Бон Скотт: 80 років — чому образ рок-зірки, що палає зсередини, залишився в історії назавжди.

Глумливий, із легко впізнаваною хрипотою голос Бона Скотта ідеально лягав на мужицький рок-н-рол AC/DC. І хоча після смерті Бона Скотта та приходу Браяна Джонсона AC/DC стали мільйонерами та стадіонними мегазірками, різницю в тому, як ці двоє верещать у мікрофон, чутно, що називається, неозброєним вухом. У голосі Бона Скотта одразу помітні почуття гумору, самоіронія та абсолютна відвертість, властиві людині, яка на власній шкурі відчула усе, про що співає. Кожен рядок він оплатив власним здоров'ям і, зрештою, життям.

Сьогодні вдень зі свічкою не знайдеш таких виконавців не лише в рок-н-ролі, а й у будь-якому іншому пісенному жанрі. Архетип проклятого поета, який згоряє живцем заради свого мистецтва, дійсно назавжди пішов. І річ тут не в тім, що перевелися талановиті безумці. Змінився сам фундамент світової культури та індустрії.

За рідкісним винятком у вигляді окремих виконавців прогресивного року, у 1970-ті роки рок-гурти являли собою кочовий табір хаосу, включно з группіз -- фанатками, які сексуально обслуговували рок-зірок, драг-дилерами та іншими прихвоснями. Сьогодні індустрія розваг -- це жорстко регламентований корпоративний бізнес. А сучасний світовий тур -- логістичне підприємство з мільйонними бюджетами, зав'язане на жорстких контрактах з аренами, спонсорами та стримінгами. Жодна велика страхова компанія просто не застрахує тур, якщо фронтмен поводиться як Бон Скотт.

Саморуйнування стало економічно невигідним: індустріям необхідні відповідальні та прогнозовані фахівці, здатні провести тригодинний концерт у 80 містах без перебоїв, п'яних витівок, знищених готельних номерів та незапланованих зустрічей із правоохоронцями.

У 1970-х рок-н-рол залишався головною контркультурною загрозою, мовою вулиць і протесту. Відповідно, фронтмен рок-групи мусив нести в собі цю реальну фізичну небезпеку -- як, власне, Бон Скотт, який ходив із фінкою в кишені та бився в шинках. До того як стати фронтменом AC/DC, він працював листоношею, барменом і вантажником, встиг відсидіти у в'язниці. Дитя вулиці, Бон Скотт приніс у рок-н-рол життєвий досвід битого життям чоловіка, тому його пісні були настільки щирими.

Молодь XX століття романтизувала саморуйнівний спосіб життя як паливо для генія, а інакше, дядечку, ти не справжній митець. Але сьогодні ми живемо в епоху тотальної усвідомленості, нової етики та культу ментального здоров'я, тож рок-н-рольна поведінка розглядається як клінічна проблема, що потребує терапії та рехабу. Тепер вважається хорошим тоном пропрацьовувати свої травми з терапевтом і скаржитися в інтерв'ю на панічні атаки.

Сучасні рок-музиканти -- це найчастіше діти середнього та вищого класу, випускники артколеджів та музичних шкіл. Їм ніколи не доводилося виживати, від них не тхне небезпекою -- тож не дивно, що й музика в них виходить абсолютно беззубою. Коли музиканти перестали заглядати в безодню, безодня перестала виливатися з їхніх динаміків.

Останній канонічний поет-проклятий з електрогітарою, Пітер Доерті, відомий завдяки The Libertines та Babyshambles, вирушив до французької Нормандії, де покинув важкі наркотики, набрався буржуазного комфорту і тепер виглядає як добродушний сільський священик. У цьому і полягає головний парадокс його життя – він встояв. Безнадійний романтик, що переміг своє прокляття, просто відмовився від гри. Виявляється, так теж можливо.