Перспектива з висот: яке мистецтво ще потрібно нам?

Сьогодні наше суспільство важко чимось вразити. Інопланетяни? Це вже не новина. Люди, або як вони себе називають, заполонили планету. Навіть якщо раптом з'явиться космічний мандрівник, який завітає до Харкова, щоб дослідити українське мистецтво, це викличе лише невелику зацікавленість — і то лише через характер його візиту.

Було б простіше сприймати ситуацію, якби це виявилося нашим військовим вторгненням з планети, названа на честь бога конфліктів. Проте й без марсіанських загроз сьогодні у нас вистачає військових проблем.

Отже, уявімо собі, що він дійсно прибув. Уявімо, що він з Венери. Припустімо, що, згідно з його словами, займається вивченням наукового осмислення поетики художнього образу козака в контексті Всесвіту — саме така тема його дисертації. Припустімо, що він не говорить неправду.

Цілком зрозуміло, чому вибір впав саме на Харків. Навіть із зоряних просторових глибин можна помітити земну кулю з написом "Харків", яка була встановлена цього літа як пам'ятник "50-й паралелі" на території Харківського політехнічного університету. Із космосу, напевно, ще краще видно цю дивовижну конструкцію з лабрадориту, вага якої складає близько трьох тонн, що прихована за парканом із зачиненими воротами.

Також один наш знайомий марсіянець порадив відвідати Харків. Він розповідав, що колись спілкувався з чудовою людиною, яка жила в цьому місті і з ентузіазмом ділилася історіями про славних запорожців. Його ім'я було досить незвичайним, схожим на назву фруктів з кісточками. Це сталося приблизно сто років тому, і тепер місцеві вже ледь його пам'ятають.

З'явився, так і з'явився. Як у нас зазвичай висловлюються, з прибуттям.

Отже, ми скористалися безкоштовним проїздом у громадському транспорті. Насолодилися водичкою, що призначена для харків'ян. Які у нас плани щодо культурних заходів?

Підемо, запрошує дивний венеріанець, до мистецького музею. Помилуємося сценою козаків, що створюють свій легендарний лист.

-- На жаль, музей закритий, -- відповідаю. -- У нас триває війна.

Де ж можна знайти художній образ козака?

У Миколаєві, зокрема, пройшла виставка творів учасників регіональної відкритої премії, заснованої на честь народного художника України Андрія Антонюка. Лауреаткою в номінації "Живопис" стала місцева художниця Ольга Артим. Її триптих, присвячений образам козаків, вражає своєю живописністю, художньою виразністю та поетичністю.

У Полтаві є багато цікавих місць. Наприклад, у Полтавському художньому музеї пройшла Всеукраїнська виставка мистецтв під назвою "Предтеча", яка відзначає 170-річчя з дня народження Опанаса Сластіона та приурочена до Дня художника. Серед експонатів можна побачити роботи, що зображують козаків.

Сьогодні в музеї -- персональна виставка Володимира Пашкевича "Обличчя війни. Із серії "Погляд". Як повідомляє сайт музею, "Автор справді рефлексує, змушує замислитися..."

Щоб замислитися, варто було б завітати до нас трохи раніше. Цікавою подією стала чергова виставка "Графіка у Харкові", що об'єднала роботи з усієї України та міжнародні експонати. Олег Коваль у статті до каталогу підкреслює: "Це особливий момент – відсутність агональності". Серед представлених творів були й образи козаків, зокрема Мамая та гетьманів.

Безумовно, на Венері високо оцінюють харківську графіку. Наприклад, поетичне відчуття кольору в роботах майстра графічного ліризму Ільдана Яхіна дуже резонує з смаками місцевих шанувальників графіки. На другій планеті від Сонця справді цінують різноманітні поетичні вирази. І наш гість також творить вірші, присвячені мистецтву.

Ільдан Яхін. Ілюстрації для твору Н. Федорака "Вінець і вирій українського бароко. Сім наближень до Григорія Сковороди". Використано папір, кольорові олівці та графіт. 2020 рік.

-- А як же ваша творча молодь? Вона виступає проти традицій чи підлаштовується під них? -- запитує інопланетний експерт з мистецтва.

-- В основному аналізує та переосмислює, судячи з інформації, яка надходить у прес-релізах, -- кажу зітхаючи. -- Іноді по-різному.

Представляємо вам твір полтавської художниці Поліни Саленко, що є частиною її індивідуальної пересувної виставки під назвою "Усюдисуще".

-- Привіт, добрий козак, -- каже незнайомець, киваючи. -- Мій дядько на тебе трохи схожий, наче з поясу Койпера взятий.

Це зображення архангела Михаїла. Мисткиня пояснює: "Коли досягаєш критичної межі відчаю, раптом спалахує енергія гніву, і тоді починаєш створювати, адже немає іншого виходу... Але продовжуючи малювати, я усвідомила, що це Михаїл, архангел, який знищить Землю своїм мечем. Іноді на це чекаєш..."

-- Суворо. А яка взагалі ситуація у вас із контемпорарі артом? Простір, час і тіло стають новими матеріалами? Мистецтво вимагає нових форм, діалогу із суспільством і визнання своєї значущості? Пропонує приховані смисли, образи й емоції?

Звісно, це вимагає та пропонує, як і в будь-якому іншому місці. Часто образи та значення виявляються прихованими під шарами нижньої білизни. Сучасне мистецтво, як йому і личить, може провокувати, епатувати та шокувати, вибухаючи з гендерних штанців з відром на голові та підсовуючи тобі під ніс якісь предмети. І, звичайно, було б добре, якби це були щось їстівне.

Не влаштовує, коли відверта тілесність починає спілкуватися з тобою?

-- Не завжди. Залежить від того, що за тілесність і що вона намагається сказати. Іноді виникає чітка асоціація з одним літературним персонажем -- людиною, що вміла розмовляти дупою. Адже вона чутлива, ще й образитись може, коли її якось не так розуміють. Проте сучасне мистецтво завжди тримає на повідці носорога Вітгенштайна. Щоб позбутися цієї примарної тварини, треба науково довести, що її не існує.

-- Це потребує рефлексії та переосмислення. От, до речі, в мене є таке про пошуки естетики:

Добре, що ти згадав Дюшана. Як завжди, процес йде за звичною схемою: за піонерами психоделічного мистецтва слідують майстри й підприємці. Хтось створює святилище, а хтось інший розставляє під ним свої товари. Це, так би мовити, комерціалізація чуттєвих концепцій. Далі вже все залежить від таланту митця, мистецтва бізнесу та совісті продавця. Звісно, не можна забувати й про можливості та смак покупця. Отже, тут ми маємо культ божества, а там — культ споживання, симулякри Батая переплітаються із симулякрами Бодріяра та іншими подібними явищами. Художник, що має значення, звертається до Бога з великої літери, тоді як сучасний відеоартист все більше фокусується на глядачеві.

Де я можу знайти відеоарт? Може, там є щось, що стосується моєї теми?

Це потрібно відвідати Луцьк, зокрема Музей сучасного українського мистецтва Корсаків.

Якщо виникає інтерес, варто звернути увагу на роботу "Межа розуміння" від Сергія Петлюка, медіахудожника, який живе і працює між Львовом і Парижем. Цю відеоінсталяцію створили у 2015 році, а в березні 2024 року вона була придбана та представлена в музеї.

Матеріал: Відеозаписи. Військовий одяг. Проектори, медіаплеєри, аудіосистеми. Розміри варіюються.

"На стіни галереї транслюються зображення оголених тіл, що накладаються на військову форму, розкидану по всьому простору. Люди ведуть між собою бесіди, але їхні слова обмежуються лише оголошенням ходів у шахах."

Ось кілька цитат з експлікації: "Військове насильство проникає в твоє життя, ставлячи його під загрозу. Тікаючи від його руйнівної сили, ти намагаєшся осмислити війну, шукати дистанцію, мов ліки від хвороби. Але незабаром усвідомлюєш, що виникає все більше запитань, на які немає чітких відповідей, або ж вони зовсім відсутні... І одного дня ти починаєш відчувати, що ці безвідповідні запитання накопичуються, досягаючи критичної точки. Це межа, що розділяє зрозуміле й незрозуміле".

Коли один з відвідувачів, який був вельми розчарований і не зовсім уяснив суть нерозуміння, звернувся за роз'ясненнями до музею, команда відповіла йому: "Ми щиро цінуємо ваш досвід і усвідомлюємо, що інсталяція Сергія Петлюка під назвою "Межа розуміння" могла викликати потужні емоції..."

У своїх імерсивних інсталяціях Петлюк досліджує, як суспільство впливає на особистість і як людина намагається зберегти себе серед насильства та хаосу.

У цій інсталяції присутній мотив шахової гри, де влада маніпулює людьми подібно до фігур на дошці. Відеоряд з оголеними тілами, що проєктується на бронежилети, не слід розглядати як приниження, а скоріше як метафору — символ знеособлення та вразливості людини у контексті війни.

Ми обов'язково врахуємо вашу точку зору і розширимо роботу, додавши більш детальні пояснення, щоб її зміст став більш зрозумілим. Крім того, ми покращимо візуалізацію цієї концепції.

У відповіді музею також ідеться про те, що "робота Петлюка перегукується зі світовим антивоєнним мистецтвом, зокрема з "Гернікою" Пабло Пікассо", і про "трагедію людини у світі, який втрачає людяність". Команда щиро дякує респонденту за те, що він порушив цю тему й допомагає музею "залишатися простором чесного діалогу та живого осмислення". Обговорювали цю тему на семінарі студентів-мистецтвознавців, питали у військових і некомбатантів. Згадували, що зараз 2025 рік. І по справжні жахи війни українцям не треба ходити до музею. І про художні засоби. І про баланс огидності й доречності. І про те, що оголена людина виглядає зовсім беззахисною, і цей ефект в інсталяції ще посилюється, що сприяє створенню досить суперечливого образу воїна.

Досить плоско, чи не так? Чому в цій інсталяції представлені лише люди в уніформі? Хіба мирні жителі не страждають від наслідків війни? І навіть якщо припустити, що десь існує "шахова дошка", що символізує "гру влади", то виходить, що ця гра стосується тільки українських військових? І чи дійсно це схоже на шахи? Де король, що рухається і знищує слона? А потім: "Білий ферзь переміщається та знищує чорного ферзя: d1 -- d8. Наступний хід: Чорний пішак атакує білого пішака: d6 -- e5". Не потрібно бути гросмейстером, щоб зрозуміти, що це абсурд. Адже чорного пішака там взагалі не може бути. То що ж насправді може бути?

-- Чорний пішак носорога Вітгенштейна... Як зазначив мій друг, який раніше відеоартом займався, а тепер у ЗСУ служить, це може бути зразком, через який багато хто не любить "сучасне мистецтво" й "технологічне мистецтво".

Контент, аудиторія, позиціонування... Можна продавати витвір мистецтва, а можна -- експлікацію, тобто пояснення. Можна додати, що такі зразки не сприяють єднанню під час війни. Навпаки, можуть лише посилювати соціальні суперечності та непорозуміння між сходом і заходом країни.

Здається, ми зосереджуємося на цій роботі більше, ніж на тих, хто її створює. Музей прагне популяризувати українське мистецтво. У березні цього року директорка Тетяна Репницька взяла участь у панельній дискусії під назвою "Музеї ХХІ століття — як залучити аудиторію?" та представила Україну.

Сьогодні музей Корсаків запрошує відвідати виставку "Крихка безпека". Ось що написано в описі: "Цей мистецький проєкт, виконаний у стилі вітражу, пропонує глибоке і зворушливе зображення героїчної діяльності військових та волонтерів на фронті, які рятують тварин... Ці вітражі відкривають перед глядачами світи співчуття та людяності...".

— Вітраж — це не просто стиль. І кого ж можна залучити? Ваша війна не для всіх? — запитує прибулець з подивом.

На перший погляд, мистецтво здається універсальним, проте в дійсності воно сприймається по-різному. Історично склалося так, що воно не завжди було доступним для кожного, особливо якщо не брати до уваги соціалістичний реалізм. Водночас, варто згадати про Юлію Кристеву — філософиню-постструктуралістку та ученицю Ролана Барта, яка написала працю "Влада жаху: есе про огиду". У ній вона досліджує, як досвід того, що вважається огидним, мерзенним або неприйнятним, виявляється більш первинним, ніж будь-які спроби раціоналізації.

-- А навіщо?

Чому це важливо? Щоб зрозуміти, як постмодернізм переосмислює та уточнює феноменологічну теорію інтенції. Наприклад, Жан-Франсуа Ліотар використовував негативну діалектику Теодора Адорно як основу своїх міркувань. А чи не є на Венері однією з ключових проблем мистецтвознавства, яку Майкл Баксендолл визначає як складність вивчення та обґрунтування співвідношення різних вербальних систем та їх взаємодії з художньою і візуальною практикою?

На нашій планеті ми не висловлюємося про дітей таким чином.

Що ви думаєте з цього приводу?

Якщо спростити нашу художню систему без урахування специфіки термінології, можна сказати: "якщо подобається – це добре, якщо ні – це погано". Хоча іноді може бути й щось посереднє.

Ані шість, ані п’ять, ані сім, ані сто,

Виявляється, венеріанці зовсім далеко відійшли від проблем сучасного мистецтва. Проте рано чи пізно цифрові технології навчаться не лише рахувати пальці, а й порівнювати їх з іншими предметами. У той момент вони самі почнуть ставити важливі питання художникам, які вже сьогодні використовують цифрові засоби для формулювання актуальних тем.

"Всі ми підкоряємося роботам, які... ведуть нас, -- зазначає венеріанець."

Я відвезу тебе до Дніпра, Одеси, Львова або Києва. У цих містах безліч цікавих місць, і культурна спадщина козаків все ще жива.

Дякую, але в інший раз. Зараз потрібно ретельно переосмислити і осмислити все це.

-- Ну хоч до Опішні загляньмо в Національний музей-заповідник українського гончарства. Там добре. Студентам -- знижка п'ятдесят гривень із двохсот.

Отже, ми насолодилися чудовими творами гончарного мистецтва і попрощалися ввечері.

Прощавай, прибульцю, передай вітання своїм та марсіанцям. Можливо, ти зрозумієш щось таке, що залишається поза нашими можливостями.

Поглянув на небесну безмежність. Де ж вона, друга планета від Сонця? А над головою іскряться зірки, зірки. Їх стільки, що й не порівняти з кількістю слів "сирота" в "Кобзарі" Шевченка. Поетичний образ космічного сироти, що блукає в безкрайому Всесвіті.

У нас є обдаровані митці, романтичні мистецтвознавці, а також сфери, де матеріальне не завжди переважає моральні цінності. У нас є все це.

Яким має бути мистецтво під час війни? Сьогодні, коли лінії краси, добра, радості, корисності, приємності сплітаються в один клубок з лініями жаху, огидності, жорстокості?

Нехай залишиться людяним. Не для мас, а для справжніх людей. Чи це буде класичний, традиційний, актуальний, сучасний чи навіть щось експериментальне — не так вже й важливо. Важливо, в якій формі це буде — твердій, рідкій чи газоподібній. Якщо ж не обійтися без комерційного елементу, то нехай він буде доцільним і гідним. Так я висловився, знову поглянув на небо і тихо додав щось поза межами мистецтва. Від щирого серця.