"Гра в кальмара" вже досягла успіху. Навіть якщо вона програє у фіналі.

Наступної п'ятниці на Netflix відбудеться прем'єра 3-го сезону "Гри в кальмара" - південнокорейського серіалу, що розповідає про ігри на виживання заради фінансової вигоди. Відомо, що цей сезон стане фінальним для історії головного персонажа Гі Хуна, після чого можуть з'явитися нові сиквели, спін-офи, ремейки та адаптації з новими героями, акторами і сюжетами, без повторного використання оригінального матеріалу. Це абсолютно логічно, адже якісна історія - це, в тому числі, і та, яка завершується вчасно. "Гра в кальмара" вже досягла статусу гарної історії, а не просто прагне до цього. Звісно, фінальний сезон розкриє багато сюжетних ліній персонажів, але навряд чи він суттєво змінить сприйняття серіалу у глядачів, адже проект вже має стабільну репутацію. Навіть якщо фінальні епізоди не виправдають очікувань, це не завадить успіху, досягнутому раніше. "Гра в кальмара" безсумнівно залишиться в пам'яті глядачів, а фінальний сезон лише надасть можливість попрощатися з цим серіалом і визначити, яким чином він вплине на історію кіно.

Про цінність проекту у цій статті буду писати зі спойлерами, бо які ж ви фанати серіалу, якщо за тиждень до виходу нового сезону ще не подивилися попередній?

Успішна ініціатива, що реалізується неанглійською мовою.

Можна скільки завгодно казати про те, що мова не впливає на оцінку фільму або серіалу та що всі у рівних умовах, але навіть "Оскар" має окрему номінацію за фільм іноземною мовою. Досі єдиною стрічкою неанглійською, яка виграла головний "Оскар", за найкращий фільм року, є "Паразити" (до речі, також Південна Корея). Це сталося у 2020-му, а до чи після цього - ні, жодного разу. Чи це тому, що в умовній Франції не знімають гарне кіно? Авжеж, це не так. Знімають. Нехай і менше, але досить регулярно. Однак його просто не дивляться у світі. Все через мову. Ніхто не зацікавлений у тому, щоб ризикувати. Бо це витрачай спочатку час на переклад та додаткову рекламу (бо тут нема американських зірок), а після молися, щоб стрічка "вистрелила" та твої старання окупилися. Простіше просто взяти оригінал англійською, навіть гірший за якістю, але із якоюсь впізнаваною зіркою - і гарантовано зібрати касу. Тому гарне французьке кіно побачать тільки у Франції, а на "Оскар" воно взагалі не доїде.

Проте ситуація може бути зовсім іншою. І, напевно, так і буде. Важливу роль у цьому відіграє "Гра в кальмара". Це по суті історія про "Попелюшку": ніхто не звертав уваги, а згодом - всесвітнє визнання. Всі ми дізналися про цей проект лише після його успіху. На початку його переглядали переважно корейці, адже серіал відображає реалії їхньої країни і має місцевих акторів, а не світових зірок. Лише через кілька тижнів до перегляду долучився міжнародний глядач. І їм також сподобалося... Виявилося, що можна досягнути успіху, розповідаючи історії на будь-якій мові. Навіть без великої реклами. Без суперзірок. Без обіцянок "наступна серія вийде за тиждень". "Гра в кальмара" не повинна була стати хітом, але це сталося. На вихід другого сезону чекала не лише Південна Корея, а й увесь світ. Таким чином, якісний сюжет та цікаві персонажі важливіші за країну походження, а продукт, що резонує з місцевою аудиторією, може знайти попит і на міжнародному рівні. Тепер ми побачимо більше проектів на інших мовах, адже студії та сервіси стануть менш обережними у своїх інвестиціях. Все завдяки "Грі в кальмара".

Кіно для всіх - і навпаки

Здебільшого серіали та фільми можна або віднести до категорії "для всіх", або класифікувати як "буде цікаво меншості". І того, і того дуже багато. Раніше домінування "для всіх" було сильнішим, але поступово слабшає - тому артхаусних проектів стає все більше. Останні зазвичай не мають великих бюджетів та роблять ставку на концепт - тому отримують відносно низький середній бал від глядача, розбещеного коштовним екшном та спрощеною подачею головної ідеї. Однак такі стрічки та серіали завжди знаходять свого поціновувача, для якого стають одними з улюблених. Так от, зазвичай авторам доводилося обирати бік: або роблять зрозуміле кожному, або навпаки. Доводилося, а тепер це необов'язково, бо існує "Гра у кальмара". Вона точно для всіх, вона здатна розважити абсолютно кожного свого глядача екшном, досить високим темпом (щонайменше перший сезон), яскравими декораціями тощо. Але тому, хто дивиться її уважно, вона може дати більше. Бо намагається всидіти на двох стільцях - і робить це вельми вміло.

Результати кількох голосувань щодо продовження або завершення гри в першому та другому сезонах часто виявлялися на межі рівноваги, де вирішальну роль відігравав останній учасник. Це виглядає вражаюче і захоплююче, але в реальному житті так не буває. У великій групі людей малоймовірно, що результати голосування будуть так близькими до 50 на 50 кілька разів підряд. Це демонструє, що серіал володіє метафоричним підтекстом. Кожен персонаж має два шляхи: або піти, або залишитися, і багато з них перебувають у стані невизначеності. Голосування відображає їх внутрішні переживання в даний момент. "Гра в кальмара" в першу чергу виступає як соціальна алегорія, метафора нашого світу, а не просто фантастичний твір з запитанням "А що, якби...?". Це лише один із багатьох прикладів. Протягом двох сезонів було чимало подібних рішень. Крім того, серіал наповнений театральною естетикою (величезні ляльки та сходи) і відносно повільним темпом між іграми, що дозволяє розкрити персонажів. Це не характерно для звичайних комерційних продуктів, але в "Грі в кальмара" ми можемо спостерігати ці особливості. Завдяки цьому один глядач може насолоджуватися іграми, а інший – глибиною персонажів і їх розвитком, і обидва залишаться задоволеними після перегляду.

Зелене світло для рішень, що вимагають відваги.

Герої, обстановка, ігри – це перші три думки, що спадають на думку, коли мова йде про цей серіал. Для порівняння можна згадати класичний представник жанру – "Королівську битву" (2000). У цьому випадку асоціації були б зовсім іншими: гра, вбивства, виживання. Також варто згадати "Алісу в Прикордонні" (2020) – ще одну історію про ігри на виживання. Які асоціації виникають? Гра, філософія, смерті. Суть зрозуміла: якщо це не "Гра в кальмара", а її жанровий аналог, то на першому плані завжди буде гра, а поруч – питання життя і смерті. Але цей південнокорейський серіал змінює акценти. Ігри тут – рушійна сила, але не основа. У центрі – персонажі. Кожен з них – насамперед людина, а не просто учасник змагання. Кожен – звичайна особа, а не носій філософської концепції. Це не просто історія про бажання вижити або заробити гроші, а про людей і їхні вибори. На відміну від героїв "Королівської битви" чи персонажів "Аліси у Прикордонні", ці персонажі самі обирають грати. Отже, смерть кожного – це наслідок їхнього власного вибору, а вже потім – жахлива подія. Глядача більше цікавить не стільки мотивація учасників до виживання, а те, чому вони взагалі продовжують грати.

Проект про виживання в іграх фокусується на персонажах, ставлячи їх на перше місце, тоді як самі ігри відходять на другий або навіть третій план. Важливу роль відіграє візуальний аспект, про що вже згадувалося в контексті театральних декорацій. Це не є поширеним підходом у схожих проектах. Хоча в "Алісі у Прикордонні" також присутні елементи, як-от столик з картою, вони є лише ситуативними рішеннями. Натомість у "Грі в кальмара" декорації стають основою сюжету. Від величезних сходів до малюнків на стінах "бази" учасників, від великої ляльки до дитячих майданчиків з кульками - все це створює унікальну атмосферу. Костюми організаторів та їхніх підлеглих також додають до цього візуального стилю. Важливо не лише створити візуальне оформлення, а й зробити його інструментом для розкриття ідеї. Очевидно, що "Гра в кальмара" здобула популярність завдяки сміливим рішенням. Тут поєднуються важлива роль декорацій, акцент на персонажах, а також жанрова невизначеність і взаємодія з різноманітними ідеями. І справді, який жанр у цієї історії? Занадто жорстоко для трилера, а емоційна напруга та драма героїв надто велика для бойовика. "Гра в кальмара" вражає на всіх рівнях. І якщо навіть проект, що починається з нуля, може дозволити собі такі ризики, то це можуть зробити всі.

Вивчення психології безпосередньо на екрані.

Зазвичай, фільми та серіали не займаються дослідженням, а скоріше спираються на вже проведені дослідження. Однак "Гра в кальмара" вирізняється тим, що постійно ставить питання "а що, як...?" і шукає на них відповіді. Що, якби існувала гра на виживання, де можна заробити? Які наслідки, якщо до участі в ній залучать людей з різними характерами? А що, якщо всі учасники проголосують за повернення додому? А що, як... Ви зрозуміли. У цьому відношенні автори серіалу нагадують гравця в візуальну новелу з численними варіантами закінчень: вони прагнуть дослідити всі можливі сценарії. Єдине, що відрізняє цю ситуацію - немає можливості почати все спочатку, тому потрібно дбайливо ставитися до кожної сюжетної лінії. Сценарист і режисер мандрують крізь різні варіанти, а глядачі слідують за ними, спостерігаючи за цим процесом. І тут мова не лише про розваги, а й про глибше розуміння людської психології. Реальне життя не завжди може показати, як буде почуватися людина, коли їй доведеться вибирати між своїм життям і життям її керівника. Але серіал має можливість це дослідити.

Моделюємо стресову ситуацію - і спостерігаємо за реакцією героя. Ніби нічого складного, ба більше: нічого нового. Щось таке робить кожен серіал. Але далеко не кожен підіймає ставки так високо. Далеко не кожен змушує героїв обирати так часто й так багато. Не кожен акцентує увагу на результаті як на наслідку вибору. А "Гра в кальмара" все це робить. І є успішною не в останню чергу завдяки цьому. Глядач змушений запитувати в себе: "А що зробив би на місці цього героя я?". І регулярні відповіді на це запитання допомагають краще зрозуміти себе. Більшість серіалів не пропонують своєму глядачу розібратися у психології - своїй та людини взагалі. Бо не мають такої можливості, адже їхня головна задача - зацікавити та змусити себе дивитися, а "грузити" глядача такими важкими питаннями - ризиковано. Щонайменше так було. Тепер відбудуться зміни, адже табу на серйозні розмови з людиною по той бік екрану зняті. Можна звертатися до нього з метою розібратися навіть у фундаментальних речах. А можна взагалі не звертатися - а просто досліджувати людську психологію. "Гра в кальмара" відкриває двері для творчих експериментів.

Історія Гі Хуна та фінал

Шлях Гі Хуна не завершено, але його історія, за великим рахунком, вже розказана. Він прийшов на ігри людиною, яка просто хоче вижити. Став тим, хто проти ігор взагалі та хто хоче зберегти життя всіх учасників. Другий сезон завершився тим, що Гі Хун пішов на жертви людьми заради ідеї - завершення ігор. І останнє того не вартувало: повстання провалилося. Від нікого до лідера. Від "найважливіше - життя" до "найважливіше - ідея". Від потреби у грошах до відмови використовувати зароблені. Від героя до невдахи. Від людини з сім'єю та друзями до того, хто не має більше нікого. Не так важливо, чим закінчиться історія Гі Хуна. Може, він пожертвує собою, щоб спокутувати провину. Або зможе вижити. Знову. Але тепер буде жити по-іншому, не так як після першої перемоги. Або остаточно розчарується у людях та стане новим ведучим ігор, завершивши своє перетворення з головного добряка на головного антагоніста. Головне: зміни вже відбулися. Гра змінила Гі Хуна назавжди.

Він зазнав і втратив занадто багато. Гра неодноразово вплинула на його сприйняття життя. У третьому сезоні глядачі дізнаються, як завершується його історія, але з точки зору передачі основної ідеї, це не є настільки важливим. Критика капіталізму та соціальної нерівності була висловлена ще в першому сезоні, але зміни в Гі Хуні підтверджують це ще більше. Це наслідок системи. Це не остаточний, але все ж важливий момент. Подальше — лише уточнення для тих, хто прагне глибше зрозуміти. "Гра в кальмара" вже висвітлила все, що хотіла, і охопила майже всі аспекти. Вона не стільки позбавлена змісту — скільки вичерпала потребу продовжувати. Все найважливіше вже було сказано. Як з точки зору сюжету, так і з погляду сприйняття проекту в цілому. Останній вже зробив свої висновки. Успіх або невдача фінального сезону "Гри в кальмара" не вплине на ставлення до контенту, що не є англомовним. Це не зупинить створення нових проектів, які досліджують людську психологію. І не змусить Netflix відмовитися від ризикових фільмів і серіалів. Процес розвитку індустрії триває.

Я також з нетерпінням чекаю виходу третього сезону. Мені цікаво, як завершиться історія Гі Хуна. Проте я вже знайшов відповіді на основні запитання. Було б чудово, якби з'явилися нові повороти сюжету, але навіть якщо їх не буде — це не має значення. "Гра в кальмара" вже увійшла в історію. Цей серіал справді змінив світ. Отже, третій сезон — це в першу чергу про прощання, а також про спробу зайняти місце серед найкращих серіалів усіх часів.

Автор: Яся Лє

Раніше режисер "Вартових галактики" та майбутнього "Супермена" Джеймс Ґанн розкрив головну причину занепаду сучасного кіно. Він стверджує, що кіноіндустрія вмирає через те, що фільми знімаються без готових сценаріїв.