Вшанування пам'яті мисткині та воєнної Маргарити Половінко.

Іноді вона відтворювала війну своєю власною кров’ю, і загинула з честю в битві, тримаючи зброю в руках.

Художниця і військова Маргарита Половінко загинула 5 квітня 2025 року.

Вона з'явилася на світ 24 березня 1994 року в Кривому Розі. Свою освіту здобувала в Дніпропетровському театрально-художньому коледжі, де навчалася на факультеті образотворчого мистецтва, а пізніше завершила навчання в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, отримавши спеціальність у галузі "станковий живопис".

Під час масштабного вторгнення Маргарита, виконуючи обов'язки волонтерки, відвідала Миколаївську та Херсонську області, надаючи допомогу в реновації зруйнованих осель. Згодом вона стала частиною Сил оборони, де займалася евакуацією поранених військовослужбовців. Пізніше вона приєдналася до Другого механізованого батальйону 3-ї окремої штурмової бригади.

"Ти пройшла з нами лише частину шляху, але за цей час встигла стати незамінною, встигла стати своєю -- завоювати довіру, повагу й любов. Ти не боялася відповідальності, завжди тримала слово і робила більше, ніж від тебе вимагали. Загинула під час виконання бойового завдання. Гідно. Зі зброєю в руках", - йдеться у повідомленні батальйону.

Перед початком повномасштабного вторгнення основними персонажами творчості художниці стали "щезники" — міфологічні істоти слов'ян, що зникали безслідно. Для Маргарити ці образи символізували людей, які опинилися на краю суспільства, поза культурними та соціальними рамками.

Після 24 лютого 2022 року художниця почала активно вести щоденник.

"Усе, що відбувалося навколо, було надзвичайно складним, і в результаті мої творчі інструменти зменшилися до простих елементів: щоденник, олівець і ластик. Я занурилася в безперервний процес малювання та стирання. Протягом цих років я сприймала війну як абсурдне, неприродне явище, яке не знаходило місця в жодному з відомих контекстів. Згодом моє сприйняття стало більш складним. Саме в цей період у моїх роботах з'явилася кров. Олівцем я відобразила свій первинний страх. Коли ж прийшло переосмислення, моє усвідомлення реальності стало глибшим, а "монстри" зникли, поступившись місцем крові", – ділилася своїм досвідом Маргарита.

Згідно з розповіддю української журналістки, активістки та офіцерки ЗСУ Олени Білозерської, іноді психічний стан Маргарити не витримував навантажень, в результаті чого у неї виникали панічні атаки. Це призводило до самопошкодження, і вона створювала графічні роботи, використовуючи власну кров. Як зазначала сама художниця, така форма творчості мала для неї терапевтичний ефект.

У своєму інтерв'ю для "Суспільного" Маргарита поділилася, що активно зайнялася малюванням на початку масштабного вторгнення, коли з'явилися перші повідомлення про загибель дітей в Ірпіні.

"Я намалювала дівчинку, яка, наче янгол, летить над будинками. Дівчинка летить над цим уродством світу. Перше моє сприйняття росіян було таким, ніби вони -- монстри, які прийшли й борються з людьми", - казала художниця.

Одночасно вона висловила своє бажання, щоб "мистецтво війни" врешті-решт зникло і більше не відображало дійсність.

"Зазвичай мистецтво існує там, де складно без нього. З війною мистецтва в моєму житті стало більше, водночас з'явилось розуміння, що з цим мистецтвом я нічого не можу зробити. Я не можу його ні продати, ні подарувати, бо це кров, це біль, це страждання. Це такий матеріал, для якого немає місця, мені не хочеться, щоб воно існувало. Воно цінне зараз тим, що працює як дзеркало реальності, але я хочу, щоб настав момент, коли воно перестане відображати цей світ", - казала Маргарита.

Водночас товариші клянуться відплатити за неї.

"Чудова людина, воїн, доброволець і справжній професіонал своєї справи. Було за честь знати тебе і служити пліч-о-пліч. Дуже жахлива і тяжка втрата для всіх нас. Честь. Помстимося",  -- написав військовий, історик і побратим Маргарити Половінко на позивний "Турист".

Поховали мисткиню 11 квітня в рідному Кривому Розі на Алеї Слави центрального кладовища.