Мадуро та наркоторгівля, Трамп і американське втручання, мафіозний режим та права людини: які події відбуваються у Венесуелі? — ділиться своїми думками активіст Роберто Патіньйо.

Венесуела є державою, що володіє найбільшими запасами нафти у світі. Раніше ця країна вважалася однією з найбагатших у Латинській Америці, але нині вона переживає тривалу політичну та гуманітарну кризу.

Понад десятиліття венесуельці живуть під авторитарним правлінням наступника Уго Чавеса - Ніколаса Мадуро. Його режим вирізняється економічним колапсом, цензурою, масовою еміграцією та дедалі більшою залежністю від Росії, Китаю та Ірану. Поки мільйони тікали за кордон, ті, хто залишився, зіткнулися з репресіями та систематичним знищенням демократичних інституцій.

Останніми роками Сполучені Штати коливалися між санкціями та обережним діалогом, між закликами до демократії та прагматичними переговорами - політикою, що часто залишала венесуельців у невизначеності: чи справді Вашингтон на їхньому боці, чи лише шукає вигоди на глобальному енергетичному ринку. Ця двозначність може здатися знайомою і українцям.

Під час обговорення Венесуели неможливо не помітити схожість між цією країною та іншими, що також багаті на природні ресурси, але змушені боротися за своє виживання. Обидві нації зазнають проблем з електропостачанням і добре знають, як звучать генератори. Вони стали свідками того, як провідні демократії світу коливаються між етичними принципами та прагматичними рішеннями.

Венесуела показує, як корупція та репресії можуть зруйнувати державу зсередини - не останнє, на що варто звернути увагу українцям, враховуючи останні події.

Для того щоб усвідомити, що значить існувати в умовах геополітичної нестабільності, а також які висновки може зробити Україна з досвіду боротьби Венесуели, "Українська правда" провела інтерв’ю з Роберто Патіньйо, венесуельським активістом, який виступає за демократію та права людини.

В останні кілька тижнів у результаті військових атак США на венесуельські човни та кораблі, які, за повідомленнями, мали на меті стримування наркотрафіку до Америки, загинуло кілька десятків осіб. Цю ескалацію публічно підтвердив Трамп, незважаючи на нещодавнє голосування Конгресу проти таких дій. Які настрої панують у Венесуелі з приводу цього, і як це відображається в суспільстві?

- У Венесуелі люди відчувають страх і розгубленість.

Державні засоби масової інформації спотворюють факти, зображуючи Мадуро як жертву, а країну – як мішень для атак. Незалежні медіа, які могли б прояснити ситуацію, переважно змушені мовчати. Люди у Венесуелі втомилися від тривалого конфлікту; ми прагнемо до мирного демократичного переходу, що передбачає відставку Мадуро.

Після нашої бесіди, що відбулася 14 листопада, ситуація суттєво ускладнилася. Сполучені Штати розпочали значну військову кампанію поблизу Венесуели, аргументуючи це боротьбою з наркотрафіком. Американська адміністрація відкрито визнає, що розміщення військових підрозділів є складовою стратегії тиску на режим Мадуро.

З'явилися повідомлення про те, що військові Венесуели розробляють плани партизанських дій у випадку агресії з боку США.

Які зміни переживають незалежні засоби масової інформації та люди, які відкрито висловлюють свої думки?

Внутрішня ситуація в країні: існують блокування, тиск через ліцензії, обшуки та юридичні переслідування, а багато журналістів стали політичними в'язнями. Багато медіа змушені переїхати за кордон; журналісти працюють у змішаному режимі - деякі у вигнанні, інші залишаються в країні, використовуючи VPN, і всі вони стикаються з різними формами залякування. Активісти живуть під постійною загрозою судових повісток, заборон на виїзд або ще гірших наслідків. Незважаючи на ці труднощі, вони не зупиняються у своїй діяльності з висвітлення та документування подій. Їхня відвага вражає.

- Зараз ви живете в США, проте я не можу не запитати: як, на вашу думку, повернення Дональда Трампа до влади може змінити політику США щодо Венесуели, особливо з огляду на його минулу зацікавленість у забезпеченні доступу до венесуельської нафти. Адже в Україні ми маємо подібну ситуацію з угодою про корисні копалини.

Трамп відзначається непостійністю. Однією з основних труднощів у спробах передбачити його підхід до Венесуели є відсутність єдиного "погляду Трампа" - навколо нього існує кілька суперечливих груп, кожна з яких пропагує власні стратегії.

Деякі люди з його оточення підтримують жорсткіший підхід: максимальний тиск, санкції й навіть ідею застосування сили. Інші більше зосереджуються на угодах, пов'язаних з нафтою або міграцією, розглядаючи Венесуелу як розмінну монету. Тому ми дійсно не знаємо, якою буде його політика.

Для мене найважливішим аспектом є те, що ситуація у Венесуелі - це не просто гра. Це стосується 30 мільйонів людських доль.

У Сполучених Штатах, незалежно від політичного керівництва, існує реальна перспектива сприяти створенню переходу, який буде стабільним, мирним і грунтуватиметься на демократичних принципах.

Метою повинно стати ненасильницьке відновлення демократії, оскільки це єдиний спосіб вирішити міграційну кризу та дати можливість венесуельцям повернутися на батьківщину.

З'явилися новини про те, що Мадуро готовий залишити свою посаду в обмін на гарантії недоторканності від Трампа. Як ви оцінюєте ймовірність такої угоди?

Це те, про що мріє більшість венесуельців.

На вашу думку, які мінімальні надійні умови повинні бути встановлені для даної угоди?

Існує три ключові аспекти. По-перше, необхідно забезпечити безпеку для членів режиму, щоб зменшити їхні побоювання щодо можливого покарання. Однак це не означає, що порушники прав людини залишаться без відповідальності. По-друге, важливими є інституційні гарантії: створення перехідного уряду з підтримкою з міжнародних джерел. І, нарешті, третій аспект – це виборчі гарантії, які включають незалежну виборчу комісію, міжнародний моніторинг та повноцінні права для всіх кандидатів.

Без цих складових жодна угода не матиме юридичної сили.

- Як уникнути хаосу чи політики помсти після Мадуро?

Спочатку необхідно встановити правила, а вже потім – обрати керівників. Важливо укласти перехідний договір з гарантіями для прихильників Чавеса, які не порушували прав людини. Справедливість має бути послідовною: спершу – розслідування найсерйозніших злочинів, процес встановлення істини за підтримки міжнародного співтовариства та чітке розмежування політичної і кримінальної відповідальності. Потрібна справжня демократія, яка включає глибоку децентралізацію, аби жодна з фракцій не могла "забрати все". Швидка стабілізація економіки (продовольство, енергетика, транспорт) є необхідною для забезпечення соціального миру, поки відновлюються інституції.

- Давайте повернемось до основ. Для тих, хто має про Венесуелу фрагментарні знання, - чи могли б ви описати, що зараз відбувається у вашій країні?

Венесуела колись славилася як одна з найбагатших демократій у Латинській Америці. Однак за останні 20 років країна стала яскравим прикладом інституційного краху. Ми стикалися з гіперінфляцією, руйнуванням основних сервісів та насильницьким знищенням демократичних структур.

Гуманітарна ситуація в країні є катастрофічною: більше 8 мільйонів венесуельців змушені були залишити свою батьківщину. Серед них опинилася й моя родина. Те, що спочатку виглядало як "соціалістичний" експеримент, перетворилося на систему контролю, де влада підтримується завдяки репресіям, дезінформації та переслідуванню тих, хто думає інакше.

Протягом багатьох років я займався діяльністю в найбільш вразливих районах Каракаса, організовуючи громадські кухні та ініціативи проти насильства. Зрештою, уряд звинуватив мене в тому, що я "агент ЦРУ" та "терорист", видавши ордер на арешт, що змусило мене залишити країну. Це лише одна з багатьох історій тисяч венесуельців, які прагнули покращити своє життя, але стали жертвами переслідувань.

- Ви досі підтримуєте зв'язок із друзями з Венесуели? Як виглядає повсякденне життя в Каракасі чи Маракайбо?

Я регулярно спілкуюся з друзями та громадськими лідерами. Повсякденність виглядає як парадокс: люди адаптуються і намагаються вижити в аномальних умовах. У Каракасі можна спостерігати зовнішню "нормальність": працюють кав'ярні, утворюються затори, діти йдуть до школи (хоча державні навчальні заклади функціонують не щодня) — проте за цим зовнішнім виглядом ховаються часті відключення електрики, брак води, розвалена система громадського транспорту та шаленне зростання цін. Люди залежать від водовозів, купують ліки "з рук" і користуються WhatsApp-групами, щоб знайти найнеобхідніше.

У Маракайбо становище ще більш критичне: висока температура, перебої з електропостачанням і значні витрати на паливо. Сім'ї по черзі використовують генератори та обмінюються морозильниками, щоб зберегти продукти свіжими. У кожного завжди є запасний варіант дій.

Протягом усіх цих років на чолі країни перебуває Ніколас Мадуро. Які ваші думки щодо характеру його правління на сьогоднішній день?

- Режим Мадуро - це авторитарна, мілітаризована і кримінальна система. Влада зосереджена в руках вузького кола осіб, де лояльність утримується через корупцію й страх.

Минулорічні вибори були відверто сфальсифіковані. Такі інституції, як виборча комісія чи судова влада служать режиму, а не людям. Це система, яка виживає, не завдяки їхній легітимності, а відкидаючи будь-які зміни.

Чи здатні звичайні венесуельці все ще об'єднуватися й протистояти? Який ризик це несе?

Вони діють непомітно та на локальному рівні: через сусідські групи, церковні спільноти, профспілкові організації та університетські середовища. Сьогодні опір – це не лише масштабні вуличні акції, а й мікрокоординація: зафіксувати порушення, допомогти сусіду з ліками. Навіть такі дії несуть ризики. Спостереження – справжня загроза: інформатори, прослуховування телефонних розмов, цілеспрямовані затримання. Люди намагаються зменшити ризики, розподіляючи обов'язки, дотримуючись принципу "знати лише те, що потрібно", та сподіваючись на підтримку діаспори в складні моменти.

Лідер опозиції Едмундо Гонсалес, який наразі перебуває у вигнанні, разом з багатьма іншими, охарактеризував третій шестирічний термін Мадуро як "самопроголошення диктатора". Як ви вважаєте, чи можна провести паралелі між режимом Мадуро та режимами Путіна чи Лукашенка?

- Так, але з певними нюансами. Як і Путін чи Лукашенко, Мадуро проводить "вибори", фальсифікує результати та використовує державні медіа й силові структури для придушення опозиції.

Різниця у масштабі економічного колапсу [у 2018 році інфляція у Венесуелі сягнула 63 374,08%, у 2026-му прогнозується близько 225%; ВВП впав на 80% менш ніж за десятиліття - ред.] і в тому, що Венесуела показує, як авторитаризм і крах державності можуть поєднуватися, коли злочинні мережі контролюють частини економіки, включно з незаконним видобутком і торгівлею. Режим поводиться як мафія, що контролює територію, а не як уряд, який служить нації.

Що ви маєте на увазі, коли говорите про "кримінальні мережі"?

Існує три основні рівні. Перший з них охоплює територіальні банди та тюремні мафії, які збирають "податки" з місцевих комерцій, транспорту та будівельних проектів, виступаючи як паралельні "уряди" зі своїми власними правилами. Другий рівень стосується нелегальної видобувної діяльності, зокрема видобутку золота та інших корисних копалин на півдні, що охороняється озброєними угрупуваннями. Це призводить до серйозних екологічних наслідків і негативно впливає на корінні громади. Третій рівень складається з державних махінацій, таких як контрабанда пального, отримання ліцензій на імпорт та валютний арбітраж, якими займаються "свої люди". Це система політичної економіки лояльності: бути лояльним означає отримати доступ до ресурсів, а в іншому випадку ви опиняєтеся поза грою.

Економіка Венесуели колись в значній мірі грунтувалася на експорті нафти. Які, на вашу думку, наслідки міжнародних санкцій для неї?

Санкції завдали значних втрат, проте не стали основною причиною краху. Економіка вже зазнавала руйнувань, адже режим знищив право на власність, вигнав незалежні засоби масової інформації та перетворив національне видобування нафти на інструмент корупції.

Венесуела пережила значне падіння обсягів видобутку нафти ще до впровадження санкцій на нафтову продукцію.

Санкції знизили доступність готівки для режиму, проте гуманітарна катастрофа – голод, нестача медикаментів та масове переселення людей – є наслідком багаторічного неефективного управління й корупційних практик.

На початку цього року Мадуро оголосив про введення 60-денного "економічного надзвичайного стану", який, за його словами, мав на меті "укріплення національної економіки та боротьбу з зовнішнім тиском", особливо з боку США. Але що насправді криється за цим рішенням, і як воно вплинуло на повсякденне життя громадян?

Це рішення носило політичний характер, а не економічний. Мадуро запроваджує "надзвичайні ситуації" як засіб для обґрунтування ігнорування інституцій та концентрації влади в своїх руках.

Для жителів Венесуели ці накази символізують не збільшення стабільності, а посилення контролю. Ціни продовжують підвищуватися, якість обслуговування знижується, а рівень невизначеності зростає. Коли влада використовує хаос як інструмент, кожна нова криза стає шансом для зміцнення контролю.

- Як міграція впливає на сусідні країни? Яку позицію займають, наприклад, Колумбія та Бразилія щодо Мадуро?

Обидві нації віддають перевагу стабільності та конструктивному діалогу, навіть у випадках, коли висловлюється критика щодо зловживань. Вони намагалися ініціювати або підтримувати переговори, оскільки мільйони венесуельців оселилися в їхніх містах. Проте ці зусилля не увінчалися успіхом.

На мою думку, їхні зусилля були недостатніми. Міграція створила значне навантаження на освітні заклади, медичні установи та ринок нерухомості, перетворившись на важливе внутрішньополітичне питання не лише в Колумбії та Бразилії, але й за їхніми межами.

Цей урок для регіону є очевидним: неможливо знайти рішення міграційної кризи без демократичного підходу до ситуації у Венесуелі.

Враховуючи ізоляцію Мадуро від Сполучених Штатів і Європи, він вже давно намагається знайти підтримку в Росії та Китаї. Яка сьогоднішня стабільність цих відносин? Наскільки Венесуела стала залежною від Москви та Пекіна?

Взаємини між сторонами мають виключно комерційний та егоїстичний характер. Для режиму критично важливі Росія та Китай, оскільки вони забезпечують необхідні економічні, військові та інформаційні ресурси. Росія виступає як геополітичний щит, тоді як Китай постачає фінансові вливання для підтримки цих зусиль.

Мадуро не є стратегічним союзником, а скоріше замовником.

- Наскільки активний російський вплив у венесуельському інформаційному просторі - і які інструменти режим використовує для контролю наративів?

Дуже енергійний. Російський вплив проникає у державні ЗМІ, дипломатичні комунікації та цифрову пропаганду. Режим також використовує російські методи: викривлення реальності, інформаційне перевантаження та заплутування. Коли люди втрачають здатність розрізняти реальність від вигадки, апатія стає засобом контролю.

- З огляду на дослідження кампаній дезінформації, згенерованих штучним інтелектом у Венесуелі, якою ви бачите роль нових технологій - зокрема ШІ - враховуючи, що ви самі зараз працюєте з ним? Чи вірите, що громадянське суспільство може "перевернути" цю технологію, використавши її для зміцнення демократії, а не для її підриву?

Звичайно. Дезінформація розповсюджується дуже швидко, але правда може рухатись з такою ж швидкістю. У своїй діяльності я застосовував штучний інтелект для сприяння самоорганізації громад, спостереження за виборами та боротьби з неправдивою інформацією.

Сама по собі технологія нейтральна. Її можна використовувати, щоб пригнічувати, або щоб звільняти. Я вірю, що ШІ - це історичний шанс для громадянського суспільства масштабувати надію швидше, ніж страх.

Чи могли б ви поділитися конкретним випадком, коли штучний інтелект уже продемонстрував свою ефективність? Можливо, у вашому особистому досвіді?

Минулого року, коли влада раптово змінила сотні виборчих дільниць перед опозиційними праймеріз, ми розробили бот на основі штучного інтелекту в Instagram і WhatsApp. Цей бот допомагав людям швидко знаходити свою виборчу дільницю та отримувати інформацію про те, як приєднатися до спостереження за виборами.

Ним скористалося понад 300 тисяч людей. Бот охопив регіони, де традиційні медіа вже не працюють, і дав звичайним громадянам можливість залишатися поінформованими й організованими навіть попри цензуру.

Ще один вражаючий приклад – венесуельські журналісти розробили віртуального новинного ведучого на базі штучного інтелекту, який поширював перевірені факти в соціальних мережах, тим самим захищаючи життя реальних журналістів. Це був креативний та практичний підхід, що дійсно рятував життя – шлях до висловлення істини в умовах, коли за правду можна потрапити за грати.

Ці приклади показують, що технології, якщо використовувати їх етично, можуть вирівняти шанси, повертаючи людям доступ до правди, координації та голосу навіть під владою авторитарного режиму.

Лідерка венесуельської опозиції Марія Коріна Мачадо була нагороджена Нобелівською премією миру 2025 року "за її невтомні зусилля у просуванні демократичних прав та мирному переходу від авторитаризму до демократії". Які враження це викликало серед представників венесуельської опозиції, зокрема у вас?

З почуттям гордості та справедливості. Ця відзнака є свідченням тривалої боротьби, яку ведуть мільйони венесуельців протягом багатьох років. Вона підкреслює не лише їхню відвагу, а й сміливість кожного, хто ставав у чергу на виборчих дільницях, усвідомлюючи, що режим може намагатися підробити результати. Ця нагорода нагадує світу, що Венесуела не є безнадійною ситуацією.

- Чи бачите ви в цьому визнанні реальний символ змін, чи радше символічний жест?

- Це символічно - але символи мають значення.Вони зберігають справу живою, коли світ хоче рухатися далі. Вони повертають віру, коли люди виснажені. І вони підвищують ціну для диктаторів за кожен акт репресій.

В Україні гумор виступає як засіб для подолання труднощів. Які методи допомагають венесуельцям не втрачати надію?

- Гумор, музика, бейсбол, віра і сім'я. А ще - щоденний героїзм, який я бачив у громадах: матері, які діляться останнім; підлітки, що навчають дітей після школи. Авторитаризм може звузити твої можливості, але він не вбиває нашу здатність дбати одне про одного. Ця непохитна надія - наша відновлювана енергія.

- Чого Україна могла б навчитися у Венесуели, щоб утримувати міжнародну увагу?

Я хотів би зазначити, що венесуельці можуть багато чого навчитися в українців, зокрема їхній винятковій відвазі та єдності в умовах агресії. Спосіб, яким Україна захищає свою незалежність і привертає увагу міжнародної спільноти, справляє велике враження.

Однак, розглядаючи досвід Венесуели, ми усвідомили, що міжнародний інтерес потрібно підтримувати на постійній основі — не лише через політичні коментарі, а через особисті історії. Світ повинен відчути, як тривала криза впливає на життя звичайних людей і які наслідки вона має за межами країни — у сферах міграції, енергетики та безпеки.

Ще один урок - важливість створення широких коаліцій, заснованих на цінностях - не лише між урядами, а й між громадянським суспільством, журналістами та діаспорами. Саме вони тримають тему на порядку денному, навіть коли геополітичні вітри змінюються.

Зрештою, і Україна, і Венесуела ведуть різні версії однієї й тієї ж боротьби - доводячи, що правда, гідність і демократія сильніші за страх, жорстокість і силу.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Як зазначає Роберто Патіньйо: "Коли люди втратять здатність відрізняти істину від неправди, апатія стає загрозою для свободи". Це, безсумнівно, одне з найактуальніших застережень, і саме тому ні Венесуела, ні Україна не мають права відмовлятися від правди.