Видавництво «Лоція» презентувало коробку артбуків «СЕМЕНКО100»

#ARTMISTO

СЕМЕНКО100 зародився як студентський проект для платформи «Pictoric» та переріс у незвичайний видавничий експеримент. Через півтора року після презентації концепту на «Книжковому Арсеналі» довгоочікувана коробка з сотнею артбуків на тексти Михайля Семенка вийшла в поетичному видавництві «Лоція». 9 вересня команда презентувала СЕМЕНКО100 у просторі PLIVKA.

«Насправді це був доволі спонтанний проект, — пригадує художниця Катерина Лесів. – Спонтанний і водночас необхідний. Все склалось протягом місяця, якщо не менше. Бажання попрацювати в таких умовах з’явилось всупереч системі, в якій ми існували на той час – ми всі навчались в Академії. Правила диктували нам ритм роботи – це були переважно проекти, які тривали до одного року, і ми помітили, що протягом року роботу над проектом відкидаються хороші ідеї.

Ми ввели для себе практику робити книжку за годину: ми вибирали якийсь текст або тему і повністю розробляли концепцію та структуру майбутньої книжки.

Виявилось, що це оживляє і дає нові рішення. Так у нас з Романою Рубан з’явилась ідея підготувати окремий проект до Книжкового Арсеналу. Ми думали про Михайля Семенка давно, він доволі нестандартний для української літератури поет, тож обрали його».

СЕМЕНКО100 – приклад неконвенційного прочитання поезії класика Розстріляного Відродження. Чотири художники – Михайло Букша, Ольга Гайдаш, Катерина Лесів та Романа Рубан – вибрали сотню віршів Михайля Семенка та розробили по 25 книжок, обмежуючись лише спільним форматом та контентом. В цьому унікальність СЕМЕНКО100 – всі вірші та всі книжки, які відбулися, вибрані самими художниками, тому їхня інтерпретація – чиста і незашорена, навіть по-своєму наївна.

«Я йшов по Книжковому Арсеналу в день відкриття, коли ще немає відвідувачів, і випадково потрапив у Pictoric, – розповідає директор поетичного видавництва «Лоція» Дмитро Казаков. – Команда саме розкладала свій проект. Не знаю, як так сталося, я про нього нічого не чув. Побачив – і дуже позаздрив, бо подумав «Як круто було б видати це!» Згодом я випадково дізнався, що проект мав вийти в одному великому видавництві, але щось не склалось. Ми з редакцією порадилися і запропонували художникам видати СЕМЕНКО100 в «Лоції». Чому? По-перше, «Лоція» видає лише поезію. По-друге, візуальна складова у наших книжках має таке ж значення, як і текст – тому в «Лоції» поет і художник виступають співавторами».

Художники збиралися разом і працювали у форматі скетчів та книжкових етюдів. Потім показували одне одному ескізи, зачитували тексти й обговорювали роботи. В результаті з’явилось сто різних книжок, кожна з яких була надрукована всього у трьох примірниках.

«Було дуже цікаво чути думки одне одного. Це сильно вплинуло на зміну власного підходу через погляд та ставлення кожного з нас.

Я жив у ньому щохвилини й щосекунди: коли гуляв вулицею, їв, приймав душ – я на все дивився з точки зору фіксації та вбудовування в формат книжки

— ділиться художник Михайло Букша. — Мені подобається фраза Каті, яка стала слоганом проекту: «однакові, але різні». Важливо, що ми домовилися лише про формат та контент книжок, а щодо всього іншого могли робити все, що захочемо: гравюра, 3D, скріншоти, колажі – що завгодно. Завдяки можливості працювати з різними матеріалами СЕМЕНКО100 став одним з найважливіших проектів, який повністю змінив моє ставлення, мислення та роботу у творчій сфері».

За півтора року з презентації проект зазнав серйозних змін – і в плані текстів, і в плані вигляду. Для накладу використали чотири види паперу: крейдований та офсетний різної товщини. На пізній стадії постпродакшну видавці запідозрили, що один з текстів належить не Михайлю Семенку. Виявилось, це текст Валер’яна Поліщука, який випадково опинився в підбірці інтимної та еротичної лірики Михайля Семенка на якомусь сайті, де його і знайшов один з художників.

Насправді у коробці не сто книжок, а 101 – є ще окрема книжка-зміст.

«Спочатку я хотіла зробити артбуки на всі вірші Семенка, але коли побачила масив його творчості, зрозуміла, що життя не вистачить на повноцінний проект, – розповідає художниця Романа Рубан. – Тож ми зупинились на сотні. Творчість Семенка дуже різноманітна в різні його періоди, і це дозволило кожному з нас вибрати те, що його тривожить, що його чіпляє. Було дивно, коли люди дивились на вірші й картинки й розуміли, де чия книжка: цю зробила Катя, цю – Міша. Так кожен із нас зміг через свою творчість та творчість Семенка показати якусь часточку себе. Попри таке різноманіття підходів, проект вийшов цілісним».

Художниця Ольга Гайдаш пригадує: «Нам було дуже весело це робити. Сподіваюсь, як і розглядати/читати.

Для мене найцінніше в СЕМЕНКО100 — це можливість зробити багато швидких вправ, зафіксувати ідею і відразу втілити. Це така коробка насіння, які ми посадили собі (може, ще комусь) в голову, з яких можуть вирости нові проекти, цілий ліс.

Книжка – дуже цікавий інструмент, кожна має тривалість у часі й тому її можна порівняти зі спектаклем або фільмом. Неважливо, що стало її основою: великий роман чи один вірш».