Гран-прі Монако 1984 року: момент, коли світ вперше зустрів "Людину дощу"

Гран-прі Монако 1984 року став знаковою подією в історії автоспорту. Під зливою на вузьких вулицях Монте-Карло молодий бразильський гонщик Айртон Сенна, керуючи скромним автомобілем Тоулмен, здійснив вражаючий прорив, який назавжди змінив долю "Королеви автоспорту".

На кінець 1983 року в автоспорті було одразу кілька молодих яскравих талантів.

Айртон Сенна щойно виграв британську Формулу-3, Мартіна Брандла, якого власне Сенна й переміг, вважали ледь не месією для Британії, таким собі Ландо Норрісом того часу, та німець Штефан Беллоф, який творив дива у гонках спорт прототипів у складі заводської команди Порше.

Під час міжсезоння всі троє випробували машину Макларена, але Рон Деніс не наважився довірити керування новачкам надпотужний автомобіль. Турбодвигун вимагав більш досвідченого пілота. Принаймні, саме так у той час думали керівники британської команди.

Він мав стати першим німецьким чемпіоном: Штефан Беллоф - геній, який не відбувся

Сенна обрав Тоулмен, команду, яка, мабуть, мала одну з найменш потужних машин. Брандл і Беллоф вирішили випробувати свої сили в Тірреллі. Проект "дядька Кена" (Кен Тіррелл - засновник і керівник команди. - ред.) взагалі використовував атмосферний двигун Cosworth DFV.

Сезон Формули-1 1984 року вже на етапі підготовки викликав великий інтерес серед фанатів.

На трасу повернувся дворазовий чемпіон світу Нікі Лауда, який взяв під контроль болід команди Макларен, котра, за прогнозами, повинна була боротися за чемпіонський титул. Його партнером став молодий, але вже досвідчений гонщик Ален Прост - француз, якого нещодавно звільнили з Рено через скандал. Прост мав всі можливості підтвердити своє статус претендента на титул і був сповнений рішучості продемонструвати це в кожній гонці.

Крім того, у світі Формули-1 були запроваджені нові зміни в регламенті: встановлено обмеження на споживання пального, введені сучасні турбодвигуни та акцентовано увагу на безпеці гонок. Більшість провідних команд вже адаптувалися до турбомоторів, тоді як деякі приватні команди, такі як Тоулмен та Тіррелл, намагаються знайти своє місце в умовах нових технологічних викликів.

Проте найбільш захоплюючим у всій цій ситуації були не технічні аспекти, а особистості. У пелотоні з'явився новий талант із Бразилії – Айртон Сенна, який приєднався до Формули-1 після вражаючих успіхів у британській Формулі-3. Його угода з командою Тоулмен не давала підстав для оптимізму: команда була малобюджетною, її автомобіль мав сумнівну надійність і не міг конкурувати за перемоги. Проте ті, хто спостерігав за Сенною в молодших категоріях, розуміли: він не залишиться в тіні.

"Я ще ніколи не зустрічав особу з такою вражаючою самооцінкою. Айртон був абсолютно переконаний у своїй безсумнівній перевазі над усіма. Хоча я чув про це раніше, на практиці зіткнувся з цим вперше," - ділився спогадами Пет Сімондс, який тоді працював конструктором у команді Тоулмен.

Ще один дебютант, німецький гонщик Стефан Беллоф, як ми вже згадували, став частиною команди Тіррелл — єдиної, що продовжила використовувати атмосферні двигуни Косворт. Його вважали "прихованим алмазом" у світі німецького автоспорту, але на початку сезону мало хто сприймав його як серйозну загрозу для лідерів.

Після п'яти раундів сезону, як і передбачалося, лідируючими гонщиками чемпіонату стали Прост і Лауда, які кожен з них здобув по дві перемоги.

Сенна та Беллоф стикалися переважно з технічними труднощами та недостатнім досвідом, проте їхні виступи в середині пелотону вже почали викликати інтерес у аналітиків. Але справжній вибух емоцій відбувся на шостому Гран-прі сезону, що проходив у Монако.

Монако завжди вирізнялося своєю неповторністю. Вулиці Монте-Карло, де проходить гонка, не залишають місця для помилок, а сама подія є не лише технічним змаганням, а й справжнім випробуванням для характерів учасників.

Ще не знаючи про це, у 1984-му Монако готувалося до неймовірного перформансу одного з найвеличніших пілотів у історії, чия зірка засяяла саме тут.

3 червня 1984 року. Монако потопає в дощі. Злива, що почалася вночі, не вщухає, і траса перетворюється ледь не на ковзанку. В таких умовах найменша помилка коштує не просто позицій - а цілого боліду та здоров'я пілота. Саме в таких умовах і народжуються легенди.

Гонка розпочалася під дощем. Вже на першому повороті дебютанти команди Рено, Патрік Тамбе та Дерек Ворік, спричинили масштабну аварію. Патрік зазнав перелому ноги.

Цікава деталь: Один з працівників, що обслуговували гонку, постійно зрошував асфальт у тунелі за допомогою шланга. Автомобілі були оснащені дощовими шинами.

За результатами першого кола гонки Прост зберіг за собою лідерство, яке він здобув раніше, а Менсел на Лотусі слідував за ним. Трохи далі позаду перебували гонщики Феррарі - Мікеле Альборето та Рене Арну. Завдяки аварії Нікі Лауда зміг піднятися на 6 місце, хоча в свій останній сезон він часто зазнавав невдач у кваліфікаціях (австрієць так і не навчився керувати турбодвигуном). Проте, завдяки обережному стилю водіння, він все ж боровся за подіуми під час гонок.

Десь далеко, на 13-й позиції, своє перше Гран-прі Монако розпочинав маловідомий широкій публіці Айртон Сенна, за кермом боліда Toleman, щодо якого в паддоку витали іронічні жартівливі коментарі про його надійність. Ще далі, на 20-му місці, стартував Штефан Беллоф у Тірреллі з атмосферним двигуном, який, здавалося, не мав жодних шансів проти могутніх турбонаддувних монстрів.

Однак дощ вніс корективи в усі плани.

Після кількох кіл Нікі Лауда випереджає Альборето, а ще за декілька кіл австрієць обминає Арну.

В цілому, нічого видатного для Монако – звичайна гонка. Хіба що дощ.

На десятому колі вперше з'являється у трансляції Айртон Сенна, який намагається обійти чемпіона 1982 року Кеке Росберга. Тим часом Штефан Беллоф, що розпочав гонку з останньої позиції, вже піднявся на 11-е місце.

Слід зазначити, такому прориву молодих гонщиків посприяла аварія на першому колі.

На одинадцятому колі Менсел здійснює атаку на Проста та виходить на перше місце. Відразу ж "Британський лев" демонструє найшвидше коло.

Отже, після 12 початкових кіл Менсел веде групу гонщиків, Прост займає друге місце, Лауда третє, Арну - четверте, Росберг - п'яте, а Сенна - шосте.

Щоправда, для Менсела недовго музика грала. Багатостраждальний гонщик примудрився розбити болід на підйомі "Казино". Дурна помилка. Яких у кар'єрі британця вистачало. Класичний Менсел... На момент сходу на трасі залишалося всього 12 машин...

Повернімося до головного героя.

Сенна вже на першому колі почав вражати всіх навколо. Він зміг прорватися крізь пелотон так, наче це не дебютна гонка в Монте-Карло, а звичне для нього середовище (згодом бразилець встановив рекорд за кількістю перемог у Монако, який залишається неперевершеним). Обгони слідували один за іншим — без агресії, але з повною впевненістю. Він обходив чемпіонів і зірок, а також технічно сильніших супротивників, які на папері виглядали перевагою. Хоча його болід був не таким швидким, він наче танцював по воді — легко та граційно, з такою органічністю, що всіх лякала.

Поки вся увага була прикута до лідерів, Айртон Сенна дотиснув Росберга, легко пройшов Арну та кинувся в погоню за Лаудою. Кілька кіл, і Сенна без особливих проблем проходить австрійця. Бразилець уже другий. З 13 позиції. На Тоулмені.

Отримавши оперативний простір, 24-річний уродженець Сан-Паулу почав штампувати найкращі кола...

І в цей момент з темряви з'являється інший примара - Штефан Беллоф.

Молодий німецький гонщик також просувався вперед, хоч і не так швидко, проте з такою ж рішучістю. На двадцятому колі він вже зайняв третю позицію, обійшовши відомих конкурентів. Його сміливий стиль та пізні маневри з гальмами вражали навіть тих, хто сумнівався в його здібностях.

Поки весь світ захоплено спостерігав за неймовірними витівками Сенни, Беллоф обійшов Росберга, а потім і Арну. Німецький гонщик зайняв вже третє місце. Так, це правда. Лише кілька кіл тому Нікі Лауда допустив помилку і зійшов з траси.

Прост, попри комфортне лідерство на старті, починає нервувати. Сенна наближався стрімко. З 30-секундного відставання лишалося вже менш ніж десять, потім п'ять... потім три. У Макларені розуміли, ще кілька кіл - і француз втратить лідерство.

У цьому місці має бути лікнеп для молодих і юних шанувальників Формули-1. Уявіть, Габріель Бортолето на Заубері стартує в Монако з 13 позиції (що вже важко), починає проходити один за одним гонщиків на потужніших і надійніших машинах, серед яких два (Алонсо та Гамільтон) чемпіони світу та починає просто з'їдати півхвилинне відставання від Макса Ферстаппена. А Беллоф - це Джек Дуен на Альпіні...

На тридцять першому колі з'явився червоний прапор. Гонка була призупинена через сильний дощ. Проте опади тривали протягом усієї гонки! Це рішення викликає багато запитань. Чому воно було ухвалене саме в цей момент? Чому не раніше?

Формально - з міркувань безпеки. Але пізніше виявиться, що рішення ухвалив Жакі Ікс - директор гонки, який мав зв'язки з Порше. А Макларен якраз використовував двигуни від німецького виробника.

Прост завоював перше місце, Сенна фінішував другим, а Беллоф посів третю сходинку.

Айртон Сенна глибоко переконувався, що його перемогу просто вкрали.

"Що вони зробили? Чому? Уперше в мене були такі ж шини, як в інших... Вони вкрали у мене цю перемогу!"

Сенна відчував себе переможцем і, нехтуючи правилами, попрямував до свого кубка. У той час у Монако не існувало подіуму, а на балкон до Князя мав підніматися лише той, хто здобув перемогу.

Ще більшу незадоволеність відчував Кен Тіррелл. Він, без сумніву, вірив, що Штефан Беллоф міг би здобути перемогу в цій гонці.

Наприкінці сезону результати Беллофа та команди було анульовано - з'ясувалося, що Тіррелл проводила незаконні експерименти з вагою автомобіля. Щоправда, історія - досить "мутна". Попри це, результати гонки в Монако так і не було переглянуто. Пілоти Тіррелла позначені як дискваліфіковані, а їхні місця в протоколі так ніхто й не посів.

Історія не допускає умовностей. Ми ніколи не зможемо дізнатися, яким чином могла б закінчитися ця гонка.

Згадайте інженера Тоулмена Пета Сімондса, про якого ми згадували раніше. Так ось, згодом він поділився, що після перегонів у автомобілі Сенни виявили тріщину в системі підвіски.

Справжнім же героєм Монако став не той, хто опинився на найвищій сходинці п'єдесталу пошани...

3 червня 1984 року на арену світового автоспорту вийшла нова зірка — "Людина дощу"!

Для Штефана Беллофа цей подіум став як першим, так і останнім у його житті.

1 вересня 1985 року, під час 1000-кілометрового марафону на трасі Спа-Франкоршам, Штефан зазнав серйозної аварії. На 78-му колі, переслідуючи Жакі Ікса — того ж гонщика, який роком раніше унеможливив його шанс на перемогу в Монако — він намагався втиснутися у вузький проміжок на повороті "Червона вода". Проте цього разу його маневр не вдався. В результаті зіткнення обидві машини спалахнули.

Через годину надійшла трагічна звістка з медичного центру про загибель Штефана Беллофа.

Мартін Брандл змагатиметься в "Королівських перегонах" до 1996 року, не здобувши жодної перемоги на Гран-прі, але згодом створить успішну кар'єру в телебаченні.

В паддоку ходять чутки, що Брандл так і не зумів оговтатись після поразки від Сенни у 1983 році... Тоді бразилець не лише обіграв британця на трасі, а й завдав йому серйозного психологічного удару.

Айртон Сенна здобуде титул триразового чемпіона світу, його суперництво з Аленом Простом увійде в історію як епічна битва, він виграє численні Гран-прі, встановить незабутній рекорд на трасі в Монако та трагічно загине в повороті Тамбурелло на трасі в Імолі.

Найвидатніше коло в історії та ганьба Проста: легендарна гонка Сенни на Гран-прі Європи 1993 року.

Гран-прі Монако 1984 року залишив більше питань, ніж відповідей. Офіційно перемогу здобув Ален Прост, але завдяки зупинці гонки через червоний прапор, він отримав лише половину очок згідно з тодішніми правилами. Це стало вирішальним моментом: в кінці сезону він поступився титулом Нікі Лауді всього на пів очка. Доля виявилася іронічною: якби гонку не зупинили, і Прост фінішував би другим, він би став чемпіоном світу.

"Гран-прі Монако 1984-го стало моїм прокляттям", - згадував пізніше легендарний француз.

Тут важливо сказати, що Прост останні кілька кіл перед зупиненням перегонів сигналізував руками суддям, вимагаючи у тих зупинити заїзд.

Однак основною перемогою Гран-прі Монако стало не це.

Наступного дня усі автоспортивні світові ЗМІ писали тільки про одного пілота - Айртона Сенну. Він не виграв гонку, але його прорив з 13 місця, його здатність тримати темп і обганяти фаворитів у таких складних умовах стали справжнім одкровенням для світу Формули-1. Такого автоспорт ще не бачив...

"Сенна, обдарований (та водночас й приречений) тунельним зором, жадібно прагнув досягнень, але час працює на нього, і я переконаний, що його момент настане зовсім скоро", - зазначив журналіст Алан Генрі.

Хоча офіційне протистояння Сенни та Проста почнеться лише через кілька років, саме в той час було закладено основи їхнього суперництва, що згодом виявиться надзвичайно значним.

Хоча Сенна не здобув перемогу в гонці, саме у Монако він отримав те, що важливіше за будь-які очки в чемпіонаті - він завоював довіру і впевненість. Любов вболівальників, експертів та самої Формули-1. Віру в те, що перед ними є не просто гонщик, а щось значно більше. Віру в дива.

Гран-прі Монако 1984 року залишився в історії не через протокол. Його не переказують у цифрах. Це був момент, коли Формула-1 відкрила нову еру - еру Айртона Сенни. Це була гонка, яка подарувала нам погляд у майбутнє Королівських автоперегонів. Гонка, яка запалила одну з найяскравіших спортивних зірок в історії.