описати цей процес — це ж творчість, навіть таїнство. Можу лише сказати, що у мене процес відбувається не в голові, а на грифі гітари.

Антон: Складно сказати, адже це завжди відбувається по-різному. Звичайно, є принцип, який можна назвати системою – відпрацювання нюансів, які подобаються нам обом. Але це вже скоріше не написання, а допрацювання нової ідеї. Як правило все починається з теми, чи акордової послідовності, для якої вже потім шукаємо потрібні звучання, розвиток, форму.

Який ідеальний рецепт прослухування вашої музики?

Антон: Думаю, такий самий, як і для будь-якої іншої: закрити очі, розслабитись та зосередити увагу на звучанні.

Вова: Особисто я люблю слухати нашу музику в дорозі. Цікаво, що з усіх проектів у яких я брав або беру участь, слухаю Ptakh_Jung не лише як роботу, але і як власне музику. Думаю, найкрутіше — це слухати нас наживо.

17 грудня у київському клубі Mezzanine відбудеться перший сольний концерт Ptakh_Jung до якого київська віджейка Світлана Рейніш VJ Reinish створює повнометражний сет. Квитки можна придбати тут

Фотографії — Олексій Вахнік, Олексій Тішевський