"Моє невибагливе бажання залишити слід про Бахмут стало причиною конфлікту", - зазначила співачка Даша Суворова.

Співачка Даша Суворова в інтерв'ю УНІАН розповіла про скандал навколо муралу на Рейтарській, про рідний Бахмут, творчість під час війни, та про домагання в українському шоу-бізнесі.

Дашо, ви з Бахмута. Як події, що відбулися у вашій рідній місцевості, позначилися на вас та вашій художній діяльності?

Я донька військового офіцера, яка виросла в місті Бахмут. Коли я росла, це місто називалося Артемівськ, і споглядати як люто знищують вороги моє рідне місто, звичайно, боляче. Точніше дуже боляче. Я не могла бути осторонь від подій просто фізично, бо моє становлення було там, рідні будинки, люди були там... У мене був емоційний блок. Я взагалі не виступала два роки. Їздила до військових в лікарню, намагалась під гітару щось намурликувати.

А потім я вирішила відкрити трилогію муралів, як шанування мешканців донецького краю, військових, які відстоювали місто Бахмут і такі ж міста. Місто за містом...

Ви стали ініціатором створення муралу, присвяченого вашому рідному місту на вулиці Рейтарській, однак це викликало суперечки. Які причини цього конфлікту і як закінчилася вся ця ситуація? Чи буде мурал реалізований?

Ми не завершили його. Адміністрація надала мені всі необхідні дозволи, але... Це була неприємна ситуація. Навіть не хочеться про це згадувати...

Цей мурал планувався як частина трилогії, про яку я вже згадувала. Перший з них був створений в Ірпені, де я урочисто відкрила його 30 квітня 2023 року за сприяння міської влади. Про мою концепцію та відкриття муралу писали багато українських та міжнародних медіа, зокрема такі видання, як New York Times.

А чому саме в Ірпіні перший мурал вирішили зробити?

Ірпінь справді став першим рубежем, який витримав потужний удар під час вторгнення. Також зазнали руйнувань Бахмут та Соледар. Зображення пачки солі на стіні символізує ці міста. На жаль, Бахмут і Ірпінь об'єдналися в спільній тяжкій долі.

Чи можна сподіватися, що трилогія муралів все ж з'явиться на світ?

Чесно, я не знаю, але мені б дуже хотілося. Бо я патріот свого регіону, і мені це болить.

Другий мурал мав бути створений у Києві – місті, яке стало для мене рідним з 2007 року. Це місце, де я здобула освіту в університеті Шевченка, а потім у Глієра, де сформувалася як особистість, знайшла своє місце у житті та здобула безліч друзів. Протягом тривалого часу я мешкала на вулиці Рейтарській, проводячи безліч годин, надихаючись атмосферою цієї вулиці та чудовими людьми навколо. Тому саме тут було вирішено втілити задум про створення другого муралу.

Реалізовувати його в Києві взявся митець із Бучі Євген Аксьоненко. Він створив макет. Я отримала всі необхідні дозволи столичної адміністрації, яка затвердила стіну на вулиці Рейтарській для створення цього муралу.

У цьому проєкті я не мала жодної підтримки від спонсорів, фінансових установ чи політичних партій, хоча мене чомусь у цьому звинувачували. Моє прагнення увічнити пам'ять про місто Бахмут у Києві призвело до конфлікту з мешканцями будинку на Рейтарській. Ця ситуація потрапила в новини, проте жоден журналіст не звернувся за коментарем ані до мене, ані до мураліста, який створює мурал. Інформація про мене, мою творчість та соціальну і громадянську позицію була подана в спотвореному вигляді. Так само неправильно було висвітлено мою соціальну активність.

Я - свідома українка і патріотка, що доводжу своїми діями багато років. Я здивована і розчарована тим, що моє просте бажання лишити згадку про місто Бахмут викликало такий конфлікт. Його ініціювали декілька людей, що живуть на вулиці Рейтарській. Вони не йдуть на контакт і не погоджуються на переговори.

На даний момент я отримав усі необхідні офіційні дозволи від міської влади для реалізації цього муралу, а також підтримку друзів та численних незнайомців, які висловили свою прихильність у соціальних мережах. Зараз не час для конфліктів, і це не має сенсу. Важливо, щоб суспільство було єдиним, вміло слухати та висловлюватися, а також підтримувати армію та людей, які постраждали від війни. Я вірю, що ми зможемо зрозуміти одне одного в майбутньому.

Проте ця історія спонукала мене написати пісню "Мурали". Незабаром я обовʼязково поділюсь нею зі слухачами. Таким чином, можна стверджувати, що розповідь про мої мурали знайде своє продовження в моїй музичній творчості.

Ви не часто випускаєте пісні, але як тільки вона зʼявляється одразу залітає в топи. Що для вас означає музика сьогодні? Чи змінився ваш підхід до творчості за останні роки?

Для мене написання пісень - це довгий процес. Бо я пишу про себе, свій стан... Ось, наприклад, днями вийшла пісня "Дружба". Пісня була написана шість років тому. Треба мати класний стан, щоб пропускати через себе. Пісня, як добре вино, - вона має полежати й дочекатися свого часу. Моя творчість проходить в три етапи. Я дуже закохуюсь в пісню, коли я її пишу. Потім, під час запису, я трішки охолоджуюсь до неї. А коли вона виходить у світ - вона стає мені не цікава. Але я чесно кажу: "Дружба" - моя найулюбленіша з усіх, яку я будь-коли написала. Вона особлива для мене. Послухати вже можна її, а відеоробота скоро вийде. Скажу так: у відео я їду на похорон моїх відносин.

Ви славитеся своїми глибокими і змістовними текстами. Яким чином ви черпаєте натхнення для створення своїх пісень?

Життя мене надихає. Будь-яка подія, що станеться зі мною, може стати поштовхом для створення пісні...

Чи є у вас ритуали або особливі умови, які допомагають створювати музику?

Безсумнівно, мені слід триматися подалі від гамору. Лише в спокої можна почути власні думки та відверто поспілкуватися з собою. А найголовніше: коли є натхнення, створюєш музику. Якщо ж його бракує - краще залишитися в тиші.

Які, на вашу думку, трансформації зазнав український шоу-бізнес після 2022 року? Чи вважаєте ви, що українська музика набула більшої самобутності та автономії?

Українська музична сцена зазнала значних змін. З'явилося багато нових виконавців. Відзначаються високі стандарти якості, хоча є й ті, хто здобув популярність у 2022 році, але не зміг зберегти її. Це справді нелегка задача. Проте, на мою думку, українська музика стала більш інноваційною, і я цьому дуже радий.

Ви пройшли через складні випробування. Що надихає вас залишатися стійкою та продовжувати свою творчу діяльність?

Я є прихильником гедонізму – прагнення до задоволення завжди бере верх. Водночас, я фаталіст. Просто приймаю те, що є.

Чи траплявся у вашій професійній діяльності період, коли виникало бажання все кинути? Яким чином ви справлялися з цими відчуттями?

Часто таке трапляється. Але навіть зараз дозволяю собі нічого не писати, якщо не маю про що сказати. Я з цим не борюся - просто дозволяю собі нічого не робити. Для мене пісні - не обовʼязок, а стан душі.

Який найважливіший урок ви отримали протягом свого творчого розвитку?

Хто не ризикує, той не пʼє шампанське.

У глобальному шоу-бізнесі питання домагань стає все більш актуальним. Чи мали ви або ваші знайомі досвід у цій сфері в українській музичній індустрії?

Одного разу я приїхала, щоб провести концерт, і мене запросили залишитися в одному величезному будинку. Як тільки за мною зачинилися двері, прибиральниця з тривогою глянула на мене і тихо прошепотіла: "Тобі потрібно втікати". Проблема полягала в тому, що всі виходи були зачинені на замок. Будинок був оточений численними охоронцями, а його власники оголосили, що планується групова зустріч, в якій я повинна взяти участь. Того дня було багато насильства і жорстокості.

Проте мені пощастило. Мабуть, моя рішучість зіграла важливу роль. Вони планували відвідати сауну, а я заявила, що у них є лише година, щоб доставити мене додому. Зловмисники подібні до собак — їх цікавить тільки адреналін. Того дня вони навіть витягували зброю з автомобіля, але я усвідомлювала, що потрібно залишатися сміливою і не здаватися, незважаючи на всі страхи.

Це був один з найжахливіших моментів у моєму житті.

Як ви вважаєте, чи є в Україні достатня увага до цієї проблеми? Які кроки можна вжити для її вирішення в рамках індустрії?

На жаль, в Україні ця проблема залишається недостатньо обговорюваною. Не всі готові відверто говорити про свої переживання. Багато людей бояться осуду, можливості втрати роботи або навіть помсти. Через це численні випадки залишаються поза увагою, а ті, хто стикається з домаганнями, часто залишаються наодинці зі своїми страхами.

Повернімось до вашої творчості. Чи готуєте ви новий альбом або проєкти, які можуть здивувати ваших слухачів?

Цієї весни мої шанувальники нарешті почують нові композиції, на які я довго чекав. Вони мають для мене особливе значення, оскільки в кожній з них закладена частинка моєї особистої історії. Я глибоко відчуваю ці мелодії, вони надихають мене, і я не можу стримати бажання танцювати під їхніми ритмами. Це буде щось абсолютно нове, яскраве та емоційне, і я з нетерпінням очікую моменту, коли зможу поділитися цим зі своєю аудиторією!

Якими б ви хотіли бачити себе та свою творчість через 5-10 років?

Я намагаюся жити тут і зараз, відчувати кожен момент і цінувати те, що маю. Важко будувати далекоглядні плани, особливо в такий складний час. Наша епоха наповнена болем, втратами, невизначеністю. Так багато смерті навколо, так багато людських трагедій...

Що б ви хотіли сказати своїм слухачам та людям, які слідкують за вашою творчістю?

Сонячні промені принесуть тепло, а конфлікт неодмінно підійде до свого завершення.