Різдво через призму історичних драм.

У Львові створили мистецький проєкт про свято, яке вистояло попри те, що влада намагалася витіснити його з публічного простору

У самому центрі Львова, у Mercury Art Center з початку грудня до лютого працює експозиція в межах артпроєкту "Дочекатися Різдва: Історії незнищенного Свята". Це чудова нагода для львів'ян та гостей міста не тільки оглянути полотна, скульптури, листівки чи фотографії на різдвяну тематику, а й дізнатись більше про історію їх створення, а також про те, як вдалося зберегти традицію святкування Різдва у найтемніші часи нашої історії ХХ століття.

"Ми обрали таку назву для нашого артпроєкту, тому що він не лише про мистецтво, а й про рефлексію самих митців. Нам було важливо не тільки показати самі твори, а й історію їх створення, або те, в яких умовах митці їх творили", - розповідає кураторка артпроєкту Анна Хома.

Ідея його створення з'явилась у неї після того, як вона побачила, наскільки виснаженими є люди навколо і наскільки їм потрібне щось, що може дати позитивні емоції. "Мені хотілося дати щось приємне, щоб хоча б трохи занурити людей в якісь їх спогади чи історії і дати можливість з'явитися новим. І Різдво, напевне, найкраще для цього підходить", - каже Анна Хома.

Біля входу до експозиції артпроєкту відвідувачів зустрічають слова історика Ярослава Грицака: "Війна між Україною та Росією є війною між країною, де Різдво дійсно святкують, і країною, де Різдво стало порожнім звуком". Як розказує Анна Хома, він долучився до артпроєкту, як історичний консультант.

"Ми звернулися до нього, і він виявив великий інтерес. Для нього Різдво має особливе значення," - зазначила вона.

Експозиція розташована на двох поверхах. Перший поверх присвячений історії Різдва з 1920-х років минулого століття до 1991 року. У цьому проміжку часу простежується заборона святкування Різдва, його активне витіснення з публічного життя, а також рішучий супротив українців, які намагалися зберегти свої традиції святкування. На другому поверсі можна побачити різноманітні художні роботи на різдвяну тематику, створені вже в період після здобуття незалежності України.

Першим, що привертає увагу гостей експозиції, є відео-інтерв'ю, в якому різні особи діляться своїми спогадами про святкування Різдва та його значення у їхньому житті. Серед них є свідчення Ярослава Грицака, який розкриває, наскільки важливим це свято було для українців і як вони зберігали традиції його відзначення навіть в умовах заборон.

Поряд - живописні твори, що відображають святкування Різдва у сільській Україні.

"Різдво в минулому столітті, переважно, зберігалося в селах. Якщо проаналізувати діяльність влади того часу, стає очевидним, що її метою було витіснення Різдва з міст. Тим часом, те, що відбувалося в селах, залишалося поза увагою, і владі не вдалось викорінити народні звичаї", - зазначає кураторка проекту.

Історія художника Карла Звіринського ілюструє, як радянський режим взаємодіяв з Різдвом у містах, за словами самої авторки.

"Його донька Христина розказувала, що вони жили тут у центрі і навпроти них жив агент КДБ. І батько створив неймовірну, за її словами, шопку. І в підсумку її довелося спалити, бо вже було занадто багато до нього уваги", - говорить Анна Хома.

У центрі експозиційного простору - добірка з понад 100 різдвяних листівок, взятих для артпроєкту з одного родинного архіву. Вони експоновані таким чином, щоб відвідувачі могли не тільки їх оглянути, а й прочитати, що на них написано. І як кажуть організатори експозиції, найбільше емоцій у відвідувачів викликають саме листівки, адже вони показують, як у радянський період люди вітали одне одного із забороненим у ті часи святом.

"Ось тут, наприклад, написано "З Новим Роком!" Але не тому, що для автора Новий рік був важливим, а тому, що листівки, які надсилалися поштою, могли перевірялися органами. Тож ви наражалися на ризик. І тому у вас не було можливості написати "З Різдвом Христовим!" і щось зображати на цю тему", - каже комунікаційниця центру Ольга Головчин.

Ще один приклад - листівка 1988 року. "Щасливого нового року. Веселих різдвяних свят, здоров'я душі і тіла, мужності і волі у борні за "нашу справу", - пише автор на її звороті. Яка саме "наша справа" була в українців у 1988 році, зрозуміти не важко.

Ще одним експонатом, який здатний викликати сильні емоції у гостей, є колекція фотографій, що відображає святкування Різдва в часи Радянського Союзу.

"Це те, що людей дуже чіпляє тут. Бо кожен згадує про свої спогади. І це викликає в людей емоції. Тут, зокрема, зображено святкування в підпіллі. Також є доволі знакові фотографії. Ось наприклад, 1971-й рік - останнє перед ув'язненням святкування Різдва зі Стусом", - говорить Ольга Головчин.

Важливою складовою експозиції на першому поверсі є серія відео-інтерв'ю з українцями, яких відправили на примусові поселення до Сибіру або в табори ГУЛАГу в середині 20 століття. Ці записи були надані Меморіальним музеєм тоталітарних режимів "Територія Терору" в рамках їхнього проєкту "#Непочуті". У відео люди, які пережили ці випробування, діляться спогадами про те, як їм вдавалося зберігати свої культурні традиції, зокрема, відзначати Різдво, навіть у найскладніших обставинах.

"Я пам'ятаю, ми відмічали Святу вечерю. То нам дозволили. В їдальні. То ми збиралися, хто мав мукý, хто мав макаран. Молилися, напевно, "Бог предвічний" співали. Але так шоби довго, то не співали. Там хтось собі під носом шось дві-три тихесенько. Як іде цей, надзіратель, то переставали", - розповідає Любов Пальчевська-Брух про Різдво в таборі в Інті.

Коли настала коляда та Різдво, до нас з навколишніх містечок, що знаходилися неподалік, приходили люди до батька. Він мав вміння об'єднувати людей, і ми разом колядували. Так захопливо, що вся частина села збиралася, і хтось жартував: "Як хахли співають". Розумієте? (Сміється). І вони просили: "Співайте ще, співайте, хлопці", - згадує Михайло Кондрин, що був депортований до Ханти-Мансійська.

У виставці представлені також умовно-абстрактні роботи на тему Різдва, зокрема скульптурна композиція "Колядники" від Михайла Дзиндри. Організатори вважають важливим включити цей витвір, адже сім'я митця стала жертвою комуністичної репресії.

На виставці присутні різдвяні маски та зірка з родини Іванки Крапікевич-Давид. "Ця зірка є репродукцією її ікони під назвою 'Зелене Різдво'. Мої колеги згадували, що ще рік тому вони з цією зіркою гуляли містом," - ділиться Анна Хома.

Нікіта Цой в своїх картинах порушує цікаву та добре знайому українцям тему — підготовку до Різдва.

"Автор у своїй манері зображає цей важливий для українських людей процес. І він тут ставить запитання: а чи не втрачається в цій підготовці власне сакральність моменту? Поки все приготують, повідкривають - всі пересваряться. А потім, коли вже всідаються за стіл, тоді вже настає перемир'я", - говорить Анна Хома.

Ще однин фото-експонат артпроєкту розповідає про "Сад вертепів" - проєкт, який єднає людей через проживання й відтворення українських різдвяних традицій. Його учасники - молодь зі всієї України, яка вже протягом трьох років збирається разом, щоби приносити дух Різдва туди, де його зараз найбільше бракує, зокрема, у деокуповані та прифронтові громади.

Поруч - "Різдво на Полтавщині: неперерваний потік", експонати для якої передали з Полтавського регіону. Називається вона так тому, що, за словами її авторів, різдвяна традиція - це потік, який у ХХ столітті обмежили заборонами і страхами, але не перервали.

"Коли я звернулася до них із запитанням, що вони можуть запропонувати, вони миттєво відповіли: 'Ми готові надати все, що потрібно, лише покажіть нам, а ми в Полтавщині розповімо, щоб люди були в курсі. І коли вони приїдуть до вас, зможуть це побачити', - ділиться Анна Хома.

У цьому місці створено спеціальну ділянку, де гості мають можливість створити свою унікальну різдвяну зірку, а також поділитися особистими спогадами або висловити свої різдвяні переживання.

"Це ваша шанс відкрити свої спогади. Ви занурюєтеся в історії інших, щоб пригадати свої власні," - зазначає кураторка арт-проєкту.

У цій області, а також у фойє перед входом до виставки, розташовані чотири великі зірки, які відрізняються формами, кольоровими рішеннями, орнаментальними мотивами, гостротою та кількістю кутів. Ці унікальні твори мистецтва були створені старшою дизайнеркою центру Катериною Слюсаренко.

Сучасну частину виставки ефектно підсумовує захоплюючий проект "Екоцид" Віктора Проданчука, який в характерному для нього стилі досліджує тему Різдва.

"Це його остання ініціатива. Тут розташовані чотири шопки та вертеп, що уособлює всесвіт. Наразі світ сприймається ним саме в такому вигляді, і він розмірковує над тим, чи буде після всіх наших дій з природою світло чи нове відродження в майбутньому. Бо шопка символізує народження," - зазначає Анна Хома.

В цілому, можна стверджувати, що виставка арт-проєкту справді вражає та викликає сильні почуття. У кожного вони індивідуальні, проте, напевно, жоден із глядачів не залишиться осторонь.

"Іноді люди, покидаючи експозицію, діляться своїми враженнями, що це було надзвичайно зворушливо, і вони не стримували сліз, але в той же час залишилися "на твердих ногах". Це, безумовно, найкращий результат, на який можна було сподіватися. Це приносить велику радість," - зазначає Анна Хома.