Дмитро Пітерман: Як одесит-єврей став уявляти себе футбольним божеством.

Ділимося оповіданням про екс-власника футбольних клубів "Расинг" та "Алавес".

Він ледь не довів до банкрутства "Алавес", сварився з Іспанською футбольною федерацією, називав гравців "Реала" "клоунами", а Роналду - "диким поросям".

Талант, безсумнівно, має багато граней. Ця популярна фраза може мати своє місце, але явно не відображає історію Дмитра Пітермана. Його життєвий шлях яскраво демонструє, що можна досягти значних успіхів у певній сфері, водночас зазнавши невдач у зовсім іншій.

Від потенційного олімпійця до футбольного адміністратора.

Дмитро з'явився на світ у 1963 році в Одесі. З раннього віку він проявляв неабиякі спортивні таланти, успішно займаючись футболом та легкою атлетикою. Проте радянське середовище не влаштовувало його єврейську родину, яка вирішила емігрувати до Сполучених Штатів. Це сталося ще під час його шкільних років. Окрім спортивних досягнень, молодий чоловік виявився також дуже здібним у навчанні. Він з успіхом закінчив школу в Каліфорнії, а згодом вступив до одного з найпрестижніших університетів світу - Берклі, куди потрапляє лише 15% кандидатів. Спорт, безсумнівно, зіграв важливу роль у цьому досягненні.

Хлопцеві не пощастило з футболом, але у легкій атлетиці він виявився обіцяючим спортсменом. Згодом Пітерман здобув диплом архітектора і ледь не став учасником Олімпійських ігор. У потрійному стрибку він зупинився за крок до відбору на Олімпіаду-1992 у Барселоні. Після цього життя одесита зазнало істотних змін. Його олімпійська мрія залишилась нездійсненною, оскільки в 1996 році Пітерман знову не зміг пройти відбір на найпрестижніші спортивні змагання. Проте він переїхав до Іспанії, де оселився на багато років.

"Футбол завжди був моєю першою і найулюбленішою пристрастю. У дитинстві наша команда з Київського району Одеси зайняла почесне друге місце в міських змаганнях, а я став найкращим бомбардиром турніру. Запам'ятався момент, коли мені грамоту та медаль вручав Віктор Зубков – найвідоміший гравець "Чорноморця". Проте, коли ми переїхали до США, європейський футбол, або "соккер", як його тут називають, не був особливо популярним. В університеті я займався стрибками під керівництвом Руді Ханта, одного з перших темношкірих тренерів у Штатах, і брав участь у національних чемпіонатах. Мене обирали до олімпійських команд 1992 і 1996 років. В олімпійські роки відбіркові змагання замінюють звичайний чемпіонат, і щоб потрапити на них, потрібно виконати норматив, який зазвичай вищий за олімпійський. Я зміг потрапити до фіналу, де змагалися 18 атлетів. Мій найкращий результат у потрійному стрибку становив 16 метрів 53 сантиметри. Щодо легкої атлетики, я почав займатися нею ще в Одесі. Спочатку в нашій групі було близько 80 людей, але з часом залишилося лише 10, а потім ще менше. Тренер Ніна Медведєва зацікавила мене своїми словами: "Ти — як Валерій Борзов". Великий вплив на мене мав Рем Корчемний, під його керівництвом я почав тренуватися згодом. Він став для мене як батько, і ми досі активно спілкуємося навіть в Америці", - поділився спогадами Пітерман в інтерв'ю виданню "Вечірня Одеса".

Перед своїм переїздом до Іспанії Дмитро не був без засобів. Паралельно зі своєю спортивною кар'єрою випускник Берклі активно розвивав бізнес у секторі нерухомості. У Сан-Франциско ходили чутки, що Пітерман займався спекуляціями, отримуючи значно більший прибуток від угод, ніж йому насправді належало. Проте жодних прямих доказів цього не було знайдено. Врешті-решт, колишній одесит вирішив залишити цей бізнес і присвятити себе творчості.

Пітерман захопився образотворчим мистецтвом і відкрив музей графічних картин Сальвадора Далі в місті Тосса-де-Мар. Водночас він викупив готель у курортній смузі Коста-Брава, зробивши з нього спортивно-відпочинковий комплекс. Проте футбол усе одно залишався нав'язливою мрією.

Насамперед я почав співпрацювати з місцевою командою, яка виступала в 5-му дивізіоні. Раптово почали приходити успіхи, і незабаром до мене звернулися представники "Паламосу" — найдавнішого клубу Каталонії та другого за віком в Іспанії. Вони подзвонили і запропонували: "Прийми на себе керівництво клубом". Тоді команда грала в 4-й лізі. Так я став президентом "Паламоса".

Президентськими повноваженнями все не обмежилося.

"Почалося все смішно, із суперечки. Я серйозно вирішив зайнятися клубними справами. Ми були за крок до плей-оф, але підвищитись у класі ніяк не виходило. Тренер сповідував оборонну та не дуже привабливу гру. Якось у міжсезоння ми з колегами сиділи в офісі, обговорювали склад майбутньої команди. Заходить тренер і каже, що домовився з одним хлопцем, його обов'язково потрібно брати до штату. Я відповідаю в тому плані, що якщо він пообіцяв, то, значить, від імені клубу. Тому я готовий взяти гравця, але на його місце вже запрошено двох, сильніших виконавців. А це означає, що його протеже отримуватиме мінімальну зарплату та просидить весь сезон на лаві запасних. Вислухавши, він усміхнувся: "Збираєш свою команду?". "Так", - відповідаю. "Ну, якщо це так легко, чому б тобі її самому не потренувати?". "Добре. Проте можеш бути впевненим, гірше, ніж у тебе, в мене не вийде". "Ах, так! Пропоную парі: якщо ти закінчиш сезон у першій десятці, я порву свою тренерську картку!". Поговорили, й гаразд, я особливого значення суперечці не надав. Та буквально через 5 хвилин почали дзвонити журналісти: "Чи правда, що ви беретеся тренувати команду?". Загалом мене спровокували. Під моєю орудою "Паламос" пробився до Сегунди В, тобто до 3-го іспанського дивізіону.

Я зберіг колишній склад, взяв лише двох новачків. Грали за схемою 4-2-4, з чотирма нападниками та чотирма захисниками. На тренуваннях 4-х захисників змушував захищатися проти 6-ти форвардів. Тут я сповідую погляди Моурінью: насамперед, міцна оборона. Й це дало результат. Спочатку кілька матчів поспіль програли, але невдовзі пішли перемоги, і якийсь час ми навіть перебували на 2-му рядку турнірної таблиці після "Барселони-В"".

Фотограф, глава организации, наставник.

Як стверджують: "Апетит зростає під час їжі". Перші досягнення на напівпрофесійному рівні вразили Пітермана, і тут з'явилася пропозиція від "Расинга", який на початку 2000-х виступав у Прімері. Сантандерці вбачали в новому власнику потенційно успішного керівника, але, мабуть, не до кінця розібралися в його характері. Дмитро відразу ж вирішив застосувати шокову терапію: він звільнив головного тренера Маноло Пресіадо та директора Кіке Сетьєна (того самого, хто згодом очолив "Бетіс", "Барселону" та "Вільярреал").

Новий президент "Расинга" вирішив не шукати тренера і сам став наставником команди, а його друг Чукі Кос виконував формальні обов'язки. Обидва, звісно, не мали відповідних тренерських ліцензій. Іспанська федерація футболу, очевидно, заборонила їм перебувати в технічній зоні під час матчів. Проте, виходець з єврейської родини виявився досить винахідливим: він акредитувався як фотограф і фактично керував командою як представник медіа. Коли журналісти запитували його про кваліфікацію, він реагував так: "Існують країни, які очолюють люди без жодної освіти, і ви вимагаєте від мене диплом для управління футбольним колективом?".

На тренуваннях футболісти ділилися враженнями, зазначаючи, що основна увага приділялася фізичній підготовці, а стиль гри команди був досить простим. Крім того, Пітерман не завжди коректно спілкувався з гравцями, іноді організовуючи з ними забіги один на один. Примітно, що у свої 39 років власник клубу виявляв більшу спритність, ніж деякі гравці.

Незважаючи на всі перешкоди, "Расинг" зайняв 16-те місце у Ла Лізі та навіть зміг пробитися до Кубка Інтертото. Дмитро вважав цей результат певним досягненням, проте команда з Сантандеру не відповідала його амбіціям. Бізнесмен прагнув більшого успіху, тому придбав 51% акцій "Алавесу" та одночасно виявив інтерес до гандболу, купивши команду з Кантабрії. Але незабаром гандбольний проект розчарував його, і він вирішив зосередити всі свої зусилля на розвитку футболу.

У 2001 році "Алавес" поступився "Ліверпулю" у фіналі Кубка УЄФА, програвши в серії пенальті, а вже за два роки команда опинилася в Сегунді. Президент клубу Пітерман пообіцяв не лише повернути команду до Ла Ліги, але й вивести її до Ліги Чемпіонів. Щоб реалізувати свої амбіції, він активно займався трансферами. До складу клубу приєдналися: колишній воротар "Барселони" та збірної Аргентини Роберто Бонано, центральний півзахисник "Лансу" Папе Сарр, бразильський атакувальний хавбек з "Сантоса" Нене, який згодом став зіркою "Монако" та ПСЖ, голеадор Родольфо Бодіпо з "Расингу", а також вихованці "Барселони" — вінгер Серхіо Сантамарія та центральний хавбек Давід Санчес. Також до команди приєднався російський футболіст Алєксандр Мостовой. На початку 2005 року "Алавес" спробував підписати Маріо Жардела, але виникли юридичні труднощі через діючий контракт нападника з аргентинським клубом "Ньюеллс Олд Бойз", а згодом футболіст вимагав аванс, що призвело до відмови. В результаті Жардел так і не зіграв жодної гри за "Алавес" і залишив команду. Незважаючи на це, "Алавес" завершив сезон на 3-му місці в Сегунді, повернувшись до вищого дивізіону.

Після того, як я став керівником "Алавеса", я скоротив бюджет і вирішив зосередитися на створенні ефективної організаційної структури. Перед кожним президентом "малого" клубу виникає складне питання: слід боротися за виживання у лізі з "досвідченими" гравцями чи зробити ставку на молодь, відступити на певний період і згодом повернутися до Прімери, зміцнивши команду? Це також дає можливість заробити на продажу перспективних футболістів. У Іспанії конкурувати з такими гігантами, як "Реал" або "Барселона", практично неможливо, але є успішні приклади, як "Реал Сосьєдад" і "Депортиво", які змогли досягти успіху і займати високі місця в таблиці. "Депортиво" навіть завойовував титул чемпіона. Саме на їхній досвід я хотів спиратися. Однак в Іспанії, де футбол — це більше, ніж просто гра, а ти постійно під тиском фанатів і ЗМІ, реалізувати такі плани вкрай непросто.

Сезон 2005/2006 залишив гіркі спогади у фанатів "Алавеса". Команда зазнала 17 поразок у 38 матчах і фінішувала на 18-му місці, що призвело до вильоту в Сегунду. Всього один бал відділяв їх від рятівної 17-ї позиції, яку зайняв "Расинг". Хоча клуб залучив декілька іменитих гравців, таких як голкіпер "Рівер Плейта" Франко Костанцо, центрбек "Ліверпуля" Маурісіо Пеллегріно та півзахисники Хуаніто, Мехді Ласен і Благой Георгієв, вболівальники більше турбувалися не стільки про гру своїх улюбленців, скільки про дії власника клубу. Протягом року Пітерман змінив чотирьох головних тренерів. Хуана Карлоса Оліву неодноразово звинувачували в небажанні підкорюватися. Коли Дмитра запитали, чи зміг би команді допомогти, наприклад, Луї ван Гал, він відповів: "Ван Гал навіть не зміг би переступити поріг мого кабінету. Я б сказав йому всього два слова: "Геть!". На мою думку, це найгірший тренер, який коли-небудь працював в Європі".

Коли команда почала втрачати позиції, уродженець Одеси вирішив використовувати тактику приниження тих, хто йому не імпонував.

Ось унікальна версія вашого тексту: "Щодо центрального захисника Оскара Теллеса: 'Теллес ніколи не відчував гідності, адже футболіст вагою 110 кілограмів не має шансів виступати в Ла Лізі'."

Після домашньої поразки 0:3 від мадридського "Реала": "Уявіть собі ситуацію: нам забили гол, після чого три дурні лягли на спину та почали смикатися, немов у судомі. Хто ці три дурні? Роналду, Робінью та Роберто Карлос. Вони - клоуни. Ось вони в мене й вийшли - гарненькими мавпочками ... А то хлопці зображують тарганів, а самі валяються в білій формі. Ну, не буває білих тарганів! Роналду мене взагалі дістав. Після матчу я сказав, що оформлятиму протест, бо, як мені здалося, полем під час матчу бігало дике порося в його футболці".

Щодо протесту вболівальників: "Я не маю наміру змінювати свій підхід до управління клубом. Я є мажоритарним акціонером, а ті, хто просто володіє сезонними абонементами, не мають жодних прав, відповідно до закону чи обов'язків, змінювати щось у повсякденній діяльності спортивної організації. Що стосується незадоволення, завжди знайдеться хтось, хто, будучи в нетверезому стані чи просто неадекватним, сам себе поставить у незручне становище. Такі особи не заслуговують на увагу".

За словами лівого оборонця Луїса Каррераса, власник клубу в роздягальні на очах усієї команди, принижував його та прокляв всю родину. А багатьох "ветеранів" відсторонили від матчів, тому що вони регулярно висловлювали власне невдоволення.

Справедливість і враження, що залишаються назавжди.

Після того, як "Алавес" вибув до Сегунди, власник клубу вирішив піти з посади, стверджуючи, що винуватцем ситуації є Іспанська федерація футболу, яка не дозволила йому належним чином управляти командою. У той же час Дмитро залишив по собі справжній "подарунок".

Керівники, відповідальні за банкрутство "Алавеса", подали до Комерційного суду Віторії звіт на 92 сторінки, в якому викрито суттєві фінансові порушення, скоєні радою директорів під керівництвом Дмитра Пітермана. Це призвело до накопичення боргу, що становить майже 28 мільйонів євро. Президент клубу Фернандо Ортіс де Сарате має намір ініціювати скаргу проти Дмитра Пітермана, щоб притягнути його до відповідальності за фінансові зловживання, що мали місце в сезонах 2004/05 та 2006/07, згідно з повідомленням нової адміністрації команди.

Фінансові труднощі "Алавеса" тривають вже більше десяти років. Команда "Бабасоррос" навіть опинилась у 3-му дивізіоні, а справа Пітермана досі не вирішена.

Колишнього керівника футбольного клубу "Алавес" засудили до штрафу у розмірі 2,9 мільйона євро та призначили покарання у вигляді 4 років і 3 місяців ув'язнення за повторне вчинення злочину, пов'язаного з розкраданням корпоративних активів. Прокуратура та керівництво клубу вимагали для Пітермана термін від 7 до 9 років за крадіжку коштів. Проте, виникає запитання: чому колишній президент "Депортиво" (Алавес) не з'явився на судове засідання? Він пояснив свою відсутність необхідністю перенесення операції на коліні в Каліфорнії. Однак, як з'ясували прокуратура і приватне обвинувачення, у цій операції виникли сумніви. За інформацією El Correo, хірургічне втручання, яке відбулося в день, коли Пітермана викликали до суду в Алаві, тривало всього 15 хвилин, а вже через 6 годин він міг вільно пересуватися. У зв'язку з цим було видано ордер на його арешт, - зазначає видання Cronica Vasca.

Наразі Дмитро мешкає в Каліфорнії і, згідно з повідомленнями медіа, намагається уникнути іспанського правосуддя. Однак його футбольна діяльність не закінчилася на "Алавесі". У 2006 році він заснував команду "Каліфорнія Вікторі", яка стала частиною ліги USL-1 (друга за рангом ліга в США). На жаль, через рік франшиза була закрита. Важливо відзначити, що на першій пресконференції керівництво команди та тренери одностайно заявили про свою амбіцію потрапити до МЛС. Проте згодом вболівальники почали збирати кошти для підтримки "Каліфорнія Вікторі", але їхні зусилля виявилися марними.

Відтоді Пітерман закінчив зі спортом, позиціонуючи себе як колишнього легкоатлета, інвестора та колекціонера картин. В "Алавесі" його фото прибрали зі стенда президентів у клубному музеї. Однак сам Дмитро ні про що не шкодує і щодо невдалого періоду у футболі він відповів так: "Робота цікава, але вкрай важка. Виграєш - не спиш, програєш - не спиш тим паче. Виходить, не спиш у будь-якому разі. Розумієте, все залежить від країни. В США, наприклад, тренер у клубі - фігура десята, а в Іспанії він - генерал. Як на мене, то я б у Прімері переукладав із тренерами контракт щотижня. Чи шкодую я? В жодному разі! По-перше, я набув неоціненного людського досвіду. По-друге, яскравих вражень, одержаних у Прімері, мені вистачить до кінця життя".