Луценко ділиться своїми переживаннями щодо життя військового в умовах мирного часу | Еспресо

Коли я зійду з корабля на маленькі електричні острови, я прагну зануритися у нові враження та відкривати для себе незвичайні речі.

Після багатьох років перебування на воді, вулиці заповнені незвичними автомобілями, які більше нагадують електрочайники, аніж традиційні машини. Я вже не впевнений, як їх запускати і чи взагалі потрібно керувати ними, адже можливо, вони самі мандрують своїми маршрутами.

З вітрин кав'ярень виглядають дивні пристрої та страви з незрозумілими назвами; одяг відвідувачів виглядає довгим і об'ємним — наче на планеті накопичилось занадто багато різноманітних тканин. Собаки незнайомих порід, слова, в яких залишилися тільки окремі знайомі звуки; соціальні мережі, що вимагають від мене використання тих органів чуття, яких у мене немає, і музика — з тембрами, що раніше не існували.

Ці острови не пов'язані з моєю землею, проте вони мають крила і мандрують на вітрах.

Читайте також: "Ті битви народили в нас всередині дітей..."

Знайомі часи залишилися лише в глибинах сірих панельних будинків. Там, раптово, я усвідомлюю все: меблі, сантехніка, світильники — усі ці речі зберігають мій час, серед зацукрованого варення. Лише шахеди пробивають ці стіни, вивертаючи давні артефакти на вулицю; але вранці все знову прибрано, порожні вікна швидко закриваються дошками, кольору людської шкіри.

Хочеться наблизитися до вітрин, звернутися до тих людей, які не усвідомлюють значення вибухів. Хочеться швидко опанувати їхню мову і розпитати, звідки вони прийшли і куди, на їхню думку, зникнуть. Хочеться доторкнутися до волосся цих дівчат, провести пальцем по їхніх чудових бровах — десь там ховається серце їхньої краси. Десь у глибинах їхніх зіниць відбиваються спалахи над ворожою нафтопереробною станцією; вказівники зенітних комплексів спрямовані в темряву неба, постійно нагадуючи про найголовніше.

Але чи є моральним для мене, з'єднаного невидимими нитками, запитувати у цих метеликів про їхнє майбутнє?

Витік інформації

Про автора. Ігор Луценко — журналіст та військовослужбовець Збройних Сил України.