Гід по «Крихкому стану»: ветерани війни, палаюче піаніно та порожнеча

Наскільки крихке людське життя? Чи легко змінити моральні цінності та підмінити правду? Де межа особистої вразливості? Крихкий стан часто передає делікатний момент уразливості і саме це визначення може стати найточнішим описом оточуючого нас світу.

Вже декілька тижнів триває виставка Fragile State у PinchukArtCentre. Вона об’єднує 10 провідних художників сучасності, зокрема Маріну Абрамович, Ай Вейвея, Деміена Хьорста, Сантьяго Сьєрру.

Ми вирішили розповісти, хто ці художники і про що говорить їх творчість.

Ай Вейвей: «Упускаючи урну Династії Хань»

Ай Вейвей — китайський художник, скульптор та активіст. Його роботи критикують радикальні зміни, які відбуваються в Китаї. Художник використовує національний символізм в провокаційній манері: псує безцінні китайські артефакти. На старій вазі він намалював логотип Coca Cola, антикварні меблі він розібрав і зібрав в нефункціональні об’єкти, розбив урну Династії Хань. Остання робота у LEGO-версії представлена у PinchukArtCentre. Ця робота є нещодавнім переосмисленням більш ранніх зображень 1995 року, на яких Ай Вейвей фотографує, як він випускає з рук та розбиває 2000-річну церемоніальну урну Династії Хань (цей період вважається в історії Китаю золотим віком). Реагуючи на обурення публіки, за легендою, він відповів: «Генерал Мао казав нам, що ми можемо збудувати щось нове, лише зруйнувавши старе».

LEGO-версія ніби натякає на ще більшу крихкість цього зображення. Адже лего можна скласти як завгодно, а можна просто розібрати, залишивши по собі купку пластмасових шматочків. Так, як тисячолітній шедевр перетворюється на купку шматочків з фарфору.

Ай Вейвей часто працює з керамікою — вона є символом китайської самобутності.

Карлос Мотта: «Колоніальні форти №10»

Тему рефлексії про культуру, цивілізацію та історію продовжує Карлос Мотта. Художник відстежив архітектурні сліди, що залишили по собі колоністи Латинської Америки, які під час завоювання континенту зруйнували цілі цивілізації. Для Карлоса Мотта ця тема близька як колумбійцю. Теми, над якими він працює — це проблеми гендеру у суспільстві, квір-активізм, пошук ідентичності. Карлос — призер Generation Future Prize 2014.

Дуглас Гордон: «Кінець цивілізації»

Дуглас Гордон — сучасний британський художник. Світову популярність Гордон здобув після відеоінсталяції «Сповідь грішника в своє виправдання». За цю роботу він отримав престижну британську премію імені Тернера. Гордон став першим художником, який отримав приз за жанр відеоінсталяції. Цей успіх свідчив про визнання відеомистецтва.

Більшість робіт художника присвячені проблемі пам’яті, що підкреслюють повтори у відеороботах. Найчастіше Гордон використовує декілька моніторів, як у роботі «Кінець цивілізації», що представлена на виставці. У відео зображений рояль, що палає на фоні панорами кордону Шотландії з Англією поряд з Римським Валом. Робота відсилає до римської цивілізації, яка закінчувалась саме тут. В сучасному розумінні вона спонукає задуматись про те, що цей кордон означає для Англії та Шотландії сьогодні.

Сантьяго Сьєрра: «Спалене слово» та перформанс «Ветерани війни в кутку»

Сьєрра — один з найбільш провокативних художників сучасності. Якщо у 90-х він творив у традиціях мінімалізму, ленд-арту, здійснював акти «вандалізму» в стерильних просторах галерей, то зараз його матеріал — люди.

Учасниками його акцій стають люди з соціальних низів, безправні емігранти, повії та наркомани. Завдяки художнику, усі вони потрапляють в «центри буржуазної культури» — галереї та художні інституції. За мізерну плату вони роблять усе, що попросить художник: на їх тілах роблять татуювання; вони мастурбують на відеокамеру; тримають важкі коробки на плечах. Таким чином художник наголошує на тому, що особистість в сучасному світі — це просто об’єкт та матеріал, який належить державі та капіталу.

Своє розуміння «крихкого стану» Сьєрра презентує в роботах «Спалене слово» та «Ветерани війни у кутку». На зображенні — конструкція у вигляді слова «майбутнє», що зведена напроти зубожілого квартирного будинку. Слово охоплює полум’я і знищує його дотла. Це відбувається у часи фінансової кризи в Іспанії.

Друга робота продовжує серію перформансів, які він проводив починаючи з 2011 року, запрошуючи ветеранів-учасників конфліктів постояти спиною до глядачів. Цей перформанс показує солдата як робітника індустрії війни, ставить питання про положення ветеранів після війни, досліджує співвідношення політики та провини.

Оскар Мурільо: «Частоти»

Оскар Мурільо — один з найяскравіших сучасних живописців. Його картини та перформанси тісно пов’язані. Перформанс для нього — це перш за все спілкування між людьми, взаємодія. Наприклад, для одного з  перформансів він намалював картину-скатертину і поклав її на стіл, за яким могли їсти, спілкуватись та знайомитись відвідувачі.

Його робота «Частоти» (2013 — триває дотепер) — це серія з 28 полотен, створених у співпраці з дітьми з усього світу. В рамках проекту Мурільо закріплює полотна на партах школярів від 10 до 16 років. Графіка на полотнах фіксує портрет тривог, думок, сподівань, уявлень майбутнього. Вони коливаються від особистого до політики, від релігії до улюбленої музики, від зізнань у коханні до обіцянок на майбутнє.

Урс Фішер: «Внутрішня погода», «Стілець привиду: Урс», «Без назви»

Головна риса творчості Фішера — це руйнування стереотипів. На його творчість вплинули ідеї антимистецтва та неодадаїстів. Найбільш відомі роботи — це інсталяції, під час яких художник сам руйнує простір навколо себе (руйнує стіни або копає ями), а також арт-об’єкти, які самознищуються або змінюються під час виставки (гнилі фрукти, воскові фігури). Одна з таких скульптур представлена і на виставці. Воскова фігура зображує художника, що сидить за столом з пляшкою вина та повільно «тане» за час виставки. Традиційна тема і швидкоплинності буття, і візуалізація часу, і одвічне memento mori. Для Фішера, як художника, важлива не естетична складова, а інтелектуальна: образі та асоціації, які викликають його роботи.

Ян Фабр: «Череп з черепахою»

Ян Фабр — один з найбільш універсальних митців сучасності. Він — режисер театру, опери та балету, хореограф, автор і художник. Три центральні теми творчості: комахи, людське тіло і стратегія війни. Фабр вважає скульптури духовними тілами: «Тіло — як оболонка. В неї немає нічого всередині, але вона повна спогадів». Смерть для художника не має негативного значення. Тому скелети в його роботах символізують майбутнє людини. Коштовне оздоблення скелету апелює до абсурдності людського марнославства.

В квітні цього року в Ермітажі закінчилась епатажна виствка Яна Фабра «Рицар відчаю — рицар краси». Серед  інсталяцій — опудала тварин, яких тримають «в зубах» черепи. Розташовані вони біля картин, що зображують їжу та питво на столах, ніби натякаючи на тлінність всього цього достатку.

Бартелемі Тогу: «Перемогти вірус!»

Творчість Бартелемі Тогу представлена в галереї вісьмома вазами, розписаними вручну. За натхнення послужило дослідження вірусів ВІЛ та Ебола, які художник називає «чумою XXI століття». Вази тут символізують людину, яка може бути чистою — здоровою — або хворою. Вода, яка зберігається в вазах, може одночасно очистити людину та стати джерелом зараження. Це підвищує вразливість тіла перед оточуючим нас світом, перед природою та самим життям.

Деміен Хьорст: «Сьогодні є, завтра немає»

Деміен Хьорст — один з найвідоміших митців сучасності та найбагатший художник. Він прославився завдяки серії, яка складається з залитих формальдегідом опудал та скелетів тварин. Його робота «За любов Господа» — людський череп з діамантами — вважається найдорожчою скульптурою сучасності. Її ціна — 50 мільйонів фунтів стерлінгів.

Смерть — основна тема творчості художника. В своїх роботах він говорить про протистояння смерті та розуміння її неминучості. Формальдегід законсервовує опудала і вони здаються живими, але руху, як і життя, немає.

Маріна Абрамович: «Генератор»

Здається, сербську художницю Маріну Абрамович не варто представляти. «Бабуся мистецтва перформансу» займається творчістю більше 50-ти років. У своїх роботах вона досліджує взаємодію художника та аудиторії, можливості людського тіла та розуму. Серед її найвідоміших перформансів — «Ритм 0», «Енергія спокою», «Смерть себе», «Присутність художника».

У «Ритмі 0» художниця дозволила робити відвідувачам з нею усе що завгодно протягом шести годин. Перед ними лежали 72 речі, які могли принести задоволення або біль. Спочатку люди сором’язливо підходили, але з часом ставали дедалі агресивнішими. По закінченню перформансу Абрамович була вся в порізах та ранах. «Енергія спокою» — це перформанс довіри. Але не публіці, а коханій людині. Маріна тримала лук, а Улай — стрілу направлену, в серце художниці. Будь-який необережний рух міг закінчитись фатально. Ще одна робота з Улаєм — «Смерть себе». Вони приєднались один до одного спеціальним агрегатом і вдихали видихи. Після 17 хвилин вони втратили свідомість. Перформанс говорив про те, як одна особистість може поглинати та знищувати іншу. «Присутність художника» проходив 2010 року у Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва. Напроти художниці міг сісти будь-то і встановити з нею безмовний контакт. Перформанс продовжувався більш ніж 700 годин.

«Генератор» — це запрошення провести дослідження над своїм тілом, своєю свідомістю та простором. Відвідувачам зав’язують очі та надягають навушники, які ізолюють звук. Це переносить поняття «Крихкого стану» на тіло та свідомість глядачів, занурюючи їх у стан уразливості, водночас зосереджуючись на центральному понятті творчості Абрамович — порожнечі. Як вона сама зазначила: «Найважче — це робити щось, наближене до нічого».

У її практиці є окремий метод пізнання «нічого» в собі. Наприклад, роздягнутись. заплющити очі і йти вперед, відчуваючи кожен м’яз. Або заплющити очі і пити воду по ковтку, зосереджуючись на процесі.

Виставка Fragile State триватиме у PinchukArtCentre до 7 січня 2018 року.