Андрій Партика, представник Ocean Media Plus, зазначає: українська індустрія втрачаеть культурну гордість, реалізуючи свій контент західним платформам за мізерні суми.

На мою думку, в даний момент найбільш важливим аспектом є точне відображення ситуації в прифронтових сім'ях. Країну доцільно розділити не на традиційні регіони — захід, північ, південь і схід, а на три категорії: прифронтові, центральні та тилові області. Це лише гіпотеза, яку варто дослідити. Наприклад, якщо раніше в Харкові була сім'я з двох осіб, яку Nielsen моніторив п'ять років тому, цілком ймовірно, що зараз одна з них могла залишити місце проживання чи піти на фронт. Ми постійно намагаємося включити цю людину в наш контент, хоча фактично її вже немає в даному середовищі. Однак Nielsen настільки рідко проводить перевірки цих сімей, що такі зміни не фіксуються в статистичних даних.

Ця гіпотеза виникла під час нашої приватної дискусії з Орестом Білоскурським. Поки що ми встигли поділитися нею лише з небагатьма -- я ще навіть не обговорював її з аналітиками Starlight Media.

Друге питання, яке стосується панелі, -- це перегляд на гаджетах. Gemius показав нам свіжі дані з Польщі: там додаткові гаджети збільшують охоплення перегляду телеканалів на 14% -- а в нас це взагалі не вимірюється. Причому я уточнив, що саме мається на увазі під додатковими гаджетами: чи це всі пристрої, що не є телевізорами, незалежно від місця перегляду? Чи це винятково перегляд out-of-home (поза домом)? Вони відповіли, що йдеться саме про всі гаджети, які не є телевізором, тобто людина вдома може дивитися контент на телефоні, iPad чи комп'ютері.

Gemius має намір найближчим часом запропонувати ініціативу, щоб в Україні ми також змогли почати вимірювання телеперегляду. Проте процес реалізації цієї ідеї поки що затягується. У деяких інших країнах Gemius вже успішно впровадив повне вимірювання як домашнього, так і зовнішнього телеперегляду. Чутки свідчать, що вони планують запустити пілотний проєкт в Україні майже за власний рахунок. Звичайно, враховуючи поточну ситуацію з війною та станом ринку, галузь може або знайти можливості для таких змін, або залишитися без них. Проте, якщо ресурси будуть доступні, доцільно буде перейти до індивідуального вимірювання, як це роблять Ipsos і Gemius, які враховують, що у людини завжди є гаджет для перегляду телевізора, незалежно від того, де вона знаходиться – в місті чи на дачі. Телефон здатний фіксувати аудіо, а якість звукового сканування значно покращилася — це добре відомо користувачам Shazam. У той же час, технологія домашнього піплметру в умовах України суттєво занижує реальний рівень споживання телебачення.

І тут ми переходимо до третьої бажаної зміни в панелі -- врахування виїзду в інші міста чи містечка. Наприклад, у мене є будиночок у селі, де 15 років нічого не будувалося й де за останній рік звели більше, ніж за попередні п'ять, бо там рідше літають шахеди. У традиційних економіках це називається дачним телепереглядом, але в нашій ситуації, я впевнений, такої міграції стало значно більше через те, що люди, які мають бодай найменшу можливість, виїжджають туди, де не бомблять.

Я підтримую поступовий підхід. Наприклад, на початку компанія Gemius могла б розпочати з вимірювання out-of-home, тобто переглядів на додаткових пристроях, використовуючи обмежену кількість гаджетів. Це створило б можливість у майбутньому інтегрувати ці результати з основною панеллю.

Наразі з Nielsen підписаний контракт на три роки, тож радикальних змін не очікується. До того ж галузь радіє, що вимірювання взагалі відбуваються.

Окреме питання – це ф'южн даних від ОТТ-операторів. З того, що мені відомо, триває обговорення з компанією Pure X Media, яка брала участь у проведенні цього тендеру. Вони готові надати експертні консультації щодо правильного підходу до створення ф'южну. Проте, на мою думку, він не вирішує принципово нових завдань, окрім як підвищити точність вже існуючих даних. І навіть ця точність викликає сумніви, оскільки дані ОТТ не є повністю соціологічними – їх ще потрібно адаптувати до соціологічних стандартів. Такі вимірювання не передбачають передачу всієї інформації з кожного пристрою ОТТ-оператора. Зазвичай створюється вибірка з 5-10 тисяч домогосподарств, які обираються за певними критеріями для формування соціально репрезентативного зрізу.

До того ж цей процес вимагає залучення великої кількості стейкхолдерів: потрібно домовитися з Megogo, Sweet.TV, "Київстар ТБ" й іншими ОТТ-платформами, щоб вони інтегрувалися в систему. І швидше за все, їм доведеться контактувати з абонентами, щоб з'ясувати, хто вони, яка структура їхньої сім'ї, а також час від часу ставити запитання на кшталт: "Чому вчора у вас був такий екзотичний телеперегляд?". Тобто це геть інший формат роботи зі споживачами, до якого ОТТ-оператори не звикли й не мають такого досвіду.

Оскільки кількість учасників у переговорному процесі є досить великою, а витрати залишаються неясними, і не зовсім зрозуміло, які завдання може вирішити цей ф'южн, я вважаю, що співпраця з Gemius виглядає набагато привабливішою. Хотілося б, щоб уже восени ми змогли перейти до конкретних переговорів між галуззю та підрядником.

-- Спочатку очікувалося, що бюджет на цей рік зросте на 20%. Коли ми побачили презентацію щодо виробництва групи "1+1 media", яка надійшла до нас із рекламного ринку, то були відверто вражені закладеними обсягами. Згодом, після обговорень у галузі, очікування скоригувалися -- прогнозоване зростання ринку цього року становить 10%.

Складні питання варто обговорювати відкрито. Тож, нагадаю стисло: політична та військова обстановка продовжувала погіршуватися. Коли очікуване підвищення не виправдалося, стало очевидно, що деякі телегрупи змушені відмовитися від реалізації певних проєктів.

На даний момент ми не спостерігаємо нових хвиль скорочень у Starlight Media, нашому головному партнерові, окрім тих, що мали місце в грудні. За моєю інформацією, рівень прем'єрних показів може навіть перевищити показники 2024 року. Наразі немає причин вважати, що через складну економічну ситуацію деякі проекти не будуть реалізовані. Схоже, що обстановка у Starlight Media може бути навіть трішки сприятливішою, ніж у "1+1 media", проте це питання краще адресувати безпосередньо керівництву Starlight Media, оскільки їм, мабуть, важко проводити таке порівняння.

Ринок дійсно переживає непрості часи. Наприклад, лютий виявився досить складним місяцем. Продажі прямої реклами залишилися на рівні січня, і я не можу згадати подібну ситуацію за весь час своєї кар'єри в рекламній індустрії. Цей лютий став особливим, адже він є знаковим у глобальному контексті. Протягом війни були кілька місяців, які асоціювалися з важливими датами, такими як річниці початку конфлікту або періоди невизначеності. Проте, як показує досвід, більшість цих апокаліптичних прогнозів виявилися безпідставними. Економіка продовжувала функціонувати, ринок поступово відновлювався, а бюджети знову почали надходити. Наразі березень також демонструє ознаки відновлення і виглядає досить обнадійливо в порівнянні з нашими прогнозами на цей рік.

Знову ж таки, рівень впливу зовнішніх факторів виходить за межі суто економіки рекламного ринку України. Це можуть бути, наприклад, великі міждержавні угоди, які складно оцінити наперед. Але виходячи з тієї інформації, якою я володію зараз, я впевнений, що Україна залишається життєздатною країною. Це місце, де, як і раніше, навіть між камінням проростуть рослини. Так само й наші таланти, наш бізнес мають надзвичайно високу здатність до регенерації. Понад те, я схильний думати -- і це, можливо, звучить як коучингова промова, -- що Україна після війни отримає потужний імпульс до виживання, подібно до того, як це сталося з післявоєнною Німеччиною чи Японією. Це буде мотивація не просто вижити, а відбудуватися, відновити економіку, інфраструктуру, політику та власне життя.

Сьогодні наша країна стикається з величезним зовнішнім тиском. Це можна порівняти з третьою законом Ньютона: на об’єкт діє сила, і він відповідає на неї рівною мірою. Тиск на Україну настільки інтенсивний, що ми змушені шукати інноваційні рішення – від політичних та економічних до технологічних досягнень у сфері дронів і ведення бойових дій.

Тож можу дати гарантію: прогноз щодо зростання рекламного ринку на 10% справдиться.

Основним фактором, що спонукає до змін, є фармацевтичний сектор. Виробники лікарських засобів опинилися під значним тиском з боку п'яти великих аптечних мереж та двох монопольних дистриб'юторів, які контролюють 90% ринку.

Аптеки висунули шалені вимоги до виробників. Вони чомусь вирішили, що якщо встановити камеру над головою провізора, зобов'язати його продавати конкретні бренди та штрафувати за продаж альтернативних препаратів, це принесе їм додатковий прибуток. І виробники, які інвестували в рекламу, зіткнулися з проблемою: люди, побачивши рекламу, приходять до аптеки, запитують конкретний бренд, а провізор пропонує їм заміну.

Я особисто стикався з цим, коли хворів. Причому рівень формулювань настільки відточений, що вам начебто й не відмовили, але враження таке, ніби саме цей препарат вам не підходить. У мене був випадок із водою ReO, яку я добре знаю. Я знайомий із "ЮРіЯ-Фарм", знаю Юрія Маркевича, і він мені розповідав про переваги їхньої формули. Але мій водій приніс з аптеки заміну -- Detox, яка має інший склад і містить глюкозу, тобто для певних людей може бути навіть шкідливою, особливо після отруєння. Аптека самовільно замінила одну воду на іншу. Я подумав: "Гаразд, це тому, що препарат купував водій, а якщо я сам прийду, мені ж точно не замінять". Але навіть у цьому випадку тільки після наполегливих заперечень і шести (!) запропонованих альтернатив мені нарешті продали саме ReO.

На мою думку, ситуацію перебільшили. У навчальних матеріалах з економіки ясно зазначено: навіть якщо монополія є абсолютно контрольованою, як це було, наприклад, з "Укрпоштою" за часів Радянського Союзу, завжди можна знайти способи уникнути її впливу. Люди постійно прагнуть до альтернатив — у ті часи, наприклад, товари та особисті речі передавали через провідників потягів.

Зараз важіль на фармринку рухнувся в трохи інший бік. Є певне державне втручання, а частина виробників почала чинити опір. Вони взаємодіють із державою, шукають нові методи роботи -- ідеальні вони чи ні, але на фармринку зараз відбуваються зміни. І це ще одна причина, чому деякі виробники, які продають соціально значущі бренди, особливо з так званого "дешевого сегмента", почали переглядати свої стратегії.

На березень ми не бачимо зменшення бюджетів у фармацевтичних компаній, однак аптечні мережі призупинили свою діяльність.

Клієнти -- такі ж самі люди. У день оголошення реформи на фармацевтичному ринку відбувалася фармацевтична конференція. Усі були разом, об'єдналися -- і в результаті виникло щось на кшталт неформального мітингу. При цьому важливо розуміти, що маса людей -- це не просто сума окремих індивідів, де можна вирахувати середнє значення. Звісно, серед учасників було багато емоційно накручених людей. Поточна реформа спрямована на те, щоб обмежити 100% націнку за доставлення та продаж ліків у аптеці. Частина цих коштів йшла на маркетинг у самих аптеках, і тепер очікується, що ця націнка суттєво зменшиться. Якщо це дійсно призведе до зниження цін на ліки для людей, то ідея, на мою думку, хороша й має сенс.

На мою думку, фармацевтичний сектор не потребує додаткового регулювання. Досить просто зняти тиск з провізорів і відмовитися від штрафів за продаж медикаментів людям, які їх бажають купити. Кожен має право на самолікування. Зараз у нас немає страхової медицини, а отже, відсутній контроль з боку страхових компаній щодо призначень лікарів. Для багатьох людей єдиним варіантом залишається самостійне звернення до аптеки. Більше того, коли українці почали подорожувати по світу, багато хто усвідомив, що при захворюванні на грип у Європі потрапити до лікаря не так вже й просто — іноді доводиться чекати до двох місяців. А купити ліки без рецепта не вийде. Я сам чув історії від людей про це. Наприклад, одна вчителька англійської з Шотландії згадувала, що за все своє життя прийняла лише одну таблетку і досі почувається добре. Але це точно не стосується українців.

Бюджети аптек подекуди були в 15 разів більшими за рекламні телевізійні бюджети. Тільки уявіть собі: деякі виробники витрачали на аптеки до 1,5 мільярда гривень. Ми підрахували, що сумарно маркетингові бюджети в аптеках становлять орієнтовно до 20 мільярдів гривень.

Взагалі, це досить важливе питання. Я вважаю, що надмірна кількість реклами може відштовхнути глядачів від перегляду. Мені б хотілося, щоб такі рішення приймалися в останню чергу. Однак, зрозуміло, що це рішення належить Starlight Media, і вони мають право його ухвалювати.

-- Ми намагаємося бути корисними для клієнтів. Зміна цільової аудиторії насамперед пов'язана зі змінами в самій Україні. Багато молоді виїхало. Деякі не народилися вчасно, а ті, хто народилися, теж частково покинули країну. Тобто структура бізнесу змінилася, і ми неминуче стали в середньому старшими. Світлана Калініна й Андрій Таранов казали мені: "Навіщо ви нарізаєте вікові категорії по 5 років? Зробіть одразу по 10".

Ситуація зі старінням населення стала вигідною для телебачення, оскільки літні люди виявляють більшу зацікавленість у перегляді. На початку деякі клієнти висловлювали сумніви, кажучи: "Ми не можемо так швидко адаптувати нашу стратегію, можливо, відкладемо це на рік". Проте згодом вони визнали нашу правоту і подякували, заявивши: "Так, це дійсно мудре рішення, ми усвідомлюємо, що наші споживачі змінилися".

Чи ми зробили це, щоб швидко заробити додаткові гроші? Зараз настільки багато зовнішніх факторів, що відстежити ефективність цього рішення неможливо. Ми маємо тиск із боку аптек, реформу фармринку, який держава взяла під контроль, а також війну, втрату територій і переговорний процес між США та Росією. На цьому тлі зміна цільової аудиторії з 18 -- 54 на 18 -- 60 виглядає як щось абсолютно незначне. Навіть не знаю, з чим це можна порівняти.

На мій погляд, ми надали вагому допомогу рекламодавцям, які не можуть визначитися зі своїм маркетингом і просто наслідують міжнародні цільові аудиторії, не враховуючи суттєві зміни в демографічній структурі України. Якщо ви плануєте вести бізнес у цій країні, спершу варто детально вивчити свою цільову аудиторію.

-- Я не знаю. Україна є частиною великого світу, і якщо раптом настане перемир'я, а також введуть миротворців -- хоча поки що, як мені здається, від цього активно відмовляються, -- то, можливо, це станеться. У такому разі вибори може ініціювати навіть сама Україна, зокрема й президент Зеленський. Але передбачити, в яких саме обставинах ми на той момент перебуватимемо, мені складно.

Відповідно до законодавства, вибори передбачають проведення прямих переговорів та укладення угод безпосередньо з телеканалами. Ocean Media Plus ніколи не втручається у період офіційного передвиборчого процесу, визначеного Центральною виборчою комісією. Це завжди залишається виключно у компетенції телеканалів. Єдине, що вони можуть зробити — це проконсультуватися з нами щодо цінової стратегії.

Якщо буде потрібно, ми можемо буквально за один-два дні розробити політику, підхід і все необхідне. Дуже часто це залежить від нюансів законодавства, зокрема щодо ціноутворення й інших регуляторних вимог.

-- Ви залучаєте мене в доволі складну тему -- політику Сполучених Штатів. Я не чув від офіційних осіб США заяв про відмову від ліберальних цінностей. Тут більше йдеться про realpolitik -- про дії, а не публічні заяви. Як сказано в Біблії: судіть не по словах, а по справах їхніх. Напевно, саме на цьому ґрунтуються ваші висновки.

Особисто я не прагну відмовлятися від своїх принципів, хоча не можу достеменно сказати, чи зможу зберегти їх у майбутньому. Коли моя старша донька тільки починала свій шлях, у неї була няня — досвідчена вчителька молодших класів в Україні. Вона висловила думку, яка відкрила мені очі на багато речей: "Якщо в класі є хоча б один учень, який відрізняється, то всі інші учні також стають інакшими".

На мою думку, сучасні моделі переговорів, які застосовуються у різних куточках світу, впливають на наше життя і відображаються в багатьох аспектах. Це не стільки нова концепція, скільки класична біологічна структура взаємодії в зграї, де виділяється альфа-самець, а решта займають підлеглі позиції (хоча, можливо, десь існує і альфа-самка, хоч таких прикладів мені відомо менше). Головна ідея полягає в наявності лідера, який володіє значними можливостями. Саме так я сприймаю навколишній світ.

Чи варто "Детектору медіа" переставати боротися з рекламою алкоголю і тютюну? Мені здається, що ця боротьба вже дала результат -- реклами алкоголю стало дуже мало. Я б не рекомендував відмовлятися від своїх цінностей лише через те, що хтось інший їх зрікся.

Ця війна неодноразово нагадує нам, що сподіватися на справедливість у її класичному сенсі — коли хтось ззовні приходить і вирішує наші проблеми — досить складно. Однак, без сумніву, варто висловити вдячність Сполученим Штатам за їхню підтримку протягом останніх трьох років. Ми не можемо передбачити, як усе закінчиться. Можливо, з часом ми оцінемо навіть цей непростий період. І я кажу це без іронії. Може, це ще більше об'єднає нас і змусить глибше цінувати один одного і наші спільні цінності.

Я щиро сподіваюся на нашу здатність відновлюватися після цієї жахливої війни – на відновлення, на народження нових поколінь, на прагнення жити тут і розвивати нашу країну. Ми всі стали свідками величезного потенціалу України та безлічі талантів, які тут існують. Нам потрібно лише звільнитися від зовнішніх впливів, які заважають нам рухатися вперед.

Однак я хотів би, щоб справжнє єднання відбулося в контексті відновлення. Сподіваюся, що цей час прийде, і що ми всі знайдемо в собі достатньо мудрості, щоб зосередити свої зусилля на цій меті, а не на пошуках винуватців.

На мою думку, необхідність створення нових каналів є очевидною. Наприклад, в Польщі телегрупи запустили величезну кількість телеканалів. І в нашій країні їх також чимало, зокрема не лише у форматі Т2 — зверніть увагу на численні FAST-канали, які з'явилися. Проте навіть серед них лідерами за рейтингами залишаються канали СТБ: такі програми, як "Супермама" та "МастерШеф" продовжують бути популярними не лише в ефірі, але й у пошукових системах, на YouTube та серед FAST-каналів. Це явище можна назвати безшовним споживанням контенту. Глядач має свої вподобання і продовжує насолоджуватися улюбленим контентом, незалежно від платформи. Якщо розглядати контент як страву, то не важливо, на якій тарілці вона подається — важливіше її смак, аромат і естетичність.

Ми зараз мислимо винятково з точки зору телеканалів, проте я вивчаю ще одну тенденцію. На ОТТ-ринку, за приблизними оцінками, налічується 1,5 мільйона абонентів. Це кількість, яка фігурує в Нацраді, а також в учасників платного ринку, які збирають оплату за дистрибуцію каналів.

За наявними даними, ще близько 1-1,5 мільйона користувачів користуються ОТТ-послугами, але не платять за канали, а віддають перевагу безкоштовному контенту. Таким чином, загальна кількість абонентів ринку ОТТ в Україні може становити приблизно 2,5-3 мільйони, при цьому частина з них, ймовірно, дублюється, оскільки має одну платну підписку та кілька безкоштовних. Щодо рекламних стратегій, важливо ретельно аналізувати дублювання аудиторії, щоб уникнути інвестування в тих самих користувачів, які є абонентами різних операторів.

Коли я реєструвався на одному сервісі, то побачив там серіали 30-річної давнини. Тому мені здається, що коли топові телегрупи створюють класні, сучасні, добре спродюсовані канали, це насправді радість. Проте не всі з них глядачі дивитимуться. У будь-якій категорії діє правило "5-7": люди не знають і не запам'ятовують більше брендів, ніж ця кількість.

Ця безмежна конкуренція стає справжнім викликом для споживачів. На одному з наших засідань виникла цікава думка: "Вибір — це джерело стресу". Чим більше варіантів, тим складніше визначитися. У всіх нас є подібний досвід: переглядаючи безліч пропозицій на OTT-платформах, часто не вдається знайти щось цікаве, і врешті-решт, весь час, який планували витратити на перегляд, йде на вибір. Мені досі не зрозуміло, чому постачальники OTT так захоплюються наявністю 300 або навіть тисячі каналів. Навіщо потрібен канал "Камін", де лише горить вогонь? Це лише ускладнює процес вибору для споживачів. Натомість люди самі визначають, хто для них є пріоритетом, кому вони довіряють і хто найбільше відповідає їхнім потребам. І таке коло замикається.

З точки зору залучення уваги аудиторії це має свої переваги. Проте, якщо розглядати лише лютий, ситуація виглядає не так вже й позитивно. В довгостроковій перспективі, однак, це може принести вигоду.

Я переконаний, що ринок знову оживе, і попит обов'язково з'явиться. Врешті-решт, деякі з цих каналів можуть ефективно працювати в платному сегменті, існуючи без реклами — все залежить від вибраної стратегії. Глядачі потребують цього, адже міжнародні компанії часто не відповідають потребам української аудиторії ані в культурному, ані в практичному плані. Не слід перебільшувати зручність перегляду контенту іншою мовою.

Є певна категорія людей, які технічно могли б користуватися українським ОТТ, наприклад, безплатно з купленим телевізором. Але вони навіть не починають дивитися. Люди -- дуже інертні. Це класична модель поведінки: вчора я йшов цією дорогою, і мене не з'їв динозавр -- отже, сьогодні я знову піду тим самим шляхом. Ми всі так живемо, так робимо вибір, так обираємо бренди, так ухвалюємо майже всі рішення.

Квізи для спонсорства є складнішими, ніж у інших форматах, адже їхня візуальна складова зазвичай статична, а сюжетна лінія розвивається відповідно до заздалегідь визначеного сценарію. У квізах можливості для інтеграції обмежені: або це елемент декорації, або креативний аспект, пов'язаний з ведучим. Через це цей формат не є найкращим для спонсорства. На відміну від реаліті-шоу, де завжди є можливість інтегрувати продукти: учасники можуть користуватися ними, обговорювати їх у розмовах або просто з'являтися з ними на екрані.

Однак, квізи дійсно демонструють свою ефективність. І найкраще це видно на Новому каналі. Інші гравці ринку також намагаються приєднатися до цього тренду. Чи не станеться перенасичення схожими програмами? Питання залишається відкритим. Долучимося до спостереження за тим, як проявлять себе нові квізи.

Схоже, що глядачі вже втомилися від одноманітних серіалів, які пропонують деякі західні платформи. Вони шукають щось справжнє, українське. Проте, на жаль, національного контенту обмаль. На мою думку, українська індустрія занадто легко розпоряджається своєю культурною спадщиною, продаючи наші твори західним компаніям, таким як Netflix, за мізерні суми. Не можу зрозуміти, навіщо це робити. Національні телеканали повинні зберігати свій контент і не віддавати його бездумно. Наприклад, на YouTube краще розміщувати лише промо-матеріали або цікаві фрагменти, а не весь продукт. Я не знаю, як донести цю думку до інших.

Зараз це виглядає як замкнене коло: з одного боку, мовники намагаються більше заробити, здається, що це правильний шлях, але з іншого -- розмивається національне обличчя українського виробника контенту. Ми заходимо на Netflix -- і бачимо нормальну таку окрему вкладку з українським кіно та серіалами. І при цьому вони ж не беруть "середні" проєкти, а тим більше "середні мінус". Там представлені лише топові українські фільми та серіали.

Безумовно, наші телекомпанії та продакшн-студії відчувають гордість, коли їхній контент потрапляє на Netflix. Проте, насправді, він здебільшого стає доступним лише для глядачів в Україні. Чи справді це сприяє комерційному успіху? А можливо, приносить вигоду в одному регіоні, але завдає збитків в іншому?

Я мав бесіду з одним великим продакшном. Продакшни мені зрозумілі — це ще один спосіб розподілу. Проте медіагрупи залишаються для мене загадкою.

-- Ви вже торкнулися прогнозів на 2025 рік: перспективи зростання ринку, зміни до телепанелі. Чи є ще щось, про що ви не згадали?

Ось моя думка для всього ринку: бізнес недостатньо акцентує увагу на психологічному благополуччі своїх команд. Як продавець, я помічаю, що деякі команди зазнають невдачі та розпадаються не через проблеми з самим бізнесом, а через те, що хтось переживає труднощі за кордоном, інші перебувають у складному емоційному стані — і в результаті колектив в цілому страждає від поганого психоемоційного фону. Це стосується навіть великих корпорацій.

Коли ми говоримо про політику роботодавців, дружню до ветеранів -- це дуже важливо. І це справді велика цінність, люди зробили величезний внесок. Але ми всі, хто не є ветеранами й зробили внесок меншою мірою, маємо ПТСР. І щоб тримати свою команду, по-перше, це треба зрозуміти й усвідомити, десь не тиснути. По-друге, треба забезпечити підтримку в той момент, коли вам і самому потрібна підтримка.

Це справжній виклик для нас: пройти через усе це. Незалежно від того, чи буде укладена мирна угода, чи продовжиться конфлікт, ми повинні залишатися разом. Важливо підтримувати один одного в будь-якій ситуації.