Музей Тичини: «Якщо музеї працюватимуть як раніше — їх можна закрити»

 

• АФИША
• ГИД
• ДИАЛОГ
• ARTMISTO
• ЕДА
• СПЕЦПРОЕКТЫ

У нашому спецпроекті (не)Музейний формат ми розповідаємо про музеї, які не просто зберігають в собі артефакти минулого чи твори мистецтва минулих століть, але стають простором для спілкування, місцем дослідження та, в першу чергу, діалогу.

Богдана Тараніна з гордістю показує буккросинг, коворкінг та книжковий магазин у музеї і веде мене у "секретний" дворик, куди відвідувачі не потрапляють. Одразу після закінчення університету Богдана прийшла працювати у музей. Каже, що нудно тут не буває ніколи і розповідає про екскурсії з зав'язаними очима, постійні зйомки у музеї та сусідів.

Богдана Тараніна

'Музей присвячений життю і творчості Павла Тичини. В квартирі збережені прижиттєві інтер'єри, бібліотека поета, його малюнки, музичні інструменти. Серед експонатів: рояль, бандура, кларнет, 21-тисячна бібліотека, одяг поета. Стіни прикрашають картини українських художників ХХ ст. - Катерини Білокур, Миколи Глущенка, Олекси Шовкуненка, Василя Касіяна, Михайла Дерегуса та власне самого Павла Тичини. Унікальні інтер'єри збережені у тому самому стані, що й за життя поета. У цій квартирі Павло Григорович разом з дружиною Лідією Петрівною та тещею Катериною Кузьмівною Папарук жив з 1943 року, по поверненню з евакуації, та до моменту своєї смерті у 1967 р.

Музей займає дві квартири в чотирьохповерховому урядовому будинку 1930-х рр. У різний час тут проживали Микола Бажан, Павло Загребельний та інші діячі радянської епохи. До речі, в квартирі № 1, в якій зараз знаходиться вільний простір музею, раніше проживав Павло Загребельний. Зараз більшість квартир будинку переобладнано під офіси, деякі ще жилі, і тільки в трьох квартирах знаходяться музеї - П. Тичини та М. Бажана. Сусіди нас люблять і підтримують ідеї вечірніх концертів та кінопоказів.

Наш відвідувач - це людина 15-45 років, яка цікавиться сучасним мистецтвом. У нас є коворкінг (15 грн. / год. з можливістю користування Wi-Fi та буккросингом), де можна попрацювати та проводити не комерційні заходи. Наприклад, літературні вечори, де організаторами виступають інші платформи. Чимало людей приходять просто до книгарні та буккросинга, який зараз найбільший в Києві.

Важко постійно забезпечувати велику аудиторію - все ж музей вузькоспецифічний. До музею Російського мистецтва (Київська картинна галерея) чи музею Ханенків ходять частіше. Дійсно, це велика картинна галерея і щоразу там можна знайти для себе щось нове. А музей-квартиру ти побачив один раз і не факт, що прийдеш ще. Однак, нам пощастило, що ми розташовані в центрі. Тому в суботу, неділю, чи коли дощить, чи коли на вулиці гарна погода і всі гуляють в Парку Шевченка - двері не зачиняються.

До нас можна прийти всією родиною. Поки з дітками проводять майстер клас, батьки йдуть на екскурсію, потім до книгарні. Відвідувачі для нас не чужі. Ми іноді можемо приготувати комусь чай, хоч це не входить до послуг музею. Це просто людський підхід.

Дуже гарна аудиторія - закохані парочки, яким треба провести десь час, а в кафе чи кіно вони вже були. Головний суперник музеїв - це не інші музеї, а шашлики. Тому, коли починається літо, як правило починається затишшя. Але в будь-якому випадку про музей мають говорити і чути.

У нас просто народжуються ідеї і ми втілюємо їх у життя. Однак, як і всі музеї в Україні, ми маємо обмежене фінансування, через що нам не вдається втілити все. Наприклад, ми не можемо собі дозволити робити платну рекламу заходів. Проте загалом особливих проблем з фінансуванням у нас немає. До того ж, ми трошки заробляємо собі на життя.

Є різниця з комерційними організаціями. Вони створюють образ споживача і роблять "пропозицію" виходячи з його потреб. Ми робимо пропозицію виходячи з наших можливостей.

Зазвичай на події приходить десь 20-50 людей. З рекламою допомагають інформаційні партнери. Але найбільше людей приходять завдяки перепостам у соціальних мережах.

За два роки дуже підвищилась відвідуваність. Заробітки музею стали зросли втричі. Те, що ми заробили, ми можемо витратити на потреби музею через закупівлі. Так, ми купуємо матеріали на майстер-класи, вітрини, на початку року придбали свій проектор та телевізор.

Зараз я скажу річ, яка робить мене щасливою - музею Тичини всього вистачає. Єдиний мінус - маленькі зарплати, тому від нас йдуть хороші співробітники. Розумієш, що ти не можеш запропонувати залишитись на зарплаті в 3 тисячі людині, якій пропонують втричі більше. Можливо, це штатна проблема.

Навіть в маленьких містах музеї це лише підробіток. Музейники паралельно викладають, працюють в наукових установах, пишуть статті і т.д.

А взагалі, у нас молодий колектив. Найстарші - це доглядачка, 50 років і бухгалтери, 35. Молоді йдуть до нас, бо відчувають "рух" в музеї. Нудно працювати там, куди ти заходиш, а тобі кажуть: "Здавайте речі в гардероб" і ти нікому не потрібний.

А ще мені пощастило з друзями. Якщо музею потрібна юридична допомога - є друзі-юристи. Нам позичали проектори, карти, тенісні ракетки, дзвіночки, книги, фотоапарати, навіть тематичний одяг та музичні інструменти. Серед моїх друзів багато людей мистецтва, фотографів, музикантів, акторів - і це прекрасно! Деякі приходили допомогти один раз і потім лишились друзями музею назавжди, а деякі навіть працювали тут.

У нас немає чітко визначених рамок роботи - кожен не тільки виконує свої обов'язки, але й робить по максимуму те, що вміє та може. Так само і я - не тільки піар-менеджер музею, але й певною мірою івент-менеджер, екскурсовод, аніматор, ведуча і т.д. І знаєте? Мені це приносить неабияке задоволення!

Усі експонати зберігаються належним чином: кожного дня контролюється вологість повітря, температура і т.д. Єдина особливість в тому, що це музей-квартира, що знаходиться в житловому будинку. Тому регулювати самостійно температури складно.

У нас часто знімаються фільми. Наприклад, "Нюхач" (детектив, серіал), художні фільми та рекламні ролики. Зазвичай може бути від однієї до трьох зйомок на місяць. Часто сцени знімають у нашій бібліотеці, при цьому змінюють декорації чи ракурси. Нещодавно в метро помітила рекламу миючого засобу з героєм, що його фотографували в нашій бібліотеці. Кліпи Вірки Сердючки до Євробачення теж знімали у нас.

Як музей літературного діяча, намагаємось робити заходи, які б поєднували молодь і людей "філософського віку". Запрошуємо маститих викладачів або людей мистецтва для того, щоб вони спілкувались з молоддю. Але не завжди це популярно та успішно. На дискусію "Тичина - Маланюк" у лютому молодь не пішла: було 20-30 людей. А це мало. Зазвичай приходить як мінімум 40-50. Найбільше молоді було на презентації нової збірки Дмитра Павличка минулого року. Тоді не всім навіть вистачило стільців і багато хто стояв у коридорі.

Проводимо заходи, пов'язані з народним мистецтвом. З Народним театром фольклорної пісні "Дивина" малюємо писанки, святкуємо Андрія, співаємо веснянки чи колядки. Але це не шароварщина, а спів на високопрофесійному рівні. Подібні події цілком підходять під наш формат, тому що квартира Тичин була чи не єдиною в Києві, де радо зустрічали колядників і засівальників у складні часи заборон української пісні.

Наразі відгуляли Ніч музеїв. У нас була вечірка "ХЛАМ", імпровізований салон 20-30-х років. Ми грали в карти в ігри 20-х рр. з професійним круп'є, а також в шаради, де показували діячів епохи. Було й авангардне кіно, джаз, джем-сейшн, літературний майданчик і театралізована екскурсія по Києву. Водив сам Тичина. Зазвичай, люди починають розходитись о 2-3 ночі. Але найстійкіші залишаються до 6 ранку.

Такі речі заряджають тебе, бо всі думають, що ти ідеш на роботу в нудний музей, а насправді у нас завжди весело. По закінченню великих заходів довго ніхто не може розійтись, бо всі обіймаються. Волонтери - це наші друзі або люди, які один раз прийшли в музей і їм сподобалось.

У Мелітополі зробили цікаву річ: два роки кожного дня музейники опитували місцевих, що вони б хотіли бачити у культурному житті свого міста. Потім за допомогою цього дослідження вони створили карту культурного обертання людей. Склавши карту, музейники почали формувати "пропозицію" для відвідувачів. У Києві музейники і місцеві не усвідомлюють, що музеї беруть участь у трансформації міста і змінюють ставлення людей до різних тем. Якби київські музеї разом взялись за колективні дослідження (хоч це і не наша робота), ми б побачили, як сильно музеї впливають на культурну спільноту Києва, як вони змінюють життя і сам вплив дуже сильний.

Зараз музей Ханенків - це гігант музейної сфери. Вони не просто виставляють картини, а створюють концепції презентації творів. Поки що вони єдині повноцінні члени культурної спільноти міста. Вони продукують, знають на кого орієнтуються. Але в цьому їм допомагає великий штат працівників.

Якщо музеї будуть продовжувати працювати так як раніше - їх можна закривати.

Ми почали співпрацювати з іншими установами. Наприклад, Центр Довженка, який дає нам фільми українських авангардних режисерів.

Осучаснення музею залежить від його специфіки. Я бачу це так: якщо це літературний музей, то це має бути хаб, який концентрує навколо себе якісь певні спільноти.

На мій погляд, музей має працювати до 8-9 годин вечора. Але в нас немає охоронця, а працюють самі дівчата, тому трішки страшно. Бо коли музей працює до 6 годин - це дивно. Я не буваю в інших музеях, бо працюю до 5-ої години вечора, коли майже всі музеї зачиняються. Ще одна важлива річ - можливість перекусити.

Скоро музей займеться впровадженням проекту "Музика на дотик" для дітей з особливостями зору ."Музика на дотик" - це проект зі створення аудіотактильної станції для людей з вадами зору. Відвідувачі зможуть торкнутись музичних інструментів та почути, як вони звучать. Крім того, гості зможуть послухати звуки вулиці, голоси епохи Тичини.

В планах також створення на базі музею літературного хабу, розширення аудиторії, залучення більшої кількості музикантів, поетів, акторів. Крім того, минулого року я написала сценарій невеличкого спектаклю за мотивами однієї з поетичних збірок П.Тичини. Зараз працюю над постановкою цього спектаклю. Але назву збірки триматиму в секреті.

Також плануємо залучати школярів та студентів до створення концепцій музейних проектів. Гадаю, саме за ідеями молодих - майбутнє.