Каннський фестиваль: протест, відплата та звуки мелодій.

Залишилося зовсім трішки до фіналу 78-го Каннського кінофестивалю. Більшість конкурсних фільмів вже продемонстровано. Ми продовжуємо ділитися найцікавішими моментами.

"Просто випадковість"

Іранське кіно, виплекане та по суті відкрите Каннами, продовжує тішити сильними картинами. Прем'єра нового фільму Джафара Панахі "Просто випадковість" продемонструвала, що цей режисер, якому і далі заборонено знімати кіно, знімає його усупереч усьому та робить це добре. Нагадаємо, що у 2010 році за рішенням суду він отримав двадцятирічну заборону на професію та звинувачення в антиурядовій пропаганді. Панахі кілька разів опинявся у в'язниці та під домашнім арештом. Його приїзд до Канн до останнього залишався під питанням, але він зміг приїхати та представив картину, яка зачіпає теми та питання морального вибору.

"Просто випадковість"

Фільм розповідає про тих, хто опинився за ґратами й про тих, хто їх туди запроторив. Кілька колишніх ув'язнених намагаються жити далі. Один із них, Вахід, випадково зустрічає чоловіка, в якому нібито пізнає свого ката. Він не може бути впевненим, адже ніколи його не бачив, бо мав зав'язані очі. Він викрадає його, але сумніви змушують Вахіда звернутись по допомогу до інших колишніх в'язнів. Серед них - фотографка Шива, пара, яка готується до весілля, а також Хамід, що понад усе прагне помсти. Ця строката компанія возить свого в'язня Тегераном у спробі встановити істину.

Чи здатна жертва перетворитися на мучителя? Чи може помста бути зціленням? Як зрозуміти емпатію і продовжити жити далі? Усі ці питання порушує Джафар Панахі у своєму кінематографічному творі.

Джафар Панахі у Каннах (фото Festival de Cannes)

Панахі завжди створює свої фільми в стилі документального кіно. У цьому випадку він не утримується від того, щоб внести до глибоко трагічної розповіді елементи гротеску. Його сюжет, що торкається теми вибору і свободи, залишає фінал відкритим — він може бути як оптимістичним, так і жахливим, і це вже залежить від сприйняття глядача.

На сьогоднішній день фільм Панахі та "Два прокурори" Лозниці займають перші місця в неофіційному прес-рейтинг.

Ще один фільм, який отримав позитивні відгуки, - "Історія звуку" (на зображенні) режисера Олівера Германуса. У 2011 році Германус отримав "Квір-пальму" за свою другу стрічку "Краса", яка була представлена в секції "Особливий погляд".

Сюжет фільму охоплює практично все XX століття, а ключові персонажі втілені на екрані Полом Мескалем ("Після сонця", "Гладіатор") та Джошем О'Коннором ("Корона", "Претенденти"). Ця стрічка є вільною інтерпретацією збірки оповідань автора Бена Шаттака.

Ця історія розповідає про двох молодих чоловіків на початку XX століття в Америці — співака та музичного дослідника. Вони знайомляться в Бостонській консерваторії напередодні вступу США у Першу світову війну. Літом 1920 року їх шляхи перетинаються у штаті Мен, де вони записують традиційні народні мелодії на воскових циліндрах. Проте незабаром їхні життєві шляхи розходяться.

Пол Мескаль на Каннському кінофестивалі (зображення Катерини Сліпченко)

Лайонел (Пол Мескаль) виріс на фермі у Кентуккі, але він має абсолютний слух та здатність сприймати музику на смак і колір. Девід (Джош О'Коннор) без таланту Лайонела стає викладачем коледжу.

У цілому, цей фільм, хоча і має свої сильні сторони, стає жертвою власної елегантності. Все виглядає надзвичайно вишукано, проте холодно і місцями нуднувато, хоча візуально та акторськи він бездоганний. Персонажі нагадують музейні артефакти, а сюжетна лінія любовної історії перетворюється на зайво сентиментальну реконструкцію.

Проте це справді вражає, тут немає чого додати. Недарма на пресконференцію запросили художній відділ фільму — такі випадки трапляються не так уже й часто.

Поки цей фільм ще не з'явився в кінотеатрах, не слід сумувати! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV пропонує безліч світових та українських новинок, перевірену класику, популярні серіали та інші неповторні кінопропозиції. З SWEET.TV ваш вечір обов'язково стане захоплюючим!

Також серед лідерів рейтингу - "Ромеріум" Карли Сімоні. 18-річна Марина, яка осиротіла в ранньому віці, має вирушити на атлантичне узбережжя Іспанії, щоб отримати підпис на заяві про надання стипендії від бабусі та дідуся по батьківській лінії, яких вона ніколи не бачила. Вона опиняється у компанії тітоньок, дядечок, двоюрідних братів та сестер не знаючи, чи прийматимуть її у родинне коло. Марина збирає розрізнені та суперечливі спогади про батьків, яких вона майже не пам'ятає.

Цей фільм має глибоко особистий характер і значною мірою спирається на переживання самої режисерки. Вперше вона порушила цю тему у своєму дебютному творі "Літо 1993 року". У новій стрічці Сімон знову проявляє свою відвертість, використовуючи майже документальний стиль та емоційність.

"Ромеріум"

Її героїня розривається між бажанням дорікнути, звинуватити родину у байдужості та бажанням стати її частиною. Лусія Гарсія прекрасна у ролі Марини, підлітки, яка мріє познайомитись з батьками батька. І вона приголомшена дізнавшись, що родина досі не визнає її своєю та готова навіть заплатити, щоб вона забралась геть.

Одна з ключових тем цього фільму торкається вічного питання, яке буде цікавити й хвилювати кожного з нас: якими були наші батьки до нашого приходу у цей світ? Які трансформації вони зазнали після нашого народження? Це питання стає центральним у цій оригінальній, глибокій та чуттєвій драмі.

А тим часом - серед найочікуваніших фільмів ще лишилась картина братів Дарденнів "Молоді матері". А тоді - рішення журі.