Помер Френк Гері — знаменитий архітектор, який створив деякі з найзнаковіших будівель у світі.

Гері відкинув традиційний модернізм і вніс у архітектурні рішення відчуття легкості та свободи.

На 97 році життя пішов у вічність один із найцікавіших і найсуперечливіших архітекторів сучасності -- всесвітньо відомий канадсько-американський архітектор і дизайнер, яскравий представник деконструктивізму, творець незвичного і прекрасного Френк Гері. Його зараховували і до геніїв, і до божевільних, але в різних частинах нашої планети стоять його приголомшливі твори -- і прикрашають цей світ.

Гері — один з найзначніших архітекторів XX і початку XXI століття, який створив деякі з найвідоміших будівель у світі. Його сміливі форми переосмислюють традиційні погляди на архітектуру громадських і житлових споруд. Серед його шедеврів — Музей Гуггенгайма в Більбао, Концертний зал Волта Діснея в Лос-Анджелесі та Танцювальний дім у Празі, які стали символами нової архітектурної естетики. Для Гері будівля — це не лише функціональна структура, а й витвір мистецтва, простір для вираження ідей та емоцій, зазначає The Guardian.

Френк Гері, чиє справжнє ім'я – Ефраїм Оуен Голдберг, з'явився на світ 28 лютого 1929 року в Торонто. Після цього він переїхав до Сполучених Штатів, де здобув освіту в Університеті Південної Каліфорнії. Згодом він заснував власне архітектурне агентство. У 1989 році архітектор був удостоєний Прітцкерівської премії, найвищої відзнаки в галузі архітектури, яка вважається своєрідним "Нобелем" у цій сфері.

Гері відкинув традиційний модернізм і вніс у світ архітектури елемент свободи: його роботи вражають криволінійними формами, нелінійними просторами, несподіваними матеріалами та сміливими рішеннями. Іноді здається, що його будівлі просто неможливо утримати в повітрі. Без сумніву, Гері став попередником свого часу. Він експериментатор, бешкетник і мрійник — все це про цю непересічну особистість.

Гері залишив після себе безліч архітектурних шедеврів, розкиданих по всьому світу, і став джерелом натхнення для цілого покоління архітекторів, спонукаючи їх до сміливих експериментів та руйнування звичних уявлень. Він продемонстрував, що будівлі можуть бути не лише практичними, а й наповненими емоціями, майже живими — справжніми витворами мистецтва.