Микола Сенченко повідомив, що в Книжковій палаті України зберігається більше 15 мільйонів видань, серед яких понад 11 мільйонів складають газети.

Виконувач обов'язків директора державної наукової установи "Книжкова палата імені Івана Федорова" Микола Сенченко -- про роботу й проблеми найбільшого державного депозитарію видавничої продукції в Україні.

Микола Іванович Сенченко майже 30 років очолює Книжкову палату України. 1 травня 2025 року йому виповниться 80 років. Доктор технічних наук, професор, автор 80 книг, академік Міжнародної академії інформатизації. Працював проректором Києво-Могилянської академії, а згодом Київського інституту культури, директором бібліотеки Вернадського.

Під його управлінням Українська книжкова палата, яка у січні відзначила своє 106-річчя, була перенесена з Харкова до Києва. Крім того, були впроваджені новітні інформаційні технології та розроблена локальна комп'ютерна система. Вперше в Україні була створена універсальна десяткова класифікація, а також реалізовано міжнародні стандарти для книг та нотних видань.

"Таким чином, всі функції, які виконувала російська книжкова палата стосовно українських видань, стала виконувати Українська книжкова палата. Коли ми не були в міжнародних системах, то в міжнародному каталозі було десь близько 200 -- 250 газет. Це на рівні Зімбабве. А в той час у нас видавалося 1600 газет", -- розповідає Микола Сенченко.

У Вікіпедії щодо поглядів Сенченка зазначено, що він є прихильником різних теорій змов. У інтерв'ю "Детектору медіа" він це підтвердив. За його словами, він займається підводними течіями історії, а саме -- як впливають таємні організації, латентні структури на події з точки зору геополітики. "У мене така спеціальність, я оперативний аналітик. Усі книжки, які я пишу, пов'язані з цим аналізом. Яке відношення до роботи мають мої погляди? Завжди казав, і зараз не приховую, що я україноцентрист, і завжди був україноцентристом. Хочу, щоб Україна була самостійною державою, щоб державою керували ті люди, які хочуть жити в Україні", -- каже він.

Миколо Івановичу, яким було обличчя Книжкової палати в 1995 році, коли ви стали її керівником? Що, на вашу думку, стало найзначнішим досягненням за ці три десятиліття?

Моя історія з Книжковою палатою почалася в 1995 році, коли я ще був директором бібліотеки Вернадського. Під час прощання з Олесем Гончаром в клубі Кабінету Міністрів до мене підійшов віцепрем'єр-міністр України з гуманітарних питань Іван Федорович Курас і запропонував мені очолити Книжкову палату України. Спочатку я вагався і відмовлявся, але згодом його переконливі слова змусили мене змінити думку.

Українська книжкова палата була заснована в 1919 році в Києві, а в 1922 році переїхала до Харкова, де залишалася до 1989 року. Того ж року в Києві були зведені два важливих будівлі: для бібліотеки Вернадського, директором якої я мав честь бути, та для Книжкової палати України. У Харкові на момент переселення Книжкова палата володіла приблизно 10 мільйонами документів і займала три окремих приміщення. Вона функціонувала й під час Другої світової війни. Цікаво, що німецькі війська, які розташували свою комендатуру в одному з приміщень газетного фонду, не знищили жодної газети, незважаючи на суворі умови. Цей факт справив на мене велике враження.

Коли я вперше завітав до нової будівлі Книжкової палати у Києві, там панувала повна тиша — жодного комп'ютера не було видно. Деякі орендарі пересувалися по приміщенню, а люди висловлювали занепокоєння, що ця установа потрапила до списку об'єктів, які підлягають приватизації. На той момент лише кілька працівників змогли перевезти близько 600 тисяч документів із Харкова. Їм не виплачували зарплату, стверджуючи, що вони працюють на умовах госпрозрахунку. Але як тоді Книжкова палата могла заробляти? Такою була ситуація в Книжковій палаті в Києві, коли я вперше її відвідав. Мій двоюрідний брат на той час обіймав посаду голови Верховного суду України. Я вирішив звернутися до нього і розповів про ситуацію: "Віталію Федоровичу, Книжкова палата стала об'єктом для приватизації". Він зателефонував Леоніду Даниловичу Кучмі через "сотку" (мережа спецзв'язку для державного керівництва) і запитав, чому так сталося. Леонід Данилович, обурений, вигукнув: "Вони готові навіть свою матір приватизувати". І вже наступного дня вийшов указ про виключення Книжкової палати зі списку об'єктів для приватизації.

У 1996 році ми змінили статус Книжкової палати, вона стала державною культурною установою, щось типу бібліотеки. Наразі це державна наукова установа.

Українська книжкова палата

А скільки ж у вас тоді було людей?

Менше ніж десяти. Коли Книжкова палата стала державною установою, я розробив проєкт комп'ютеризації місцевої комп'ютерної мережі. Закінчивши факультет обчислювальної техніки в Харківському інституті радіоелектроніки, я добре розумівся на цій темі. Я уклав угоду з Фондом "Відродження", який надав нам 100 000 доларів для створення локальної комп'ютерної системи, що дозволила б централізовано каталогізувати українські видання. Після цього я почав формувати команду. Ми розробили штатний розклад на 207 співробітників, орієнтуючись на модель Харкова. Необхідно було залучити бібліографів та спеціалістів, які займалися б видавничими літописами тощо. Це виявилося дуже складним завданням. Але найголовніше, що потрібно було перевезти літературу з Харкова, а фінансових ресурсів для цього не вистачало.

Я радий, що в минулому мав можливість грати у баскетбол за Харківську область. Мої колеги по команді стали успішними підприємцями. Вони приїжджали до Києва на порожніх вантажівках, щоб завантажити товари. Ми уклали угоду: вони привозитимуть сюди газети, журнали, листівки, плакати, книги та інші матеріали, а назад повертатимуться вже з власними товарами.

У нас тут є сховище на 12 млн найменувань для зберігання. А наразі у нас більш як 15 млн. Газет тільки 11 млн. Це надзвичайно великі фонди. У 1996-му ми укомплектували штат десь на 180 людей.

-- А зараз скільки?

На даний момент у нас є 128 одиниць. Розумієте, Книжкова палата функціонує як справжній конвеєр. Щорічно ми отримували близько 20 тисяч книг, але зараз, через війну, ця кількість зменшилась. Крім того, ми обробляємо також газети та журнали, що в сумі становить близько 100 000 документів. Вся ця інформація проходить через нашу обробку: ми складаємо каталоги та публікуємо літописи книг і статей з журналів. Останній літопис книг охоплює 2024 рік.

А есть информация за 2022 год?

-- За всі роки є. Крім того, ми щорічно видаємо збірник "Друк України", де зібрана статистика друку по областях, містах тощо. Ще ми видаємо календар знаменних і пам'ятних дат.

Розумієте, ми перевозили документи, книги не з домашньої бібліотеки. Вони лежали в підвалах. Їх треба було спеціально обробити, щоб не було зараження грибком, бо це була би трагедія. На той час мені допоміг проректор Києво-Могилянської академії В'ячеслав Брюховецький, із яким я раніше працював у академії. Він подарував нам дезінфекційну камеру. Таким чином всі перевезені газети, журнали тощо пройшли дезінфекцію. Ми закінчили перевозити архіви у 2001 році. Повірте, це було дуже непросто.

Микола Сенченко і Світлана Остапа.

Отже, як ви вважаєте, що вам вдалося досягти найзначнішого за останні тридцять років?

-- По-перше, перевезти 10 млн одиниць архіву з Харкова і запровадити інформаційні технології, створити локальну комп'ютерну систему. Це дуже важливо. По-друге. Є таке поняття класифікація науки. Класифікація науки тут проводилася за допомогою бібліотечно-бібліографічної класифікації, що була розроблена в радянські роки в Москві в бібліотеці Леніна. Вона була ідеологічно заангажована. На першому ряду стояли класики марксизму-ленінізму і так далі. Ми перевели на європейську класифікацію. Взяли за основу універсальну десяткову класифікацію, консорціум якої розташований у Гаазі, нею користуються всі європейські країни. Таким чином уперше в історії України ми отримали універсальну десяткову класифікацію, тобто класифікацію науки. Щоб ви зрозуміли, УДК класифікує всю сферу наукової діяльності. Це близько 70 тисяч слів тощо.

Універсальну десяткову класифікацію ми розробили десь за п'ять років, тому що треба було перекласти всі терміни з англійської мови на українську. Були такі європейські терміни, яких ніколи не було в українській мові. Ми консультувалися з різними експертами. На запровадження універсальної десяткової класифікації ми отримали 120 000 доларів від Фонду "Відродження". І потім почалася епопея з її введенням. Треба було ухвалити постанову Кабінету Міністрів, а її ніяк не ухвалювали. Коли у 2017 році нарешті була ухвалена постанова Кабінету Міністрів про впровадження універсальної десяткової класифікації, тоді всі бібліотеки, видавництва, інститути Академії наук перейшли на УДК. Тобто ми майже 20 років цього добивалися. Все це було непросто зробити. Повірте мені. І нам дуже допомагала Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів (УАВК) та її колишній керівник Олександр Афонін. Ми з ним плідно працювали.

Ми також реалізували систему міжнародної стандартизації для книжкової продукції. Зокрема, запровадили ISBN (International Standard Book Number) — унікальний ідентифікаційний номер, призначений для розпізнавання книг та брошур. Цей номер допомагає відрізняти конкретні видання і забезпечує їх унікальність. Таким чином, Україна інтегрувалася в європейську класифікацію. Крім того, ми впровадили Міжнародний стандартний номер нотного видання — ISMN (International Standard Music Number).

Коли ми не мали доступу до міжнародних систем, у міжнародному каталозі налічувалося приблизно 200-250 наших газет, що відповідало рівню Зімбабве. Тим часом в Україні виходило близько 1600 газет.

Таким чином, усі функції, які виконувала російська книжкова палата стосовно українських видань, стала виконувати Українська книжкова палата.

У нашому державному архіві друку є книги, надруковані тільки на терені України. До 1939-го року в нас нема видань із Західної України, до 54-го року -- з Криму. Ну, і зараз нема з окупованих територій.

Є ще один важливий аспект. Наразі в нашій організації ведуть роботу жінки віком від 17 до 70 років, користуючись комп'ютерами. У 1995 році нам потрібно було навчити всіх основам роботи з ними. Завдяки фінансуванню Фонду "Відродження" ми отримали 40 комп'ютерів і провели навчання. Однак, перевести всі робочі процеси на нові технології виявилося досить складним завданням. Проте ми з цим упоралися і досягли мети.

Які зміни відбулися в діяльності Палати за останні три роки в умовах повномасштабного вторгнення? Насправді, КП отримала статус об'єкта державної власності, що має критичне значення для економіки та безпеки країни. Яка кількість ваших співробітників була заброньована? Скільки з них були мобілізовані?

Наш колектив складається переважно з жінок, і лише двоє чоловіків мають військовий обов'язок. Обидва не підпадають під мобілізацію і не отримали бронювання. Посадові оклади у нас досить низькі: наприклад, директор отримує 12 600 гривень на місяць. Я, як доктор наук, професор, заслужений діяч науки та техніки, а також академік міжнародної академії, маю надбавку, в результаті чого моя зарплата складає трохи більше 20 тисяч гривень. Я дуже люблю читати і також пишу книги. Середня зарплата в нашій організації становить близько 8 тисяч гривень.

За три роки повномасштабної війни фактично зменшилася кількість надходжень. Якщо у 2020 -- 21 роках видавалося майже 25 000 книг, то зараз -- 12,5 тисячі. Тобто вдвічі зменшилася кількість книг. Газет також стало виходити значно менше. Раніше було десь 2 200, зараз видається 600. Зменшилась і кількість журналів. Але роботи у нас не зменшилося, ми ведемо аналітику, робимо моніторинг медіа, готуємо відповідні аналітичні записки.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, ви вирішили евакуюватись чи залишились працювати в Києві?

Ні, ми не залишили місто. Переважна більшість залишилася в Києві, лише 10-15 осіб виїхали.

-- Бюджет Книжкової палати на 2025 рік становить 19 млн?

-- Так.

Ось варіант з унікальним викладом: — Ця сума менша, ніж у минулому році. Вам не виділили додаткові кошти на капітальний ремонт сховища. Наскільки важливо отримати фінансування для проведення ремонту? На що можна витратити бюджетні ресурси? Чи має Книжкова палата можливість отримувати прибутки з інших джерел? Чи надаєте ви платні послуги? Які саме? Чи маєте ви можливість реалізовувати свою продукцію? Про яку саме продукцію йдеться?

Ми успішно завершили роботи з облаштування сховища. Основна частина бюджетних коштів йде на виплату зарплат та покриття комунальних витрат. Два мільйони гривень ми заробляємо завдяки власним зусиллям. Маємо спеціальний фонд, куди надходять кошти за платні послуги, наприклад, за видачу номерів. Щороку ми отримуємо понад тисячу запитів від громадян. Також займаємося виготовленням копій архівних документів та іншими подібними послугами. Ми є найбільшим державним архівом, що займається друком.

Наприклад, газети 30-х років є тільки у нас в єдиному екземплярі. Фонд у бібліотеці Вернадського затопили, він фактично був знищений.

Ми продовжимо випускати та реалізовувати нашу продукцію, зокрема через систему передплати. Наприклад, ми видали фактично єдиний журнал у сфері книжкової індустрії під назвою "Вісник Книжкової палати", який також доступний в електронному форматі.

Згідно з вашим статутом, у вас є можливість займатися зовнішньоекономічною діяльністю. Чи займаєтеся ви цим? Яким чином?

-- Ми можемо вести, але не ведемо, чесно кажучи. Щоб вести зовнішню економічну діяльність, потрібні кошти.

-- Як часто збирається ваша вчена рада? Які питання розглядає?

-- Вчена рада збирається майже щотижня, розглядає різні питання, приміром, пов'язані з науковими публікаціями. Також питання стосовно бібліографічного опису, інформаційних технологій тощо.

Завдяки збільшенню фінансування, яке ми отримали минулого року, нам вдалося зекономити приблизно 600 000 гривень. Це дозволило нам оновити сервер, який наразі встановлюється. Ми також створили відділ оцифрування, завдяки якому вдалося оцифрувати газети за період 1917 - 1942 років. Тепер плануємо продовжити оцифровування, зосередившись на конкретних колекціях, таких як журнали "Перець".

Ми працювали з Гарвардським університетом, я там колись читав лекції. Вони приїздили сюди, зробили каталог усіх газет. Хотіли оцифрувати їх, у них були на це кошти. Але потім чомусь перейшли в Історичний архів.

— Чи отримуєте ви зараз підтримку від донорів?

На даний момент - ні. Останній наш проект відбувся два роки тому, коли Фонд Родшильда надав нам 40 000 євро. Завдяки цим коштам ми вдосконалили єврейські газети та відкрили відділ реставрації та консервації документів.

-- Чи є у вас філії чи інші відокремлені структурні підрозділи? У вас на сайті зазначено, що КП -- це: Державний архів друку; Центр державної бібліографії та централізованої каталогізації всіх без винятку видів видань, випущених в Україні; Центр збирання та використання адміністративних даних, які характеризують динаміку та тенденції у видавничій справі; Національне агентство ISBN (Міжнародний стандартний номер книги); Національне агентство ISMN (Міжнародний стандартний номер нотного видання); Національне агентство ISSN (Міжнародний стандартний номер серіального видання); Методичний центр впровадження УДК в Україні (Українська книжкова палата володіє ексклюзивною ліцензією Консорціуму Універсальної десяткової класифікації (УДК); Видавнича організація тощо. Це відокремлені структурні підрозділи чи в самій структурі КП?

Це наукові підрозділи. У нас немає окремих структурних одиниць. Ми маємо спеціальний фонд, що включає книги та журнали, заборонені радянською владою з 1917 року. Налічується приблизно 20 000 найменувань. Цей фонд є надзвичайно цікавим. Його досліджували різні університети, що займаються українськими студіями, зокрема, Гарвард. Раніше вони мали значні фінансові ресурси для підтримки українських досліджень та проявляли активний інтерес до України. Я відвідав усі ці університети.

Одна з ваших основних задач полягає у збереженні обов'язкового примірника всіх українських видань. Це, по суті, є документальним спадком нашої країни. Яка кількість видань та інших друкованих матеріалів зберігається в архівах Книжкової палати? Чи є достатньо місця у сховищах для нових надходжень?

Станом на 30 грудня 2024 року у Державному архіві друку налічується 15 043 392 одиниці зберігання. Серед них 1 186 475 книг, 29 060 брошур, 461 019 періодичних та серійних видань, а також 11 171 367 газет та інші матеріали.

Що стосується нашого сховища, то минулого року один з депутатів допоміг нам залучити фінансування для ремонту другого поверху та створення книгосховища. Ми встигли облаштувати його, придбати нові стелажі, які наразі встановлюємо. Якби не ці заходи, не уявляю, де б ми розміщували книги. Згідно з нашими оцінками, нового простору (600 м²) вистачить нам на 5-7 років.

У 2012 році державні органи виділили нам 12 мільйонів гривень для реалізації проєкту нового будинку, який має бути зведений поруч зі старою будівлею на території Книжкової палати. На даний момент ми маємо проект нової 14-поверхової споруди, яка передбачає 15 мільйонів одиниць зберігання. Зараз у нас є два будинки, але нам необхідно побудувати третій, хоча поки що фінансування на це відсутнє.

Проект сучасної споруди Національної бібліотеки України.

-- Роз'ясніть, якщо, наприклад, прийде студент чи людина, яка хоче отримати науковий ступінь, дослідити ті самі газети 30-х років, то йому треба буде заплатити за доступ до них?

Суть в тому, що ми займаємося депозитарним зберіганням. У нас є можливість робити лише копії, адже виносити матеріали з державного архіву суворо заборонено. Тому спочатку користувач має звернутися до бібліотеки Вернадського. Якщо там не виявиться потрібних документів чи книг, тоді ми можемо дозволити йому працювати у нашому архіві. Він матиме можливість працювати безкоштовно, але за виготовлення копій доведеться сплатити.

Які зміни спостерігаються у виданні періодичних видань за останні три роки повномасштабної війни? Чи зменшилася їхня кількість? Як ви вважаєте, чи надають вплив на тиражі друкованої преси такі чинники, як розвиток інтернету та фінансові труднощі в Україні?

Видання зменшилися. По-перше, частина наших земель знаходиться під окупацією. У Запорізькій області раніше було видано багато матеріалів, а тепер практично нічого не надходить. Крім того, перехід на онлайн-формати також сприяє зниженню обсягу друкованих видань.

Крім усього іншого, Книжкова палата має можливість займатися видавничою діяльністю. Які видання ви пропонуєте?

-- Хроніки, томи, періодика. Минулого року я створив книгу, що містить бібліографії різних країн світу, охоплюючи 71 установу. Чому це має значення? Бо іноді виникають запитання: "Навіщо потрібна книжкова палата, якщо існує бібліотека?" А насправді книжкова палата виконує роль єдиного депозитарного фонду.

В даний момент ми готуємо до друку дві книги.

Роз'ясніть, будь ласка. До Книжкової палати надходять примірники, які є обов'язковими. На вашому сайті в розділі "Національна бібліографія" представлені "Літописи книг", "Літописи журнальних статей" та "Літописи газетних статей", що охоплюють період з 2004 по 2024 рік. За 2024 рік наявні лише кілька статей, наприклад. Чи повинні всі примірники потрапляти до електронних каталогів? Якщо це не так, то хто визначає, які саме матеріали мають бути включені?

-- Уся видавнича діяльність відображається у нас на сайті. У нас є одна проблема, яку ми не можемо ніяк розв'язати. Програмне забезпечення, яке в нас працює та за допомогою якого ми робимо літописи. Воно було подаровано особисто мені директором бібліотеки Конгресу США, де я був на стажуванні, Джеймсом Біллінгтоном, на жаль, він два роки тому помер.

Він передав нам таку систему, якою користуються самі. Вона допомагає робити літописи й усі допоміжні показники автоматично. Але вона не дає можливості працювати у Windows. Ми вже багато років намагаємося розв'язати питання з програмним забезпеченням. На купівлю коштів немає, на встановлення безплатного також потрібно десь пів мільйона гривень.

Ви займаєтеся оцифруванням архівів. Скільки часу вам знадобиться, щоб оцифрувати весь наявний матеріал?

Ми провели величезну кількість підрахунків. Проте оцифровувати абсолютно все виявилося недоцільно. У цьому ми знайшли спільність із підходом, який використовує Бібліотека Конгресу США. Вони започаткували ініціативу під назвою "Пам'ять Америки", в рамках якої спочатку планували оцифрувати всі матеріали, але врешті-решт зрозуміли, що це нереально. Деякі видання повторно випускаються щороку, тому вони прийняли рішення зосередитися на формуванні специфічних колекцій, наприклад, архіву Авраама Лінкольна. Тому ми також вирішили, що оптимальніше буде створювати власні колекції.

Тематична виставка "Друковані видання України доби Злуки УНР і ЗУНР" до Дня Соборності України, січень 2025 року

-- Ну, це книжок стосується. А газети, мабуть, треба всі оцифровувати?

-- Дуже цікава ситуація сьогодні з газетами. Річ у тім, що і книги, і газети, і журнали мають електронні аналоги. І я от уже років сім добиваюся того, що їх треба збирати десь в одному місці. Сьогодні це можна зробити, існують хмарні технології тощо. Щоб усі електронні аналоги книжок, журналів, газет зберігалися в Книжковій палаті, наприклад.

Чи звертаються до вас кінематографісти або журналісти з проханням дослідити архіви для створення документальних чи художніх фільмів? Конфлікт між Росією та Україною спонукає до відновлення історичної справедливості. В останні роки з'явилося безліч фільмів, які розвінчують міфи, що формувалися Росією протягом століть.

-- Не пам'ятаю жодного разу, щоб хтось із них приходив. Консультації ми даємо.

Ви мали честь бути на чолі Консервативної партії України...

Партії більше не існує. Я її розпустив.

На Вікіпедії є інформація про ваші переконання, що ви підтримуєте різні теорії змов. Чи вірно це? Чи впливали ваші погляди на вашу професійну діяльність?

Я займаюся дослідженнями, які лягають в основу моїх книг, зокрема "Парламентаризм — найбільша ілюзія нашої епохи". Я є членом міжнародної організації, що спеціалізується на переосмисленні історичних подій. Моя увага зосереджена на прихованих аспектах історії, зокрема на впливі таємних організацій і латентних структур на геополітичні події. Моя професія — оперативний аналітик, і всі мої книги відображають результати цього аналізу.

Яке місце займають мої погляди у професійній діяльності? Я завжди підкреслював і зараз не приховую, що є україноцентристом. Моя мета – бачити Україну як незалежну державу, якою управляють ті, хто справді бажає жити і розвивати її.

Чи були спроби відсторонити вас від посади?

Якщо чесно, я не прив'язаний до цієї посади. Можу піти хоч зараз. Я займаюся написанням книг і вже маю 80 видань. Наразі співпрацюю з Китаєм, де вони зацікавлені у перекладі моїх робіт.

В даний момент оголошено набір на позицію керівника Книжкової палати. Як ви вважаєте, хто заслуговує на цю відповідальну посаду?

-- Узагалі-то претендент повинен бути мінімум кандидатом наук і мати 10 років наукового стажу. За таку низьку зарплату мало охочих очолити установу. У нас є вчений секретар, вона має всі можливості стати керівником установи.

Я чула, що в законодавстві відбулися зміни стосовно обов'язкового примірника. Що саме змінилося?

Ми провели аналіз норм, що регулюють надання обов'язкових примірників, і навіть опублікували статтю в журналі, в якій досліджували, як це здійснюється в інших країнах. Виявилося, що практика надання 16 обов'язкових примірників була характерною лише для Радянського Союзу. Це, по суті, означало, що бібліотеки комплектувалися за рахунок видавничих організацій. Ми висловили цю думку і підготували відповідні зміни. Тепер ми закликаємо видавців надсилати лише чотири обов'язкових примірники.

По-перше, видавці вже давно не бажають надсилати 16 примірників. Вони або зовсім не надсилають, або ж відправляють лише кілька. Це нам добре відомо. Ми планували, що один обов'язковий примірник потрапить до бібліотеки Вернадського, ще один — до бібліотеки Ярослава Мудрого, один — до Книжкової палати, а ще один — або в Одесу, або у Львів. У Львові розташована одна з найпотужніших бібліотек Академії наук. Окрім того, ми хотіли б включити до цього закону норму, що стосується електронних версій усіх видань.

Скажу, що в даний момент працювати надзвичайно складно, адже до державних установ приходять абсолютно не підготовлені люди. Наприклад, я звертався з пропозицією створити електронну бібліотеку. Це цілком здійсненно, і для цього нам потрібно всього 1,5 – 2 млн грн. Необхідно розробити типовий проєкт бібліотеки, і я готовий очолити експертну групу для його створення. Ми можемо надати цей проєкт п'яти бібліотекам, виділити фінансування — і нехай вони формують свої цифрові колекції. Можливо, ви не знаєте, але бібліотека Вернадського входить до п'ятірки найцінніших бібліотек у світі. Але чимало людей про неї навіть не здогадуються.

На основі цих стандартних електронних бібліотек створюється репозиторій цифрових колекцій, доступ до якого буде можливий з будь-якої бібліотеки в Європі або з Бібліотеки Конгресу США через інтернет. Чому це має велике значення? Тому що ці колекції сприятимуть формуванню позитивного іміджу України. Особливо цінними є такі колекції, як у Києво-Печерській лаврі, де зберігається величезний фонд, або в бібліотеці Вернадського, що має в своєму складі бібліотеку останнього короля Польщі.

По факту у нас у 2024 році надійшло обов'язкових примірників десь 40% книжок за 23-й рік. Тобто вони якщо й приходять, то дуже невчасно. Тому й необхідні законодавчі зміни.