Берлінська бієнале: український куратор переосмислює підходи до мистецтва.

Берлінська бієнале сучасного мистецтва є однією з найзначніших культурних подій у Європі. Ця виставка запрошує до участі митців, кураторів та мистецтвознавців з різних куточків планети. Від свого заснування в 1998 році, кожна бієнале має унікальну концепцію та команду кураторів, які формують тематику та структуру експозицій. На 14-ту Берлінську бієнале, що відбудеться влітку 2027 року, куратором було обрано українського культуролога Василя Черепанина, який є засновником і директором Центру візуальної культури в Україні. Цей Центр також відповідає за організацію Київської бієнале. DW поспілкувалася з Василем Черепаніним, щоб дізнатися, як він уявляє цю важливу арт-подію в Берліні та який досвід, набуті під час організації культурних заходів у Києві, планує застосувати в німецькій столиці.

DW: Пане Василю, ви стали першим українцем, якого призначили куратором Берлінської бієнале. Яке значення має це рішення для вас в даний момент? Чи вважаєте ви, що це має більше культурне, чи, скоріше, політичне підґрунтя?

Василь Черепанин: Я не певен, чи моя українська ідентичність стала вирішальним фактором для мого обрання. Вважаю, що основну роль відіграло моє бачення та концепція, які, безумовно, пов’язані з країною, з якої я походжу. Однак я відчуваю відповідальність за те, щоб представити більш широкий контекст Східної Європи, частиною якого є й Україна. У своїй пропозиції, яку я подав конкурсній комісії, я акцентував увагу на тому, що Німеччина, і зокрема Берлін, мають значно тісніші зв'язки з іншою - східноєвропейською - географічною та політичною системою, ніж зазвичай вважається. Ця орієнтація на ширший регіон Східної Європи — від Балтики до Балкан, від країн Центральної Європи до пострадянських держав і Південного Кавказу — вже формує політичний і культурний порядок денний у всій Європі. І Берлін також змінюється під впливом нових мешканців та мігрантів, які значною мірою визначають його сучасний вигляд. Саме в цьому контексті я відчуваю свою відповідальність — представити цей регіон і підкреслити, що Берлін є невід'ємною його частиною.

Яка буде основна ідея Берлінської бієнале 2027? Чи вже сформовано перелік учасників та місць, де відбуватиметься ця подія?

На даний момент ще рано говорити про конкретних учасників чи місця проведення, проте тематичний концепт вже починає набувати обрисів. Я прагну, щоб проект 14-ї Берлінської бієнале забезпечив умови для максимальної залученості – як у створенні, так і в сприйнятті мистецтва. Для мене важливо, щоб виставка та програма бієнале вийшли за межі традиційної "арт-бульбашки" та охопили різні куточки міста, включаючи простори, звичайно не призначені для мистецьких проектів. Спільно з командою Берлінської бієнале ми формуємо розширений колектив, щоб створити наратив, що відгукнеться у найрізноманітніших громадах Берліна. Основними темами стануть міграція, насильство в умовах триваючих військових конфліктів, зокрема війна Росії проти України, питання пам'яті, а також політичні утопії в новому контексті Східної Європи. Головною метою є те, щоб місто змогло побачити своє власне обличчя, яке не завжди готове прийняти.

Ви мешкаєте в Берліні вже два роки. Раніше ви також активно брали участь у різноманітних проектах, що проходили в місті. Яке у вас уявлення про сучасний Берлін?

Берлін — це місто, яке має для мене глибоке особисте та навіть родинне значення. Я ніколи не відчував себе тут туристом. Саме тому для мене є надзвичайно важливим курувати Берлінську бієнале — це означає зануритися в соціальну тканину цього міста. Не випадково бієнале зазвичай називають на честь міст, у яких вони проходять: міський контекст має більшу історичну значущість, ніж держави, до яких ці міста належать. Отже, це буде саме Берлінська бієнале, хоча я ще не визначив, наскільки вона буде "німецькою" у цьому контексті.

Як, на вашу думку, у Німеччині, і в Берліні зокрема, відчувається розв'язана Росією війна проти України? Чи помітна ця тема в повсякденному житті та публічному дискурсі?

Війна Росії проти України - це по суті війна проти Європи. Те, що вона взагалі стала можливою, є великою поразкою не лише Німеччини, а й всього Європейського Союзу як мирного проєкту. Ця війна перевернула весь порядок денний, за який значною мірою відповідала саме Німеччина, і показала, наскільки крихкою є європейська безпека. Йдеться про катастрофічне насильство, яке не тільки знищує українців та українську землю, але й діє як сильна отрута для європейського проєкту, токсикує міжнародні відносини, суспільні дебати та сприяє зростанню ультраправих і неофашистських тенденцій. Це величезний виклик, бо навіть якби уявити, що війна закінчилась би завтра, - не лише Україна, а й вся Європа вже отримала проблеми, з якими доведеться жити ще поколіннями.

Чи буде це представлене на Берлінській бієнале?

Звісно. Це навіть не вибір куратора, команди чи інституції - війна є нашою страшною реальністю. Ми не можемо її оминути, вона формує порядок денний і проникає всюди, це екзистенційна трагедія. Це рішення самої реальності, а не окремих людей, які щось курують. Бієнале як культурно-політичний проєкт взаємодіє з реальністю і намагається представити всі сторони цієї реальності.

Чи планується участь українських художників? Можливо, вони виступлять самостійно або будуть вплетені в міжнародний контекст?

Звичайно, важко уявити, щоб їх там не було. І справа тут не лише в моєму українському походженні чи можливому кураторстві з інших країн. Сучасне українське мистецтво невіддільне від загального контексту європейської художньої сцени, включаючи Берлін. Це не стільки про патріотизм, скільки про професійний підхід: для тих, хто працює у сфері мистецтва, ігнорувати Україну сьогодні неможливо. Йдеться про адекватну міжнародну діяльність, адже мистецтво за своєю суттю є глобальним і давно вийшло за межі національних кордонів.

Пане Василю, ви є одним із засновників та керівником Центру візуальної культури — платформи, що з 2015 року проводить Київську бієнале. Які аспекти досвіду Київської бієнале ви б хотіли застосувати у Берліні?

Мої погляди та підходи значною мірою сформувались у контексті Київської бієнале, над якою ми з колегами працюємо протягом останнього десятиріччя. Це ініціатива, що має політичну спрямованість, адже вона виникла як один із наслідків подій Майдану, в яких брали участь я, мої колеги та численні українські митці не тільки як громадяни, але й як представники інституцій, реалізуючи освітні та мистецькі проєкти. Я завжди вважав важливим презентувати на міжнародній сцені ті методи та колективні форми взаємодії, що з’явилися внаслідок цього емансипаційного політичного досвіду. Це особлива риса, яка, до речі, об’єднує нас із нашими колегами з Сирії, Туреччини та Білорусі – всіма, хто пережив досвід так званої громадянської окупації площ, у глобальному русі від Арабської весни до Occupy Wall Street, від Майдану до Тахріру, від Синтагми в Афінах до Indignados в Іспанії. Адже участь великої кількості людей створює умови, за яких мистецтво і культура не лише відображають політичні процеси, а стають їх активними співтворцями.

А як повномасштабна війна Росії проти України вплинула на ваші особисті погляди - з професійної чи особистої точки зору?

Це питання психоаналітичного характеру. Я думаю, ця війна настільки кривава й катастрофічна, що ми досі до кінця не усвідомили, що саме з нами сталося. Травма війни набагато глибша, ніж ми зараз можемо осягнути. Мабуть, лише наші онуки зможуть більш-менш зрозуміти її масштаб, навіть не наші діти й точно не ми самі. За нашого життя ця війна не зникне ні з нашої реальності, ні з нас самих.