Син Василя Зінкевича був присутній на прощанні з Ігорем Покладом і поділився своїми глибокими переживаннями.

11 липня, в п'ятницю, у Національній філармонії України в Києві відбулася прощальна церемонія з видатним композитором Ігорем Покладом. Він залишив по собі понад 150 пісень, серед яких такі вічні хіти, як "Ой летіли дикі гуси", "Чарівна скрипка", "Два крила", "Кохана", "Очі на піску". Його творчість втілювали в життя легенди української музичної сцени, зокрема Ніна Матвієнко, Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич та інші артисти.

У коментарі OBOZ.UA Богдан Зінкевич, син Василя Зінкевича, поділився, як його батько відреагував на смерть відомого композитора. Юнак прийшов попрощатися з Ігорем Покладом разом із родиною Ольги Сумської, з якою нині працює на знімальному майданчику одного з фільмів. Сам Василь Зінкевич, нагадаємо, з'являється на публіці вкрай рідко.

Хто ж такий Ігор Поклад для мене? Я можу згадати, як між ним і моїм батьком завжди існував незвичайний творчий зв'язок, - ділиться своїми спогадами Богдан Зінкевич. - Мені здається, що Василь Іванович мав особливу здатність відчувати і інтерпретувати музику Ігоря Дмитровича. Пам'ятаю безсонні ночі, наповнені творчими пошуками. Саме тоді з'явилася пісня "Скрипка грає" (цей твір присвячений Володимиру Івасюку, який трагічно загинув у 1979 році. Спочатку музику створив Ігор Поклад, а в 1980 році Юрій Рибчинський написав до неї слова. Першими виконавцями стали Назарій Яремчук, а згодом - Василь Зінкевич і Софія Ротару. - Ред.)".

"А моя улюблена пісня - "Тече вода". Вона дуже жива, енергійна. Мені здається, саме ця композиція найкраще передає дух і звучання 80-х. Це ніби музичний знімок того часу", - додає Богдан.

"Вийшло так, що саме я повідомив батькові про загибель Ігоря Дмитровича, - продовжує Богдан. - Яка була його реакція? Зазвичай тато - справжній балакун: завжди говорить, жартує, щебече. Але в той момент він просто замовк. У нашій розмові настала довга тиша... Це неабияк болісно для нашої родини. Я виріс у творчому середовищі, серед відомих художників. Коли бачиш глибину довіри і тонке переплетення творчих зв'язків, усвідомлюєш, що цієї людини більше немає. Вона була незамінною. Це важко сприймати. Впевнений, що тато ще висловить свої думки про Ігоря Дмитровича. Але згодом."

"Я чудово пам'ятаю, як разом із телевізійною командою відвідали Ігоря Дмитровича для запису інтерв'ю, - ділиться спогадами Богдан Зінкевич. - Ми обговорили теми, які хотіли порушити, обговорили всі нюанси, а він просто сидів і слухав, не промовивши ані слова. І раптом... його руки самі потягнулися до інструмента. Здавалося, що він відповідає не словами, а мелодіями. Ніби його думки виливалися через клавіші. Це був дуже тонкий, майже священний момент. Не випадково кажуть, що видатні митці здатні передавати через себе особливу енергію. І наша земля наповнена цією енергією".

"Батько завжди повторював: якщо зникне українська пісня - народ осліпне серед білого дня, - додає Богдан. - І так складно прийняти, що Ігоря Дмитровича більше немає. Він був унікальний. Ми всією родиною безмежно вдячні йому за пісні. Ми бережемо їх, будемо передавати далі - щоб наші діти вчилися справжній любові до України".

За словами Богдана Зінкевича, його професія не настільки тісно пов'язана з творчістю, як у його батька: "Я за освітою телережисер, але наразі працюю звукорежисером у кіно. Скажімо так, творчість на мені трохи відпочила, порівняно з татом. Водночас я почуваюся дуже комфортно серед творчих людей, добре їх відчуваю, знаю, як із ними спілкуватися. Мій старший брат Василь зараз на фронті - він служить у Третій окремій штурмовій бригаді, захищає Україну".

На комплімент, що Богдан дуже нагадує свого батька, він відповів: "Ми планували створити розширену версію фільму 'Червона рута'. І справді, були обговорення, що я міг би виконати роль молодого тата в цьому проекті".