1000 днів масштабного конфлікту: які уроки ми отримали про себе, наших союзників і супротивників?

Попереду - тисяча днів масштабного конфлікту. 24 тисячі годин неймовірної відваги. 1 мільйон 440 тисяч хвилин, протягом яких ми не лише знаходимося на передовій історії, але і активно її формуємо. Так, слідом за героїчною боротьбою стоять численні втрати та біль: постійні сигнали повітряної тривоги, гуркіт систем протиповітряної оборони, артилерійські обстріли, вибухи ракет, дронів і снарядів, зруйновані будівлі, школи, лікарні, стерті з лиця землі міста і села, заміновані території, десятки тисяч загиблих і поранених, мільйони людей, змушених залишити свої домівки.

За спиною вже 1000 днів масштабної війни. Через кров, сльози та тяжкі випробування ми доводимо не лише світові, а й самим собі, що ми - справжня зріла нація, єдина і відважна, а не якась "недержавна утворення", як нас могли б називати деякі. На початку нам давали всього три дні, але ми перетворили цю цифру на 333,3 та продовжимо множити її далі. Нашого ворога ж "зменшимо до нуля". Ми стаємо сильнішими, рішучішими і не піддамося. Перемога, безумовно, буде на нашій стороні.

Позаду - 1000 днів... Спробуємо проаналізувати, що за цей час ми дізналися про себе, про друзів і про нашого ворога?

УКРАЇНА: МИ НІКОЛИ ЩЕ НЕ БУЛИ НАСКІЛЬКИ САМОСВІДОМИМИ, ЗРІЛИМИ Й СПРОМОЖНИМИ, ЗДАТНИМИ ДО СОЛІДАРНОЇ ДІЇ, ЯК ЗАРАЗ

"Ми дізналися, що весь час недооцінювали рівень стійкості української держави та українських збройних сил, так само як і українських громадян. Тому що, якби наші початкові очікування від самих себе й початкові очікування зовнішніх спостерігачів відносно України справдились, то ми б програли війну ще навесні 2022 року. А ми зараз чинимо спротив набагато сильнішому агресору вже більш як 2,5 року", - говорить Укрінформу журналіст та військовий Павло Казарін.

Незважаючи на всю свою трагічну природу, він вважає, що ця війна має певний очищувальний ефект для тих громадян, які досі сподівалися на можливість порозуміння з країною-агресором.

"Мені здається, що велика кількість наших співгромадян зрозуміла, що єдина запорука миру - це сильна армія, гарантії безпеки та надійні союзники. Це, напевно, головні висновки, які ми можемо зробити на 1000 день Великої війни", - додав він.

Громадський діяч та викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар підкреслює, що протягом цього періоду ми усвідомили, що наше суспільство є досить стабільним. Його сила криється в горизонтальних зв'язках між вільними особистостями.

"Як Збройні сили, так і державні установи, органи місцевого самоврядування та бізнес продемонстрували значну стійкість перед обличчям серйозних викликів. Це свідчить про те, що останні тридцять років не пройшли даремно. Наші сильні сторони стали результатом випробувань, які ми зазнали протягом століть: самодостатність і колективна дія, гнучкість та здатність до адаптації, уміння виживати і підтримувати порядок навіть у складних умовах. Ми вміємо об'єднуватися, незважаючи на різні погляди, і на деякий час відкладати наші суперечки", - підкреслив Пекар.

Політолог Олег Саакян зазначає, що ми усвідомили, що війна стосується не лише Сходу. Протягом усіх 1000 днів Великої війни, яка триває вже понад десятиліття, ми були в одній ситуації - разом, як єдине ціле.

Ми усвідомили, що Захід, Схід, Північ і Південь не так віддалені один від одного і не такі вже й різні. Поки в Донеччині діти катаються на ладі, їхні ровесники на Львівщині чи Тернопільщині мандрують на велосипедах, а на Закарпатті - на байках. Проте, в цей момент усі вони подорожують на "двоколісному" транспорті під назвою "Україна", - зазначає він. - Ми зрозуміли, що для пострадянської України, яка ще не так давно шукала свою столицю в Москві, немає столиць ані в Брюсселі, ані у Вашингтоні - лише в Києві. Тому любити, захищати та розвивати Україну ніхто не може так, як це роблять її громадяни.

Ми дізналися, що ми пройшли просто шалений шлях і нам точно вже не соромно, адже більшість помилок уже не повторюємо.

Ми зрозуміли, що Україні необхідна підтримка не лише малих груп, а переважної більшості. Це дало нам багато приводів для спільної гордості, а також для переживання колективних трагедій і смутку. Ми відчули, що єдність стала нашою силою. Хоча ми стали менш наївними стосовно міжнародної спільноти і світу, в нашій душі все ще живе романтичний спалах.

Ми як держава і суспільство, за словами Саакяна, вже почали ставити складні запитання перед собою, намагатися розібратися у відтінках ширше, ніж чорне і біле.

Проте ми ще не оволоділи мистецтвом відповідати на ці виклики. Ми функціонуємо в режимі бачення майбутнього, але без чіткої стратегії. Нам необхідно навчитися планувати довгострокову стратегію, яка допоможе виокремити важливе від другорядного, дозволить не просто існувати поруч, а й діяти разом, створюючи синергію між державою та суспільством. Це, на думку політолога, є важливим кроком до реалізації нової етики та парадигми української державності, а також нового формату взаємин між громадянами і державою, що знову стало актуальним в умовах повномасштабної агресії Росії.

Політолог Ігор Рейтерович підкреслює, що ми стали свідками формування нації, яка здатна об'єднуватися не лише під час серйозних криз, а й робити усвідомлені висновки, захищаючи своє право на самостійний розвиток. "З одного боку, ми відзначаємося надзвичайною доброзичливістю та миролюбністю, адже завжди були відомі своєю гостинністю. Результати опитувань з 1991 року незмінно свідчать про те, що 85-90% українців виступають проти війни. Проте, коли постало питання захисту нашої землі та близьких, у нас відновився так званий козацький дух".

Ми вразили не лише самих себе, а й увесь світ. Ми продемонстрували, що здатні боротися і досягати перемог, навіть проти значно потужнішого супротивника.

Згідно з висновками Рейтеровича, процес формування української політичної нації, що розпочався під час Майдану в 2014 році, завершився тисячу днів тому – 24 лютого 2022 року. Сьогодні вже зрозуміло, що українська нація існує і суттєво відрізняється від так званого "насєлєнія" в Росії. Ця нація є європейською, де цінності, свобода та незалежність стають пріоритетними, перевершуючи матеріальні вигоди. Опитування також демонструють, що ми готові витримати будь-які труднощі заради перемоги, адже для нас найголовніше – жити у вільній країні, дотримуючись своїх принципів та переконань.

Нарешті візіонер і директор Інституту фронтиру Євген Глібовицький називає цю війну одним з найбільш усвідомлених досвідів для українців.

"Ми ніколи не були настільки свідомими, зрілими та здатними до колективних дій, як сьогодні. І хоча у нас ще є багато можливостей для розвитку в кожному з цих напрямків, варто зазначити: ми маємо великий досвід, але в той же час залишаємося новачками. Наша історія багата, але ми водночас молоді. Це важливий аспект, який потрібно усвідомлювати, говорячи про українців," - зазначив експерт.

СВІТ: НАШІ ПАРТНЕРИ ЗНАЧНО СЛАБШІ, НІЖ МИ ВВАЖАЛИ, АЛЕ СИЛЬНІШІ, НІЖ ВОНИ САМІ ПРО СЕБЕ ДУМАЛИ

"Ми зрозуміли, що наші друзі не є такими вразливими та роз'єднаними, як сподівається противник, але й не володіють тією міццю та єдністю, на яку розраховуємо ми. Взаємини з партнерами вимагають значних зусиль і часу ще до початку конфлікту, а особливо коли він уже розгорівся", - зазначає Валерій Пекар.

Ми усвідомили, що в основі світових процесів лежать інтереси, а не цінності, тому важливо оволодіти цією мовою спілкування.

"А також, що нас все ще не знають, не розуміють і не відчувають нашої цінності. Та й ми не знаємо і не розуміємо багатьох наших реальних і потенційних союзників, і тим більше тих, хто не належить до євроатлантичної цивілізації", - додав він.

На думку Олега Саакяна, ми зрозуміли, що цивілізований світ виявився значно більш вразливим, ніж ми уявляли. Проте, з іншого боку, він також виявився сильнішим, ніж сам про себе думав. "Ми почали відходити від звичних підходів у міжнародній політиці та почали спиратися не на судження, уявлення чи очікування, а на принципи, інтереси та завдання. Чи досягли ми цього повністю? Ні. Але як держава ми поступово вчимося це робити".

Ми виявили, хто насправді є нашими союзниками, а хто ні, у світлі сучасних викликів.

"Ми спостерігали прояви мудрості, але не рішучості. Рішучість була присутня, але з відсутністю мудрості. Як суспільство, ми усвідомили, що навіть дорослі можуть помилятися, порівнюючи себе з нашими західними союзниками, і зараз проходимо етап від separation від цього. Дорослі, усвідомлюючи, що щось пішло не так, можуть виявитися не такими зрілими, як ми вважали раніше. Ми стали свідками першими великого шторму, який лише починає досягати інших наших партнерів. Це унікальний момент, коли Україна може запропонувати світу щось цінне," - зазначає політолог.

Україна має потенціал для реалізації цього завдання і може використовувати свій досвід, навички та вміння для досягнення успіху.

"Світ спостерігає за нами і залишається в подиві. Він продовжує дивуватися. Час від часу відчуває роздратування через нашу незграбність і непослідовність. Ми навчилися від наших партнерів, як захищати свої національні інтереси, незалежно від обставин. Іноді навіть в суперечність здоровому глузду," - зазначив Саакян.

Євген Глібовицький зазначає, що ми усвідомили: наявність грошей і дорослості не завжди свідчить про мудрість. "Навіть зрілі та заможні західні партнери можуть виявитися недалекоглядними і ненадійними. Вони можуть бути щирими й відданими, але таку відданість ми від них і сподівалися отримати, тоді як їхню неспроможність не чекали".

Ігор Рейтерович зазначив, що протягом тисячі днів ми здобули цінний досвід стосовно наших партнерів. Перш за все, ми підтвердили, що вони справді існують.

"Проте залишається відчуття, що їхня підтримка інколи нерішуча. Ірраціональний страх перед Росією, який спостерігається серед деяких західних партнерів, досі не подоланий, навіть після тисячі днів повномасштабної війни, - акцентує політолог. - Незважаючи на суттєву підтримку, залишаються певні "червоні лінії", які важко пояснити логічно. Часто наші союзники самі не можуть дати чіткої відповіді, чому вони дотримуються цих обмежень".

Одночасно ми спостерігаємо за поступовим визнанням нашої рівноправності та усвідомленням того, що Україна є невід'ємною частиною європейської спільноти, так само як і будь-яка інша країна-член ЄС.

"Крім того, можливо, навіть у ще більшій мірі. Адже наш шлях до інтеграції в Європейський Союз та НАТО супроводжується великими жертвами. Це найвища плата, яку можна віддати за свободу та європейське майбутнє," - підкреслив Рейтерович.

Павло Казарін підкреслює, що ми спостерігаємо різні реакції держав на кризи, які, можливо, їх не торкаються безпосередньо. Відзначається, що країни Балтії, Скандинавії, Польща та інші продемонстрували безпрецедентну солідарність і підтримку.

"Одночасно ми відзначили, що в сьогоднішній Угорщині національний егоїзм домінує над усвідомленням загальних цінностей. Раніше, до початку війни, багато хто мав спокусу порівнювати Польщу та Угорщину, але тепер ми розуміємо суттєві відмінності в державних політиках цих двох націй," - підкреслив журналіст.

Крім того, продовжує він, за цей час ми встигли позбутися багатьох рожевих окулярів. І встигли зрозуміти, що наша війна, безумовно, потрапляє в оптику громадян інших країн, але, однак, не стає тим чинником, заради якого вони можуть коригувати, скажімо, свої електоральні схильності: "Ми, можливо, дивуємось, коли Дональд Трамп перемагає на виборах в США, попри все те, що він говорить про нашу війну. Але це для нас ще одне нагадування, що наша війна для американських виборців не є тим чинником, заради яких вони готові ставити галочку в виборчому бюлетені навпроти того чи іншого прізвища. Ми просто зрозуміли, що вони орієнтуються геть на інші показники".

А ще, дивлячись на наших друзів, ми зрозуміли, наскільки багато було змарновано нами часу: "Ті ж країни Балтії, щодо яких у Російській Федерації теж є агресивні наміри, можуть почуватися в безпеці просто через те, що вони не гаяли часу, а доєднувалися до Північноатлантичного Альянсу, а ми, які довгий час не могли визначитись, де наша столиця, в Києві чи в Москві, зараз опинилися сам на сам у двобої з Кремлем".

Ворог: Росіяни також здатні на навчання, витримку і боротьбу. І це робить їх ще більш загрозливими супротивниками для нас.

Щодо ворога... Я вважаю, що перед початком Великої війни багато хто намагався пояснити дії російського керівництва, перш за все, корупційними мотивами. Нібито їхня політика зумовлена прагненням до збагачення та бажанням утримати свою владу в рамках обмеженого кола, - ділиться Павло Казарін. - Проте насправді це ще одне свідчення того, наскільки ми недооцінювали людську здатність до одержимості і ненависті. Люди, яких ми вважали просто злочинцями, насправді виявилися справжніми вбивцями. Це підкреслює, що корупція та інші матеріалістичні інтереси не завжди є основними факторами, які визначають поведінку людей.

По-друге, ми усвідомили, що санкції виявилися неефективними. Усі ці серії жорстких обмежень, на які ми сподівалися в перші дні війни, не змогли призвести до економічного колапсу нашого противника, оскільки він має потужну підтримку з боку Китаю та Індії.

"Сучасний світ не є простором, де західні економіки домінують і можуть нав'язувати свої політики через обмеження. З розвитком часу виникло кілька важливих центрів економічного впливу, серед яких Делі та Пекін. І поки ці впливові центри не вирішать інакше, жодна країна не залишиться в ізоляції чи самотності в економічному сенсі," - підкреслив він.

По-третє, ми спостерігаємо, як знову повертаємося до початку XX століття, коли світ починає формуватися за певними напрямками.

У сучасному світі існує коаліція авторитарних режимів, до якої входять Іран, Північна Корея, Російська Федерація та Китай. Ці країни взаємодіють між собою, намагаючись створити простір, де диктатури — як ринкові, так і ті, що не відповідають ринковим умовам, як у випадку КНДР — могли б ефективно протистояти демократичним системам. На думку Казаріна, якщо XX століття стало ареною змагання між ринковими демократіями та централізованими плановими економіками, то XXI століття, ймовірно, стане епохою конкуренції між ринковими демократіями та авторитарними ринковими режимами. При цьому існує ймовірність, що наша війна стане лише початком низки конфліктів, які можуть охопити це століття.

За словами Валерія Пекаря, ми зрозуміли, що супротивник категорично не готовий визнати наше існування. Він справді вірить у свої міфи про нереальність нашого народу та інші подібні вигадки.

"Що у ворога нема картинки майбутнього, а лише картинка минулого, що ворог має свої вразливості й сильні сторони, і це все треба вивчати у мирний час, а ми цим не займалися. Що нам протистоїть та сама імперія, яка може змінити назви й прапори, але незмінними залишаються жорстокість, нехтування життям своїх та чужих, тотальна брехня. Що імперія складається з десятків народів та ідентичностей, які здатні її розвалити, якщо ми допоможемо, і тоді Україна отримає сталий мир", - переконаний викладач Києво-Могилянської бізнес-школи.

Євген Глібовицький зазначає, що незважаючи на всі свої негативні якості, наш супротивник виявляється також адаптивним: "Ми усвідомили, що наш ворог здатний вчитися, витримувати удари та боротися. Це робить його ще більш загрозливим противником для нас. Він проявляє розум і кмітливість, завдяки чому може змінюватися в процесі війни. Тому важливо не ставитися до нього з презирством і легковажністю, адже це може призвести до недооцінки його потенціалу та, як наслідок, до поразки".

Олег Саакян також висловився з цього питання: "Ми зрозуміли, що однаково небезпечні як недооцінка, так і переоцінка супротивника. Важливо по-справжньому усвідомлювати його. Ми з'ясували, що коротка історична пам'ять може мати серйозні наслідки. Не варто забувати, з ким ми маємо справу".

Також ми зрозуміли, чому в нашому фольклорі є така велика кількість сюжетів, пов'язаних із москалями.

"Не прислухавшись до уроків історії, ми знову наступили на ті ж самі граблі, зрозумівши, наскільки важливо враховувати досвід попередніх поколінь. Ми стали свідками того, що росіяни вміють вчитися, але при цьому їхні помилки та вразливості залишаються незмінними. Ми згадали, що Росія має здатність зазнавати поразок, і це було продемонстровано всьому світу. Ми усвідомили, що не лише Україна відрізняється від Росії, але й українці не є росіянами. Нарешті, перефразовуючи слова Голди Меїр, ми зрозуміли, що росіяни ненавидять нас більше, ніж люблять своїх дітей," - підкреслив Саакян.

Повномасштабне вторгнення Росії знищило всі надії на те, що ворога можна розділити на "хороших" та "поганих", зазначає Ігор Рейтерович. "Навіть після 2014 року багато хто намагався розмежувати росіян: була влада, путіністи та ті, хто проти війни. Проте за тисячу днів Великої війни стало очевидно, що таких людей вкрай мало. Більшість або активно підтримує агресію, або мовчки з нею погоджується".

Навіть ті, хто виїхав за межі країни, часто робили це не через протест проти війни, а через побоювання щодо мобілізації. Тепер вони вражені тим, що на Заході їх ставлення викликає недовіру та антипатію.

Ці тисяча днів виявили серйозну проблему російського суспільства – його ресентимент та імперські прагнення. "Ми зрозуміли, що це не нація, яка жадає миру і прогресу, а просто маса, яка живе в ілюзіях величі та ненависті до всього чужого," – зазначає політолог. "Їхня риторика і мислення залишилися в рамках минулих епох, коли територіальні захоплення і військова агресія вважалися звичайною практикою. Вони легко піддаються маніпуляціям і з охотою сприймають мілітаристську пропаганду, яка виправдовує агресію та насильство."

Зрештою, ми виявили, що зміна ставлення до Росії спостерігається не тільки в Україні, а й у всьому світі: "Захоплення російською культурною спадщиною, мистецтвом і літературою поступово втрачає свою привабливість, і все більше людей починають усвідомлювати справжнє обличчя сучасної Росії. Процес повернення Росії до кола цивілізованих націй обіцяє бути тривалим і складним. Це не лише зміна керівництва; це глибока трансформація суспільства, його цінностей і світогляду. Якщо Німеччині знадобилося кілька десятиліть після Другої світової війни для відновлення своєї репутації, то Росії цей шлях виявиться ще довшим".

Врешті-решт, причини та обставини, які спровокували початок цієї війни, мають набагато більш складний і загрозливий характер, ніж ті, що спостерігалися під час нацистського режиму в Німеччині.