"Це стало для мене справжнім шоком." Олена Лавренюк висловила свої думки щодо резонансного скандалу, пов'язаного з другим сезоном "Кави з кардамоном", а також торкнулася теми куми Білозір і неприйнятної пропозиції від "ВІА Гри".

Олена Лавренюк, відома своєю роботою у проектах "Dzidzio Контрабас", "11 дітей з Моршина" та "Гірська жінка: на війні", є популярною актрисою театру та кіно. Її найбільш помітна роль — у костюмованій драмі "Кава з кардамоном", створеній для телеканалу СТБ, де вона не лише виконала головну роль, але й виступила в якості продюсерки.

У бесіді з OBOZ.UA Олена Лавренюк поділилася новинами про другий сезон серіалу, що наразі перебуває у процесі зйомок. Вона також висловила свою думку щодо суперечки з письменницею Наталією Гурницькою, авторкою книги, на якій базувалася перша частина драми. Олена відверто розповіла про своє теперішнє життя і розкрила деталі з минулого, якими раніше не ділилася з іншими.

Олено, як ви провели 24 лютого 2022 року?

Так трапилося, що ми з родиною опинилися за межами країни, саме в Лондоні. Квитки на літак додому у нас були на 25 лютого. Але 24-го, о четвертій ранку, пролунав дзвінок: "Війна почалася". Це сприйнялося як удар, і я відчула себе абсолютно безпорадною, адже я була далеко від рідних. Наступні три дні пройшли в тумані. Я постійно підтримувала зв'язок із близькими та друзями, допомагаючи їм знайти безпечні місця для евакуації і надаючи моральну підтримку. Знаючи англійську, я також брала участь в інтерв'ю для медіа, ділячись інформацією про те, що відбувається в Україні.

А всередині - порожнеча і відчуття жаху. Пам'ятаю, був момент: стояла біля обігрівача, розмовляла по телефону, і в мене почала горіти куртка через те, що підійшла занадто близько. А я цього навіть не відчула, в такому стані перебувала. Тут щось розповідаю, а тут - вже плачу, потім - знову щось швидко організовую. Минуло два місяці, і я вирішила: більше не можу, їду додому. Скільки б усього не робила, мені здалося, що цього замало, а там - зможу більше. Влаштувала доньок до школи, а сама поїхала в Київ. І передчуття, що ось-ось буду вдома, - це були найщасливіші моменти того періоду.

Діти дуже важко звикали до нового життя. Особливо в перший рік. Я постійно їздила, вмовляла, обіцяла. Але коли збиралася додому, відчувала, що вони мене вважають чи не мачухою якоюсь, бо повертаюся без них туди, куди вони хотіли би потрапити найбільше. Зараз дівчата приїжджають додому доволі часто. І все одно нещодавно почула: "Мамо, коли мені виповниться 18, ти нічого не зможеш зробити - я повернуся в Україну".

Щоразу одна й та ж ситуація: приїжджають, все здається чудовим, а коли настав час розставатися, чую: "Тут так комфортно, залиште нас". І в певні моменти мене охоплює відчай: може, справді варто їх забрати. Мені важко на душі, їм - нестерпно. А після чергового обстрілу з'являються інші думки: ще зарано. Вважаю, що батьки, які залишаються з дітьми в цій ситуації, - справжні герої. Але я також багато втрачаю, бо не можу спостерігати за їхнім зростанням. Бути поруч щодня — одне, а час від часу — зовсім інше.

Режисер Олесь Санін під час однієї з недавніх прем'єр фільмів поділився з OBOZ.UA тривожним прогнозом, що внаслідок війни незабаром ми можемо зіткнутися з "періодом без фільмів", оскільки фінансування практично відсутнє. Чи відчуваєте ви, що цей час наближається?

Я повністю з ним згодна. Зараз у широкий прокат в основному виходять фільми, які були зняті ще до початку війни. А нові проекти, на які виділялися кошти, теж не створюються в даний момент. Це справді прикро. Перед війною наша індустрія досягала високих стандартів, активно розвивалася і зміцнювалася завдяки великій практиці. Наразі ж ситуація значно змінилася. Продюсери шукають приватні інвестиції, залучають фінансування з-за кордону, але це не легкий процес, адже спільне виробництво зазвичай працює за принципом: "Скільки у вас є грошей? Тоді ми можемо підключитися". Закордонні інвестори не готові покривати всі витрати на фільм — так не буває. Особливо якщо сюжет не стосується їхньої країни, а в картині не беруть участі їхні актори.

Наша індустрія кіновиробництва стикається з серйозними викликами, адже багато талановитих професіоналів покинули країну через війну, а деякі з митців зараз служать на фронті. На жаль, ми також зазнали непоправних втрат. Наразі ми працюємо над другим сезоном серіалу "Кава з кардамоном", і вам не уявити, як важко було сформувати команду.

- У першому сезоні серіалу, окрім українських акторів, залучені і польські. Вам пропонували поляки зняти картину разом?

Ми провели переговори з польськими телеканалами, і зрештою вони надіслали сценарій з їхніми змінами, в якому українці були представлені в ролі слуг. Як львів'янка, я була вкрай здивована таким підходом. Я відмовилася прийняти ці умови. Наша мета полягала в тому, щоб показати Україну як європейську країну, адже Львів середини ХІХ століття не відставав у розвитку від інших європейських міст. Тому ми вирішили продовжити переговори вже з готовим продуктом і в підсумку змогли продати серіал найбільшому телеканалу Польщі.

Але і після прем'єри читала коментарі поляків: "Чому так багато українського?" Глядачі вирішили, що якщо в картині знімаються польські актори, то вона їхня. Насправді в цій мелодраматичній історії закладено багато сюжетних ліній, де розповідається про те, як українці виборювали свої права - на мову, культуру. Там це тонко прошито. Ми мали на меті показати українців красивими, розумними - як вони є. І в другому сезоні такого теж буде багато.

У другій частині проєкту вашим співпартнером став Олексій Гнатковський — надзвичайно харизматичний актор, народний артист України. Які у вас враження від спільної роботи?

Олексій – вражаюча особистість. Коли ми вперше зустрілися (на цій зустрічі були присутні я та режисер), стало зрозуміло, що всі ті глибокі цінності про українців, які ми прагнемо втілити у нашій творчості, настільки ж важливі для нього, як і для нас. Я кажу: "Олексію, ця роль ідеально підходить вам". Він дійсно дуже природно вписується в неї, хоча його образ суттєво відрізняється від того, що ми бачили у "Довбуші". Проте це все ще його персонаж.

На знімальному майданчику Гнатковський – справжнє свято. Завжди з невимушеною усмішкою, він є майстерним імпровізатором. Його мета не просто виконати свою роль, а вкласти душу в кожну сцену. "А що, якщо спробуємо ось так?" або "Можливо, тут варто зробити інакше?" – він щиро переживає за кінцевий результат. Його турбота поширюється не лише на власного персонажа, а й на всіх учасників процесу. Він активно взаємодіє навіть з масовкою. На майданчику Гнатковський віддається творчості на всі сто відсотків.

Хочу щиро зізнатися, що в мене були певні переживання щодо співпраці з Олексієм. Наша робота з Павелом Делонгом, актором, який здобув популярність завдяки американській драмі "Список Шиндлера" Стівена Спілберга, виявилася досить складною, адже моя героїня була закохана в нього в першому сезоні. Проте з Олексієм усе іде неймовірно гладко – він справжній чудовий партнер. Мені так подобається те, що ми створюємо разом, що іноді я з нетерпінням чекаю, щоб швидше побачити, як все виглядатиме на екрані.

І хоч би як важко було, ми намагаємося тримати заявлений у першому сезоні рівень, ба навіть перевершити. Це костюмована драма з дорогими костюмами, масштабними локаціями. У світі нас просуває найбільший європейський дистриб'ютор Beta Film. Міжнародна прем'єра проєкту відбулася в Хорватії. Це була дуже масштабна презентація - я навіть не очікувала такого. Першу серію дивилися разом з нами усі топові телеканали світу, глядачів було, напевно, під триста. Потім до мене підходили зі словами: "О, ми не знали, що ви таке вмієте робити!".

Олено, відомо, що затримка в роботі над продовженням серіалу була викликана непорозумінням з автором книги "Мелодія кави у тональності кардамону", на основі якої створено першу частину фільму. Наталія Гурницька заявляє, що виробники порушили її авторські права.

Перш за все, хочу підкреслити, що я завжди була чи не найбільшою шанувальницею творчості пані Наталії Гурницької. Надихнувшись її книгою "Мелодія кави у тональності кардамону", я вирішила екранізувати цей чудовий твір, у який закохалася з перших сторінок. Я звернулася до пані Наталі з пропозицією про співпрацю. Пошук фінансування для першого сезону зайняв чимало часу, але, нарешті, ми випустили перший сезон. На жаль, згодом розпочалася велика війна. Я не очікувала, що працюватиму над продовженням серіалу, хоча фінал "Кави з кардамоном" залишав натяки на можливість продовження, адже закінчувався на інтригуючих трикрапках.

У компанії-виробника є договір з пані Наталією Гурницькою на екранізацію роману "Мелодія кави у тональності кардамону" і використання персонажів, сюжетних ліній для подальших фільмів. Друга книжка "Мелодія кави в тональності сподівання" не містить подій, це більше переживання головної героїні, і таку книжку важко екранізувати як серіал. Пані Наталя завжди казала, що це є містком до третьої книжки, яку вона ще не написала, а ми почали роботу над сценарієм, і від початку перед командою постало творче завдання - написання оригінального сценарію-продовження першого сезону. Я переповідала їй наші ходи. Вона, пам'ятаю, казала: "О, добре, мені це на третю книжку теж лягає". Однак потім, коли надіслали їй сценарій, відповіла: "Це не моя книга, не мої герої".

Слід зазначити, що пані Наталія висловлювала подібні думки і щодо першого сценарію. Ми багато чого доопрацьовували і змінювали, але це звичайна частина творчого процесу. Адже у першому сезоні ми також створювали багато матеріалу, який не був присутній у книзі. Я запропонував: "Давайте обговоримо, спробуємо знайти компроміс". Проте, діалог не склався. Ми мали зустріч з пані Наталею напередодні початку зйомок, і я попередила її: "Ми плануємо старт через два тижні".

Проте взаємної згоди так і не досягли. Пані Наталя вважає, що ми не можемо використовувати в роботі персонажів книги, а юристи компанії-виробника стверджують, що мають таке право, і цитують договірні документи, підписані авторкою. Я попереджала її, що починаємо зйомки в Мукачево, ми листувалися. А за кілька днів пані Наталя виклала в соцмережі допис про те, що вперше від колежанки почула про початок зйомок. Для мене це був, чесно кажучи, шок. І зараз можу стверджувати з цього приводу лише одне: якщо нам доведеться йти до суду, то компанія-виробник до цього готова. І я вважаю, що конфлікт має вирішуватися в правовому полі. І хочу додати, що продовження серіалу не містить подій з другої книжки пані Наталії.

Пригадуючи підготовку до інтерв'ю, я натрапила на захоплюючу деталь вашої творчої історії: у молодості ви виконували роль танцівниці в ансамблі Оксани Білозір. Чи підтримуєте ви зв'язки з колишніми колегами?

Моя сценічна кар'єра справді стартувала з ансамблю Оксани Володимирівни. Я танцювала разом з іншою дівчиною, нам було лише по 14 років. Хоча гастролі почалися для мене ще в дитинстві, адже я багато років займалася танцями на професійному рівні. Ми з Оксаною Володимирівною досі підтримуємо дружні стосунки. До того ж, я є хрещеною її внучки, а Лариса, невістка Оксани Білозір, стала хрещеною моєї доньки. Таким чином, ми не лише куми, а й хороші друзі.

Можу запитати ще про одне: нещодавно акторка Тетяна Малькова в інтерв'ю на YouTube-каналі Аліни Доротюк поділилася історією про домагання з боку викладача театрального вузу Володимира Талашка, який також був вашим наставником.

Я переглядала це інтерв’ю і хочу підкреслити, що все, що говорить Тетяна, є правдою. Коли я вирішила вступити до театрального вузу, я вже мала певний життєвий досвід. Це була моя друга освіта. Після закінчення школи батьки переконували мене отримати професію, яка, на їхню думку, забезпечить мені стабільне життя. "Спочатку навчишся на економічному, а потім, якщо тобі не сподобається, зможеш вступити куди завгодно", - казали вони. Тож я провела рік у Празі, потім два роки в Лондоні, але зрештою вирішила залишити це навчання і подати документи на акторський факультет, про який мріяла з дитинства.

Про викладачів нічого не знала. Мені сказали, що Талашко - класний педагог. І я до нього на курс подала документи. Пізніше дізналася, що він чи не всіх абітурієнток, у яких викладав на підготовчому, запрошував до себе додому. Мовляв, хочу зробити тобі фотографії для професійного портфоліо. Я пам'ятаю цю зйомку, казав: нижче-нижче опускай з плечей светр. Але повторюся: мені на той час було 20 років. Я просто підвелася і пішла з тієї квартири. Мене ніхто не затримував. А які моральні травми такі візити залишили в душі дівчат, які тільки-но закінчили школу, навіть уявити важко.

Відверто кажучи, після інциденту з Талашком я вже була впевнена, що не зможу вступити до університету. Але, на моє здивування, він включив мене до свого курсу. Коли ми почали навчання, з його боку не було жодних підозрілих сигналів. Всі натяки зникли. Але кілька років тому, коли кілька дівчат почали говорити про домагання, він залишив університет. Пізніше одна з викладачок зв’язалася зі мною і запитала: "Олено, чи правда те, про що говорять?" Я підтвердила. Виявилося, що всі ми мали схожі переживання, і згодом обмінювалися подробицями одна з одною.

У мене була цікава ситуація в студентські роки, про яку я ніколи раніше не ділилася з іншими. Виявляється, моя мама має невеличкий готель та ресторан неподалік Львова, куди часто приїжджали різні артистичні колективи. Оскільки мама дуже пишалася мною, вона розвішувала мої фотографії по всьому закладу. Одного разу один з менеджерів "ВІА Гри" помітив мої знімки. На той момент вони шукали третю вокалістку, і це сталося після виходу пісні "Попытка номер пять". Цей менеджер забрав мої фото і показав їх Костянтину Меладзе, після чого мене запросили на кастинг у Київ.

Я прибула. Чомусь зустріч проходила в автомобілі. У мене запитали, чи вмію танцювати та співати. Я підтвердила, що так. Далі були питання про моє навчання. І на цьому все закінчилося. Ввечері я мала поїзд назад додому. Але менеджер натякнув, що мені слід залишитися. Він запитав - хоч і делікатно, але сенс був зрозумілим: чи не хочу я приєднатися до них у сауні? Я рішуче відмовилася і поспішила на вокзал.

Не пропустіть на OBOZ.UA інтерв'ю з актором Романом Ясіновським, де він ділиться своїм досвідом життя в Росії, а також розповідає про роботу таксистом і участь у церковному хорі в Києві.