Вшанування пам'яті артиста, шоумена та волонтера Миколи Гордійчука, відомого під позивним "Гризун".

Залишив сцену заради захисту України

Миколу друзі вважають особистістю з безмежним талантом, настільки харизматичною, що його можна було впізнати навіть за силуетом. Він завжди був сповнений ідей і прагнув до досконалості, втілюючи їх у життя. Перед ним відкривалися численні можливості, проте він обрав стати воїном і віддав своє життя за захист України.

Микола з'явився на світ 26 травня 1986 року в родині військових у місті Рівне. Незабаром після його народження сім'я переїхала до Кам'янця-Подільського. У цьому місті він завершив навчання в загальноосвітній школі №7, а потім отримав диплом психолога в Кам'янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка.

Хлопець із дитинства долучився до "Пласту". Належав до юнацького гуртка "Тигри" в складі підготовчого куреня ім. Устима Кармелюка та став його провідником. Згодом перейшов до старшого пластунства, створив підготовчий юнацький гурток і став бунчужним Вишколу попередньої пластової підготовки в своєму місті.

Вишиванка стала невід'ємною складовою його стилю. Він активно пропагував фразу "Слава Україні!" ще задовго до того, як це стало популярним.

Микола завжди легко знаходив спільну мову з оточенням, а його відкритість та позитивний характер поступово вивели його на сцену. Він вів численні університетські заходи, фестивалі, а також став ініціатором перших українських дискотек у Кам'янці-Подільському. Окрім цього, він брав участь у КВК і працював ведучим молодіжної телепередачі "Відділ кадрів" на місцевому телебаченні. У творчому світі він був відомий під псевдонімом "Нік Своєрідний".

- Одного разу Микола і я отримали пропозицію організувати фестиваль разом, і все вийшло просто чудово, - згадує Володимир Черняк, капітан команди КВК "Наш формат". - Ми відразу відчули, що зможемо чудово працювати в парі. Після цього ми разом проводили весілля, святкували дні народження, багато подорожували Україною. Микола – це добрий, амбітний юнак, сповнений любові до своїх батьків, Батьківщини та мистецтва. Він має глибокий духовний світ і завжди вбирав у себе найкраще. Його вміння дарувати правильні подарунки просто вражає. Наприклад, першу вишиванку моєму синові на хрещення вручив саме Микола.

Особлива любов Миколи - музика. Він був засновником і солістом гуртів "Своєрідне", а згодом - "The DenDi". Сам писав тексти до пісень.

- Згадався один із яскравих моментів формування Колі як автора, - каже його мама, пані Людмила. - Пам'ятаю, як перед закінченням школи він приходив додому після уроків і сідав у своїй кімнаті щось писати. Записував, зіжмакував листки, викидав у смітник, а я тихенько все діставала і складала. Для мене це було важливо, адже там - частинка його. Навіть якщо він не вірив у себе, то вірила я. Навіть якщо він викидав, то я зберігала. А ще Коля дуже легко вивчав вірші.

Творчість Миколи здобула визнання на фестивалі "Червона рута" в Чернівцях, де в 2009 році гурт "Своєрідне" був нагороджений спеціальною премією.

- Ми з Колею зустрілися поглядами на сцені, коли мене запросили на показ суконь, - згадує наречена хлопця Юлія. - Оголосили вихід, і я попросила, аби він потримав мій телефон. Наступного дня Коля написав мені в соцмережах і запросив на мультфільм у кінотеатр. Я погодилася, бо він був людиною, яку всі поважали, з якою хотіли спілкуватися. З ним було дуже комфортно, ми мали про що поговорити. У нього була здатність спілкуватися символами. Згадую, як якось переписувалися і обговорювали улюблені страви. Я написала, що люблю мариновані помідори, і на перше побачення Коля приніс мені банку помідорів із червоним бантиком. Він із тих людей, про яких можна сказати: його було багато. І кожна частинка багатогранності Миколи - справжня і сильна.

Юнак був глибоко стурбований майбутнім України і активно долучався до Революції Гідності. Його друзі-музиканти згадують, що він завжди мріяв виступити на Майдані Незалежності в Києві. Його мрія втілилася в реальність, коли він заспівав там під час революційних подій. У одній із композицій його гурту "The DenDi" є рядки: "Твоє призначення має значення", які стали його життєвим кредо.

Спочатку хлопець приєднався до 15-ї сотні Самооборони Майдану "Вільні люди", а згодом ухвалив рішення піти на фронт. Він приховав свої наміри від рідних, сказавши, що їде на пластові тренування до Києва. В той же час, молодший сержант міліції, представник батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Гарпун" Микола Гордійчук виконував свої обов'язки на сході України.

Важливу роль у його виборі відіграло пластове виховання. Коля мав безліч можливостей для розвитку в різних напрямках, але вирішив стати воїном. Він усвідомлював готовність до самопожертви заради блага своєї країни і пішов за покликом серця, прагнучи бути корисним, - розповідає Юлія.

Микола зробив своїй коханій пропозицію, вони подали заяву на шлюб і обговорювали телефоном своє майбутнє весілля. Всі мрії та плани молодих людей обірвала війна.

Юлія дізналася про загибель Миколи на Донеччині 22 липня 2015 року від його товариша по службі. Спочатку вона не могла прийняти цю страшну новину, адже була впевнена, що її коханий перебуває на навчаннях у Києві. Лише згодом до неї дійшло гірке усвідомлення, що це дійсно правда.

Миколу Гордійчука поховали в Кам'янці-Подільському. Тисячі мешканців міста попрощалися з ним аплодисментами, як на концертах чи фестивалях, адже він завжди був у центрі уваги.

Після втрати свого товариша по зброї, його побратими вручили рідним щоденник, що був написаний під час війни. Юлія вирішила використати цей матеріал для створення книги під назвою "Це моя і твоя війна", яку вона видала на честь свого коханого.

"Чому я опинився тут? Я просто інакше не зміг. Вибачте, що не сказав, мені просто надзвичайно важливий ваш спокій. До кінця не вірю в справжність цієї війни, але хто б там яку карту в рукаві не ховав, у нас тут ворог, який хоче вбити нас, мене, і вас, мої рідні... Цього зробити я не дам і для цього зроблю все", - писав воїн у своєму щоденнику.

Микола Гордійчук був удостоєний посмертної нагороди – ордена "За мужність" ІІІ ступеня, а також отримав почесне звання "Почесний громадянин міста Кам'янця-Подільського". На його честь у Кам'янці-Подільському була названа вулиця, а в навчальному закладі та на факультеті, де він здобував освіту, встановили пам'ятні дошки.

"У моїй пам'яті Гриз залишиться назавжди, адже він був одним з найвідданіших і найстарших шанувальників 'Тартака'. Він ріс разом з нами і завжди залишався поруч до останнього моменту. Я б багато віддав, щоб завтра знову побачити його на сцені, таким же енергійним і натхненним, як завжди... Боже, вибач, Гриз, пишу ці рядки і не можу стримати сліз... Мабуть, емоції беруть своє..." - згадав про Миколу музикант Олександр Положинський.

Режисер Андрій Заєць створив півторагодинний фільм під назвою "Своєрідний", присвячений Миколі Гордійчуку. У річницю його трагічної загибелі друзі планують презентувати пам'ятний альбом "Почути", що міститиме пісні гурту "Своєрідний".

Слава і шана Герою!