Роль на суму 30 мільйонів доларів. 17 вражень після перегляду "Ф1".

Якщо провести паралель із світом Формули-1, то вступ до будь-якого тексту можна порівняти з кваліфікацією. Як автор, я не можу гарантувати собі успіх, проте можу суттєво підвищити шанси на позитивний результат, а ви, як читачі, отримуєте попередній огляд того, чого очікувати далі в цій «гонці». Тож, почну з важливих моментів: новий фільм сподобався чинним пілотам Формули-1. Його показали найкращим гонщикам світу перед гран-прі Монако, що сталося ще місяць тому, до того, як переглянули його навіть критики. Відгуки пілотів були схожими, вони використовували майже однакові фрази, що викликало підозри, що їм могли заборонити висловлювати негативні думки про стрічку. Ми можемо лише здогадуватися про причини такої одностайності, але все ж хотілося б почути справжні враження тих, хто спостерігає за перегонами безпосередньо з траси, а не лише з телевізорів. Однак автори вибрали обережний підхід. І їх можна зрозуміти: було б прикро, якби фільм з бюджетом у 300 мільйонів доларів зазнав невдачі через один негативний відгук від знаменитого гонщика.

Поглянув на те, куди було вкладено стільки мільйонів, і хочу поділитися своїми враженнями. Основну частину відгуку надам зі спойлерами, а в секції "Чи слід переглядати?" обійдуся без них. Я почав систематично стежити за Формулою-1 з цього сезону, тому не буду занадто прискіпливо оцінювати реалістичність подій: адже я прийшов до кінотеатру за художнім фільмом, а не документальним.

1. Зав'язка фільму дуже поспішає, аж біжить. Буквально за хвилин 7-8 добігає аж до того, що наш головний герой стає пілотом Ф1. Спочатку питаєш у себе: а навіщо так швидко? А потім розумієш: все від нетерпіння. "Ф1" як маленька дитина, яка прийшла зі школи та хоче якнайшвидше розповісти своїм батькам про все, що там відбулося. А там - аж декілька уроків, майже стільки ж перерв, однокласники, вчителі тощо. Стільки всього треба встигнути розказати, поки не забулося та не прийшов час сідати робити домашку! Тому ця дитина, хлопчик чи дівчинка, скидає взуття прямо у порозі та вбігає у кімнату. Вона хоче перейти до найбільш важливого якнайшвидше. Те саме зі стрічкою. В неї аж 2.5 години матеріалу для основної історії, тож нащо витрачати час на довгу експозицію? Скинув взуття - і біжи розповідати, як однокласник Коля відбивався від дівчат у перерві між математикою та фізкультурою.

2. Фільм майстерно використовує гумор. Це не зовсім комедія, адже смішних моментів не так багато, але кожен жарт виявляється вдалим. Можливо, не до сліз, проте викликає щирі усмішки та тихе "ги" частіше, ніж очікувалося. Жарти тут добре продумані. Вони, в основному, пов’язані з тим, що говорить персонаж у певний момент. Кожна з цих реплік може бути впізнаваною для кожного з нас у повсякденному житті. Так, герої фільму мають здатність реагувати жваво і миттєво, тоді як більшість з нас зрозуміє, що варто було сказати, лише пізніше, лежачи в ліжку. "Ф1" пропонує буденний гумор, але завжди з гострим і естетичним підходом.

3. Під час перегляду справді виникає цікавість щодо того, якою буде перемога. Це історія про героя – і це очевидно. Тому або він, або його партнери здобудуть перемогу. Інших варіантів попросту не існує. Але якщо глядач вже знає, ЧОГО очікувати, то варто його здивувати ЯК. У цій стрічці ми спостерігаємо за найменш вдалим аутсайдером в історії. Принаймні, так це виглядає на перший погляд. Бо ситуація кепська на всіх рівнях. Команда Формули-1 має не лише повільний автомобіль, а й гонщиків, які не можуть дати жодних обіцянок, власника в стані відчаю, раду директорів, яка не має уявлення про спорт, а також менеджера, що живе спогадами про минулі успіхи; тут навіть швидка зміна шин викликає труднощі! А потім, коли справи трохи покращуються, виникає "щур" всередині команди. Це не просто невдалий старт – це справжня катастрофа. Особливо в спорті, де досягти успіху з нуля майже неможливо. Тому стає надзвичайно цікаво, яким чином фільм покаже, як команда-невдаха досягає перемоги. Це вже, знаєте, спортивне змагання: ви будете стежити за подіями до самого кінця, щоб зрозуміти, як це відбудеться.

4. Бред Пітт у ролі досвідченого пілота - це справжній шедевр. Приємно бачити, коли зірка обирається не лише для створення хайпу, а щоб втілити глибокий персонаж. Тут є що розкривати. Сонні, головний герой, якого грає Пітт, - це не просто гонщик, а складна особистість. Він має свої цінності, мотивацію та життєві переконання. Під час перегляду усвідомлюєш, що він значно більше людина, аніж гонщик. Сонні виступає на трасі та, можливо, готується до гран-прі, але у звичайному житті його переживання за минуле та пошуки сенсу домінують. У цій сцені Пітт зображує учасника перегонів, у тій - вірного друга, тут - людину з внутрішніми переживаннями, а там - азартного гравця. Іноді йому вдається одночасно виконувати кілька "ролей". Сценарій надає одному з найвідоміших акторів сучасності можливість продемонструвати широкий спектр емоцій - і він це робить майстерно. Бред Пітт виглядає абсолютно природно на екрані з початку до кінця. Чи була ця роль написана спеціально для нього, невідомо, але навіть якщо це так, його рекордний гонорар у 30 мільйонів доларів повністю виправданий.

Іноді репліки героїв настільки влучні та пронизливі, що просто хочеться аплодувати. Вони здаються абсолютно очевидними для ситуації, але це виявляється чудово втіленим. Слова звучать щиро, але водночас і з певною дози пафосу, як і має бути в кінематографі. Хоча пафос присутній, його не так багато, щоб глядач втратив відчуття реальності. На мою думку, діалоги в "Ф1" є взірцевими. Краще й не придумаєш. Вони не лише просувають сюжет, а й розкривають персонажів, створюючи неповторну атмосферу. Герої багато говорять, і ти сподіваєшся, що їхні розмови не закінчаться, адже це нагадує кращі бесіди в твоєму житті, тільки замість 10-20 хвилин тут понад 150 хвилин наповненого змістом хронометражу. Тут немає пустих обмінів фразами, щоб просто зайняти час. Кожна розмова має значення, цінність та інтригу. Хоча основна дія фільму відбувається на трасі, справжнє життя відчувається у тих моментах, коли герої спілкуються між собою. Дехто міг переживати, що стрічка виявиться нудною у проміжках між гран-прі, а я, навпаки, хвилювався, що самі гран-прі не зможуть відповідати високим стандартам, встановленим цими діалогами.

6. За Сонні хочеться вболівати. Бо кожен з нас - у якомусь сенсі цей Сонні. Колись програв. Чогось боїться. Має характер, який багатьом не подобається. Хоче робити те, що подобається. Такому герою легко співпереживати. А тут ще й втручаються додаткові чинники, такі як особиста мотивація Сонні (ідея важливіша за гроші) та шанс на відновлення справедливості (міг стати легендою колись, але просто не пощастило). Коли ти, як сценарист, настільки допомагаєш глядачу полюбити героя, є ризик зробити його занадто ідеалізованим. А до такого важко проявляти емпатію, бо жоден з нас не є ідеальним. Тому Сонні - азартний гравець, який програє. І трошки егоїст. Зухвалий та самовпевнений. Отже, неідеальний. Звичайна людина з талантом. За Сонні легко почати вболівати. Навіть якби роль виконував не Пітт, ефект, я впевнений, був би таким же. Бо він гарний персонаж.

7. Цей фільм відкриває не лише світ автогонок. Він детально досліджує різні аспекти професійного життя гонщика Формули-1. Тут демонструються тренування, спілкування з журналістами та робота перед камерами. Також показано, як пілот взаємодіє з командою, до складу якої входять не лише менеджер, стратег та напарник, а й всі, хто причетний до процесу. Стрічка "Ф1" не просто натякає, а прямо говорить про те, що гонщик працює не лише під час недільних перегонів. Глядач часто може не помічати, скільки зусиль потрібно, щоб гонщик зміг перетнути фінішну лінію. Тепер це усвідомлено. Тепер це залишиться в пам’яті.

8. Через акцент на аварії Сонні у минулому ти розумієш, що буде нова - також велика. Точно-точно, жодних варіантів. Питання лише у тому, коли. Однак тебе все одно дивують - і в халепу потрапляє не Сонні, а Джошуа, другий пілот команди. І як же якісно стрічка відпрацьовує у ключові для себе моменти! Наприклад, тут вимикає звук та акцентує увагу на Сонні, який біжить рятувати свого на той момент ще не товариша - просто колегу. Бо бачить у ньому себе. І фільм робить це щоразу. Кожна ключова для стрічки сцена - шеце щось для підручників. Знайомство пари пілотів команди - туди, аварія Джошуа - туди, розбірки між гонщиками у білому коридорі - туди ж, розмова президента та Сонні у лікарні після його аварії - все туди. І це я ще до останньої третини стрічки не дійшов. І головна цінність у тому, що жодна з цих сцен тебе не дивує. Ти плюс-мінус очікував побачити кожну. Але ж кожного разу виходить так, що фільм показує тобі її такою, якою ти й хотів її бачити. Кожного. Разу.

Персонаж Пітта настільки вражаючий, що після його перегляду з'являється бажання завжди мати при собі колоду карт. Сонні носить її з двох причин. По-перше, він є справжнім гравцем не лише у азартних іграх, а й в усіх аспектах свого життя: він приймає виклики, ризикує, здобуває перемоги та зазнає поразок. Карти слугують для нього символом цього. По-друге, ця колода виступає в ролі "містка" між світом перегонів та усім іншим. В автомобілі він має лише карти, адже це єдиний предмет, який завжди з ним, незалежно від обставин. Це нагадує Сонні про те, що він не лише пілот, а й людина, у якої є життя за межами траси. Тому, коли колода не потрапляє до кишені, він може демонструвати хорошу їзду, але рано чи пізно вилітає з траси, адже в цей момент він лише гонщик, забуваючи про все інше – втрачає свій "місток" між реальністю та гонковим життям. Це дійсно вражаюча деталь, яка часто відсутня у спортивних драмах, котрі зосереджуються на матчах і тренуваннях, але не розкривають філософію спортсменів. "Ф1" не потребує додаткових слів, адже її "містком" є колода карт.

Настільки вдалий елемент, що хочеться мати при собі завжди таку ж. І це зовсім дитяча емоція, дитячий захват, бо саме у дитинстві ми всі хотіли собі щось таке, що побачили у когось іншого - і почали вважати крутим. Потім ми всі це переросли та зрозуміли, що не речі роблять людину крутими, а люди роблять такими речі... А потім я прийшов на "Ф1" та про все це забув. Наступний тиждень-два буду ходити з думкою "а чи не придбати собі також колоду карт?". Сподіваюсь, потім відпустить.

10. Мені важко навіть уявити, скільки разів Сонні міг би бути звільнений у реальному світі Формули-1. Скажемо відверто: фільм під час гонок жертвує реалістичністю заради сюжету. Якби це не виправдовувалося, можна було б піддавати критиці. Але воно дійсно варте уваги. Наприклад, у нас тут є можливість змінити пілота в останній момент перед гонкою. Але основна умова – це реакція на дії Сонні. Навіть у найскрутнішій ситуації команда, напевно, звільнила б його після першої гонки, адже жоден з болідів не зміг фінішувати через його помилки. Тут через нього похитнулася репутація менеджера. І ще – штрафи за порушення. Ніхто не бажав би бачити Сонні у Формулі-1, хіба що кілька відчайдушних фанатів, які сумують за аваріями, які закінчують кар'єри найкращих пілотів. Особливо не хотіли б його бачити керівники команди, адже навіть найшвидший пілот не є корисним, якщо не може порозумітися з рештою команди. Загалом, ви зрозуміли: художньої вигадки тут вдосталь. Льюїс Хемілтон, чинний рекордсмен Формули-1, був одним із продюсерів цього фільму – можливо, він витягнув чимало волосся, читаючи сценарій...

Перші півтори години фільму настільки насичені подіями, що не дають можливості навіть на мить зупинитися й осмислити те, що відбувається на екрані. Темп просто шалений. Я намагався робити нотатки, адже зазвичай записую по 2-3 слова про важливі моменти, але навіть цього разу не встигав, залишаючи думки незавершеними. Діалоги чергуються з гонками, знову діалоги, знову швидкість... І все це – важливі, динамічні сцени. Напевно, фільм про Формулу 1 і має бути таким же швидким, максимально витискаючи енергію з кожної миті. Проте це все ще вражає, адже так тримати темп без пауз протягом такого часу – справжнє мистецтво. Знаю, що деякі глядачі з проблемами уваги часто відволікаються на свої телефони під час перегляду, але тут я відчуваю, що вони на мить забули про це. Не можу уявити, коли можна було б знайти час на щось інше, окрім як слідкувати за фільмом у перших двох його третинах. Формула 1 – це швидкість, і "Ф1" також відображає цю концепцію.

12. Що стосується значення гонок для Сонні, він ділиться цим лише приблизно за сто хвилин після початку фільму. У типовому кіно це б відбулося під час розмови з кимось на початку, щоб глядачі могли відразу зрозуміти філософію головного героя. Однак тут це не є необхідним, адже вся суть вже була викладена в діалогах, що відбулися протягом перших півтора годин. Тому монолог Сонні на балконі в номері Кейт (технічного директора) сприймається як "необов'язковий" для глядача, котрий вже має уявлення про пілота і його мотивацію. Це якби ще намагалися пояснити колоду карт... Але це зізнання насправді потрібно для іншого - для поглиблення взаємозв'язку між Сонні та Кейт, для з'ясування його емоцій, коли справа доходить до відвертих розмов про нього, про його образ. Нарешті, він готовий розкритися. Тут головний герой говорить не для глядачів, а для Кейт і для себе. Аби уникнути простого підходу, автори вирішили не використовувати ці слова на початку для поверхневого розкриття філософії персонажа, а застосували їх пізніше для більш глибокого розуміння. Дійсно, величезна повага за це.

Перед грандіозним фіналом фільм, як і очікувалося, робить паузу, щоб наситити сюжет драматичними моментами та дати глядачу можливість відпочити. І це дійсно необхідно, адже стрімка зміна кадрів і сцен, а також шалений темп оповіді можуть сильно втомити глядача. Хоча, можливо, не так сильно, як Сонні на трасі, але все ж близько до цього. "Ф1" - це важке кіно. Можливо, під час перегляду ви цього не відчуєте, але після закінчення фільму це стане очевидним. Полегшення не приходить. Ви радієте, що побачили щось вражаюче, але разом із цим відчуваєте втому. Це нагадує стан після виснажливого тренування, коли ледве пересуваєтеся, але водночас задоволені виконаною роботою. Вже в перші півтори години ви відчуваєте втому, тому з нетерпінням чекаєте на паузу та "головну битву". Структура сюжету знайома, сюрпризів немає, але її якісне наповнення робить все ще цікавою.

14. Вражаюче показано, як змінюється ставлення до Сонні з боку всіх персонажів. Це класичний архетип героя: спочатку його ніхто не приймає, а врешті-решт все кардинально змінюється. Найголовніше - наскільки цей шлях буде цілісним та захоплюючим для глядачів. І, без сумніву, це один з найсильніших аспектів фільму. Однак варто зазначити, що другорядні персонажі тут просто чудові. Кожен із них має свій унікальний характер, цінності та філософію життя. Вони не просто фонові фігури навколо головного героя, не ті, хто існує лише для того, щоб допомогти Сонні розкритися. Ні, вони ведуть власне життя, а персонаж Пітта - своє. І так склалася історія, що їхні долі переплелися… Саме так складається враження. Хороший другорядний персонаж повинен допомагати розкриттю основного героя, але перш за все він має бути самостійною і повноцінною особистістю. Тут усі такі. І кожен, окрім одного, спочатку налаштований проти Сонні. Але впродовж фільму він зумів завоювати їхні серця. Отримати довіру таких другорядних героїв - це справжнє досягнення.

15. "Ф1" має 2 фінали. Тобто спочатку один - це остання гонка сезону. А потім - останні 3 кола цієї гонки після червоного прапору. Навіть перший відчувається як щось дуже велике, а через це другий - як щось шалено цінне. Я, до речі, не впевнений, що остання гонка - найкраща з показаних на екрані, але вона відчувається такою. Бо була пауза, щоб ми встигли скучити за швидким темпом розповіді та перегонами. Бо 2 фінали. Бо вже є історія у вигляді 8-ми попередніх гран-прі - ми вже знаємо буквально все, залишилося закрити останній пункт у цьому бінго. Коли "Ф1" сповільнилася після перших 90-а хвилин, я злякався: раптом гарні ідеї скінчилися і далі буде тільки гірше? Але ні, не скінчилися. Великий фінал на місці.

Фільм робить "рибальську паузу" перед фінальним тріумфом Сонні, що стає справжнім розривом у всьому, і, безперечно, є одним із найяскравіших моментів у спортивних драмах за всю їхню історію. Коли я вперше пішов рибалити з батьком у дитинстві, він навчив мене не квапитися з підсіканням, коли риба клює, адже потрібно дати їй час, щоб заковтнути приманку. Отже, у фіналі "Ф1" ми стаємо свідками того, як Сонні, як справжній рибалка, опиняється на фінішній прямій. Після аварії, що сталася попереду, він опиняється на чолі гонки, і між ним та перемогою залишається лише траса — більше нічого. За весь фільм він пройшов тисячі кілометрів, а тут — менше ніж одне. Єдине, з чим він може програти, — це сам себе. Глядач починає сумніватися: чи ризикнуть творці залишити Сонні без перемоги, коли вона вже так близько? Це було б надзвичайно сміливо. Але сценарист і режисер вирішили піти ще далі — протягом близько хвилини ми спостерігаємо, як Сонні веде свій болід порожньою трасою. Вони не квапилися. Чекали, поки ми "проковтнемо" цей момент, як досвідчені рибалки, точно стільки, скільки потрібно.

Поворот. Ще. Ще. Камера на стомлений погляд Сонні, який тільки-тільки після аварії. На трасу. Знову на Сонні. Знову на трасу. Всі мовчать. Звуку немає, бо ми бачимо все очима Сонні, а для нього реальний світ вже закінчився - залишилася тільки дорога. В його очах взагалі все: страх, очікування, сподівання на краще, втома... І ми у тиші майже хвилину спостерігаємо, як Сонні не намагається стати легендою чи виграти гонку - просто хоче довести болід до фінішу. Бо більше нічого не треба. Бо зробити це для нього - найважче зараз. Можливо, це найкраща сцена року. Ймовірно, саме ця сцена переводить "Ф1" з категорії "дуже круте кіно" у категорію "одне з найкращих серед...". Бо це велична сцена.

17. Можливо, "Ф1" є найвеличнішою спортивною драмою в історії кінематографа. Цей фільм має всі шанси отримати "Оскар" за найкращий оригінальний сценарій. Бред Пітт також може бути номінований на цю ж нагороду за свою головну роль. Хтось із другорядних персонажів неодмінно заслуговує на місце серед кращих у своїй категорії. Я навіть не згадав про декорації, операторську роботу, монтаж, звук, музику та інші аспекти, але все це виконано на найвищому рівні (можу з упевненістю стверджувати, що фільм отримає не менше двох "Оскарів" у технічних номінаціях). Я не можу просто сказати "все добре", тому мені доводиться обирати, що вразило найбільше. Для мене це, без сумніву, сценарій (діалоги та цікаві другорядні персонажі як важлива частина), а також епізод з "паузою рибалки". Можливо, для вас це щось інше. Скоріше за все, так і є, адже "Ф1" успішна в багатьох аспектах. Вона справжній лідер. Я вже трохи ознайомився з думками критиків і готовий сперечатися, принаймні, з тими, хто стверджує, що між персонажами на екрані немає хімії, а в історії відсутнє емоційне ядро. Я бачив усе це на власні очі, і можу запевнити, що воно є.

На мою думку, фільм "Гонка" (2013) є взірцем спортивної драми. Проте "Ф1" також прагне досягти цього рівня, змагаючись за звання найкращої у кожному з критеріїв. Хоча я не впевнений, що вона здобуває перевагу, ця стрічка активно бореться за кожен сантиметр траси, так би мовити. Вона ставить під сумнів найкращі досягнення у жанрі, тому можна стверджувати, що є однією з найвизначніших у цій категорії.

Чи слід переглядати?

Отже, це безсумнівно має всі шанси стати найкращою спортивною драмою в історії кінематографа. Фільм "Ф1" обов’язково буде представлений на майбутній церемонії "Оскар", і, ймовірно, у кількох номінаціях, не лише технічних. Це дійсно майстерно знята стрічка, особливо під час гонок. Але сцени між ними не є простим заповненням часу; вони відіграють важливу роль у розвитку сюжету, розкритті персонажів та ідей. Ці моменти також надзвичайно цікаві, адже діалоги в фільмі сповнені емоцій. Хоча вони трохи пафосні, в основному, вони живі, щирі, яскраві, а іноді навіть кумедні. Завдяки цим розмовам створюється зв'язок між героями, їхні відносини виглядають природно, і не відчувається, що другорядні персонажі служать лише для розвитку головного сюжету – навпаки, у них є свої історії, почуття і мотивації. За ними цікаво спостерігати, їх хочеться бачити на екрані. І вони отримують достатньо часу, адже фільм триває 2.5 години. Хоча насправді він не просто триває – він мчить майже 2.5 години. Трохи сповільнюється після двох третин, щоб підготувати глядачів до фіналу, але протягом більшої частини часу підтримує шалений ритм.

Після перегляду цієї стрічки відчуваєш себе, як після важкого тренування, адже фільм справді насичений. Темп та емоції персонажів, а також події та реалії Формули-1 — жорстокого й інколи безжального спорту — представлені досить вражаюче, хоча й з елементами перебільшення. Тут пілот Формули-1 не лише змагається на треку в неділю, але й живе цим щодня, залишаючи при цьому місце для людських переживань. Хоча художні доповнення можуть викликати питання, вони створюють історію з потужними емоційними моментами. Це фільм про спорт, але, перш за все, він є справжнім кінематографічним твором. Без зайвих сцен, він вражає своєю силою в багатьох аспектах. Це як учень, який чудово навчається, паралельно займаючись у трьох секціях п’ять разів на тиждень. Можливо, не завжди блискучий, але в жодному з аспектів не підводить. А в кінці стрічка навіть злегка грає зі своїм глядачем, що той не може не радіти, адже в окремому абзаці статті зізнається, що саме цей момент йому сподобався найбільше. "Ф1" не є шедевром усіх часів, і навіть близько не підходить до цього звання, адже оперує досить простою історією. Але робить це настільки вправно, що не виникає жодних зауважень.

Настільки, що на нього у майбутньому будуть рівнятися спортивні драми. Як зараз рівняються на "Гонку" (2013). Коли ти атакуєш "головного боса" жанру, то, мабуть, ти зняв щось величне.