Які меседжі передає "Світ через призму Шевченка"?

#Мистецтво та розваги

Інсталяція "Світ очима Шевченка", розташована в парку Шевченка, викликала безліч відгуків та жваві дебати. На мою думку, в ході обговорення виникають три ключові питання: чи можна вважати цей витвір мистецтвом? Чи є це проявом кітчу? Яке відношення має інсталяція до постаті Шевченка? Хочу поділитися своїми думками, які, хоча і є досить суб'єктивними, однак стосуються важливих аспектів наших культурних цінностей.

Як саме автори інсталяції "Світ очима Шевченка" представляють свій об'єкт? Юлія Соловей поділилася основною ідеєю проекту. Це "п'ятиметрова інтерактивна інсталяція у вигляді бюста Тараса Шевченка. Всередині розташовані десятки вічок, через які можна зазирнути та побачити 80 локацій у 37 країнах, спостерігаючи за ними 'очима' пам'ятників Шевченку". Основна думка проекту полягає в тому, що "для кожного українця, незалежно від того, де він перебуває, монумент поету є своєрідною точкою зв'язку з рідною землею. Ми прагнули створити проект, який відображає цей зв'язок, про Шевченка, що об'єднує нас у всьому світі".

Ми бачимо великий п'ятиметровий бюст Шевченка, жовтого кольору, який вирізняється розміром і кольором і стоїть в центрі парку Шевченка, якраз перед самим памятником. Автори зізнаються, що "зрештою зупинилися на формі бюста авторства Беклемішева, який вважається одним із найреалістичніших, та національному жовтому кольорі" . "Національний жовтий колір", "найреалістичний" бюст Шевченко", парк Шевченка - все це же вже говорить про смисли, які транслює об'єкт. Що ж він говорить насправді, що "комунікує"?

Чи можна вважати "Світ очима Шевченка" мистецьким твором, представленим авторами? На мою думку, так. Якби це був звичайний тент, який просто стояв би збоку і виконував утилітарні функції, наприклад, продаючи морозиво чи воду, він би не міг претендувати на статус мистецького об'єкту. Врешті-решт, самі творці охрестили "Світ очима Шевченка" "інсталяцією", що підкреслює його арт-значення.

Отже, з цього можна створити справжній арт-об'єкт. Локація, візуальні елементи, кольорова палітра — все це є важливими складовими. Інсталяція розташована не випадково, а в самому серці парку Шевченка — місця, яке має своє сакральне значення. Пам'ятаю, що під час навчання в університеті нам заборонялося входити до парку Шевченка 22 травня, у день перепоховання Тараса Шевченка.

Інсталяція розташована безпосередньо перед пам'ятником Шевченка, створеним Матвієм Манізером та Євгеном Левінсоном, і захищена щитами для безпеки під час обстрілів. Таким чином, проект "Світ очима Шевченка" в першу чергу сприймається в контексті самого пам'ятника, функціонуючи як своєрідна заміна або підміна. Концептуально, можливо, це було задумано організаторами, хоча не можу стверджувати напевно. Однак символіка розміщення цього артоб'єкта має саме таке значення.

Чи має інсталяція стосунок до поп-арту, стріт-арту, Воргола і Кунса? Так, але досить специфічно. Інсталяція нагадує про них, відсилає, але не має того естетичного виклику, який мав поп-арт. Останній був провокативним, обігрував банальність, комсюмеризм, гламур, руйнував опозицію високого і низького мистецтва.

Що насправді передає інсталяція в парку Шевченка? По суті, нічого значущого. Це лише величезна фігура національного поета, яка виконує роль ілюстрації до думки "світ очима Шевченка". Їй бракує символічної складової та інтерпретаційного контексту, які могли б наділити цю роботу глибшим змістом. Наприклад, можна було б розкрити тему культу Шевченка, його багатогранність, а також питання монументалізації та глобалізації його образу. Дехто охрестив цю інсталяцію "жовтим Шевченком", що вносить додатковий символізм, адже колір також несе певний сенс. Ще більше ускладнює ситуацію асоціація з Visa, що свідчить про комерційний аспект проекту. В результаті, весь цей контекст перетворює п'ятиметровий бюст Шевченка на просту імітацію та товар.

Теодор Адорно зазначив, що це яскравий приклад об'єктивації мистецтва та втрати його естетичної цінності. Це підводить нас до концепції кітчу, який асоціюється з поганим смаком, надмірною сентиментальністю та невідповідністю між стилем і змістом. Великий жовтий бюст Шевченка перестає бути символом самого митця і перетворюється на декорацію, на фоні якої можна зробити стильне фото, стаючи практичним предметом, що служить укриттям від сонця чи дощу, подібно до намету.

Не зовсім зрозуміло, що саме відображається в очах: чи це пам'ятники Шевченку, розкидані по світу, чи ті місця, на які звертає увагу сам поет. Імідж Шевченка завжди є певною конструкцією: ми одночасно знаємо його і залишаємося в деякій мірі незнайомими з ним. Сприйняття національного поета пройшло через безліч етапів, включаючи його сакралізацію та десакралізацію, спалення "Кобзаря", а також його адаптацію в популярній культурі, де він приміряє різні маски в своєму "квантовому стрибку". Ми також маємо уявлення про те, як Шевченко сходить з постаменту, захоплюється красою дівчат і просить вогню. Усі ці варіанти є способами спілкування з поетом, надаючи йому статус сучасника.

Я згадую різні способи втілення пам'ятників у сучасному контексті. На Майдані стояла дерев'яна статуя Шевченка, майже зріст людини, і кожен міг обійняти її, адже Шевченко був одним із символів протесту. Також на Гогольфесті була скульптура "шинель Гоголя", до якої кожен міг зайти, ніби занурюючись у його текст. На іншому Гогольфесті я бачив розмальовані в яскраві кольори макети пам'ятника Шевченка. Це також було досить цікаво, адже таким чином пам'ятник отримав нове значення — Шевченко поставав у різних іпостасах, як і ми самі. Серед кольорів були жовтий і блакитний, розділені навпіл. В усіх цих випадках ми вели діалог з класиками, переосмислюючи їхню спадщину.

Нова виставка, що включає пам'ятник-бюст Тараса Шевченка, ставить перед нами запитання про те, яке послання ми прагнемо донести. Особливо це актуально, коли така інсталяція з'являється в громадському просторі міста — вона має свій голос і щось висловлює.