"Де ж у нас, українців, обходяться без скандалів?" Тімур Мірошниченко висловлюється про суперечки на Євробаченні, отримання хабаря з Росії та народження п'ятої дитини в родині.

Тімур Мірошниченко - телеведучий каналу "1+1 Україна" та незмінний голос Євробачення в Україні протягом двох десятиліть. Він разом з дружиною, відомою блогеркою Інною Мірошниченко, виховує чотирьох дітей, двоє з яких були усиновлені під час війни.

У розмові з OBOZ.UA Тімур Мірошниченко поділився тонкощами Євробачення, а також розкрив, який рекорд у коментуванні пісенного конкурсу він планує побити. Крім того, він розповів про виклики та досягнення у вихованні прийомних дітей - Марселя та Ангеліни.

- Тімуре, з 2005 року ви коментуєте "Євробачення". 20 років - це багато?

- Багато, але треба більше, бо рекорди самі себе не поб'ють (сміється). Як усе починалося? Мені було 19 років, лише місяць пропрацював на телебаченні. Керівник запитав, як ставлюся до Євробачення. Кажу: "Шикарно!". Це був рік, коли пісенний конкурс тільки-но пройшов у Києві - все на слуху, всім цікаво. "Давай спробуєш прокоментувати дитяче Євробачення", - запропонували мені. Пам'ятаю, дуже ретельно готувався. Шукав навіть по бібліотеках інформацію, тому що інтернет тільки починав свою експансію.

По суті, Євробачення стало для мене вікном у великий світ. До того моменту я лише кілька разів виїжджав за кордон. Але коли я відправився на конкурс у 2006 році до Афін, я закохався в цю атмосферу. Уявіть: в одному місті збирається безліч людей з найрізноманітніших куточків Землі. Це місце, де немає жодних кордонів, де кожного приймають таким, яким він є — неважливо, у що ти вдягнений, чим займаєшся або як спілкуєшся. Тут поважають і цінують кожну особистість. Я насправді мрію про світ, де панує відкритість. І Євробачення — це саме той оазис на нашій планеті.

До 2016 року ви брали участь у конкурсі безпосередньо на місці проведення, але згодом було вирішено проводити це в Києві для зменшення витрат. Як вам спостерігати за подіями з компактної коментаторської студії?

Визнати, що атмосфері конкурсу не вистачає, – це абсолютно вірно. Коли ти опиняєшся на місці, ти отримуєш зовсім інші враження, бачиш все на власні очі. Додатково, емоційний заряд, коли арена наповнена тисячами вболівальників, які шаленіють від того, що знаходяться в епіцентрі подій, просто неймовірний. Проте я вже пережив це і маю хорошу уяву, тому, перебуваючи в студії бомбосховища, можу уявити цю атмосферу. Звичайно, емоційного піднесення не вистачає, але я впевнений, що незабаром настануть кращі часи, коли наші телекомпанії зможуть знову відправити коментатора на Євробачення.

Яке з конкурсів Євробачення залишило у вас найпам'ятніші враження?

Мабуть, це сталося два роки тому в Ліверпулі, коли Великобританія організовувала конкурс від імені України. Я мав можливість відвідати це Євробачення, витрати на поїздку покрила телерадіокомпанія BBC, яка влаштовувала захід. Мене вразила не лише неймовірна організація, а й глибокі сенси, які були закладені у програму. Британці, обходячи політичні та військові заяви, змогли тонко пояснити, чому захід проходить не в Україні. Гасло "Об'єднані музикою" відчувалося на кожному кроці. Це дійсно стало символом єдності через музику.

- В одному з інтерв'ю ви сказали, що не очікували, що Руслана переможе на Євробаченні в 2004 році. Чому?

Ну, справа не в тому, що мені не сподобався її виступ (сміється). Просто в той момент я ще не мав усіх деталей і не розумів, як усе відбувається, тому не очікував, що Україна зможе виграти. Адже були інші країни, які змагалися протягом півстоліття. А тут перемогла та, яка лише вдруге з'явилася на сцені.

Які з наших учасників, на вашу думку, отримали менше уваги, ніж заслуговували?

Перш за все, на думку спадає Melovin. Його фінальний результат виявився зовсім не таким, як ми очікували від побаченого і почутого на сцені: за підсумками голосування журі він отримав лише 11 балів. Проте глядачі високо оцінили його виступ, надавши 119 балів і зайнявши сьоме місце в загальному заліку. Згідно з системою голосування на Євробаченні, поєднавши бали журі та глядачів, Melovin опинився на 17 місці. Вважаю, що його виступ був надзвичайно недооцінений і заслуговував на місце в топ-10. Тому я щасливий, що Melovin знову та знову бере участь у національних відборах. Вірю, що він матиме шанс знову виступити на Євробаченні і довести, що минулорічний результат був просто випадковим.

- Кого б ви ще хотіли би бачити на сцені Євробачення? От за ким спостерігаєте і думаєте: тобі, друже, туди дорога?

- Зараз розкрилася дуже велика кількість класних молодих артистів. Багато хто з них вже був на Нацвідборі. Я впевнений, вони повернуться, тому що тільки починають. Потрібно ще набрати м'язової артистичної маси, щоб певно триматися на великих сценах. Якщо хтось думає, що вийти на сцену Євробачення - це дуже просто, то мушу заперечити. Це неймовірно страшно, бо величезна аудиторія і відповідальність, яка лягає на представника країни.

Якщо говорити про відомих артистів, то практично всі, хто заслуговує на участь, вже проходили через конкурс. Я б щороку надсилав Джамалу. Вважаю, що так ми швидко зможемо зрівнятися зі Швецією за кількістю перемог. Jerry Heil має чудовий потенціал для сольного виступу. А Сердючка – це окрема історія! Якщо ви запитаєте будь-якого фаната Євробачення, кого їм хотілося б знову побачити на сцені, майже всі згадають саме Сердючку.

Андрій Данилко неодноразово розмірковував над цим питанням, і багато хто з оточення дійсно висловлював йому цю думку. Були навіть моменти, коли ми були дуже близькі до того, щоб Сердючка знову висловила таке бажання. Але я не впевнений, що Андрій готовий знову пережити цей досвід. Він справжній артист, який надзвичайно серйозно ставиться до своєї творчості. Навіть якщо йому потрібно вийти на сцену всього на пів хвилини, він готується до цього так, як до масштабного шоу. Витримати таке навантаження, враховуючи його перфекціонізм, є і морально, і психологічно досить складним.

Чому під час Національного відбору ми так часто стикаємося зі скандалами?

Ну а скажіть, де у нас, українців, обходяться без конфліктів? Євробачення - це справжній магніт, який притягує величезну кількість уваги. Навіть ті, хто далекий від музичного конкурсу, часто висловлюють своє невдоволення, проте все одно залишаються в курсі подій. Вони знають, хто з артистів виступає, чули про суперечки та скандали, і самі активно беруть участь у дискусіях, радячи, як і що робити. Це наша характерна риса, українська - ми завжди впевнені, що знаємо краще, що кому підходить, і де шукати вирішення.

Що ви скажете про гурт Ziferblat, який незабаром виступить на сцені Євробачення у швейцарському місті Базель?

- Цього року вони були серед моїх фаворитів, тому абсолютно задоволений вибором. Це хлопці, які розуміли ще з дитинства, чого хочуть. Я трошки покопирсався в їхніх біографіях: вони люблять Євробачення, все своє свідоме життя йшли до цього. Тому це було лише питання часу, коли там опиняться. До речі, це класний приклад того, що якщо вам здається, що щось в житті неможливе, подивіться, які дива роблять наполегливість та палке бажання.

Ziferblat заслуговує на визнання, адже вони створюють чудову сучасну музику. Хоча поки що їм, можливо, не вдасться стати гуртом номер один в Україні, враховуючи музичні уподобання середньостатистичних українців, навряд чи вони заповнять "Олімпійський" найближчими п'ятьма роками. Проте, цілком можливо, що відбудеться і зворотний ефект, оскільки аудиторія молодшає, а музичні смаки змінюються. Під час цьогорічного конкурсу ми зможемо спостерігати, як розвивається світова музична культура. Те, що популярне сьогодні, суттєво відрізняється від музики минулих років. Це зовсім інший звук. А Євробачення, як йому не заважай, завжди залишається в тренді.

- Минулого року, розповідаючи в одному з інтерв'ю про трійку фаворитів на конкурсі, ви ще до його початку назвали серед них музикантів Nemo зі Швейцарії, які стали переможцями. А хто фаворити, крім наших, у вас цьогоріч?

Я з нетерпінням очікую генеральних репетицій, адже прогнози букмекерів суттєво відрізняються від того, що ми побачимо на сцені. Всі артисти виступають в абсолютно рівних умовах — одна й та сама сцена, однакова кількість інструментів, камер та екранів. Далі все залежить тільки від них: як вони використають цей простір, як зможуть заповнити його своєю енергією, чи подолають хвилювання, і наскільки вражаюче зможуть продемонструвати свої таланти під час живого виступу. Саме це в підсумку визначить фінальний результат. Кожен з 37 учасників представляє свою країну і має всього три хвилини, щоб завоювати серця глядачів.

Чи мали ви можливість поспілкуватися з Ziferblat? Можливо, ви давали їм якісь рекомендації? Ви були на пресконференції в головному залізничному вокзалі столиці напередодні їхнього від'їзду до Швейцарії. Здається, у мене та моїх колег склалося враження, що лідер гурту Даніїл Лещинський - це хлопець з певним характером. Коли фотографи просили його частіше усміхатися під час зйомки, він рішуче відповів, що сам знає, коли варто це робити.

- Ну то це ж добре! Вміє тримати свої кордони, значить, з повагою ставиться до чужих. Ні, порад я їм ніяких не давав, відверто кажучи, не люблю такого. Найголовніше, що побажав, - кайфонути від цього процесу. Євробачення - це дійсно надзвичайно. Я бажаю хлопцям витиснути максимум від перебування там. Тому що, найімовірніше, такий досвід може випасти лише раз на життя, вдруге його прожити не вийде. Артисти рідко повертаються на Євробачення. У нас, в принципі, таких прецедентів ще не було.

Як ви вважаєте, чому виникло таке багато шуму навколо костюмів Ziferblat?

Повертаючись до теми скандалів на Євробаченні (сміється), можна помітити, що в нас є чимало фахівців у цій сфері. Проте робити остаточні висновки ще передчасно, адже потрібно побачити, як усе це буде виглядати в загальному - у контексті постановки. Щодо костюмів, вони мені особисто до вподоби.

Як ви вважаєте, чи матиме Росія шанси повернутися на конкурс Євробачення у найближчі роки?

- Зараз вони намагаються створити свій аналог Євробачення. Але з ними завжди так: все, що закордонне, особливо з префіксом "євро" - погано, а потім починають мавпувати це в себе. От оголосили, що будуть робити Інтервідєніє, на якому, ймовірно, виграватимуть кожного року. Ну це в їхньому стилі - перекрутити і зробити так, щоб бути там королями.

Щодо їхнього повернення на Євробачення, не думаю, що таке можливо. Цей конкурс став однією з перших інституцій, які жорстко відреагували на повномасштабне вторгнення. Вже 25 лютого 2022 року Європейська мовна спілка оголосила про дискваліфікацію Росії через агресію. Фундаментальна цінність Євробачення: об'єднання навколо миру. І як може в ньому брати участь країна, яка розв'язала страшну війну? З іншого боку, ми розуміємо, що у них все одно є симпатики. І Росія витрачатиме, як завжди, мільярди на те, щоб повернутися. Але станом на зараз такі розмови не ведуться.

З'явилися чутки, що у 2008 році Росія здобула перемогу на Євробаченні завдяки хабарництву.

Так, подібні бесіди дійсно мали місце. Навіть були озвучені конкретні цифри, зокрема п'ять мільйонів євро. Але, на мою думку, це виглядає досить низько (сміється). Я чув цю суму не від однієї особи. Це сталося саме в той період, коли Росія намагалася створити образ наддержави і активно "забирала" під себе найбільші проєкти. Тож Євробачення стало пріоритетним завданням для держави.

- На пресконференцію гурту Ziferblat перед від'їздом до Швейцарії ви приїхали з сином Марком. Не думаю, що його не було з ким залишити, найімовірніше, була якась мета взяти його з собою.

У нас існує особлива традиція: кожна дитина повинна мати свій корисний час на спілкування з батьками. Тому ми запровадили спеціальні дні, наприклад, «день тата і Марка». Такі заходи ми завжди плануємо заздалегідь. Щоб не зірвати плани, Марко зранку вирушив зі мною. Він був у захваті. Звичайно, він трохи соромився, адже йому всього п'ять років. Але ввечері, коли повернулися додому, він з гордістю розповів мамі, що допомагав татові під час пресконференції, носив мікрофон по залу.

- Як поживає його молодший братик Марсель (Мірошниченки всиновили хлопчика, якому тоді було два роки, влітку 2023 року. - Ред.)?

Зараз він переживає найяскравіший етап свого життя. Це людина, яка настільки щаслива і закохана в навколишній світ. Я вважаю, що ця здатність до радості була в ньому закладена з моменту народження. Адже ніхто, крім нього, не сподівався, що він зможе залишитися в цьому світі бодай на кілька хвилин. Він змагався за своє життя з перших хвилин. І тепер, отримавши те, що кожна дитина заслуговує — люблячих дорослих, їхню підтримку, безумовну любов і прийняття, — він стрімко почав розвиватися. Йому вдалося надолужити величезну прогалину, включаючи фізичний розвиток. Це яскравий доказ того, що любов може бути більш потужною за будь-які лікарські засоби. Наприклад, йому повинна була бути запланована ще одна операція через рік, але коли ми приїхали на обстеження півроку тому, лікарі підтвердили, що хірургічне втручання більше не є необхідним.

- Восени минулого року ви з дружиною Інною стали батьками 8-річної дівчинки Ангеліни. Процес адаптації її в родині відрізнявся від того, як було з Марселем?

Безперечно, адже Марсель провів у дитячому будинку менше двох років, тоді як Ангеліна залишалася там набагато довше. Проте я не можу стверджувати, що її адаптація була або складнішою, або легшою. Вона мала свої особливості. Проте на сьогоднішній день можна з упевненістю сказати, що процес адаптації завершено.

Чи є припущення, що у вас з Інною може бути не чотири, а п’ять дітей?

- Ми ніколи не кажемо "ні". Проте для цього потрібні відповідні обставини. Зараз ми заповнені на максимум у плані елементарних побутових моментів - кількість квадратних метрів житла, кількість місць у машині і таке інше.

- Як діти взаємодіють один з одним? Мія та Марко не відчувають образи через те, що ще зовсім недавно їх було тільки двоє, а тепер стало вже чотири?

Кожен має свій унікальний характер, адже ми всі - це індивідуальності, і ми це цінуємо. Як у великій родині: тут обійми і поцілунки, а тут - й суперечки. Щодо ревнощів, давайте запитаємо у Мії, адже вона поруч. Вона стверджує, що ніколи не відчувала образи. Мія обожнює Марселя, а якщо запитати його про найулюбленішого члена родини, він з упевненістю назве саме її. Між ними існує якась справжня, магічна любов.

Треба сказати, що в нас не було такого - привели дітям дитинку і сказали: от ваш братик чи сестричка. Ми майже рік готували дітей до цього - розповідали, пояснювали, відповідали на їхні запитання, запитували самі. І перейшли до конкретних дій тільки тоді, коли зрозуміли, що діти готові до прийняття.

- Ви розповідаєте про дні дітей з татом чи мамою. А у вашому календарі заплановані побачення Тімура і Інни?

- Безумовно, але це залежить від того, що поруч записано в календарі (сміється). Насправді така практика була започаткована ще тоді, коли ми почали зустрічатися. І нині нічого не помінялося. В графік вносяться дні тата з кожним з дітей, такі ж дні мами і дні Тімура та Інни. Часом це бувають години. Ми можемо разом попити кави, пообідати десь. Чи в кіно сходити, погуляти - отакі наші побачення. Окрім того, дуже любимо подорожувати. До великої війни буквально щомісяця кудись обов'язково їздили хоча б на день. Зараз, звісно, це складно робити, але все одно намагаємося. Подорожі - це дуже класний розвиток. Не тільки для дітей, а й для дорослих. Науково доведено, що в цікавих поїздках рівень стресу падає на 80%. Ми намагаємося міксувати: якщо їдемо, наприклад, кудись з усіма дітьми, то наступного разу - лише вдвох. Або - з дівчатами, а потім - тільки з хлопцями, щоб кожен із них отримав свою частину батьківської уваги.

Коли між вами та вашою дружиною виникають суперечки, хто зазвичай робить перший крок до примирення?

Ну що ж, оскільки Інни зараз немає поруч, можу поділитися своїми думками (сміється). З яких причин ми можемо посваритися? Зазвичай більшість конфліктів виникає через втому. Людина, яка втомилася, починає сприймати все, що відбувається навколо, через призму негативу. А інша сторона, не розуміючи справжніх причин, може втягнутися в суперечку, чого в нормальному стані ніколи б не сталося. Такі моменти варто передбачати, тому я намагаюся забезпечити дружині можливість для відпочинку.

- На початку інтерв'ю ви сказали, що "рекорди самі себе не поб'ють", ймовірно, маючи на увазі кількість років роботи коментатором на Євробаченні. Чинний рекорд належить британському коментатору Террі Вогану - він 30 років вів Євробачення для своєї країни.

Так, мені ще знадобиться десять років, щоб перевершити його досягнення, але не можна не відзначити, що поруч із мною є кілька телеведучих, які також здобули чимало. Проте я маю свою перевагу — я почав свою кар'єру дуже рано. Тому моя мета не лише побити чи повторити рекорд Террі Вогана, а зробити його недосяжним на довгі роки. Коли мені виповниться 69, я відзначу рівно 50 років роботи на Євробаченні. Вважаю, це буде справді символічна цифра.

Україна займає місце серед десяти найкращих країн за результатами участі у Євробаченні. А які країни у вашому особистому топі?

Першим, що приходить на розум, є, безумовно, Швеція. Проте далі ситуація не така однозначна. Україна та Швеція завжди вважаються стабільними варіантами, тоді як інші країни можуть змінюватися. Сьогодні популярністю користуються скандинавські держави, але в майбутньому акценти можуть зміститися на південні регіони Європи.

Яка буде ситуація цього року, побачимо. Наразі знову всі ставлять ставки на Швецію. Не скажу, що їхній виступ мені не до вподоби, але хотілося б бачити більше різноманіття. Шведських артистів серед переможців не так вже й багато (сміється). Хоча, якщо вони знову виграють, це буде цілком виправдано. Сподіваюся, що і ми зможемо скласти їм компанію, як зазвичай. Зараз наші шанси не виглядають особливо обнадійливо, але я впевнений, що потрапимо до десятки найкращих.

Тімуре, ви також є ведучим проєкту "Клуб 1%" на каналі "1+1 Україна", присвяченого кмітливості. Чи можна очікувати на новий сезон?

Звичайно! Перший сезон вийшов восени минулого року і отримав великий успіх, тому ми плануємо зняти вже другий. Наразі триває активний кастинг, і ми шукаємо нових учасників. Кожен охочий має можливість перевірити свою пам'ять, уважність, кмітливість, швидкість реакції та вміння нестандартно мислити. Для цього потрібно заповнити анкету на сайті 1+1.

Також на OBOZ.UA ви знайдете інтерв'ю з акторкою Катериною Тишкевич, в якому вона розповідає про три дні в комі, інтриги, пов'язані з зрадницею Байрак, а також про стосунки з відомим актором.