Став свідком терористичного акту і взяв шлюб з титулованою красунею-гімнасткою: найшвидший українець, який здобув золото на Олімпійських іграх, святкує свої 75 років.

20 жовтня 75-річний ювілей відсвяткував один з найкращих спринтерів усіх часів Валерій Борзов. На Олімпійських іграх 1972 року українець здивував багатьох, коли виграв "золото" на двох найшвидших дистанціях, залишивши позаду представників США, а потім став свідком, як палестинські терористи пробралися до селища атлетів.

З приводу дня народження легендарного бігуна OBOZ.UA згадав найцікавіші подробиці з його життя та спортивної кар'єри.

БІГ ІЗ ТРУБОЧКОЮ. Майбутній олімпійський чемпіон з'явився на світ 20 жовтня 1949 року в місті Самбір, що в Львівській області, куди його батько, військовий, був направлений на службу. Після того як Борзова-старшого відправили у відставку, йому запропонували роботу в Новій Каховці, і сім'я переїхала до Херсонської області, де малий Валерій почав займатися легкою атлетикою.

У віці 12 років талановитого хлопця, який навіть під час ігор у футбол з друзями демонстрував неймовірну швидкість, помітив дитячий тренер Борис Войтас. Він виявив у Борзові потенціал спринтера і вирішив взятися за його тренування особисто.

Розповідали, що наставник змушував хлопця робити досить незвичну вправу: бігти з паперової трубочкою у зубах. Якщо вона була зім'ята, то спортсмен перенапружувався. А річ у тому, що напруга на обличчі передається на м'язи шиї та плечей і частина енергії витрачається даремно.

У 16 років Валерій здобув титул чемпіона СРСР серед юнаків, проте, за чутками, він ще не був впевнений у своїй готовності повністю віддатися кар'єрі професійного спортсмена. Проте після закінчення школи його друг Войтас спонукав його переїхати до Києва. Там Борзов вступив до Київського інституту фізичної культури, де його тренером став відомий спеціаліст та науковець Валентин Петровський, який допоміг українцю стати найкращим спринтером у світі.

"Для того щоб Валерій Борзов зміг пробігти 100 метрів за 10 секунд, команда науковців провела дослідження, схоже на роботу автомобільних чи авіаційних конструкторів. Коли ж модель бігуна під назвою 'Борзов-70' була математично проаналізована і науково обґрунтована, ми почали втілювати наші цифрові розрахунки в реальність", - розповідав пізніше Петровський.

У 19 років Борзов вже здобув титул триразового чемпіона Європи серед юніорів, а в серпні 1969 року він виграв дорослий чемпіонат СРСР на дистанції 100 метрів у Києві. Проте його розчарування викликало рішення суддів, адже він був переконаний, що пробіг дистанцію за 10,0 секунди: "Мені здається, мій результат був навіть кращим. Але судді не змогли повірити, що можна пробігти стометрівку швидше, ніж за 10 секунд."

Того ж року Валерій стає кращим у Європі на своїй коронній дистанції і потрохи наближається до того, щоб дати бій американським спринтерам, які вважалися тоді світовими лідерами.

Літньої пори 1970 року Борзов виступає на легкоатлетичному матчі між СРСР і США, де вперше обганяє найсильніших американських атлетів. Це стало яскравим сигналом того, що боротьба на Олімпійських іграх 1972 року обіцяє бути надзвичайно конкурентною.

"Я здобув перемогу над американськими спортсменами під час матчевої зустрічі в Берклі, а також на кількох інших менш значущих змаганнях. Проте, напередодні Олімпійських ігор, мої тренери поставили переді мною скромну, але цілком здійсненну, хоча й нелегку мету - дійти до фіналу, щоб зменшити емоційний тягар. В голові не було думок про те, що я можу змінити історію", - згадував пізніше майбутній чемпіон.

ЗОЛОТИЙ МЮНХЕН. Протягом тривалого часу перемога українського атлета на Олімпіаді 1972 року в Мюнхені в забігу на 100 метрів вважалася несподіваною. Співволодарі світового рекорду (9,9 с) – американці Едді Харт та Рей Робінсон – неправильно налаштували свої годинники на європейський поясний час і запізнилися на старт відбіркового забігу.

Проте Борзов на тих змаганнях демонстрував настільки вражаючу форму, що навіть титулованим американським атлетам було б важко, якби він опинився на сусідній доріжці. Але, як часто буває, сталося те, що сталося. Сам Валерій ледве не запізнився на свій відбірковий забіг, адже перед чвертьфіналом офіційна особа повідомила бігунам і тренерам про затримку програми на 40 хвилин.

Едді та Рей прийняли рішення, що у них ще є час заїхати до олімпійського селища і повернутися назад. Тим часом українець залишився на стадіоні: він зайшов у тунель, звідки зазвичай виходять футболісти, ляг на матах і трохи задрімав.

"Я ліг відпочити на 10-15 хвилин, коли раптом тренер помітив на табло, що оголошується мій забіг! Я миттєво вирушив на стадіон. Хоча поліцейські намагалися нас зупинити, мені вдалося пробитися. Вибігши на арену, я побачив знайомого стартера, який показував один палець – це означало, що до старту залишилася лише хвилина! Мені вдалося встигнути добігти до своєї доріжки. Звісно, я стартував без розминки, але в цьому забігу я показав свій найкращий результат на Олімпійських іграх – 10,07 секунди," - поділився спогадами Борзов СЕ.

Американці через це непорозуміння не змогли взяти участь у своєму забігу, і їм залишалося лише спостерігати за тим, як інші змагаються за омріяні призи.

На наступний день у півфінальному забігу Валерій здобув перевагу над усіма конкурентами, випередивши їх на півтора метри. Через дві години він вийшов на старт медального забігу, де йому довелося змагатися з такими супротивниками, як американець Роберт Тейлор, Лі Міллер та Макс Фрей з Ямайки, Дітер Хіршт з ФРН, Гаррі Кроуфорд з Тринідаду, Зенон Новош з Польщі та Олександр Корнелюк з СРСР.

Стадіон був переповнений. Буквально на одному диханні Борзов пролетів ці 100 метрів, показав час 10,14, а на фініші настільки був упевнений у своїй перемозі, що дозволив собі підняти вгору обидві руки. Але на пресконференції один з журналістів перепитав Валерія, чи може він вважати себе найшвидшою людиною на планеті, якщо у відбірному забігу не виступали Харт і Робінсон?

Борзов прокоментував репортеру, що його золота медаль Олімпійських ігор говорить сама за себе. Після цього він продемонстрував свою майстерність на дистанції 200 метрів, обійшовши трьох американських суперників на фініші та встановивши новий рекорд Європи — 20 секунд, хоча на табло спочатку з'явилася цифра 19,99.

А у розмові з журналістами вже українець поставив незручне питання тому самому репортеру: чи вважає він Борзова найшвидшою людиною у світі, якщо він переміг на дистанціях 100 і 200 метрів? І потім згадав, як представник ЗМІ трохи зніяковів, але підтвердив його правоту.

Насправді, Борзов не планував бігти другу індивідуальну дистанцію на 200 метрів. "Тренери вмовили мене, сказавши, що потрібно пробігти на максимум, щоб команда отримала додаткові очки. Я вийшов на трасу і в результаті здобув "золото". Після 130 метрів я вже відчував значну перевагу, тому на фініші трохи сповільнився і підняв руки вгору. Через це втратив кілька долей секунди. Ще й на той час не було електронної фіксації часу на старті, тому додалося ще три десяті секунди. Мій підсумковий час 19,99 округлили до рівних 20,0. Якщо прибрати все зайве, навіть не уявляю, який би результат міг вийти".

У Мюнхені Валерій здобув срібну медаль в естафеті 4х100 м та став прапороносцем команди СРСР на церемонії закриття літніх Олімпійських ігор 1972 року. Проте найзначнішим досягненням стало те, що 22-річний український спринтер увійшов в історію як перший представник "білої" раси, який виграв олімпійське золото в бігу на дистанції 100 метрів.

Цікаво, що під час однієї з пресконференцій у Німеччині, коли журналіст зазначив, що Борзов представляє Росію, спортсмен спростував його: "Ні, я представляю Україну, Київ". "В той момент я не мав на увазі жодного політичного підтексту," - пізніше ділився своїми думками легкоатлет, але його слова справили значний вплив на українську діаспору в Північній Америці.

ЗУСТРІЧ ІЗ ТЕРОРИСТАМИ. У Мюнхені Валерій став свідком жахливої події, коли палестинські терористи infiltrували олімпійське селище і захопили членів збірної Ізраїлю. Двоє з них були вбиті в приміщенні, а ще дев'ять загинули під час невдалої спроби порятунку на аеродромі.

У ніч нападу Борзов якраз не міг заснути після фіналу і, щоб не заважати своїм колегам, які ще мали змагатись, вийшов погуляти. Ізраїльський корпус знаходився в 50-ти метрах від того місця, де мешкали радянські спортсмени. І тоді спринтер побачив, як через паркан стрибали люди в спортивному одязі з автоматами.

Валерій спочатку не міг зрозуміти, що коїться навколо. Лише згодом стало відомо, що це були терористи: "Вранці на висотах селища розташувалися військові з озброєнням, кулеметами та технікою. Коли стало відомо про теракт, в якому загинули люди, почали з'являтися спостерігачі. Це виглядало дуже дивно. Люди гинули, терористи бігали по балконах, а перехожі спостерігали за всім, наче це сцена з фільму. Це мене досі вражає".

Кохання з Монреалю. Здавалося, що Борзов має ще безліч тріумфів попереду. І дійсно, з 1975 по 1977 рік він тричі поспіль стає чемпіоном Європи на дистанції 60 метрів у приміщенні. Проте з часом українського спринтера стали переслідувати травми.

На Олімпійські ігри-1976 в Монреаль спрінтер приїхав після важкої травми, і обмежився двома бронзовими нагородами - на фірмовій 100-метрівці і в естафеті 4х100 м. Але все одно був найкращим з європейців. Також у Канаді сталася подія, яка вартувала всіх медалей - зустріч з майбутньою дружиною, чотириразовою олімпійською чемпіонкою зі спортивної гімнастики Людмилою Турищевою.

За словами Борзова, заочно вони були знайомі давно: читали одне про одного, бачили по телевізору. Але особисто познайомилися на Олімпіаді завдяки тренеру: "Він якось підійшов до мене і сказав: "Валерій, зверни увагу: ось та дівчина ще незаміжня, але серйозна". Саме таку я й хотів собі знайти. Це сталося під час спортивних змагань у Монреалі".

Чому я закохалася в Борзова? Через його щирість, спокійний характер, впевненість у власних силах і його блакитні очі. Наше знайомство відбулося задовго до Олімпійських ігор, але ми зустрічалися досить рідко. Постійні тренування та змагання забирали весь вільний час, навіть навчання відходило на другий план. Але під час змагань у Монреалі я вже точно знала, що після завершення Ігор закінчу свою спортивну кар'єру. Коли Валерій запропонував піти в кіно (в селищі був кінотеатр), я подумала: "Чому б і ні?". Це стало початком нашої історії. Потім ми ще раз зустрілися і довго спілкувалися. Але саме в Монреалі ми подивилися одне на одного з новим поглядом, - згадувала Турищева.

Легендарний бігун вже не пам'ятає подробиць освідчення: "Здається, Людмила Іванівна перша мені натякнула: мовляв, пора вже "вносити пропозиції". Тому що я захоплювався спортом, а про ті "пропозиції", забувся..."

Шлюб двух чемпіонів виявився дуже щасливим і триває вже більше 47 років. Донька пари спочатку теж подавала надії у легкій атлетиці, але потім захопилась флористикою. І вже багато років мешкає з чоловіком і дітьми у Канаді.

ЗУСТРІЧ З БРЄЖНЄВИМ. На відміну від багатьох своїх колег-спортсменів, Борзов був готовий до завершення своєї спортивної кар'єри. Під керівництвом свого наставника та Петровського він провів значну дослідницьку роботу, результати якої втілив у своїй дисертації, яку успішно захистив. У 1977 році він отримав звання кандидата педагогічних наук. Після завершення виступів на змаганнях Борзов розпочав новий етап у кар'єрі, піднімаючись на нові професійні висоти.

Завдяки своїм успіхам на Олімпійських іграх у Мюнхені в 1972 році, Борзов мав можливість особисто зустрітися з генеральним секретарем КПРС Леонідом Брежнєвим. Крім того, він добре знав першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького, який проявляв активний інтерес до спорту. Саме ця постать з радянської України запропонувала ідею залучити професійного спортсмена з організаторськими здібностями для підготовки керівника спортивної сфери України.

"Щербицький готував мене до цієї ролі. Я пройшов відповідну підготовку на молодіжному рівні. Зокрема, був секретарем ЦК комсомолу, де опікувався спортом і міжнародними зв'язками. Потім став заступником голови Спорткомітету України, а згодом його головою і міністром спорту України", - розповідав Борзов.

1991 року Валерій Борзов став першим міністром у справах молоді і спорту незалежної країни і першим головою Національного Олімпійського комітету. Також колишній бігун був народним депутатом двох скликань і 16 років очолював Федерацію легкої атлетики.

Раніше OBOZ.UA інформував про те, що український легкоатлет, який провів 2,5 року в російському полоні, повернувся додому.