"Смартфони під час уроків? Безумовно!" Як зробити процес навчання медіаграмотності захоплюючим. Тетяна Матичак у подкасті "Медіуми".

У випуску -- про те, чи готові вчителі самі критично мислити, як боротися з упередженнями в освіті та чи є шанс, що наступне покоління українців буде медіаграмотним настільки, що анонімні телеграм-канали втратять свою популярність.

Чи всі українські школярі знають, як відрізнити фейк від правди? Чому деякі учні, закінчуючи школу, жодного разу не чули про медіаграмотність? І чи справді сучасні учні можуть навчати дорослих орієнтуватися в інформаційному просторі? Про все це ведучі подкасту "Медіуми" Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Тетяною Матичак, медіатренеркою, фахівчинею з протидії пропаганді та маніпуляціям.

А також про те, як еволюціонували методи навчання медіаграмотності, чому впровадження цієї навички в основні предмети є більш результативним, ніж факультативні заняття, і наскільки важливо критично аналізувати навіть те, що подається у шкільній програмі.

Підписатися на подкаст "Медіуми" можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 "Учасники нашого проєкту вирізняються тим, що завжди активно цікавляться та ставлять запитання.";

04:20 "Ми прийняли рішення не створювати новий предмет, а замість цього впровадити завдання в уже існуючі курси."

05:44 "Ми зробили наші завдання сучасними: учні використовують смартфони для їх виконання";

07:34 "Навчальна програма школи акцентує увагу на лекційному навчанні, виконанні спеціальних завдань та оцінці знань."

08:46 "Батьки виявляють більший інтерес до нашого проєкту, ніж педагоги."

10:00 "Ми надаємо педагогам ключові основи знань."

13:50 "Цю програму можна реалізувати в кожному навчальному закладі."

17:40 "Це покоління виховуватиме не лише молодше, а й старше, тому що не лише батьки впливають на дітей, а й діти -- на батьків".

"Учасники нашого проєкту вирізняються тим, що завжди активно цікавляться та ставлять запитання."

Вадим Міський: Тетяно, ми б хотіли обговорити питання викладання медіаграмотності у середніх навчальних закладах. Відомо, що Україна вже більше десяти років активно працює над впровадженням медіаосвітніх елементів у навчальний процес. Зокрема, проєкт "Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність в освіті", що стартував у 2018 році, охопив кілька тисяч шкіл. У "Детекторі медіа" ми постійно слідкуємо за прогресом цього проєкту та періодично висвітлюємо його результати в наших публікаціях. Нещодавно ми провели якісне дослідження, яке показало, що рівень медіаграмотності серед підлітків є дуже неоднорідним – як у навичках, так і в розумінні основних концепцій. Наприклад, деякі учні, які пройшли через систему освіти, жодного разу не чули терміна "медіаграмотність". Це не просто слова: у фокус-групах, які ми опитували, були старшокласники, які не мали жодного контакту з цим поняттям під час навчання. Водночас, існують учні з високим рівнем знань, особливо серед тих, хто навчається в школах, що беруть участь у вашому проєкті. Які конкретно навички ви надаєте учням у рамках курсу "Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність в освіті"? Яких знань позбавлені ті, хто не є частиною цієї ініціативи? І які можливості має освітня система для учнів, які не беруть участі в проєкті?

Тетяна Матичак: Дійсно, тут можна багато говорити. Я підтверджую, що ті учні, які брали участь у нашому проєкті, відрізняються від своїх однолітків тим, що вони постійно ставлять запитання, шукають додаткові джерела інформації. Вони діляться отриманою інформацією зі своїми сусідами, батьками.

Ми збираємо надихаючі історії успіху, включаючи ті, що виникли під час повномасштабного вторгнення. Наприклад, у Чернігові, де люди ховалися в підвалах, читаючи анонімні телеграм-канали, які поширювали дезінформацію, був хлопчик, який навчався в школі, де функціонувала наша програма. Він ділився з усіма своїми знаннями про те, як перевіряти інформацію, на які телеграм-канали не варто покладатися і які офіційні джерела варто використовувати. Цей підвал перетворився на справжній центр обізнаності: людям було необхідно чимось зайнятися, і вони слухали лекції та брали участь у практичних заняттях з медіаграмотності. Тож наші уроки дійсно можуть надихати на бажання перевіряти інформацію та ділитися нею з іншими.

"Ми обрали не створювати новий предмет, а впровадити завдання в існуючі курси."

Тетяна Матичак: З самого початку ми ухвалили рішення не створювати окремий предмет, оскільки це вимагало б зробити його факультативним. Впровадження нового обов'язкового предмета через Міністерство освіти й науки є надзвичайно складним завданням. Факультативи, як правило, часто виключаються з навчальних програм через високий рівень навантаження на учнів. Якщо батьки вважатимуть, що це додаткова тяжкість для їхніх дітей, особливо в старших класах, то цей предмет просто не буде викладатися. Саме тому ми вирішили інтегрувати всі завдання в уже існуючі курси.

Наталка Соколенко: А це в які ж саме?

Тетяна Матичак: Література України, українська мова, історія нашої країни, світова історія, а також мистецькі напрямки.

Наталка Соколенко: В історії медіаграмотність особливо потрібна, зважаючи на те, як Росія атакує нас фейками на історичну тематику. Це справді дуже важлива навичка!

Тетяна Матичак: Тема була вибрана дуже вдало. У нас є навіть додатковий посібник, що допомагає донести чутливі питання, оскільки деякі з них мають зв’язок із сучасними подіями. Ми часто порівнюємо ці ситуації з актуальними подіями, щоб учні усвідомлювали, чому важливо вивчати історію. Відповідно, такі теми можуть бути делікатними і викликати дискусії. Ми відразу надаємо вчителям рекомендації, як найкраще їх обговорювати.

"Ми зробили наші завдання сучасними: учні використовують смартфони для їх виконання"

Наталка Соколенко: Як ви вважаєте, наскільки діти, які не отримують навичок медіаграмотності в навчальних програмах, опиняються у невигідному становищі? Чи мали ви можливість спілкуватися з такими учнями?

Вадим Міський: Я тут навіть доповню. Річ у тім, що концепція Нової української школи передбачає, що одна з десяти ключових компетентностей, якими має оволодіти дитина після навчання, -- це інформаційно-цифрова компетентність. Чи це про медіаграмотність, чи це щось інше?

Тетяна Матичак: У рамках нашого проєкту ми включили це в загальний курс. Ми з'ясували, що інфомедійна грамотність є лише одним із елементів медіаграмотності. Крім того, існують цифрові навички, критичне мислення та інші важливі компетенції.

Отже, учні, які беруть участь у нашому курсі, мають можливість відвідувати дійсно захоплюючі уроки. Наша мета полягала в тому, щоб привернути увагу як учнів, так і вчителів, роблячи навчання цікавим і привабливим для всіх. Одночасно ми стикнулися з викликом: потрібно було знайти баланс між інтересами учнів та вимогами Міністерства освіти і науки. Оскільки наш проєкт отримав затвердження від Міністерства і повністю вписується в навчальні програми, ми адаптували наші завдання до сучасних умов, дозволяючи учням використовувати смартфони для їх виконання.

Наталка Соколенко: Це справжня казка, навчальний момент — коли варто використовувати смартфон.

Тетяна Матичак: Так, ми маємо певні обов'язкові завдання, які потрібно виконувати. Наприклад, встати, прогулятися, активізуватися, обговорити питання та пересунути столи. На початку деякі викладачі були незадоволені, вважаючи, що це призведе до безладу і хаосу. Проте пізніше вони усвідомили, що такий підхід робить навчання набагато цікавішим. Коли учням цікаво, вони значно краще справляються з поставленими завданнями.

Шкільна освітня програма зосереджена на проведенні лекцій, виконанні визначених завдань та їх оцінюванні.

Наталка Соколенко: А як бути з дітьми, які не отримують належної медіаграмотності в рамках освітнього процесу?

Тетяна Матичак: Учні подібного типу, зазвичай, сприймають інформацію без критичного аналізу. Вони часто виявляють більшу довіру до контенту, який поширюється в соціальних мережах, не усвідомлюючи, що медіа можуть бути небезпечними для їхнього психічного та фізичного здоров'я. Таким чином, вони сприймають дані без глибокого осмислення. Водночас я б трохи критикувала шкільну навчальну програму, оскільки вона більше зосереджується на лекціях, виконанні конкретних завдань і їх перевірці. На таких уроках учні менше аналізують, не так критично оцінюють інформацію, що, на мою думку, робить їх менш самостійними та ініціативними. Натомість учні, які беруть участь у нашому проєкті, постійно отримують завдання, що спонукають до роздумів. Усі наші завдання починаються не з лекцій, а з запитань. Для вчителя це прописано: "Запитайте". Він має запитати учнів про їхні думки щодо теми, яка буде розглядатися на уроці. Далі ми навчаємо їх розрізняти факти й судження, показуючи, в чому полягає різниця між ними.

"Батьки виявляють більший інтерес до нашого проєкту, ніж педагоги."

Наталка Соколенко висловила думку, що деякі вчителі не прагнуть стимулювати дітей до глибокого мислення. Вона також зазначила, що в нашій країні є чимало дорослих, які не зацікавлені в розвитку критичного мислення серед людей. Це може пояснити, чому російські платформи, такі як "Телеграм" і "Тікток", набули великої популярності. Як ви вважаєте?

Тетяна Матичак: Коли особа прагне самостійно приймати рішення і переконана, що її не використовують для маніпуляцій, а те, що вона обирає, дійсно є необхідним і корисним, тоді критичне мислення стає важливим. Саме з цієї причини батьки часто проявляють більший інтерес до нашого проєкту, ніж вчителі, адже для педагогів у таких умовах стає важче контролювати поведінку учнів.

Наталка Соколенко: Якою мірою медіаграмотність є життєво важливою для української молоді, особливо в умовах масштабного вторгнення?

Тетяна Матичак: Для активних підлітків, які не просто відвідують школу, щоб провести час з ранку до обіду, а дійсно цікавляться навколишнім світом, медіаграмотність має велике значення. Вони починають ставити питання: чому це так, а не інакше? Яким чином інформація впливає на нас? Які механізми стоять за цим впливом? Вони також не бояться вести дискусії з вчителями, які намагаються нав'язати їм свої погляди, видаючи їх за факти з висловленням: "Це факт". Проте, насправді, це лише їх власні суб'єктивні думки, особливо коли мова йде про історію.

"Ми надаємо педагогам ключові основні концепції."

Вадим Міський: Наразі ми спільно з ЮНЕСКО намагаємося оцінити рівень медіаграмотності серед педагогів — осіб, які займаються викладанням у найрізноманітніших формах, як у вищих навчальних закладах, так і в школах. Вони, безумовно, мають значний вплив на формування світогляду та навичок молоді, яку готують до дорослого життя. Які ваші думки щодо цієї ситуації? Який рівень медіаграмотності спостерігається серед викладачів у нашій освітній системі? Це питання також піднімала Наталка: якщо вчитель сам не володіє медіаграмотністю, то як він може навчити дітей? Навіть якщо й навчить, то, скоріш за все, це буде той самий підхід до мислення, який використовує сам.

Наталка Соколенко: Якщо ти отримуєш політичні новини з чатів у своєму домі, а не звертаєшся до таких джерел, як сайт Суспільного чи інші перевірені ресурси, то яким чином ти можеш бути прикладом для дітей?

Вадим Міський: Наскільки багато зусиль потрібно докласти, щоб підготувати вчителя до викладання медіаграмотності й загалом посилити його критичне мислення?

Тетяна Матичак: Ми починаємо нашу роботу з вчителями. Усі педагоги, які беруть участь у нашому проєкті, спочатку проходять базові тренінги. На цих тренінгах вони не лише вивчають матеріал уроків, а й отримують усвідомлення ключових понять: що таке фейк, що таке факт, які існують судження та маніпуляції. Ми ознайомлюємо вчителів із найважливішими основами. Серед них є різні фахівці: деякі добре підготовлені, адже вже проходили курси, а інші потребують навчання з нуля. Наприклад, деякі вчителі не можуть відрізнити зображення, створені штучним інтелектом, від реальних, і поширюють їх у соціальних мережах. Також ми знайомимо їх з поняттям когнітивних упереджень. Одним з найпоширеніших серед освітян є підтверджувальне упередження, коли людина, впевнена в своїх знаннях, шукає інформацію, що підтверджує її думки, і ігнорує все, що їх спростовує. Це особливо помітно серед вчителів: якщо вони підтримують певного політика, то можуть не вірити іншим, навіть якщо їх слова є правдивими. Це також пов'язано з тим, що в педагогічних університетах їх вчать розрізняти "правильне" та "неправильне", тому вони звикли мислити в категоріях "чорне" і "біле".

Вадим Міський: Чи вдається вам внести зміни в цю ситуацію?

Тетяна Матичак: Здебільшого так! Необхідно вкласти багато зусиль у пояснення. У нас є регіональні координатори проєкту, які відвідують заняття та спостерігають за роботою вчителів, щоб вони не спотворювали інформацію, а справді застосовували вправи. Адже від учителя багато в чому залежить. На один урок може бути кілька вправ для розвитку інфомедійної грамотності. Вчитель може вибрати одну, або ж скористатися кількома – це його вибір. Тому важливо контролювати цей процес, перевіряти і направляти в правильне русло. Далі ми звернулися до директорів і викладачів, які готують вчителів. Це стосується педагогічних університетів, інститутів підвищення кваліфікації та післядипломної освіти. Ми навіть організували для них тренінги. Це було непросто, адже вони самі є вчителями і вважають, що знають найкращі методи. Але нам вдалося знайти спільну мову, і ми домовилися про необхідність розвитку цієї теми. Головне — щоб кожен усвідомив важливість цього питання для себе. Ми наводимо приклади, що стосуються безпосередньо вчителів і викладачів.

"Цю програму можна реалізувати в кожній школі."

Наталка Соколенко: Я сподіваюся, що незабаром Міністерство освіти і науки впровадить обов'язкове навчання медіаграмотності, яке триватиме протягом тривалого часу. Мене зацікавило, коли ж виросте це нове покоління, що володітиме медіаграмотністю? Які зміни це може принести у споживанні медіа? Вадиме, як ти вважаєш? Чи стане менше людей читати анонімні телеграм-канали, і чи почнуть вони шукати "білий список" національних, регіональних та іноземних медіа, щоб сформувати об'єктивну картину світу, особливо перед виборами?

Вадим Міський: Ти знаєш, Наталко, ти запитала, а я ніколи про це й не думав -- що ми до цього доживемо. Тобто це доволі віддалена перспектива. Навіщо ж думати про те, що буде через 200 років? А як вам здається, Тетяно, які перспективи масштабування такого якісного медіанавчання на загальну систему освіти? Як наблизити мрію Наталки до реальності, щоб це стало можливим ще, можливо, за нашого життя? Чи можна якось поза вашим проєктом підштовхнути освітню систему України до впровадження вищих стандартів викладання?

Наталка Соколенко: Вадиме, можливо, я так висловлююся, бо трішки старша за тебе. На моїх очах відбулися суттєві зміни в споживанні медіа — це було під час розпаду Радянського Союзу, коли розпочалася перебудова і з'явилася свобода слова. Тоді виникли нові медіа, і люди почали втрачати довіру до програми "Время", шукаючи альтернативні джерела інформації. Як ти сам розумієш, це призвело до певних наслідків.

Вадим Міський: Ну, вони знайшли інші, але там же й загубилися...

Наталка Соколенко: Сучасний час ставить нові виклики перед медіаграмотністю. Щоб справді вважатися медіаграмотним, необхідно вдосконалюватися не лише в технічних аспектах, а й у розумінні інформації. Чи має тут значення ідеологічний аспект?

Тетяна Матичак: Я, напевно, є оптимістичною реалісткою. З одного боку, я вірю, що реалізація цієї програми в усіх школах цілком можлива, оскільки ми вже співпрацюємо з Міністерством освіти і науки в рамках цього проєкту. Вони задоволені отриманими результатами, адже проект виявився дуже корисним для них, і вони бачать його ефективність, що спонукає їх до розширення ініціативи. Я впевнена, що це реально, якщо буде підтримка та ініціатива з верхів. Спочатку до нашої програми долучалися тільки активні вчителі, які постійно шукали нові можливості і були дуже мотивованими. Пізніше почали приймати участь директори шкіл, які приводили з собою вчителів, зобов'язаних впроваджувати зміни. Вони не мали можливості відмовитися і поступово самі стали зацікавленими в процесі.

На мою думку, таку практику можна реалізувати в кожній школі. Якщо ввести нові елементи як обов'язкові, вчитель отримає можливість вибору: або ж він самостійно опановуватиме матеріал, вигадуватиме нові підходи і витрачатиме додатковий час на це, крім перевірки зошитів і виконання інших адміністративних завдань, або ж йому нададуть готові ресурси, які він чи вона з задоволенням застосовуватим у навчальному процесі.

Чому я поєдную реалізм з оптимізмом? Справа в тому, що в американських школах така програма є обов'язковою. У США медіаграмотність входить до складу навчальних курсів. Проте, незважаючи на це, не можна стверджувати, що населення країни відзначається високим рівнем медіаграмотності, оскільки чимало людей вірять у різні теорії змови та інші подібні явища.

"Це покоління виховуватиме не лише молодше, а й старше, тому що не лише батьки впливають на дітей, а й діти -- на батьків"

Наталка Соколенко: А чи зміниться воно після того, як виросте медіаграмотне покоління?

Тетяна Матичак: Безумовно, я вірю, що ситуація зміниться. Більше того, це покоління буде формувати не тільки молодше, але й старше покоління, адже вплив на дітей мають не лише батьки, а й самі діти здатні впливати на своїх батьків.

Батьки часто не мають можливості займатися додатковим навчанням через зайнятість на роботі, проте під час спілкування з дітьми вони можуть дізнаватися багато корисного. Наприклад, обговорюючи питання медіаграмотності, ресурси, які читають їхні діти, або телеграм-канали, можна обмінюватися важливими знаннями. Таким чином, інформація передається як від старших до молодших, так і навпаки.

Наталка Соколенко: Чи навчають педагогів обирати "білі" медіа? Ми маємо на увазі не просто різноманітні джерела інформації, яких існує безліч, а саме медіа.

Тетяна Матичак: Безумовно. Ми навчаємо вибору медіа, надаючи "Білий список" та пояснюючи, чому ці ЗМІ потрапили до нього. Також аналізуємо, як відрізнити рекламу від справжніх новин, як виявляти фейки, які механізми впливу медіа, що таке пропаганда та чорний піар. Ми розглядаємо, як засоби масової інформації можуть впливати на фінансові аспекти країни, політичну ситуацію та інші сфери життя. Крім того, ми обов'язково надаємо офіційні джерела інформації та "Білий список" медіа.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту "Медіуми" говорили з Оленою Чурановою про методи й інструменти викриття фейків, що створені ШІ, Оленою Тараненко про те, як захистити себе від медіатравми, Андрієм Пилипенком про ключові теми, якими маніпулювала російська пропаганда, Оксаною Полулях про штучний інтелект, що створює нову реальність, Катериною Городничою про те, як клікбейт став бізнесом у глобальному медіапросторі, Павлом Бєлоусовим про те, чому медіаграмотність неможлива без цифрової грамотності, Оксаною Волошенюк про те, як українські діти в школі опановують навички критичного мислення, Денисом Зеленовим про роботу соцмереж "24 каналу" і штучний інтелект, Мариною Кафтан про те, чому критичне мислення -- головна зброя проти інформаційних атак, Лідією Смолою про те, як алгоритми соцмереж підштовхують до емоційних рішень і що робить нас легкою мішенню для інформаційних атак, Ольгою Кравченко про конференцію "Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні", Дмитром Литвином про "Укрінформ", "УП", телемарафон та "офреки" для журналістів, Крістіною Гаврилюк із Мінцифри про те, чи здатні DMA і DSA змінити правила гри на європейському ринку цифрових послуг, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість "УніверCheck" та інші ідеї Pedan buro, Катериною Котвіцькою з Megogo Audio про аналіз поточної ситуації та трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення.

The podcast "Mediums" was recorded by Detector Media as part of a project in partnership with UNESCO and with the support of Japan. The authors are responsible for the selection and presentation of the facts contained in this publication. The views expressed are solely those of the authors and do not necessarily reflect the position of UNESCO or Japan.