Дмитрий Гелевера: Театральный Оскар. VII фестиваль и премия ГРА в сфере театра – Блоги | OBOZ.UA

Церемония VII Всеукраинской театральной премии ГРА от НСТДУ по своему масштабу вполне соответствует неофициальному прозвищу "театральный Оскар". В мероприятии приняли участие министр культуры, именитые режиссеры, актеры, журналисты, специализирующиеся на культуре, и театральные блогеры. Кроме того, благодаря традиционному привлечению международного жюри, организаторы премии вновь обеспечили дополнительную объективность в оценке выдающихся украинских театральных постановок.

Далее текст на языке оригинала

Вияв божественного сьогодні полягає в тому, що поруч із нами існують звичайні молоді люди, які підтримують небесний свод над нашими головами. Це і є нові божества, завдяки яким ми можемо виступати на сцені, створювати сенси та магію театру.

Богдан Струтинський, директор фестивалю-премії ГРА

"Час нових богів" — це гасло цьогорічної Всеукраїнської театральної премії ГРА. Національна спілка театральних діячів України (НСТДУ) вже в сьомий раз відзначає найкращі вистави українського театру цією престижною нагородою. Навесні було оголошено попередній список номінантів — лонгліст, до якого увійшли 35 вистав, обраних українськими театральними експертами. Оскільки театральна спільнота в Україні є досить згуртованою і взаємопов'язаною, для забезпечення об'єктивності на фінальному етапі організатори запрошують міжнародних членів журі.

Цього року театральні продюсери, режисери, драматурги та культурні куратори, серед яких Фанні Мартін (Франція-Хорватія), Даніель Меєр (Іспанія), Роман Павловський (Польща), Фредерік Поті (Франція) та Себастіан Шварц (Німеччина-Австрія), розглядали 14 вистав, що потрапили до фінального списку премії. Усі постановки були супроводжені титрами, а сюжети, натхненні Шекспіром чи Кафкою, були добре знайомі досвідченим театралам. Тож судді не висловлювали труднощів з перекладом, навпаки, відзначали вміння українських митців занурювати глядачів у глибину історій.

Серед ключових елементів, які є запорукою успішної вистави, експерти виділяють здатність постановки дивувати та трансформувати глядача. Польський драматург і театральний критик Роман Павловський підкреслив важливість одного слова: "Чесність"! Хоча музикант і керівник у сфері мистецтв Себастіан Шварц відверто зазначив, що "не всі представлені на журі вистави заслуговують на театральний Олімп", більшість побаченого відповідала високим професійним стандартам і могла бути охарактеризована як "достойна вистава".

Щирість, здатність вразити та трансформувати - це ті ж самі критерії, які високо цінує театр і українська аудиторія. З огляду на спільні мистецькі цінності, довіра до оцінок експертів лише зростає.

На питання, чим відрізняється українська сцена від загальноєвропейської, режисери відразу відмітили рефлексію війни. Як зазначив один із суддів, зазвичай проходить п'ять-десять років, перш ніж події потрапляють на сцену. В Україні драматурги та постановники працюють в режимі реального часу.

Премію "За найкращий сучасний драматичний текст" здобула відома драматургиня Оксана Гриценко. Як журналіст, Гриценко часто досліджує складні питання, пов'язані з окупацією та деокупацією, що надає її п'єсам майже документального звучання. Її робота "Я повернуся", яка була вшанована цією нагородою, розповідає про трагічну долю дітей, викрадених під час російської окупації.

П'єса вирізняється ретельно відтвореними дрібницями повсякденного життя в анексованому Криму та достовірним зображенням підліткової психології. На жаль, для цієї вікової групи, навіть під час театрального буму, існує обмаль сценічних пропозицій. Саме тому "Я повернуся" набуває особливої цінності.

Вистава, основана на п'єсі Оксани Гриценко, була створена та виконана театром Золоті Ворота під керівництвом режисерки Анни Турло: "Геополітика для підлітків".

До речі, "Я повернуся" також була претендентом на нагороду в номінації "За найкращу виставу-рефлексію на події російсько-української війни". Та премію отримала "Військова мама" від Театру Ветеранів (на сцені Театру Драматургів). Шкода, але ця робота режисера Олександра Ткачука не потрапила в об'єктив моїх рецензій.

Я щиро рекомендую виставу "І в горі, і в радості", поставлену Олексом Гладушевським у Театрі Ветеранів, яка вийшла в одному сезоні з лауреатами премій. В одній із ключових ролей грає військовий актор Максим Девізоров, який також з'являється у "Військовій мамі" та є автором п'єси. Ця вистава, що порушує воєнну тематику, має оригінальну подачу у вигляді казки та пропонує відвертий погляд на життя людей "з окопу". Це рефлексія, що викликає дискусії, проте залишає глядачів небайдужими: темне фентезі про втрачене кохання.

У категорії "Сімейні" на нагороді "За найкращу виставу для дітей, підлітків та сімейного перегляду" перемогла постановка Рівненського академічного театру ляльок "Хлопчик зі скрипкою в серці". Режисер Станіслав Лозовський отримав визнання "за чутливе та глибоке зображення забутого героя української культури, представлене через призму дитячого сприйняття".

Ще один ляльковий театр, цього разу Одеський академічний обласний театр ляльок забрав нагороду "За найкращу танцювальну виставу і виставу фізичного театру". Пластичну постановку за п'єсою Володимира Винниченко режисера Дениса Григорука виділили як виставу, яка створює власну оригінальну мову руху поза межами слів.

Дві статуетки забрала постановка Вероніки Літкевич "Я, "Побєда" і Берлін" за вже культовим, автобіографічним романом Кузьми Скрябіна. В індивідуальній номінації відзнаку за найкращу акторську роботу отримав Ярослав Дерпак, який зіграв молодого музиканта Кузьму, що переганяє раритетну автівку до Німеччини. А в загальних номінаціях постановка роману Скрябіна на сцені Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької отримала премію "За найкращу драматичну виставу камерної сцени".

Та хотів би нагадати про ще одну роботу Літкевич, яка була в довгому списку претендентів, але, не потрапила до уваги міжнародного журі, - Intermezzo в Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка. Тим, хто як і я, полюбляє інтимно-камерні вистави, але не схильний до театрального туризму - раджу відвідати цю сценічну перлинку за новелами Коцюбинського. Мій фаворит минулого сезону серед вистав "малого залу": Галактика пам'яті.

"1975" - це вистава, поставлена Івано-Франківським національним академічним драматичним театром імені І. Франка, яка здобула дві престижні нагороди. Унікальність цього проекту полягає в тому, що навіть громадські простори використовуються як сцени, що робить гастролі неможливими. Не дивно, що за таку інноваційність вистава отримала індивідуальну нагороду "За найкращу сценографію" для постановників Бранка Хойніка та Маріни Сремац, а також загальну премію "За найкращу виставу на перетині мистецького синтезу, жанрів та перформативних форм". Це означає, що "1975" стала володарем нагороди за те, що пропонує глядачам "щось абсолютно нове". Тому ті, хто цікавиться театральним туризмом, неодмінно повинні відвідати франківську виставу "1975".

Найбільше ж "театральних Оскарів" зібрала постановка Київського академічного драматичного театру на Подолі ім. Віталія Малахова "Процес". Відразу дві індивідуальні статуетки отримала Ольга Голдис - як найкраща актриса, та як найкраща постановниця-хореографка. Навряд чи це здивувало когось, хто бачив Голдис в роботах Давида Петросяна, адже режисер вже давно використовує акторку як найяскравіше художнє рішення його вистав (досить згадати нещодавню "Гедду Ґаблер" в тому ж Театрі на Подолі: Хутряні мрії).

Сам Давид Петросян отримав індивідуальну статуетку в категорії "Найкращий режисер". Вистава "Процес", виконана в стилі кафкіанського театру, була визнана "Найкращою драматичною виставою великої сцени". Під час церемонії нагородження режисер висловив свою вдячність: "Дякую, що підтримуєте експериментальний театр, поки ми працюємо над класикою". Хотілося б, щоб така класика стала стандартом театрального мистецтва, адже вистави на зразок "Процес" мали б з'являтися на великих сценах, подібно до "Лагідних лещат закону".

Шкода, що музична робота режисера Івана Уривського "На русалчин Великдень" для Київського національного академічного театру оперети - хоч і змогла перейти із довгого списку у короткий - залишилася без статуеток. Адже саме цю незвичну постановку з осучасненою сценографією Тетяни Овсійчук я б порекомендував для знайомства з музикою видатного українського композитора Леонтовича, автора всесвітнього відомого "Щедрика": Русалчин Куршевель, або Білий Великдень.

Організатори сьомої премії прагнули зробити подію максимально відкритою для публіки, особливо в умовах зростаючого інтересу до театрального мистецтва в суспільстві. На церемонію були запрошені не лише номінанти, а й численні культурні журналісти та театральні блогери, а також міністерка культури України Тетяна Бережна. "Театральне мистецтво є сучасною формою дипломатії, що дозволяє нам звертатися не лише до наших громадян, а й до міжнародної спільноти," – підкреслила міністерка. "Мова театру, культури та мистецтва є невід’ємною частиною нашої національної безпеки."

Церемонія вразила своєю оригінальною сценічною концепцією. Девіз "Час нових богів" відображає також епоху штучного інтелекту. Ведучими стали безмовні роботи, студенти Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв, які нагадували сценічні вбрання безликого електро-дуету Duft Punk. Гостей та лауреатів вітали відреставровані за допомогою штучного інтелекту театральні майстри, зокрема Леся Українка та Іван Франко, Іван Карпенко-Карий та Лесь Курбас, відновлені Оленою Кролицькою. Живу музику забезпечили популярні виконавці PROBASS ∆ HARDI, відомі за хітом "Доброго вечора, ми з України", а композитором і діджеєм виступив Артур Кабецький.

Постановницею церемонії стала режисерка Кристина Шишкарьова, яка, в цьому році створила оригінальну документальну виставу за військовим щоденником: Жриця кропиви. Щоденник мінометниці.

Слід підкреслити відданість та організованість Національної спілки театральних діячів України у проведенні сьомої премії ГРА. Організатори не лише відзначили найкращі національні вистави, що сприяло їх популяризації, але й, залучивши міжнародне журі, знову розширили вплив українського театру на загальноєвропейську арену. У цьому контексті фестиваль-премія ГРА є не лише успішною ініціативою для популяризації культурних заходів, а й важливою подією, що має значний вплив як на український, так і на європейський театри.