У вшанування пам'яті Станіслава, Тамари та Романа Мартинюків.

Брати і сестра стали жертвами обстрілу, коли їхній дім був зруйнований внаслідок влучання російської ракети.

Троє підлітків із родини Мартинюків, а саме Станіслав, Тамара та Роман, tragically lost their lives 25 травня 2025 року в результаті ракетної атаки на місто Коростишів, що в Житомирській області.

"Внаслідок жорстокого нічного нападу ми втратили трьох дітей. Учні нашого ліцею - одинадцятикласник Роман, шестикласниця Тамара та третьокласник Станіслав - більше не повернуться до своїх класів, не сядуть за парти та не порадують друзів своїми усмішками. Роман лише через кілька днів мав святкувати випускний - момент, на який він чекав з великими надіями та мріями. А для його молодших брата й сестри попереду були ще безліч перших дзвінків, екскурсій, свят, нових відкриттів і щасливих моментів дитинства. Але всі ці мрії обірвала війна..." - повідомили про трагічну загибель дітей у Коростишівському ліцеї №1 ім. Густава Олізара.

У родині Мартинюків виховувалося п'ятеро дітей. Двоє старших синів вже мали власні домівки, тоді як троє молодших залишалися з батьками. Одного дня російські війська завдали ракетного удару по їхньому рідному місту, і в мить ока затишний дім цієї щасливої родини перетворився на груду уламків. З-поміж руїн вціліли тільки батьки.

"Мені зателефонував друг і сказав, що щось прилетіло в район, де жила наша сім'я. Я подзвонив мамі, братам, сестрі, але ніхто не відповідав. Усіх дітей привалило одразу. Батько казав, що ще чув, як кричав один із наших братиків...", - розповідає про трагедію старший син Олександр.

За словами директора ліцею №1 Павла Познякова, усі троє були гарно вихованими, добрими, небайдужими та сумлінними в навчанні. Їх любили та поважали вчителі та діти.

Восьмирічний Станіслав захоплювався музикою. Він відвідував музичну школу і хотів вдосконалити свої навички, аби заграти для вчителів.

Тамара, якій виповнилося дванадцять років, була однією з найталановитіших учениць у музичній школі. Крім того, вона також демонструвала високі результати в навчанні за шкільною програмою.

Сімнадцятирічний Роман готувався до НМТ і планував пов'язати свою майбутню професією з історією. Хлопець умів доводити власну думку і не боявся труднощів. Разом із однокласниками він створив стартап, який друзі поїхали захищати вже після його загибелі.

Станіслава, Тамара та Роман отримали останнє прощання у храмі Святої Трійці. Відправа проходила в культурному центрі міста Коростишів. На похороні був лише їхній батько. Мати, яка отримала поранення під час обстрілу, у той момент перебувала в лікарні після оперативного втручання.

В останній раз в ліцеї, де навчалися діти, загиблі від рук Росії, пролунали звуки шкільного дзвоника, присвячені їхній пам'яті.

У завершальний період навчального року однокласники Романа відвідали його могилу. На цьому місці їхній класний керівник організувала для дітей символічний останній дзвоник. Замість веселощів та радісних моментів панувала тиша та сльози. Діти залишили на могилі квіти та іграшки, а також принесли шматки торта, адже 29 травня у Тамари мав бути день народження...

У День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, у Коростишеві під час загальнонаціональної хвилини мовчання згадували Станіслава, Тамару та Романа Мартинюків.