Легенда, яку не зуміла стерти імперія: 46 років без Володимира Івасюка.

46 років тому Україна понесла втрату — з нами залишився спомин про Володимира Івасюка, чиї музичні твори стали втіленням національної гідності та відданості рідній землі. Хоча радянська система обірвала його життя, його пісні продовжують існувати, надихаючи та об'єднуючи людей.

Деталі

Сьогодні виповнюється 46 років з моменту, коли світ попрощався з Володимиром Івасюком — талановитим композитором, поетом і відданим патріотом. Його таємнича смерть стала однією з трагічних ікон української культури, що бореться з тоталітаризмом.

Івасюк написав безліч композицій, які стали справжніми шедеврами. "Червона рута", "Водограй", "Я піду в далекі гори" — ці мелодії і досі звучать у серцях українців, нагадуючи про незнищенність справжньої любові до рідної землі. Його музика стала невід'ємною частиною культурного спадку України, відгукуючись навіть у найважчі часи.

Пройшло майже півстоліття, а ім'я Володимира Івасюка продовжує надихати нові покоління. Яскравим підтвердженням цього є мюзикл "Червона рута", який вже більше року збирає аншлаги. Цей мюзикл не лише висвітлює життєвий і творчий шлях Івасюка, а також передає глибину його любові до України, рідної мови та музики. Кожна нота, кожне слово вражають глядачів, які відчувають, що Володимир Івасюк живе — у своїх піснях, у пам’яті людей, у спільній мрії про вільну та сильну Україну.

Володимир Івасюк з'явився на світ у маленькому містечку Кіцмань, що в Буковині, в сім'ї освічених людей — викладачів Михайла й Софії Івасюків. Батько, Михайло, був не лише освіченим, але й багатогранним: володів шістьма мовами, писав художні твори і вірші, а також не боявся порушувати заборонені теми, включаючи Голодомор. У свої молоді роки він намагався втекти через радянський кордон до Румунії, щоб отримати вищу освіту, але за це потрапив до ГУЛАГу. Через його вчинок родина Івасюків опинилася під пильним наглядом радянської влади, в списках осіб, які вважалися неблагонадійними КДБ.

Володимир з раннього віку стикався з труднощами. Попри успішне складання іспитів, його не зарахували до Чернівецького медичного університету. Офіційна причина цього рішення так і залишилась невідомою, але всі в окрузі розуміли, що за інцидент, що стався у його рідному селі, відповідальність не обійшла стороною. Там, разом із друзями, він жартома посадив картуз на бюст Леніна, який через ненадійне закріплення впав і розбився.

Замість того, щоб продовжувати навчання у вищому навчальному закладі, Івасюк був змушений влаштуватися на завод "Легмаш", де займався виготовленням фурнітури. Проте навіть у цих умовах він зміг знайти можливість для самовираження: серед колег по роботі створив свій власний ансамбль "Буковинка". Саме з цим колективом Івасюк вперше з'явився на київському телебаченні.

Широкій аудиторії він став відомим завдяки композиції "Я піду в далекі гори", яка була натхненна подорожжю на Говерлу. Цю пісню виконала співачка Лідія Відаш у запису для Українського радіо, і вона швидко здобула популярність серед слухачів.

Однак справжнім проривом стала "Червона рута" -- гімн юності й любові. Історичним став виступ на театральній площі Чернівців, де Володимир разом із Оленою Кузнєцовою уперше заспівав легендарну пісню під акомпанемент ансамблю "Карпати".

Шлях художника обірвався в надзвичайно трагічний момент. 24 квітня 1979 року Володимир отримав телефонний дзвінок. Він швидко зібрав речі, покинув свій дім... і більше ніколи не з’явився. Родина відчула глибоке занепокоєння. Однак правоохоронці не квапилися з розслідуванням — їм навіть відмовили в розміщенні оголошення про зникнення на телебаченні.

Тіло Володимира Івасюка було виявлено тільки через три тижні – в лісі неподалік від військової частини в Брюховичах. Він повісився на ремені свого плаща. Солдат, який випадково натрапив на нього під час тренувань з радіонавігації, став свідком цього жахливого відкриття.

Ще до завершення слідства радянські газети поспішили винести вердикт: "самогубство". І всі чутки про насильницьку смерть, про можливу ліквідацію композитора за його непокірність і любов до України, офіційно назвали "вигадкою".

Проте навіть тоталітарна система не змогла придушити голос Володимира Івасюка. Його музика продовжує лунати, ставши символом незламності українського духу.

Нещодавно ми повідомляли, що Ліна Костенко і Бернар-Анрі Леві будуть удостоєні медалі Шептицького: зірки культури за їхній внесок у мир і солідарність.