Євген Олійник: Завдяки корупції ми не зможемо досягти рівня Голлівуду ще щонайменше століття.

Євген Олійник. Фото: Особистий архів

Війна – це складний період, проте необхідно рухатися вперед. Слід жити заради перемоги, щоб наші діти мали можливість зростати в незалежній та європейській Україні.

Для того, щоб цього досягти, потрібно не тільки перемогти ворога на фронті, а й позбутися багатьох звичок, які гальмують розвиток країни. А як розвиватися без культури?! Тому завжди вся увага саме до цієї сфери.

Український актор і театральний продюсер Євген Олійник в інтерв'ю для Мета розповів про те, що, на його думку, потрібно змінити в культурній сфері, щоб наша країна змогла наблизитися до голлівудського рівня кіно або світового театру.

-Наскільки складно під час війни займатися творчістю?

У часи війни навіть просте існування стає викликом, не кажучи вже про мистецтво. Проте я, як і багато інших, вже навчився з цим справлятися.

Ви відкрили свій театр. Що спонукало вас зробити вибір на користь цієї галузі?

Я -- актор театру та кіно. Перед карантином я мав досвід у створенні власних вистав, хоча без участі знаменитостей. Мені б хотілося спробувати щось інше, але, на жаль, не маю інших навичок. Тому я змушений займатися цим вельми ризикованим бізнесом. Але справа не лише в цьому. Першою виставою після початку війни стала "Емігранти". Ми з Тарасом Цимбалюком вирішили підняти цю важливу для українців тему. Крім того, ми вирішили віддавати 50% прибутку на благодійні цілі. Так і розпочався наш спільний волонтерський шлях.

-Чи можливо добре заробляти в Україні, займаючись театром?

Мені вдається непогано заробляти у театральній сфері. Припускаю, що інші продюсери також мають подібний досвід. Але хочу підкреслити: це надзвичайно ризикований і складний бізнес. Саме тому в цій галузі працює обмежена кількість людей. Якби все було просто, у нас було б тисячі продюсерів.

Які зміни ви б запропонували в культурному секторі, щоб полегшити життя акторам, акторкам та представникам творчих професій?

- Адекватне фінансування культурних ініціатив. У нас надзвичайно обмежені кошти на кінематограф та театральне мистецтво. Виникає враження, що культура може існувати без належної фінансової підтримки. Здається, що все обійдеться "за копійки". Це стало звичним як для урядовців, які займаються розподілом бюджетів, так і для глядачів. Внаслідок цього ми все ще далекі від рівня Голлівуду чи Бродвею, і, на жаль, не зможемо наблизитися до них ще протягом ста років.

Корупція в культурі не менша, ніж в інших сферах. Отримали свої "три копійки": дві -- в кишеню, а на одну -- бігаємо й робимо мистецтво.

Недостаток прагнення до високих досягнень. Чому в Голлівуді та на Бродвеї так ретельно працюють і інвестують ресурси? Бо це прямо впливає на продаж квитків. А у нас все нагадує філософію самураїв: мети немає, є тільки шлях... З моменту здобуття незалежності ми зайняті лише процесом. А на результати, зазвичай, не звертаємо уваги.

Наше кіно "робить свої перші кроки" вже більше 30 років, і наше мистецтво варто любити та підтримувати не стільки за його якість, скільки за те, що воно є "нашим". Наші театри все ще віддають перевагу досвіду режисера, а не інноваціям чи комерційному успіху вистав...

І не варто забувати. Головне завдання полягає не в тому, щоб виявити свого Тарантіно чи Гая Річі. Найважливіше – це забезпечити "свою людину" в проекті, щоб без труднощів і затримок "використати" бюджет.

-Не дуже весело звучить. Чи є в планах військові постановки? Чи, навпаки, зараз більше ставиться класика?

Замість "військових вистав" я надаю перевагу "військовим постачанням". Завдяки зусиллям мого театру ми вже змогли передати або закупити необхідні ресурси на суму близько 5 мільйонів гривень. Для мене це є більш продуктивним, ніж театральна драма про війну. Люди і так стикаються з війною щодня — вони бачать її на власні очі. Тому я прагну дати їм можливість хоч трохи "розслабитися". Ми ставимо комедії, історії про кохання або романтичні комедії.

-Згоден. Але чи має український глядач гарний смак?

-Український глядач має любов до України. І це -- найголовніше. А смак -- поняття складне й суб'єктивне. За якими критеріями його оцінювати? Одне можу сказати точно: багато продюсерів закрили свої проєкти, бо виявилося, що український глядач вибагливий і не готовий дивитися абищо. І це -- найкращий показник.

Згоден. Які у вас плани щодо творчості? Що нам слід очікувати?

Я керую театральною компанією в Європі і мрію про подальший розвиток нашої діяльності, прагнучи демонструвати українські вистави на міжнародній арені. Ми вже успішно здійснили один тур Польщею.

- Як залучити людей до відвідування театру?

Продовжити "Єдиний телемарафон" ще на рік? Залишімо це питання відкритим. Справжній успіх не можна змусити. Маємо створювати такі шоу, які змусять глядачів захоплюватися ними і ділитися враженнями. Тоді інші самі захочуть приєднатися. Якщо ж пропонувати нудні та нецікаві програми, то навіть найактивніша реклама не допоможе залучити глядачів.

-І кілька слів для українців у цей складний час.

У ці непрості часи займайся тим, що тобі під силу. Принось користь і добро, коли є можливість. І завжди пам'ятай — ти не самотній. Твоя підтримка — це Бог.