Ілько Лемко: Зниклий Львів, частина друга

Про будинки під номерами 9 і 10 на площі Міцкевича у Львові в 1990-і роки, напевно, говорили й писали найбільше, а минулоріч інтерес до них підсилився рішенням Верховного Суду про незаконне будівництво готелю Novotel. У новітній історії Львова ці дві будівлі переслідує якась нещаслива карма: раптова пожежа 1991 року в будинку №10 і обвал будинку номер №9 перетворили їх на руїни. А ці будинки мають славетну історію.

Будівля під номером 9, яка ще досі на пам'яті у деяких львів'ян, була зведена в 30-х роках XIX століття. 140 років тому тут функціонував магазин світильників Рудольфа Дітмара, який став піонером у виробництві гасових ламп, створених у Львові. Цей магазин розташовувався на розі вулиці, де в радянський період відкрилася популярна жіноча перукарня-салон "Мрія". У міжвоєнний період магазин Дітмара був замінений на торгову точку з лампами Міхала Пишнота.

У цьому ж будинку в Польщі розташовувалися: Спілка міжнародних перевезень Шенкера, ресторан і бакалійна крамниця Ґурського, магазин "Світ панчіх", бутік мод "Владислава" та чоловічий одяг "Андре". У 30-х роках минулого століття тут також функціонував Львівський союз мистців-пластиків, а в період радянської влади – Обласне відділення Спілки радянських художників та Художньо-виробничий комбінат художнього фонду СРСР.

У цьому ж будинку в 60-70-х роках минулого століття функціонувала диспетчерська служба таксі, а поруч розташовувалася стоянка. Проте, таксі тут ніколи не було в надлишку, адже в ті часи їх було важко знайти, на відміну від сучасності, коли викликати таксі стало простим завданням. Було б цікаво порівняти тарифи на таксі у 1970-х роках з нинішніми, з урахуванням купівельної спроможності населення. З другої половини 70-х років вартість посадки в таксі становила 20 копійок, а за один кілометр пробігу також брали 20 копійок. Таким чином, поїздка на відстань 5 кілометрів по Львову обходилася приблизно в 1 карбованець 20 копійок. Наразі середня вартість поїздки на таксі в Львові на таку ж відстань становить близько 170 гривень. У 1970-х роках середня зарплата в СРСР становила 150 карбованців, тоді як сьогодні в Україні середня зарплата сягає 27 800 гривень. Отже, житель Радянського Союзу міг дозволити собі приблизно 125 поїздок на таксі на 5 кілометрів у Львові, тоді як сучасний український громадянин може здійснити 163,5 таких поїздок, що на третину більше. Це спонукає до роздумів про "дешевизну" радянського способу життя.

Будівлі під номерами 9 і 10 на площі Міцкевича в 1970-ті роки

Старші шанувальники популярної музики пам'ятають магазин "Мелодія", що розташовувався на вулиці Братів Рогатинців (тоді відомій як Комсомольська) поруч із будинком №9 на площі Міцкевича. Тут можна було знайти "офіційні" вінілові платівки, легально імпортовані в СРСР, але заборонені "нелегальні" записи західної рок-музики можна було купити на неформальній "біржі", що діяла під будинком №9 і іноді простягалася до Будинку книги. Час для зустрічей меломанів на "біржі" був встановлений щоденно з 17:00 до 19:00. Це місце слугувало не лише для продажу західних дисків, але й для обміну ними. Меломани приходили сюди, щоб обмінюватися платівками на декілька днів, грунтуючи свої відносини на довірі, адже всі один одного знали. Така практика обміну тривала до 1990-х років, після чого вінілові диски та CD почали продавати і купувати лише в магазинах.

У 1995 році виявилася надзвичайна ситуація: частина будівлі №9 обрушилася. Підвали просіли, і, за однією з версій, художники, що працювали в цьому будинку, підрізали несучі стіни, перетворивши їх на майстерні, внаслідок чого й сталося обвалення сходової клітки. На жаль, врятувати цю одну з найдавніших архітектурних пам'яток на площі Міцкевича не вдалося, і в 1997 році, через її аварійний стан, будинок був знесений. Його руїни залишалися без догляду більше двадцяти років. Лише в 2020 році виконавчий комітет Львівської міської ради дав зелене світло на будівництво нового готелю на цьому місці. Проектом зайнявся міжнародний готельний оператор Accor з Франції, і вже в другому кварталі 2026 року планується відкриття нового закладу.

Будівлі під номерами 9 і 10 на площі Міцкевича перебувають у руйнівному стані, зафіксованому в 1995 році.

Неочікувано Верховний Суд України ухвалив рішення про визнання будівництва незаконним. Суд зазначив, що Львівська міська рада не дотрималася вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", не отримавши погодження від Міністерства культури та Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У своїй постанові від 7 грудня 2025 року суд визнав протиправною ухвалу міськради щодо реалізації будівельних робіт на місці будинку №9 на площі Міцкевича. Це рішення стало остаточним і набуло законної сили, а тому його не можна оскаржити. Проте, незважаючи на це, навряд чи зноситимуть вже фактично готовий готель, що викликає інтерес у контексті конфлікту між правовими нормами та здоровим глуздом.

Не менш відомий у Львові будинок під номером 10 на площі Міцкевича також був зведений у першій половині XIX століття. В початку XX століття ця будівля стала власністю родини Левицьких, яка відкрила тут розкішний магазин, де пропонувалися перські килими, китайське срібло і порцеляна, а також російські самовари, люстри та лампи. Син Казимира Левицького, Станіслав, який обіймав посаду директора торгового банку, здобув сумну популярність у Львові через те, що внаслідок ревнощів застрелив свою коханку, акторку Опери, а пізніше, очікуючи на вирок, вчинив самогубство у в'язниці.

У міжвоєнний період у цьому будинку функціонували магазин радіоапаратури "Неутроден" та кондитерська "Delice". Під час радянської епохи польський магазин радіотоварів трансформувався в торговельну точку "Електроніка", де мешканці Львова купували лампи, пилососи, вінілові програвачі та магнітофони на котушках. Крім того, тут знаходився магазин фототоварів, господарський магазин і ательє мод "Черемшина" першого розряду.

У 1912 році в цьому приміщенні запрацював кінотеатр "Байка", згодом перейменований на "Геліос". Ці заклади стали частиною львівської вуличної пісні, що відображала популярність кіномистецтва того часу: "І майже щомиті відкриваються нові кіно. Ось "Байка", "Фрашка", а тут "Геліос"... де покажуть драму-чар "Розбійник Зіґомар".

Будинки №9 і №10 на площі Мікевича в міжвоєнний час

У радянський період на цьому місці функціонував кінотеатр, названий на честь Івана Франка, де демонстрували класичні фільми. В 1921 році на фасаді будівлі з'явилася ультрасучасна світлова реклама, що анонсувала один із найбільших європейських ярмарків, який проходив у Львові в Стрийському парку — Східні торги. Лише в кінці 1960-х років совєтська влада вирішила відновити цю традицію: на даху будівлі щовечора з'являвся світловий рядок новин. Натовп, що збирався навпроти, біля кінотеатру імені Лесі Українки на проспекті Свободи (тоді проспект Леніна), із зацікавленням дізнавався про надої молока, врожаї цукрових буряків, обсяги виплавки чавуну, миролюбну політику СРСР та про агресивні дії американського імперіалізму.

На початку 90-х років, коли будівля опинилася на межі знищення, учасники знаменитого авангардного фестивалю "Вивих" розфарбували її стіни, що призвело до появи прізвиська "вивихнутий" для цього дому.

У 1996 році "Укрсоцбанк" придбав руїни будинку на площі Міцкевича №10, а в 2005-му завершив його реконструкцію. Однак нова споруда, м’яко кажучи, не стала прикрасою центральної частини Львова. Місцеві жителі висловлювали невдоволення щодо архітектурного стилю цього будинку, внаслідок чого він отримав прізвисько "унітаз". Хоча можна безкінечно обговорювати його архітектурні недоліки, варто зазначити, що через півстоліття, як і багато інших новобудов, він, можливо, не зможе гармонійно вписатися в архітектурний ансамбль, але принаймні не створюватиме конфлікту з оточенням. Це стосується й наступної будівлі, про яку ми плануємо поговорити.

Сучасний вигляд будівель №9 і №10 на площі Міцкевича.

А це один із найвідоміших у Львові будинків, який має адресу площа Міцкевича №8 - Будинок книги (на жаль, тепер вже колишня назва), який до 1939 року був відомий як будинок Шпрехера. До нього на цьому місці стояв будинок у стилі історизму, де розташовувався ресторан "Монополь", у якому часто любив читати свіжі газети, попиваючи каву, Іван Франко.

Єврей Йона Шпрехер - фантастично багата людина, власник найбільшої будівельної фірми в Галичині - в житті також був фантастичним скнарою. Він усе своє життя харчувався лише картоплею з олією і завжди ходив пішки, бо шкодував 20 грошів на трамвай. Будинок Шпрехера завершили 1921 року в атмосфері потужних громадських протестів проти гіганта, який брутально вдирався в архітектурне середовище старовинного міста, затуляв із площі Міцкевича вигляд на Катедру і порушив обіцянку бути не вищим від пам'ятника Міцкевичу.

Будівля, що була розташована на місці зведеного у 1921 році Будинку Шпрехера.

У Львові з 1910 року було введено заборону на будівництво споруд, що перевищують чотири поверхи. Однак Шпрехер зумів хитро обійти це обмеження, обдуривши міську адміністрацію на два поверхи: перший поверх (партер) не враховувався, і над ним з'явилися так звані антресолі, які насправді стали повноцінним другим поверхом. Крім того, над четвертим поверхом була зведена простора мансарда. У міжвоєнний період у цій будівлі розміщувалися консульства Угорщини та Румунії, Французько-карпатське нафтове товариство, магазин жіночого одягу Акера і Бланка, магазин металевих виробів Апштейна, спеціалізований магазин "Парфуми, фарби і фотографічне приладдя" Лопушанського, аптека Стенселя та "Загальна книгарня".

За часів тоталітарного радянського режиму будинок отримав назву Будинок книги, бо тут розташовувались різноманітні книжкові крамниці: "Політична книга", "Дружба", "Навчально-педагогічна література", "Мистецтво". Особливо популярним був відділ іноземної літератури, і львів'яни, значна частина яких знала польську мову, залюбки купували тут польські книжки, серед яких траплялися навіть переклади творів, які були заборонені в СРСР. З боку проспекту Свободи розміщувалася аптека. Перед Будинком книги на початку і до середини 1990-х років, коли ще не з'явилися у Львові обмінники валют, була стихійна валютна біржа, де можна було обміняти гривні на долари.

Сучасний вигляд будівлі, що розташована на площі Міцкевича, 8.

Коли приходять нові, більш практичні епохи, назва Будинок книги відходить у минуле. Сьогодні на першому поверсі будинку №8 на площі Міцкевича розташовані магазини з брендовим одягом.