Конфлікт цінностей і розподіл України: приклад Алхім

Консультант з стратегічних комунікацій та промоутер корисної літератури.

Цінності проявляються не лише у вчинках. Достатньо секунди закочування очей, щоб показати свою позицію та світогляд. Коли блогерка Анна Алхім не захотіла заспівати українською на хрестинах, частина суспільства відчула це як особисту зневагу. Інша -- як прикольний жарт.

Проте за цією ситуацією криється набагато серйозніша проблема: незавершена деколонізація, зіткнення світоглядів та відсутність спільних цінностей у державі, яка переживає 11-й рік війни.

Блогерка Анна Алхім стала центром суперечливих обговорень через свою відкриту відмову співати українською мовою, проросійські коментарі та поширення російського контенту. Це викликало реакцію з боку інших інфлюенсерів та представників громадянського суспільства.

Цей скандал хоч і не став першим для блогерки, проте виявився найбільш резонансним. Критичні коментарі щодо дій Алхім висловили інша блогерка Олена Мандзюк, активіст Сергій Стерненко, ветеран Олександр Терен та інші. У свою чергу, на захист Алхім виступили її підписники та окремі блогери, серед яких Соня Морозюк та Санта Дімопулос. 8 травня Instagram-акаунт Алхім знову був видалений, а сама вона покинула територію України.

Цей конфлікт не зводиться до співу, окремої блогерки чи навіть до мовного питання. Це суттєвий конфлікт цінностей.

Він розповідає про те, як кардинально змінилося українське суспільство після 24 лютого 2022 року, акцентуючи на суттєвій різниці в пріоритетах та поглядах людей.

Це історія про дві частини українського суспільства, які сьогодні живуть в одному будинку/місті, але існують у різних реальностях та інформаційних бульбашках.

З одного боку, існують волонтери, представники громадянського суспільства, військові та письменники, для яких мова, культура та інформаційна безпека є питаннями життя і смерті. Для таких людей споживання російського контенту перетворюється на щось більше, ніж просто "особисте рішення" – це фактично стає підтримкою реального фізичного агресора.

Адже за кожне прослуховування на Apple Music, Spotify, перегляд YouTube росіянам надходять гроші. А російські артисти - часто офіційні інструменти пропаганди та підтримки режиму. Окрім цього, споживання росконтенту - це ще і ментальне долучення до російського, що призводить до впливу пропаганди РФ.

Однак існує й інша категорія українців. Вони не схвалюють дії російських військових, не бажають, щоб Україна зазнала поразки, але водночас не вважають за проблему слухати пісні Басти, показувати дітям російські мультфільми чи ділитися мемами російською мовою.

Є багато людей, які потрапляють у цю категорію. Серед них — Анна Алхім, яка має тисячі підписників. І, якщо бути відвертими, таких людей в Україні чимало. Наприклад, у київських дитячих садах 20% малюків мають труднощі з розумінням української мови (за даними дослідження ГО "Спільномова"). Це свідчить про те, що в їхніх родинах переважно звучала російська. Таким чином, батьки, свідомо чи підсвідомо, обирають російськомовну середу.

Ось тут - головний виклик.

Ці дві категорії людей проживають по сусідству. Це не просто абстрактні "Східна та Західна Україна" — це сусіди, які ділять один дах, батьки учнів в одному класі, родичі, які збираються за спільним столом.

Це не просто обговорення різних способів спілкування. Це зіткнення актуальних обставин із ціннісними орієнтирами, світоглядними установками та звичками. Саме це надає конфлікту особливої напруги та емоційної важкості.

Чи є українське суспільство сьогодні розділеним? У глобальному сенсі – ні. Усі ми прагнемо перемоги України, поразки Росії, забезпечення безпеки та миру для наших близьких, а також гідних умов життя. Ми об'єднані спільними цілями. Проте уявлення про те, як досягти цих цілей, у людей різниться. Водночас у кожного з нас є свої стартові позиції, різні обставини та власне розуміння стратегічних аспектів.

Проте основний аспект залишається незмінним для всіх: незалежно від наших бажань, сьогодні існує певна частина суспільства, яка спілкується російською мовою та насолоджується російською музикою. І вони не мають наміру відмовлятися від цього. Пропагандистська машина Росії тільки підсилює ці тенденції.

Боротьба відбувається не лише на полі бою, а й у соцмережах, таких як Instagram і TikTok, у виборі мови спілкування, в музиці на телефонах та навіть у реакціях на святкових заходах, як хрестини. Конфлікт між громадянським суспільством і Алхімом є боротьбою за те, якою стане українська ідентичність після завершення війни. І чи взагалі вона збережеться.

Нам не варто мріяти про "примирення" чи "компроміс" сам собою. Гібридна війна ведеться не лише ракетами, а й через музику, мову, жарти й звички.

Якщо українці досі споживають російський контент -- це не їхня "особиста справа". Це спільна проблема.

Адже вона перетворюється у кошти і ракети на наші голови. Вона не вирішується роками та силами виключно громадянського суспільства і базових вправ влади. Потрібна ґрунтовніша робота:

Мовне питання у 2025 році в Україні -- маркер переходу від пострадянської гнучкості до дорослої ціннісної визначеності. Конфлікт, що розгорівся довкола Анни Алхім, -- це прояв культурного розламу. І водночас - тест на межу допустимого в умовах війни.

У цьому контексті слід усвідомлювати: відкритість = відповідальність. І хоча ви можете не бути політиком чи журналістом, ваша присутність у медіа впливає на формування суспільних стандартів.

Суспільство зазнало змін. Нейтральність вже не є дієвим підходом. Вислів "Я не маю стосунку до політики" більше не може слугувати виправданням. Публічна активність перетворилась на зону відповідальності. Використання мови стало своєрідним індикатором приналежності.

Насправді ми не сваримось через українську. Ми сваримось через те, що не всі проживають війну однаково. Не всі зрозуміли, що мова -- це не декорація, а позиція. А ще - це інструмент. Якою мовою розмовляють українці - така сторона отримує більше можливостей для перемоги.

І хоч із питанням музики, мови і культури на стратегічному рівні все зрозуміло (жодної російської, якщо хочемо вижити і перемогти!), також важливо чесно і чітко розуміти реальність: частина українського суспільства розмовляє російською і слухає Басту. І тут недостатньо публічної критики чи вмовлянь, це значно глибша проблема ідентичності, знань та цінностей. Яка потребує багаторічної роботи у вигляді обмежень російського, пропонування якісного українського, пояснень та діалогу.

Анна Алхім не змогла пройти мовний тест. Тепер же перед суспільством стоїть важливе завдання: пройти тест не лише на захист української мови, а й на розвиток внутрішнього дорослого діалогу.