Критичне мислення в епоху TikTok: Як журналісти навчають підлітків основам медіаграмотності. Анастасія Шуплат у подкасті "Медіуми".

Проєкт "Вартові правди" -- унікальна ініціатива ГО "Детектор медіа", що допомагає журналістам із прифронтових регіонів опановувати педагогічні навички та навчати підлітків медіаграмотності. Чи можуть підлітки навчати своїх батьків медіаграмотності? Як навчити підлітків критично мислити та відрізняти правду від маніпуляцій? Які методи й лайфхаки допоможуть зробити навчання цікавим і захопливим для школярів? Про все це ведучі подкасту "Медіуми" Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Анастасією Шуплат, освітньою дизайнеркою, лекторкою проєкту "Вартові правди".

А також про ключові методи взаємодії з молоддю, особливості навчання у цифрову епоху та секрети, які допоможуть зацікавити школярів у важливій темі критичного мислення.

Приєднатися до прослуховування подкасту "Медіуми" можна через Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та багато інших платформ для подкастів.

00:00 "Навчання підлітків -- дуже цікавий процес, підлітки -- це особлива аудиторія";

04:22 "У суспільстві можна зустріти безліч стереотипів щодо молоді."

06:12 "Ми розбиралися, які психологічні особливості характерні для кожної вікової групи";

08:50 "Соціальні мережі стали найвірнішими супутниками підлітків, і вони формують їхнє сприйняття інформації."

11:07 "Суттєво не лише передати інформацію, а й подати її у захоплюючій формі."

14:39 "Критичне мислення не є вродженим даром, а навиком, який ми розвиваємо протягом свого життя".

"Навчання підлітків -- дуже цікавий процес, підлітки -- це особлива аудиторія"

Вадим Міський: Нещодавно громадська організація "Детектор медіа" ініціювала новий пілотний проєкт, спрямований на майбутнє. Ми зібрали журналістів з прифронтових областей України і намагалися навчити їх бути викладачами медіаграмотності для підлітків та школярів. Учасники прослухали лекції, які не лише освітлювали концепцію медіаграмотності, але й надавали знання про ефективне спілкування з молоддю, щоб підтримувати їхній інтерес і бажання глибше вивчати цю тему. Особливу увагу приділили інтерактивним формам навчання, що стало основним завданням нашого тренінгу. Довгострокова мета цього проєкту полягає у формуванні потужної спільноти журналістів по всій Україні, які зможуть стати цікавими та неординарними тренерами, лекторами і менторами з медіаграмотності в своїх громадах. Я переконаний, що не тільки школярі знайдуть щось корисне в медіаграмотності. Ця програма буде відкрита і для більш широкої аудиторії, але починати плануємо саме з учнівської молоді. Пропоную обговорити, чим навчання підлітків у сфері медіаграмотності відрізняється від роботи з іншими групами. Як зробити матеріал привабливим і зрозумілим для молоді? Зараз наше головне завдання — зміцнити критичне мислення молодих українців.

Поділіться, будь ласка, інформацією про тренінгову сесію в рамках проєкту "Вартові правди" та розкрийте найцікавіші поради, які допоможуть перетворити навчання для підлітків на захоплюючий процес.

Анастасія Шуплат: Перше, з чого хотілося б почати, що навчання підлітків -- це дуже цікавий процес, тому що підлітки -- це особлива аудиторія. Вони вже хочуть, як дорослі, більше практичних навичок, більше практичних завдань у процесі роботи, але водночас у них ще не до кінця сформовані аналіз і критичне мислення. Тому нам потрібно було зосередитися на тому, як упоратися з цими викликами.

Що ми зробили? Ми використали весь доступний нам час на максимум, особливо для тих, хто раніше не мав досвіду роботи з підлітками. Мова йде про журналістів, які не мають педагогічної підготовки, але повинні залучити школярів до своїх занять та активностей, а також пробудити в них інтерес до медіаграмотності. Для нас було важливо зрозуміти, хто такі підлітки, адже в суспільстві існує безліч стереотипів щодо них. Слухаючи дорослих, можна почути фрази на кшталт: "Вони ліниві", "Їх цікавлять лише соцмережі", "Їхній найкращий друг — мобільний телефон".

Вадим Міський: Безумовно! "Гаджети всюди" — це правда. Якщо почути дискусію про молодь, складається враження, що ми маємо справу з "втраченим поколінням". А в часи минулі, в "золоті роки", все було значно краще.

Анастасія Шуплат: Так, але насправді так говорить кожне покоління про наступне. Підлітки такі не тому, що вони хочуть такими бути, а тому, що це особливості зростання. Уявіть собі машину, яка прямо на ходу перебудовує різні механізми, додаються якісь нові функції, але при цьому їй потрібно ще їхати, керувати й залишатися безпечною в процесі руху. Так само і з підлітками. Вони активно зростають, здобувають нові навички, у них формується мозок, аналітичні здібності, критичне мислення. Основна їхня діяльність -- це емоційна сфера. Підлітки спочатку щось роблять, а вже потім обдумують наслідки своїх дій. Це тому, що ними керують імпульси, жага до винагороди, прагнення бути серед своїх. Їм дуже боляче, якщо їх відкидає соціум, а соціум для них -- це їхні друзі. Якщо ми знаємо про це, нам набагато легше щось із цим робити. Ми вже розуміємо, що можемо їм запропонувати, як маємо сприймати певні аспекти їхньої поведінки і яким чином можемо на них впливати.

Наталка Соколенко: Які напрямки були розглянуті на тренінгу "Вартові правди"? Тема медіаграмотності, на мою думку, безмежна, адже постійно виникають нові питання та виклики, пов'язані з нею. Мені важко уявити, як би я могла визначити пріоритетні теми для такого заходу. Яким чином ви обирали основні аспекти?

Анастасія Шуплат: Якщо говорити про мою частину теми, то ми зосередилися на тому, як взаємодіяти з підлітками, обговоривши їх психологічні особливості. Підлітки можуть бути різного віку: від 10 до 12 років, середнього віку, а також старші, які вже наближаються до дорослих і краще розуміють інформацію. Кожна з цих вікових категорій має свої специфічні психологічні характеристики. Вони також відрізняються за здатністю утримувати увагу. Нам не варто приходити до них з традиційними лекціями, навантажуючи їх фразами на кшталт: "Ось так слід діяти, а так не можна". Такий підхід не буде сприйнятий ними, адже це виглядатиме як черговий урок моралі. Тому ми вивчали, які психологічні особливості притаманні кожній віковій групі, оскільки кожна група журналістів працювала зі своєю категорією учнів.

Окрім того, ми також обговорили, як саме їх можна навчати. Ви вже згадували про інтерактивні методи навчання, але ж у нас є ще класичні, формальні методи. Загалом, як відбувається процес навчання і на яких стовпах він тримається? Наприклад, для журналістів було цікавим те, що існують чотири стовпи навчання, на яких будується будь-яка навчальна активність. Щоб будь-хто, кого ми навчаємо, зокрема підлітки, був залучений у процес, нам потрібно привернути їхню увагу. Нам потрібно зацікавити їх, активізувати, запропонувати їм заняття, які відгукнуться в їхньому серці. Власне, цього ми намагалися досягти через обговорення різних методів.

Ми також розглянули, як сучасні підлітки ростуть у цифровому світі. Соціальні мережі стали для них найважливішими супутниками, і вони істотно впливають на їхню психологію та сприйняття інформації. За даними досліджень, середній підліток проводить перед екранами гаджетів від 6 до 7 годин на день, з яких лише близько двох годин відводиться на навчання. Решта часу присвячується активностям у соцмережах, онлайн-іграх і спілкуванню з друзями. Це вражаючий показник, що свідчить про те, що значна частина їхнього життя відбувається в інтернеті. Ми також обговорили вплив цих змін, зокрема феномен кліпового мислення. Дорослі теж поступово звикають до сприйняття інформації у формі коротких блоків, тривалістю близько 20 секунд, бажано з динамічною анімацією. Якщо ж доводиться слухати щось тривале, концентрація може втрачатися, і стає складніше слідкувати за розмовою.

Окремо говорили про онлайн-ігри, адже гейміфікація, закладена в них, може стати нашим союзником у роботі з підлітками. Це те, до чого вони звикли, що їх зацікавлює, адже тут працює механізм жаги до винагороди. Гейміфікація може бути різною: від найпростіших форм, як-от збирання балів, до різноманітних квестів, вікторин, лідершипбордів. Якщо ми маємо широкий вибір методів і розуміємо, як їх застосовувати на практиці, то значно легше обирати підхід. Кожен може підібрати той метод, який буде йому зручний і ефективний у роботі з підлітками.

Вадим Міський: Як журналісти сприйняли свою нову роль? Адже фахівець, здатний створювати якісні медійні продукти — монтувати сюжети, писати влучні тексти та озвучувати їх, — не завжди володіє мистецтвом захопливо представляти цей матеріал і залучати молодіжну аудиторію, яка має свої особливості сприйняття. Як ви вважаєте, чи вдалося навчити журналістів бути ефективними наставниками для школярів?

Анастасія Шуплат: Насправді, гарним учителем може зробити лише досвід -- багато практичного досвіду. Ти щось робиш, аналізуєш, бачиш, чи це працює, чи ні, і думаєш, що змінити. Тому, напевно, одного тренінгу замало, щоб стати класним учителем. Але цього часу достатньо, щоб зрозуміти особливості процесу, отримати набір інструментів, які можна додати до свого "педагогічного портфеля", і навчитися ними користуватися. Адже важливо не просто донести інформацію, а зробити це цікаво, захопливо -- так, щоб підлітки справді залучилися. Журналістам у цьому сенсі було трохи легше, адже тема медіаграмотності для них цікава й добре знайома. Мені здається, що медіаграмотність -- це основа для журналістики. А коли ділишся тим, що любиш і в чому добре розбираєшся, це завжди простіше, ніж викладати щось нецікаве для себе.

Вадим Міський: Основна концепція нашого проєкту полягала в залученні практикуючих журналістів, які здобули знання про медіаграмотність через власний досвід, а не лише з книжок. Їхня професійна діяльність є втіленням медіаграмотності. Кожного дня журналісти повинні перевіряти, чи є в їхніх матеріалах баланс думок і чи використовуються надійні джерела інформації, а також звідки береться ця інформація. Хто, як не журналіст, має бути медіаграмотним? Отже, наша мета полягала в тому, щоб ці фахівці поділилися своїми знаннями з молоддю та продемонстрували, як використовувати медіаграмотність на практиці. Проте, як ви справедливо зазначили, знати та впроваджувати — це одне, а пояснити це іншим — зовсім інше завдання.

Анастасія Шуплат: Якщо ти маєш пристрасть до чогось, це вже великий плюс, оскільки ти прагнеш ділитися цим з ентузіазмом і залучати якнайбільше людей. Це вже суттєва частина справи — бути активним учасником процесу. Тому у журналістів виникло бажання вивчити ті особливості, якими ми хотіли поділитися стосовно роботи з підлітками.

Звичайно, спочатку ми відчували певний страх перед спілкуванням із підлітками, оскільки існує безліч стереотипів про цю аудиторію. Проте в ході тренінгу наші журналісти поступово зменшували своє занепокоєння перед майбутніми зустрічами з молоддю, адже ми разом оволоділи різноманітними інструментами. Вони вже почали усвідомлювати: "О, я можу застосувати гейміфікацію або поставити запитання, що викликають інтерес". Або ж використати те, що їм знайоме — наприклад, показати відео з TikTok, яке вони вже бачили, або згадати персонажів, блогерів і інфлюенсерів, з якими вони знайомі. Я буду спілкуватися з ними їхньою мовою. Отже, маючи в арсеналі необхідні інструменти, ця задача вже не здається такою страшною. Якщо є бажання і розуміння, як діяти, все має вийти. Тому ми віримо в наших журналістів.

Наталя Соколенко: Яким чином ви нині бачите можливий вплив цього проєкту на рівень медіаграмотності учнів, які брали в ньому участь? Чи існує ймовірність, що вони поділяться набутими знаннями та уміннями з іншими школярами, батьками, бабусями та дідусями? В цілому, чи може це стати значущим явищем у суспільстві?

Анастасія Шуплат підкреслює важливість медіаграмотності в нашому щоденному житті, особливо в умовах сучасної інформаційної перевантаженості. Це питання стосується не тільки дорослих, але й дітей, які мають легкий доступ до інтернету, але часто не володіють необхідними навичками критичного мислення. Якщо навіть серед певних дорослих спостерігається нестача цієї здатності, то про дітей можна говорити ще більше. Важливо навчити їх розпізнавати інформацію, визначати надійні джерела, оцінювати правдивість новин і знати, де шукати достовірні дані. Критичне мислення — це навичка, яка не є вродженою, а формується протягом життя. Я вважаю, що цю компетенцію потрібно розвивати постійно. Невірно вважати, що достатньо пройти тренінг з критичного мислення, щоб одразу стати експертом. Це процес, який вимагає часу та зусиль.

Міністерство освіти активно працює над просуванням медіаграмотності на загальнонаціональному рівні. Наразі в Україні реалізуються Всеукраїнські уроки з медіаграмотності, а також популярні серед педагогів проєкти, такі як "Фільтр" та "НотаЄнота". Додатково, існує безліч інтерактивних матеріалів від IREX і навчальний посібник від "Детектора медіа". Отже, ресурси доступні, і ми маємо вже значні досягнення в цій сфері. Хоча ще є над чим працювати, наш курс визначено правильним.

Чи має вплив наш тренінг? Безумовно. Наприклад, якщо хоча б один підліток почув щось, що його захопило, або взяв участь у цікавій діяльності, пов'язаній із фактчекінгом, і йому це сподобалося, то він неодмінно розповідатиме про це іншим з ентузіазмом. А якщо ми ще й поставимо перед ним відповідне завдання, то він візьметься за нього з ще більшим завзяттям. Але чи цього достатньо? Думаю, що нам як дорослим ще потрібно багато працювати, щоб ми могли сказати, що робимо достатньо.

Нагадаємо, що в попередніх епізодах подкасту "Медіуми" ми мали змогу поспілкуватися з Тетяною Матичак про зміни в підходах до викладання медіаграмотності в школах, з Оленою Чурановою про методи та інструменти виявлення фейків, створених за допомогою штучного інтелекту, а також з Оленою Тараненко про способи захисту від медіатравми. Андрій Пилипенко розповів про ключові питання, які використовувала російська пропаганда для маніпуляцій, а Оксана Полулях обговорила, як штучний інтелект формує нову реальність. Катерина Городнича розглянула, як клікбейт став бізнесом на глобальному медіа-ринку, а Павло Бєлоусов наголосив на важливості цифрової грамотності в контексті медіаграмотності. Оксана Волошенюк поділилася досвідом українських дітей у розвитку критичного мислення в школах, а Денис Зеленов розповів про роботу соцмереж "24 каналу" та роль штучного інтелекту. Марина Кафтан підкреслила, чому критичне мислення є найважливішим інструментом у протистоянні інформаційним атакам, тоді як Лідія Смола розглянула, як алгоритми соцмереж спонукають до емоційних рішень, роблячи нас вразливими до дезінформації. Ольга Кравченко обговорила конференцію "Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні", а Дмитро Литвин поділився думками про "Укрінформ", "УП", телемарафон і виклики для журналістів. Крістіна Гаврилюк із Мінцифри розглянула, чи можуть DMA та DSA змінити правила гри на європейському ринку цифрових послуг, а Олександр Педан розповів про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість "УніверCheck" та інші ініціативи Pedan buro. Катерина Котвіцька з Megogo Audio поділилася аналізом сучасних трендів у дистрибуції аудіоконтенту, а Гала Котова з Viber розповіла, як досвід роботи під час пандемії сприяв розвитку команди Rakuten Viber після початку широкомасштабного вторгнення.