Річард Гір виступив продюсером фільму, що розповідає про проблему ВІЛ в Україні.

Документальна стрічка розповідає про долі молодих українців з ВІЛ на тлі російського вторгнення. Навіть під час війни вони борються за свої права та проти стигматизації.

У вівторок, 26 листопада, у штаб-квартирі ООН у Бонні відбулася прем'єра документального фільму "Погляд на Україну" (Eyes on Ukraine). Захід відбувся з нагоди Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом, який відзначається 1 грудня. Показ організувала Об'єднана програма ООН з ВІЛ/СНІД (UNAIDS) і Німецький фонд боротьби зі СНІДом (Deutsche AIDS-Stiftung).

Режисуру фільму здійснив Мо Штебе, а виконавчим продюсером виступив актор Річард Гір. У своєму відеозверненні до глядачів він охарактеризував агресію проти України як "неоправдану війну" і зазначив, що його підтримка цієї країни була підкріплена натхненням від Олени Зеленської, дружини президента України.

За інформацією Гіра, в Україні налічується приблизно 260 тисяч осіб, які живуть з ВІЛ. "Безліч з них змушені були залишити свою країну та зараз перебувають у статусі біженців, проте їм все ще необхідні лікування та підтримка", - зазначив актор. Він виступив з закликом до "справедливого завершення цієї безглуздої війни" та підкреслив важливість "права людей, які живуть з ВІЛ, на гідне життя без стигматизації".

Інший продюсер фільму - брат актора Девід Гір (David Gere), засновник і голова центру Art & Global Health Center при Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. Він навчає художників-активістів висвітлювати проблеми у сфері охорони здоров'я.

Фільм розповідає про життєві шляхи кількох молодих українців, які живуть з ВІЛ. Вони вирішили об'єднатися в ініціативі під назвою Teenergizer, щоб через фотомистецтво висловити свої переживання, подолати психологічні труднощі та боротися зі стигмою.

Головна героїня фільму - 26-річна засновниця Teenergizer Яна Панфілова. Вона народилася в Києві, ВІЛ передався їй від народження. За словами дівчини, у дитинстві лікарі оглядали її в трьох масках і рукавичках, бо боялися заразитися. Мати Яни розповіла, що до 2004 року в Україні не було єдиної програми лікування ВІЛ, кожен справлявся з ним самостійно. Одного разу батьки однокласниці, в гостях у якої побувала Яна, зателефонували їй і поскаржилися, що тепер уся сім'я начебто змушена перевірятися на вірус.

Яна пережила 24 лютого 2022 року в Києві, після чого змушена була втекти від війни до Берліна. Тут вона продовжує свою діяльність у Teenergizer, підтримуючи молодих українців, які живуть з ВІЛ. За словами Яни, конфлікт суттєво ускладнив ситуацію для людей з ВІЛ в Україні: лікарні зруйновані, а на окупованих територіях лікування відмовляються надавати тим, хто не має російського паспорта. Як зазначила Тетяна Земляк, керівниця Київського обласного шкірно-венерологічного диспансеру, під час воєнних дій та стихійних лих завжди спостерігається зростання кількості нових випадків зараження.

Яна Панфілова як голова Teenergizer виступає по всьому світу, розповідаючи про проблеми українців із ВІЛ на тлі російського вторгнення. "Цю війну почали люди похилого віку, а закінчувати нам, молодим", - каже дівчина.

Ще одна учасниця руху – 20-річна Марія Дерюга з Чернігова. Вона розповіла, що лікарі радили її матері зробити аборт, коли дізналися про ВІЛ-позитивний статус. Марія вперше дізналася про свій діагноз у віці восьми років. У березні 2022 року будівля, в якій дівчина проживала разом із бабусею, згоріла внаслідок падіння російського снаряда.

19-річна киянка Ліза Шевчук дізналася про свій діагноз в дев'ять років. Раніше її мати щодня давала їй ліки вранці та ввечері, пояснюючи, що це – від "дитячої хвороби". Під час війни Ліза опинилася в Бучі, де з вікна спостерігала за колонами російської бронетехніки. За її словами, вона провела п'ять днів у підвалі, взявши з собою лише невелику кількість їжі та два літри води, щоб запивати таблетки від ВІЛ.

Єгор Пасько, 24-річний житель Кривого Рогу, дізнався про свій діагноз у тринадцятирічному віці. З дитинства його манила армія, тому він вирішив стати добровольцем у тероборону. Хоча хлопець мріяв служити в Збройних Силах України та брати участь у бойових діях на фронті, йому відмовили через його статус ВІЛ-позитивного.

Перед показом у ООН у Бонні виступила 23-річна Стефа з Дніпра, яка втекла від війни до Берліна. Вона поділилася своєю історією про те, що з народження живе з ВІЛ, а перші 11 років провела в дитячому будинку. Після усиновлення, її мачуха часто критикувала, забороняючи їй їсти зі спільних тарілок і вимагаючи мити посуд окремо. Через постійні образи Стефа змушена була змінити 13 шкіл у шести різних містах України.

Представник Федерального міністерства охорони здоров'я Німеччини Пауль Цубайль (Paul Zubeil), який виступив перед показом фільму, зазначив, що "в межах заходів реагування тут, у Німеччині, ми швидко інтегрували людей з ВІЛ з України в нашу медичну систему, щоб забезпечити українським біженцям доступ до медичного страхування, яке охоплює лікування від ВІЛ".

Магеш Магалінгам, керівник апарату UNAIDS, висловив вдячність Німеччині за її підтримку в боротьбі з ВІЛ в Україні. Він зазначив, що Україна займає друге місце в регіоні за рівнем поширення ВІЛ, поступаючись лише Росії. "Війна суттєво вплинула на людей, які живуть з ВІЛ", - підкреслив він. Магалінгам також відзначив зусилля народу та уряду України, які не зменшили свої зусилля у боротьбі з ВІЛ. Хоча спочатку були певні труднощі, зараз кількість профілактичних обстежень на ВІЛ зросла більш ніж удвічі. Він додав, що в Україні не було зупинено жодних досліджень у цій сфері, а кількість тестувань для споживачів наркотиків також збільшилася.

Він представив нову доповідь UNAIDS "Вибрати правильний шлях - шлях прав людини для припинення СНІДу". Згідно з документом, кількість нових випадків інфікування ВІЛ у світі знизилася до мінімуму з кінця 1990-х, смертність від СНІДу скоротилася на 70 відсотків з 2004 року. Зараз у всьому світі понад 30 мільйонів осіб отримують життєво необхідну антиретровірусну терапію порівняно до 13 мільйонів десять років тому.