Антоніна переглядає культові серіали минулих часів: знайдіть мене в комі, у гаражі або ж біля холодильника.

Ми — це наші переживання, усмішки, сльози, книги, які ми прочитали, фільми, що залишили слід у душі, і трішки просекко... Антоніна завжди проявляла інтерес до масового "глядацького" кіно та телевізійних програм, тому з великим захопленням поринула у перегляд серіалів, які в її дитинстві та юності запалювали уяву мільйонів і змушували затримувати подих перед екранами. Як сприймалися ці твори тоді та як їх бачить сучасний глядач, який щодня стикається з безмежним вибором досліджень людської природи, створених Нетфліксом?

Розпочнемо з солодкої класики серіалів, яка відстоювала свободу рабів, завойовувала серця глядачів та їхнє право давати коровам екзотичні бразильські імена. Антоніна мала честь знати бика на ім'я Леонсіо та корову з чорно-білими плямами, яка носила горде ім'я Ізаура. Остання, здається, знала, що маленька Антоніна стане кінокритикинею, адже одного разу шльопнула її хвостом по щоках.

Телесеріал "Рабина Ізаура" вперше потрапив до українських глядачів у 1988 році. Натомість 100 серій по 30 хвилин, які транслювалися у Бразилії, для радянських країн було адаптовано до 15 годинних серій. Цього виявилося достатньо, щоб завоювати увагу та симпатії публіки. Історія про палку любов та боротьбу пригнічених рабів за основні людські права глибоко вкоренилася в повсякденному житті українців.

У ті часи Антоніна була ученицею початкової школи і пам'ятає, як вчителі під час перерв ховалися в класах, щоб насолодитися новою серією пригод Ізаури, її друзів та підступних ворогів. Багато хто став називати свої дачні наділи "фазендою", а матеріали про виконавицю головної ролі, Луселію Сантуш, вирізали з газет і берегли, як справжній скарб.

На жаль, вже зараз сталося розчарування. Акторка Луселія Сантуш, яка відвідувала Україну ще у 2018 році, нещодавно вирушила в подорож до Росії, про що повідомила у своїх інстаграм-сторіз. А її син пішов ще далі і на одному з знімків з'явився з георгіївською стрічкою.

"Рабиня Ізаура" -- повільно розказана історія, де кохання ночувало в "Хатинці дядечка Тома" в бразильському стилі, була так не схожа на всі радянські кіно- та телеоповіді разом узяті. Злодій Леонсіо був по-справжньому злий, Ізаура -- майже по-дитячому безпосередньою та щирою. Місце дії вабило своєю екзотичністю.

Хто б міг уявити, що пройде кілька десятиліть, і творці "Кріпосної" настільки захопляться історією Ізаури, що деякі елементи сміливо запозичать: певні сцени та діалоги повторюються в деталях, улюблені ласощі господині замінюються на мармелад, Ізаура і Катерина готують за французькими рецептами, а навіть домагання сина господині залишилися... Що ж, кріпачки всіх країн, об'єднайтесь!

Займаючись творчим переосмисленням, є ризик не лише перейняти високі стандарти оригіналу, але й отримати в спадок його простоту, а також деяку банальність солодкої історії та повільний темп, який може виявитися важким для сучасних глядачів. Це, зрештою, сталося з "Кріпосною".

Не менш дивовижні, ніж бразильські, виглядали життєві обставини персонажів молодіжного серіалу "Беверлі Гіллз 90210". Привабливі молоді люди з модними стрижками, розкішними автомобілями та будинками, в яких сходи з вітальні завжди вели на другий поверх. Перше місце роботи, перше кохання, перша зрада, перший — боже, бережи! — незданий іспит. Океан, серфери, широкий пляж, і іронічна усмішка Ділана Маккея, а також дуже правильний Брендон Уолш: його совість прокидалася ще до здійснення поганого вчинку.

В певному сенсі для українських підлітків це була історія не лише про солодке життя на каліфонійських схилах, але й про своєрідне сексуальне виховання, бо вони бодай бачили, що існують школи, де не просто розповідають про засоби контрацепції, але й роздають їх. Для тих хто виріс, спостерігаючи за мелодраматичною геометрією любовних трикутників "Беверлі Гіллз", сумною є звістки про те, що пішли у засвіти Шенен Догерті та Люк Перрі, виконавці ролей Бренди та Ділана. В дитинстві здається, що улюблені персонажі та актори, які їх виконують, як і твої шкільні вчителі, житимуть вічно.

Вже в "Бевері хілз" знаходимо перші паростки епохи політкоректності, що сьогодні часом сягає абсурдних висот, як і будь-яка посутньо хороша річ, доведена до абсолюту. У персонажів традиційно було багато лаку для волосся, але їм подекуди не вистачало глибини. І майже ніхто з них не змінювався: всі страждання і щасливи миті проживалися ними у рамках з самого початку заявленого характеру.

Проте герої у цьому серіалі -- просто персонажі фільмів Інгмара Бергмана у порівнянні з протагоністами романтичного ситкому "Елен та друзі", що свого часу був зіркою телеекранів.

Французькі студенти, завжди в захваті від життя та безтурботні, рідко займаються навчанням. Натомість, щодня вони збираються в гаражі, щоб грати рок, а також відвідують спортзал. Елен, Ніколя, Крі-Крі та Жозе живуть життям, яке смачніше за мармелад, від якого відмовилася героїня "Кріпосної". Емансипація? Це для них незнайоме слово. У "Елен та друзях" дівчата виглядають тендітними, а фарбування стін вважають справою, яка призначена тільки для хлопців.

Проте музика, зокрема головна композиція, виконана Елен Ролле, разом із простими, але глибокими історіями, нагадували прогнози на чеках Сільпо, залишили значний слід: серіал здобув чимало шанувальників. Ніби в подарунок для кіноманів, у репліках Джоанни, американської гості на цьому святі чистоти та романтики, часто звучали натяки на класичні голлівудські фільми. Протягом однієї серії вона могла згадати як Джеймса Діна, так і Марлона Брандо.

Українські глядачі мали особливу пристрасть не лише до хрещеного батька, але й до іншого "члена сім'ї" з Америки. Це, безсумнівно, був Альф — вічно голодний, чутливий інопланетянин з великим серцем, який вмів насолоджуватися життям і лінощами. Хто не пам’ятає, як він намагався впіймати кота, виголошуючи: "Якщо я вам знадоблюсь, шукайте мене поряд з холодильником"?

Мабуть, важко знайти когось на українському телебаченні, хто б зробив стільки для популяризації українізації глядацької аудиторії, як Олекса Негребецький. Завдяки його майстерному перекладу, Альф та його сім'я стали не лише харизматичними персонажами: їхні прості пригоди, суперечки, комедійні ситуації та родинні вечори — усе це випромінювало легкість, радість і неповторність.

Гумор у цьому серіалі має деяку позачасову якість: яскравий і ексцентричний Альф, класичні жартівливі ситуації та прості іронічні протиставлення – наприклад, історія Лінн про те, як вона з подругою виступала проти черлідерських традицій. Лінн обурювалася через експлуатацію дівчат, які танцюють під час перерв між спортивними матчами, тоді як її подруга була незадоволена тим, що її не запросили до черлідерської команди. Отже, хоча життя коротке, любов до україномовного Альфа залишається вічною.

Але що ми знаємо про вічність? "Санта Барбара" -- ось справжнє втілення телевізійної безкінечності. Більше 2000 серій, актори, що виходять на заміну, ніби йдеться про посилення футбольної команди у матчі Ліги Чемпіонів. А скільки Мейсонів чи Сі Сі Кепвелів пам'ятаєте ви? Найзнаменитішим Мейсоном, який був крашем дівчат-підлітків та котячим ім'ям ще до того, як діти стали використовувати слово "краш", був, звичайно, Лейн Девіс. Він, до речі, знімався у першій серії теленовели, яка не була в прем'єрному вітчизняному ефірі.

Українські глядачі почали стежити за серіалом, коли його епізоди перевищили 200. Це сталося якраз вчасно, щоб побачити, як поліцейський Круз Кастіліо вдається в образ Еркюля Пуаро, розкриваючи таємницю вбивства Ченінга Кепвела перед зібраними підозрюваними в одній кімнаті. Багатого молодика було вбито ще в першій серії під час одного з безкінечних бенкетів, де емоції переповнюють учасників, які вміють як любити, так і ненавидіти, а також насолоджуватися спиртними напоями з однаковою пристрастю.

"Санта Барбара" запам'яталася не стільки динамічним розвитком подій, скільки вкрай повільним темпом сюжету, де єдиним елементом, що нагадував про рух, була музика в титрах на початку. Можна було пропустити цілих 100 серій, а персонажі все ще не завершували розмову про чергову сімейну інтригу, навіть не встигнувши змінити кросівки. Кількість персонажів, які вважалися мертвими, але насправді були живими, здавалася безмежною, а любовні стосунки героїв мали таку заплутану історію, що вони розходилися 15 разів і знову сходилися 22 рази.

Герої цього шоу провели в комі навіть більше часу, ніж британський воротар Пітер Шилтон на футбольному полі, чия кар'єра тривала 31 рік! Проте "Санта Барбара" все ж зробила одну важливу річ – подарувала глядачам фразу, яку можна використовувати в будь-яких спірних ситуаціях: "Давай закінчимо цю бесіду, поки все не вийшло з-під контролю!"

Життя, в цілому, важко піддається контролю, особливо коли стикаєшся із сицилійською мафією. Цьому Антоніну, як і іншим глядачам, відомий італійський поліцейський з непростою долею та сильним характером Коррадо Катані, який є головним героєм серіалу "Спрут", дав важливі уроки. Детективний сюжет, жорстокість мафіозі, непохитна позиція комісара та яскрава атмосфера італійського Півдня - усе це захоплювало глядачів.

Образ Катані і сьогодні залишається досить захоплюючим. Проте перед глядачами постає чоловік, який виглядає надто суворо і практично жорстоко по відношенню до своєї дружини. Він заявляє: "Я розумію, що ти хочеш поговорити, але, на жаль, у мене немає часу. Зачекай, поки я зможу знайти для тебе хвилинку". Сьогодні таке ставлення вказує на зменшення маскулінності та вплив обмежених суджень, а також відчуття страждання. Дехто з уважних глядачів може заперечити: "Але ж вона йому зрадила". Однак, на думку Антоніни, помилки або суперечливі вчинки одного партнера не виправдовують обмеженість і жорстокість іншого.

В Італії серіал "Спрут" здобув значну популярність. Коли шанувальники дізналися про те, що у четвертій частині кримінальної саги комісара Катані на нього чекає трагічна доля, вони почали активно протестувати та надсилати авторам гнівні листи. Вбивство головного героя стало сміливим кроком, але сценаристи залишилися непохитними, вважаючи, що це рішення є логічним розвитком сюжету, закладеного в серіалі.

Кохана може зрадити, проте вірний глядач залишиться з тобою назавжди. Це, звісно, не та стабільність, на яку ми всі сподівалися. Але реальність, як і спогади про серіали з юності, не завжди підлягає нашому вибору. Ми маємо силу лише змінити своє ставлення до того, що колись було нам дороге, і до того, що відбувається в нашому житті зараз. Роль глядачів у вічній любові до комісара Катані підтвердив сам актор Мікеле Плачідо під час прем'єри його режисерського проекту "Велика мрія" у Києві. У 2010 році глядачі встали і тривалими оплесками вітали італійця, адже зустріч із комісаром Катані — це справжнє кохання.