Михайло Ричков, Василь Дмитренко та Микола Марцінів. Останнє прощання у Львові в п'ятницю.

2 січня Львів попрощається з воїнами Михайлом Ричковим, Василем Дмитренком та Миколою Марцінівим, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів.

За інформацією, наданою прес-службою Львівської міської ради, яку цитує DailyLviv.com, у п'ятницю, 2 січня, місто Львів вшануватиме пам'ять своїх героїв: Михайла Ричкова, Василя Дмитренка та Миколи Марцінівого, які загинули, захищаючи Україну від агресії російських сил. Міська влада закликає мешканців та гостей Львова приєднатися до церемонії прощання і утриматися від розважальних заходів і святкувань у цей скорботний час.

Церемонія похорону військовослужбовців Ричкова Михайла та Дмитренка Василя розпочнеться о 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Після цього, приблизно о 11:30, відбудеться загальноміське прощання на площі Ринок. Останній шлях захисників пролягатиме до Личаківського кладовища, де їх поховають на полі почесних поховань № 87 (вулиця Пасічна).

Церемонія прощання з Марцінівим Миколою розпочнеться о 11:00 у його родинному домі, розташованому в селі Великі Грибовичі (вул. Миру, 36). О 12:30 відбудеться прощання в Храмі Косми і Демʼяна, також у Великих Грибовичах. Захисника поховають на місцевому кладовищі.

Біографічні дані про захисників

Микола Марцінів (17 грудня 1985 - 16 серпня 2025) народився в селі Болотня, що розташоване у Львівській області.

Отримав освіту в Болотнянській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів, що підпорядковується Перемишлянській міській раді Львівського району Львівської області. Пізніше освоїв професію газоелектрозварювальника в Перемишлянському професійному ліцеї.

Працював водієм на приватних підприємствах.

За розповідями близьких, Микола мав пристрасть до зварювальних робіт та створення металевих виробів. Він також любив малювати і проводити час на природі разом із родиною, особливо під час риболовлі. Його характер відзначався спокоєм, добротою та миролюбністю.

У 2023 році я став на захист рідної землі від агресії російських загарбників. Воював за територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому та Південно-Слобожанському фронтах, входячи до складу 115-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України.

У Миколи Марцініва є батьки, дружина, двоє синів, сестра, два брати та рідні.

Михайло Ричков (29 серпня 1982 — 23 травня 2025) народився в Самборі, що в Львівській області.

Навчався у середній загальноосвітній школі. Згодом здобув професію столяра з виготовлення художніх меблів у професійно-технічному училищі № 80.

Служив у армії на строковій основі.

Здійснював діяльність фахівця в галузі будівництва в компанії з обмеженою відповідальністю "Техноклас".

За словами близьких, Михайло мав пристрасть до риболовлі та насолоджувався часом, проведеним на природі. Він вирізнявся своїм спокоєм, добротою, відвертістю та почуттям відповідальності.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 2-ї окремої Галицької бригади Національної гвардії України.

У Михайла Ричкова залишилися дружина, син, донька, мати, хрещена, теща, куми, близькі, друзі та товариші по службі.

Василь Дмитренко, уроджений у Львові, з'явився на світ 5 квітня 1998 року та залишив цей світ 21 грудня 2025 року. Його життя стало символом багатьох подій, включаючи "В'єтнам".

Отримав освіту в ліцеї №37, який належить Львівській міській раді. Після цього продовжив навчання у Львівському інституті економіки і туризму, де здобув вищу освіту на факультеті товарознавства, управління та сфери обслуговування. Крім того, завершив навчання у Львівській музичній школі №4 за спеціалізацією фортепіано.

Здійснював адміністративну діяльність у приватних компаніях.

Зі слів рідних, Василь мав широке коло інтересів: займався музикою, програмуванням, образотворчим мистецтвом, вивчав англійську мову, любив літературу та цікавився кінематографом. У зрілому віці почав займатися шахами й здобув другий спортивний розряд. Полюбляв піші походи в гори та співи біля ватри. Вирізнявся порядністю, добротою та щирістю; був членом національної скаутської організації "Пласт".

У 2025 році взявся захищати рідну країну від агресії російських загарбників. Виступав на передовій за територіальну цілісність і незалежність України в Донецькому регіоні, будучи частиною 210-го окремого штурмового полку Збройних Сил України.

У Василя Дмитренка залишилися батьки, брат з сім'єю, дідусь та родина.