F-16 в умовах максимального ризику: винищувачі не є невразливими, але ми створюємо новий підхід до ведення бойових дій. Інтерв'ю з авіаційним фахівцем Храпчинським.

В умовах війни українська авіація оперує в одній з найнебезпечніших зон, де жоден літак, навіть найсучасніший, не може вважатися "невразливим" і не має "захисту" від ворожих систем протиповітряної оборони, тактичних помилок чи випадкових факторів. Це і є причиною, чому іноді трапляються втрати літаків, на жаль. Проте сьогодні можна стверджувати, що війна перейшла на новий етап, в якому акцент ставиться не лише на отриманні нової техніки, а й на її ефективному тактичному та стратегічному використанні. Україна щодня бореться за паритет у небі, формуючи нові моделі ведення війни.

Міжконтинентальна балістична ракета РС-24 "Ярс", що знаходиться на озброєнні російських військ, є символом старої епохи, що намагається залякати нові часи. Ця зброя є дорогою та обмеженою у кількості, що робить її непридатною для досягнення тактичних цілей. Що стосується літака, відомого як "літак-палац", Boeing 747-8, який Катар подарував президенту США Дональду Трампу, то з урахуванням його специфікацій, він скоріше виглядає як "розкішна ціль", аніж надійний транспорт для глави держави.

Таку позицію в ексклюзивній бесіді з OBOZ.UA висловив авіаційний експерт Анатолій Храпчинський.

Чи могли б ви роз'яснити, що собою являє міжконтинентальна балістична ракета РС-24 "Ярс", яку Кремль використовує для залякування України? Яка мета її створення? Яка кількість таких ракет є у супротивника? Чи існують у нас адекватні засоби для протидії цій зброї?

- РС-24 "Ярс" - це міжконтинентальна балістична ракета, здатна нести ядерні боєголовки й уражати цілі на відстані до 12 тисяч км. Зброя глобальної війни. Війни, яку СРСР готував проти США, Великої Британії чи Європи, не проти України. Ці ракети - прямі нащадки радянської школи стратегічного озброєння, де величезну роль відігравали українські конструктори й заводи, зокрема легендарний "Південмаш".

Незважаючи на всі ці "психологічні атаки", важливо усвідомлювати, що Росія веде війну не тільки за допомогою ракет. Вона діє за доктриною Герасимова, яка поєднує класичні військові дії з дезінформацією, інформаційним тиском та терором проти мирних жителів. Випуск "Ярса" не є питанням військової потреби, це про страх. Це створення образу апокаліпсису для глядачів, які мають повірити в те, що Україна перебуває на межі зникнення.

Насправді РС-24 дорога й обмежена в кількості. За оцінками, Росія має близько 150-160 пускових установок із ракетами цього типу. Але жодна країна не витрачає міжконтинентальну балістику на тактичні завдання, тим паче, коли йдеться про війну, де за один день Україна може знищити десятки російських танків за допомогою FPV-дронів.

Щодо захисту, то, незважаючи на багатомільярдні інвестиції, світ досі не має надійних систем протиповітряної та протиракетної оборони від міжконтинентальних балістичних ракет. Навіть Ізраїль, країна, яка витратила десятиліття на розвиток своїх ППО та ПРО, не змогла нещодавно зупинити частину іранських балістичних ракет. Україна, в свою чергу, опинилася в ситуації, де кожен комплекс Patriot або SAMP/T є на вагу золота. Отже, протидія загрозам полягає не лише в наявності ракет-перехоплювачів, але й у системній модернізації, підтримці союзників та стратегічній пильності, яку світ втратив після тривалого етапу роззброєння.

РС-24 - це не просто елемент військових дій. Це символ застарілого світу, що намагається залякати нові реалії. Однак новий світ вже знайшов інші способи реагування.

На жаль, Україна знову зазнала втрат у вигляді винищувача F-16. Що ж призвело до цієї ситуації? Які основні фактори лежать в основі таких трагедій?

Запитання, яке майже звучить як риторичне у контексті повномасштабної війни. І щоразу, коли його озвучують, мене дещо дратує не сам факт цікавості, а акцент на конкретній моделі літака – мовляв, мова йде про політичний знак, а не про військовий засіб.

Дозвольте пояснити: ми вже втрачали Су-24, МіГ-29, Су-27 – бойові літаки, які виконують завдання у найнебезпечніших зонах. Війна завжди супроводжується втратами. Незалежно від технологічності літака, це не є запорукою його безпеки. Навіть F-16, без сумніву, сучасний і ефективний літальний апарат, не застрахований від атак ворожих систем ППО, тактичних помилок чи випадкових обставин.

Станом на травень 2025 року в українських Повітряних силах зафіксовано багато випадків бойового застосування F-16, і кожен із них був надскладною місією. Такі літаки працюють не над тилом, а на передовій, під постійною загрозою російських ЗРК великої дальності типу С-400, а також засобів радіоелектронної боротьби.

Отже, у цій новині найважливіше не те, що ми втратили обладнання, а те, що пілот залишився живим. Техніку ми придбаємо або отримаємо знову. Головне - зберегти тих, хто здатен ефективно її використовувати в бою.

Скільки F-16 вже перебуває в бойовій готовності? Яка кількість цих літаків очікується в майбутньому?

- На запитання, скільки F-16 уже в строю, є проста відповідь: достатньо, щоб працювати по цілях ворога вже зараз. А скільки ще отримаємо - залежить від темпів навчання, логістики й політичної волі союзників.

Але насправді настав інший етап війни. Ми вже не просто "чекаємо" техніку, ми виходимо на рівень тактики та стратегії її застосування. І в таких умовах публічна арифметика - це підказка ворогу, а не суспільству. Потрібно вчитися говорити про результат, а не про кількість. Тому головне - не скільки, а як і коли. І в цьому українські пілоти вже дають свої перші правильні відповіді.

Якою є сила авіаційного парку України, що складається зі застарілих радянських літаків? Які процеси модернізації вони проходять?

Сила цього апарату визначається наявними ресурсами, рівнем модернізації та відвагою наших пілотів.

Ми все ще експлуатуємо Су-24, Су-27 та МіГ-29 - це літаки, що залишили свій слід ще з часів холодної війни. Однак завдяки інженерній думці, яка не зникла, а адаптувалась до умов війни, ці "старожили" стали основою для новітньої зброї. Наприклад, Су-24 були модернізовані для використання британських крилатих ракет Storm Shadow та французьких SCALP, що суттєво розширило можливості ураження противника. МіГ-29 та Су-27 отримали можливість запускати американські високоточні авіабомби JDAM-ER, що дозволяє здійснювати не лише "захист" повітряного простору, але й точкові удари по стратегічних об'єктах ворога. Крім того, тривають роботи з інтеграції протирадарних ракет AGM-88 HARM, які ефективно нейтралізують ворожу систему протиповітряної оборони, відкриваючи шлях для інших засобів ураження.

Проте основна складність полягає в ресурсах. Радянська техніка - це не конструктор LEGO. Коли у вас є обмежена кількість двигунів, запасних частин та ще менше заводів, які здатні їх обслуговувати, підтримувати техніку в бойовій готовності стає справжнім мистецтвом. Багато хто не усвідомлює, що іноді один політ може вимагати половину дня зусиль інженерів разом із усім ангаром запчастин.

Ми все ще активно використовуємо спадщину СРСР, але прагнемо не зазнавати ностальгії, а адаптувати її до сучасних викликів війни. І це, напевно, найскладніше завдання – зберігати функціональність старих практик, водночас поступово переходячи до нових підходів.

- На вашу думку, коли в України з'явиться можливість встановлення паритету в небі?

Паритет у повітрі не обмежується лише числом винищувачів. Це складний комплекс елементів: авіація, системи протиповітряної оборони, електронної боротьби, радіолокаційні засоби та навіть дрони-камікадзе, які здатні вражати цілі на значній відстані. Отримання літаків F-16, дальнобійних радарів на базі Saab 340 AEW&C, а також інтеграція сучасних авіабомб і ракет забезпечать нам вагомий приріст бойових можливостей.

Але справжній паритет настає не тоді, коли у тебе з'являється суперлітак вундерваффе, а коли ти бачиш повітряний простір як систему, де кожен елемент закриває свою зону відповідальності: ППО прикриває фронт і міста, авіація працює по цілях, а РЕБ блокує противника. Паритет - це не стан, це процес. Ми до нього не просто наближаємось, ми його щодня виборюємо в умовах того забезпечення, яке маємо. Україна формує нову модель війни, і паритет - не ціль, а мінімум, з якого починається перевага.

Катар презентував президентові США Дональду Трампу розкішний літак Boeing 747-8, який планується використовувати в якості борт номер один. Які характеристики має цей літак? Чи є ризики, пов'язані з перевезенням голови держави на такому повітряному судні?

А як щодо корупції, лобізму, золотого батона та позолоченого унітазу? Подарунок у вигляді розкішного Boeing 747-8 для президента Сполучених Штатів сприймається не як дипломатичний жест, а радше як класичний елемент "м'якої сили" з певним східним акцентом. Жест Катару - це не просто демонстрація симпатії до Дональда Трампа, а складна політична стратегія: в умовах, коли Саудівська Аравія та ОАЕ встановлюють свої правила, Катар обрав тактику випередження, прямо і без зайвих формальностей запропонувавши президентові США новий символ розкоші.

Літак Boeing 747-8 є справжнім технічним шедевром. Він здатний подолати більше 13 тисяч кілометрів без необхідності в дозаправці, має VIP-інтер'єр, що нагадує палац, і може бути перетворений на повітряний командний центр після відповідного оснащення. Проте, проблема полягає не лише в металі та авіоніці. Хоча цей цивільний літак може мати розкішний вигляд, він не є Air Force One. Без належного захисту від ракет, засобів радіоелектронної боротьби, антивибухових систем і резервних механізмів, він стає не просто елегантним транспортом, а й вразливою мішенню для загроз, а не безпечним місцем для лідера країни.

Звичайно, не варто забувати, що в Сполучених Штатах президент не має права просто так приймати подарунки на сотні мільйонів доларів. Закони в цій сфері дуже суворі, навіть якщо мова йде про Дональда Трампа. Однак у даному випадку етичні норми поступилися місцем великій геополітичній грі. Літак Boeing з Катару перетворився не лише на транспортний засіб, а й на символ того, як у XXI столітті вплив реалізується не через традиційних дипломатів, а через потужні двигуни General Electric.

- Що ж такого особливого у цих двигунах General Electric, що вони стали "валютою впливу" у великій грі між державами?

- У східній дипломатії найкращий спосіб сказати "ми друзі" - це не слова, а подарунок, від якого неможливо відмовитися.

Літак, як подарунок, є не лише виявом щедрості, а й вагомою стратегічною позицією. Boeing 747-8 - це передова технологічна платформа, розроблена на основі американських інновацій, з ключовими компонентами від таких компаній, як General Electric. Ця техніка не просто виконує польоти, а й інтегрує країну в загальну систему західних стандартів, логістики та обслуговування. Отже, Катар, даруючи цей літак, не лише підтверджує свою лояльність, а й ще більше укріплює свої позиції в стратегічній сфері США, підкріплюючи це конкретною залежністю від їхнього військово-промислового комплексу.

Але ще глибша тут політична символіка. Якщо першу особу держави перевозить літак, подарований іноземною державою, то постає питання: хто визначає пріоритети безпеки й де проходить межа між щедрим жестом і спробою купити вплив? А тепер уявімо зворотну ситуацію: як би світ реагував, якби, наприклад, КНР подарувала президентові якоїсь країни літак із двигунами китайського виробництва?