Вшанування пам'яті музиканта та взводного Вадима Прокопчука, відомого під позивним "Маестро".

Відважно очолював свою команду з Третьої штурмової бригади Збройних Сил України в битвах.

Вадим з'явився на світ 17 лютого 2001 року в селі Човниця, що розташоване на Волині.

Із дитинства захоплювався музикою. Закінчив Волинський фаховий коледж культури та мистецтв імені Ігоря Стравінського.

Отримав освіту в Національній музичній академії України, де освоїв гру на тромбоні. Під час навчання брав участь у концертних виступах різних музичних колективів, а також підробляв на будівництві.

У березні 2023 року я приєднався до 3-ї окремої штурмової бригади Збройних сил України, ставши командиром підрозділу.

Протягом своєї служби Вадим отримав почесний нагрудний знак Командувача Сухопутних військ за виявлену особисту відвагу, а також нагороду Головнокомандувача Збройних Сил України "Золотий хрест" і медаль "Ветеран війни".

Солдат Вадим Прокопчук загинув 12 лютого 2024 року біля Авдіївки Донецької області: під час бойового завдання та евакуації пораненого побратима отримав смертельні поранення внаслідок мінометного обстрілу.

Військовослужбовиця 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, Марина Мірзаєва, поділилася своїми почуттями щодо важкої втрати: "Вадим Прокопчук, знаний як "Маестро", служив взводним у 3 роті 1 механізованого батальйону 3 ОШБр. Ми зустрілися влітку на Бахмутському напрямку, і я відразу запам'ятала його. "Маестро" був тим, з ким легко спілкуватися, і вже під час другої чи третьої зустрічі ми розмовляли, наче давні приятелі. Завжди добрий і сповнений позитиву, він уважно слухав мої історичні лекції та допомагав під час тренувань на полігоні. "Маестро" був такою особистістю, з якою достатньо було просто обмінятися поглядом, щоб зрозуміти одне одного без слів".

Сестра раділа, що під час відновлення з їхньою ротою відвідали Холодний Яр. "Досі пам'ятаю, як "Маестро" проводив нас під час тієї безтурботної екскурсії. Ми були настільки щасливі", - згадала Марина.

Вона так охарактеризувала 22-річного побратима: ""Маестро" загинув в Авдіївці як Воїн. Будучи взводним, він сміливо вів свою групу у бої. Не боявся. Брав відповідальність на себе. Такі люди, як "Маестро", світило підрозділу. Як боляче, Друже, що твій земний шлях завершився. Навіки в строю, навіки в серці".

Дружина Юлія, з якою побралися у вересні 2022 року, поділилася: "Досі чекаю, коли ти вийдеш з того завдання, подзвониш, як завжди, скажеш, що дуже втомився, хочеш помитися і поїсти, скажеш, що ви знову билися, як тигри, і що ти так сильно пишається своїми хлопцями, а потім швиденько попрощаєшся, бо втомився, і хочеш швидше добратися до ліжка, щоб відпочити, пообіцяєш знову зателефонувати, тільки вже по відео, і розповісти все детально".

Юлія написала книгу, присвячену своєму чоловікові, в якій зібрала спогади його товаришів по службі. Вона ділиться своїми думками: "Коли я дивлюсь на Вадима, мене завжди вражає, наскільки багатогранною може бути особистість. Він – справжній воїн, в якому не знайдеться ані краплі слабкості чи страху. Завжди з холодним розумом, він готовий приймати сміливі рішення. Як християнин, він має чіткі моральні орієнтири. Він – побратим, що пережив втрати, і хоч його серце наповнене болем, він відкривається лише мені та своїм близьким. Вадим – мудрий чоловік, який завжди має слушну пораду, незважаючи на те, що його життєвий досвід триває всього 22 роки. У його душі живе весела дитина, а також романтик, який вміє висловлювати свою любов у найкрасивіший спосіб, хоч зовні це може бути неочевидно. Він – рішучий борець за справедливість, безкомпромісний у боротьбі зі злом. Його відвертість у критиці та душевних розмовах завжди вражає. Вадим здатний об’єднати людей з найрізноманітнішими характерами, вподобаннями, поглядами та соціальними статусами."

Дружина підкреслює, що Вадим був талановитим музикантом, який майстерно грав на тромбоні і з великим ентузіазмом ставився до свого інструмента. Він з повагою ставився до дружини, створюючи здорові стосунки між ними як окремими особистостями.

"Він - чудовий син, який завжди знаходить мить для спілкування з мамою. Він - підтримка навіть на відстані тисячі кілометрів. Він - приклад для наслідування. Він - відданість своїй справі та дисципліна. Він - глибока та безкорислива любов," - зазначила Юлія.

У волинському ансамблі "Давня казка", де виступав Вадим, висловили такі слова: "Наш друг, музикант і тромбоніст, залишиться з нами назавжди, живучи в наших серцях завдяки його внеску в розвиток "Давньої казки". Він був надзвичайно обдарованим, розумним, щирим та вихованим. Попри молодий вік, Вадим мав широкий кругозір і глибокі знання. Він завжди демонстрував чітку громадянську і національно-патріотичну позицію. Навіть після того, як вступив до лав Збройних сил України, Вадим знаходив час для репетицій та концертів".

Вадим заповідав цінувати час та молодість.

"Нічого не триває вічно... Уявіть, як сумно усвідомлювати, скільки можливостей пройшло повз, і як багато з них ви не використали... А потім приходить розуміння, на що ви витрачали свої дні... Цінуйте свій час, адже його вартість зростає з кожним днем. Частіше думайте про кінець, і ваше життя стане більш насиченим і змістовним, адже ми часто живемо так, ніби неосяжність часу гарантована..." - говорив він.

Із взводним Вадимом Прокопчуком прощалися в день його 23-річчя спочатку у Луцьку, а потім біля рідного будинку у Човниці. Вічний спочинок воїн знайшов на Ківерцівському кладовищі.

У захисника є дружина та батьки.