Цой чи The Cure? Всі деталі про радянську "міфу"

Музика нерідко охарактеризовується як мова свободи, проте в умовах російського впливу ця свобода часто обертається на плагіат. Сьогодні ми відзначаємо річницю смерті Віктора Цоя — символу цілого етапу для безлічі людей. Для багатьох він залишився "легендою". Однак важливо заглянути глибше і зрозуміти, що насправді криється за цим міфом.

Деталі

Реальність проста й неприємна: все, що зробило Цоя популярним, було не його. Основні мотиви, мелодії й навіть тексти він запозичив у двох великих британських гуртів -- The Cure та The Smiths. Це не припущення, а факт, який видно при прямому порівнянні. Те, що для світу стало справжнім проривом у музиці, в СРСР видали за "геніальність свого".

Цей метод залишається актуальним і в наш час. Росія регулярно привласнює — території, концепції, історичні події, осіб, а також чужі творчі досягнення. Після цього вона перетворює це на "свої здобутки". Чи це велич? Ні, це всього лише ще один прояв обману.

Приклади "перекладів":

Цой — "Светило, известное как Солнце"

Атмосфера, гітарні партії та ритміка прямо відображають стиль The Cure у композиції "A Forest" (1980).

У обох випадках спостерігається монотонність, відчуття "туману" та простота композиції. Проте в творчості The Cure це стало інноваційним кроком, тоді як у Цоя виглядало як наслідування.

Цой -- "Группа крови"

Мелодія та тематика дивовижно резонирують із піснею The Smiths — "There Is a Light That Never Goes Out" (1986).

Навіть сама інтонація фрази "група крові на рукаві" викликає асоціації з меланхолійно-романтичними темами Морріссі.

Цой — "Кукушка"

Меланхолійний вокал, побудова куплетів і гітарний супровід -- майже віддзеркалення The Cure -- "Pictures of You" (1989).

Різниця полягає в тому, що в оригінальному творі присутня справжня емоційна насиченість, тоді як у радянській адаптації спостерігається лише поверхнева імітація.

Цой -- "Пачка сигарет"

Ритмічна структура перегукується з The Smiths -- "This Charming Man" (1983), тільки подана в більш "спрощеному" варіанті.

Чому ж про це так мало говорять? Бо для української молоді The Cure чи The Smiths довгий час залишалися в тіні. Покоління 90-х і 2000-х відразу стрибнуло на Placebo чи Radiohead, оминувши "батьків" постпанку. Саме цим і користалися -- брали чуже, прикривали пропагандою і подавали як унікальний російський продукт.

Отже, не слід обманювати себе ілюзіями. "Культові" пісні російською мовою — це не справжня музика, а лише штучне відображення західних мотивів. У них немає нічого оригінального, окрім безглуздя та безмежного бажання привласнити те, що належить іншим.

Музика, яка варта уваги, -- це музика свободи. І вона точно не звучить мовою окупанта.