Кохають, борються, мовчать: чому ЛГБТІК-українці досі залишаються поза правовим полем.
Вони протистоять окупації на захоплених територіях, беручи участь у бойових діях в складі Збройних Сил України. Це - штурмові підрозділи та оператори безпілотників, розвідники і парамедики. Багато з них активно займаються волонтерством у тилу. Проте, ці люди відзначають, що не відчувають себе повноправними громадянами у власній країні, яка проголосила курс на європейські цінності і рухається в цьому напрямку. Чому це відбувається і про кого йдеться - розкриє Євген Лесной.
Вікторія з позивним "Зіронька" зірок за знищення ворога не рахує. Часто бувала у небезпеці.
Вікторія "Зірочка" Косенчук, представниця військової служби:
Я була на полі, висаджувала "пташку", коли раптом прилетіла касета "Граду". Спочатку я не одразу зрозуміла, що відбувається, в мені закралася якась тривога, але згодом ситуація стала зрозумілішою, і я відчула, як все обрушилося на мене.
Віка потрапила на фронт після роботи в поліції. Незважаючи на стереотипи про те, що війна не є жіночою справою, вона освоїла управління "літачками".
Вікторія "Зірочка" Косенчук, представниця військової служби:
І я пішла на поліцейську. У результаті так у поліції й не працювала - почалося повномасштабне вторгнення. Я підписала контракт.
Олексій Полухін - звичайний цивільний громадянин. Однак під час окупації Херсона він зустрівся з ворогом. Спільно з іншими волонтерами він надавав допомогу місцевим жителям. У травні 2022 року його затримали і відправили "на підвал" до ФСБ.
Олексій Полухін, активіст ЛГБТІК з міста Херсон:
9 травня я планував знімати марш "побєдобєсіє" в окупованому Херсоні. Але, не ознайомившись із картою блокпостів, натрапив на новий.
Протягом двох місяців я зазнавав постійних принижень, натяків на сексуальне насильство та знущань, зокрема, коли мене змушували їсти український прапор.
Олексій Полухін, активіст ЛГБТІК з міста Херсон:
Найбільш цинічним є те, що піддають мукам російською музикою, патріотичними піснями з Росії та примушують вивчати російський гімн.
Андрій Коваленко, як і будь-яка інша людина, не здатен повною мірою усвідомити, що довелося пережити Олексію. З лютого 2022 року він залишився в Києві, де разом з акторами театру імені Лесі Українки займається плетінням сіток та збором коштів на підтримку ЗСУ.
Андрій Коваленко, артист Національного театру імені Лесі Українки:
Ми допомагаємо, купуємо "Мавіки", передаємо свічки, плетемо сітки. У нас є вистава "Хвиля", і повністю виручка з цієї вистави йде на потреби військ.
Ці історії дуже подібні до історій інших українців на четвертому році великої війни. Та є одне "але": ця трійця каже, що вони не почуваються в Україні рівноправними. І поки не почуваються в безпеці. Бо вони - ЛГБТІК-люди.
Андрій Коваленко, артист Національного театру імені Лесі Українки:
Мій партнер служить у ЗСУ. Він на Покровському напрямку наразі, оскільки він розумний, кмітливий і сміливий, то спочатку був штурмовиком, а зараз командир окремого підрозділу. Бути відкритим там - це додатковий стрес і небезпека, бо всі люди різні у війську.
Віка з подругою та Андрій з партнером насправді мають сімейні зв'язки. Проте, держава не надає цим стосункам офіційного статусу.
Андрій Коваленко, артист Національного театру імені Лесі Українки:
Я є звичайним громадянином України, який сплачує податки. Але чому я повинен витрачати кошти на нотаріальні послуги для оформлення своїх прав, коли гетеросексуальні пари можуть без проблем зробити це в "Дії" всього за один клік?
Правозахисники наголошують: якщо Україна справді хоче бути частиною ЄС, вона має забезпечити рівні права для всіх громадян.
Олександр Павличенко, генеральний директор Української Гельсінської асоціації з прав людини:
Необхідно прийняти закон, який відкриє шлях для впровадження цивільних партнерств. Ми займаємося цим з 2015 року. Питання: чи актуально це зараз? Так, це дійсно актуально.
З моменту початку повномасштабної війни в Україні суспільство стало більш відкритим до ЛГБТІК-спільноти. За даними на червень 2022 року, приблизно 70% населення висловлювало підтримку принципу рівності прав.
Олександр Павличенко, генеральний директор Української Гельсінської асоціації з прав людини:
Наше суспільство переживає трансформації. Те, що існувало до 2014 року, вже не є таким, яким ми його знали. Війна стала каталізатором змін. Однак, поряд із цим, ми також наближаємося до справжніх європейських цінностей.
У травні 2022 року петиція, що закликала до підтримки законопроєкту про цивільні партнерства, за короткий час набрала 25 тисяч підписів. Проте, поки що жодних змін не відбулося.
Павло Казарін — це військовий, журналіст та лауреат премії імені Г. Гонгадзе.
Теми, пов'язані з ЛГБТ, ми врешті-решт давно могли зняти через запровадження, скажімо, Інституту цивільного партнерства. Інколи навіть дивно, що у 2025 році ми знову знаходимо себе в тій точці, де ми повинні дискутувати щодо необхідності, чи повинен, чи не повинен бути в українському законодавстві пункт, який дозволяє Інститут цивільних партнерств.
В Україні існують також ті, хто виступає проти європейських цінностей. Вони навіть не готові визнати можливість цивільних партнерств. Для таких людей сім'я означає лише союз, орієнтований на народження дітей.
Людмила Гридковець, очільниця Української асоціації християнської психології:
Це спільнота, що об'єднує людей з спільним господарством, спільними духовними цінностями, фінансовими зобов'язаннями та репродуктивними можливостями. Якщо в гетеросексуальній парі немає дітей, чи можна вважати їх сім'єю? Навіть без дітей, вони все ще мають потенціал для створення сім'ї. Отож, чи можна їх назвати сім'єю? Так, адже їхнє здатність до народження дитини підтверджує їх статус як сім'ї.
Людмила Гридковець - одна з найактивніших опоненток прав ЛГБТІК. Вона вважає, що в росії гомофобії не існує.
Людмила Гридковець, очільниця Української асоціації християнської психології:
У рф немає гомофобії, як такої. - А чому? - Тому що гомосексуалізм у них для еліт, а для плебеїв не дають. Знову ж таки він приймається для нижчих.
Правозахисники підкреслюють, що існує чимало спільного між російськими гомофобами та українськими противниками прав ЛГБТІК.
Олександр Павличенко, генеральний директор Української Гельсінської асоціації з прав людини:
Це повна паралель з тими ж самими, скажімо, традиційними цінностями, які проголошуються росіянами, які полягають в їхньому, так би мовити, ортодоксальному ставленні й розумінні, що все, що визначено там, як у них на церковному рівні, традиційна сім'я - це єдина допустима норма.
Досі не були прийняті закони, що підтримують ЛГБТІК-спільноту. Проте в Міністерстві юстиції повідомили про існування дорожньої карти, яка повинна сприяти їх підписанню.
Людмила Сугак, що займає посаду заступниці міністра юстиції України, відповідальної за питання євроінтеграції:
У дорожній карті щодо Верховенства права виділено окремий підпункт в секції "Основні права", що передбачає створення та ухвалення законопроєктів, які, зокрема, сприятимуть впровадженню механізму офіційно зареєстрованого цивільного партнерства, а також визначають строки їх ухвалення.
На даний момент ЛГБТІК-спільнота очікує ухвалення двох важливих законодавчих актів: один стосується цивільних партнерств, а інший — боротьби з дискримінацією.
Людмила Сугак, заступник міністра юстиції України, відповідальна за євроінтеграційні процеси.
Цей та інші законопроєкти, спрямовані на вирішення подібних питань, мають на меті реалізацію у 2025-2026 роках. Серед них також є антидискримінаційні ініціативи, як ви вже зрозуміли. Вони встановлюють кримінальну чи адміністративну відповідальність за злочини, скоєні на основі ненависті.
Військовослужбовиця Віка в тилу не почувається в безпеці поруч із коханою дівчиною.
Вікторія "Зіронька" Косенчук — військова, яка ідентифікує себе як представниця ЛГБТІК-спільноти.
Ми помітили, що поруч нас ходить молодий чоловік. Коли ми піднялися, він теж піднявся. Я сказала: «Схоже, він все ж таки слідкує за нами». І після цього він почав йти швидше. Я попросила хлопців відвезти нас подалі від цього місця.
Олексій намагається уникати участі в публічних заходах, адже пам'ятає не лише про гомофобські настрої, але й про свій болісний досвід у російських тюрмах.
Олексій Полухін, ЛГБТІК-активіст із Херсону:
Моя справа розглядається в Міжнародному кримінальному суді і вже відправлена до Гааги. Таким чином, російська сторона, ймовірно, спробує вжити заходів проти мене.
А Андрій чекає, коли зможе офіційно укласти цивільне партнерство зі своїм хлопцем, який зараз боронить країну на фронті.
Андрій Коваленко, актор Національного театру ім. Лесі Українки, ЛГБТІК-людина:
Чи справді мені щороку потрібно виходити і повторювати одне й те саме? Я вважаю, що немає сенсу кожному з нас сидіти в інтернеті і постійно давати пояснення.
Євген Лесной: кореспондент: