Співачка Тетяна Піскарьова зазначила: «Тим, хто покинув країну, варто усвідомити, що ніде і ніхто не чекає на нас».

РБК-Україна провело бесіду з Піскарьовою, в якій вона поділилася своїми поглядами на "шароварщину", розповіла, чому не змогла залишити країну, а також розкрила свої методи подолання стресових ситуацій.

Ви працювали вокальним тренером у двох сезонах "Фабрики зірок". Які у вас враження про Регину Тодоренко? Якою вона постала під час участі в "Фабриці"?

Вона була надзвичайно цілеспрямованою та активною особистістю. Її прагнення досягати нових вершин і навчатися завжди вражало. Постійно цікавилася підготовкою номерів, адже ми всі були як одна велика сім'я: тренери, спеціалісти… Я ділилася з нею багатьма творчими порадами, вокальними техніками та рекомендаціями щодо дихання. Ніхто з нас навіть не міг уявити, що з’явиться така абсолютно неприйнятна і незрозуміла ситуація для людства та Всесвіту.

Вона була неймовірно відкритою, гучною та яскравою особистістю. Здається, що коли вона почала формувати свої стосунки в Росії, це було тісно пов'язано з її рішучістю. Можливо, вона вважала, що Україні слід визнати її лише після того, як вона домінуватиме в російському шоу-бізнесі. Я не можу говорити від її імені, але тоді, в той період, здавалося, що на підсвідомому рівні існувала думка: спочатку потрібно підкорити Москву, а вже потім можна стати відомою або популярною в Україні.

Така думка існувала багато років. Як нібито перший крок такий. Але всі забувають, що перший крок вони робили та роблять завжди в Україні. Тому що в Україні найкращі фахівці в навчальних закладах. То навчаються вони тут, а тоді їдуть. Ну, зараз взагалі про це мови не може йти. Треба бути зовсім дурним і несповна розуму, коли в тебе в країні таке горе, а ти десь їдеш щось підкорювати. Не знаю, для чого і навіщо. Ну, це вже неприйнятно.

Яка ваша думка щодо її дій та поведінки в нинішній ситуації, з огляду на повномасштабну війну?

На мою думку, молоді артисти, які сьогодні виступають, навіть не замислюються про це. Вважаю, що це правильний підхід, адже я щиро люблю свою країну, своїх батьків, сім'ю, рідну землю. І це беззаперечно. Далі вже все залежить від того, чи ти мудрий, чи ні. Мені здається, що справа тут у грошах, у фінансовому статусі. Вона вийшла заміж, ймовірно, насолоджуючись певними благами.

Знаєте, от в мене така є картинка світу, що якщо я викреслила, то я викреслила. А викреслюємо ми сьогодні багатьох людей навіть підсвідомо. Не спеціально, бо Регіна мені нічого поганого не зробила, але вона сьогодні відверто транслює зрадницьку позицію. Вона просто забула, звідки вона і що вона з себе уявляє, і звідки вона почала пити воду. А в той колодязь вона просто плює.

Тетяна Піскарьова прокоментувала питання зрадництва щодо Тодоренко (зображення надане артисткою)

Ви виконували роль солістки в Зразково-показовому оркестрі Збройних Сил України. Це надзвичайно шанована та відповідальна позиція. Які моменти з цього періоду залишилися у вас в пам'яті найбільше?

- Я з ансамблем Збройних Сил України живу все своє життя. Те, що в трудовій книжці в мене було написано, що я солістка, то це означає лише тільки те, що мені дуже пощастило потрапити в такий великий професійний склад високих музикантів під керівництвом полковника Дмитра Жановича Антонюка. Це просто неймовірний, легендарний диригент, який об'єднує навколо себе крутих музикантів, а мені, значить, пощастило і він побачив в мені той потенціал, коли я була молода.

А зараз я доросленька і все своє життя ми з ними працюємо разом. Вони грали і супроводжували мої три сольні концерти. Тобто ми з ними співпрацюємо все життя. І будь-який виступ, якщо вони кличуть, одразу всі партитури беру, репетиція - і виходимо на сцену. Тобто наша співпраця продовжується.

- А що ви можете сказати про артистів-чоловіків, серед яких Потап, Олег Винник, Влад Яма. Вони виїхали та при цьому вони це транслюють у соцмережах. І вже перебуваючи за кордоном вони встигли неодноразово скандалитися.

З початку війни мені довелося залишити свій рідний дім. Мій чоловік завіз мене, наших двох дітей і собаку до кордону. Ми перетинали його пішки, адже людей було дуже багато. Це були жахливі миті. Протягом півтора року я змушена була слідувати його вказівкам, постійно нагадуючи собі, що, перш за все, я мама. Діти — це наше майбутнє, і я прагнула, щоб мої дочки були здоровими та психологічно витривалими. Я вірю, що вони повернуться в Україну, коли війна закінчиться, і створять нові пісні, народять свої дітей. Мій чоловік поставив мені таку мету, і я відчула, як моя творча сутність відійшла на другий план, адже я стала мамою.

Коли я усвідомила, що не можу змінити ситуацію, незважаючи на те, що організувала три міжнародні фестивалі в іншій країні і об'єднала навколо себе дітей українських біженців, з якими ми активно працювали... Я відчула безсилля. Розуміла, що без повернення в Україну не зможу ні дихати, ні відчувати справжнє життя. Я була як дерево без коріння, вирване з рідної землі. Але тепер я повернулася, і це приносить мені справжню радість.

Отже, всім, хто, скажімо так, втік, слід усвідомити кілька важливих моментів. По-перше, ніде на нас не чекають. По-друге, ми не є необхідними для інших. По-третє, якщо хтось і потрібен, то лише своїй рідній Україні та її народу. Якщо ці люди зрозуміють, що справді залишили свою батьківщину, їм слід усвідомити, що спокою та душевної гармонії їм не знайти ніде, окрім як повернувшись додому.

Ніколи не буває запізно. Беріться, вставайте, повертайтеся, дивіться сміливо в обличчя людям, поясніть їм свою погодинку і починайте працювати заради України. Це важливо.

- Тобто ви вважаєте, що все одно вони можуть повернутися, мають таке моральне право - повертатися?

- Вони дійсно багато що втратили. А, можливо, і все. Але треба повертатися додому, щоб жити, відчувати себе потрібним. Можливо, сто разів вибачитися перед суспільством. За слабкість, страхи. Треба повертатися і все.

А вже як виженуть - будеш бігти. А вибачать - побачиш та й будеш працювати. Можливо, я просто дуже добра. Але треба повертатися. Навіть якщо ти зробив неправильний крок, просто вміти вибачатися. І все.

Піскарьова висловила свою думку про те, чи готові українці прийняти Потапа та Винника (фото надане артисткою).

Ви мали досвід виступів за межами України. Які думки висловлюють українці, які наразі не мають можливості повернутися на батьківщину?

- Я мала цей досвід, півтора року співала за кордоном, працювала як волонтер, навчала дітей. Багато-багато пережито в цей момент життя. Я хочу сказати, що, по-перше, "не можуть повертатися додому" - це тільки в тому випадку, коли в тебе немає дому. Він втрачений або зруйнований, або багато-багато інших питань. У всіх інших випадках мені важко давати поради людям, але я б поверталася. Тому що тільки тут я себе відчуваю людиною, а більш ніде.

На сьогоднішній день багато виконавців, включаючи вас, відмовились від музики російською мовою. Наприклад, Настя Каменських висловлювала думку, що в Україні вона виступатиме лише українською, але за межами країни може виконувати пісні російською. Чи отримували ви запити на виконання "пісень з минулого" і що ви думаєте про цю ситуацію?

- Я категорично проти, категорично і три знаки оклику. Не можна цього робити. Все, забули, відрізали, цього більше нікому не потрібно робити ніколи. Це просто життя вже поставило такий розділ на "до" і "після". Більше так ніколи не буде. Я категорично проти.

Не має значення, де саме ти перебуваєш. Як тільки ти перетинаєш межу з іншою країною і хтось до тебе звертається, навіть якщо це твої співвітчизники, які просять: "А давайте, заспівайте". Ні! У спілкуванні, соціальних взаємодіях, співі та обговореннях мов ти повинний виходити на публіку з певним меседжем — винятково українською мовою. Що стосується твого домашнього середовища та повсякденного життя — це вже твій особистий вибір, і тут все залежить від тебе.

І ти повинен бути прикладом, нести українське слово, українську мову, думку, український заклик, меседж. Щоб світ кожного разу бачив, що є думка, є позиція, є звернення української людини. Ще до кінця війни ми не знаємо скільки часу. І кожного разу ти просто повинен нагадувати світові, що нам потрібна допомога і підтримка. От і все.

- До речі, у вас була пісня "Обручальных колец золото". І ви, ще до початку повномасштабної війни, переклали її. Але потім журналістка одного з видань висміяла цей переклад. Ви на це образилися?

- Я вважаю, вона все правильно сказала. На той час я хотіла вже все перекласти, тому що переважно 80, а то і більше, відсотків мого репертуару завжди було українською мовою. Але деякі пісні, їх дуже небагато, але вони були російськомовними. А коли в тебе 10 пісень в "блоці" стоїть українською мовою і раптом ти співаєш російською, ну якось так воно мені різало вухо.

Це була моя основна мотивація — прагнення створити єдиний мовний простір. Журналістка висловила слушну думку, і я усвідомила, що мій переклад не був вдалим. Це не вразило мене, адже я доросла людина. Я зрозуміла, що потрібно ще попрацювати над цим.

Відома співачка розповіла, що відчувала під час життя за кордоном (фото: instagram.com/piskareva.tanya)

- До повномасштабної війни ви спілкувалися з кимось з артистів з РФ? Чи писали вони вам вже після 24 лютого 2022 року?

- В мене була цікава історія. Мені написав з Росії виконавець. Ну, це не зірка, не дуже відомий російський виконавець. Він мені писав як тільки я випустила з Оксаною Пекун пісню "Сестра", спочатку вона була російською. І цей виконавець, він в Москві має студію, написав, що він дуже давно живе вже в РФ, що він з Луганщини. Подякував, що класна пісня і все таке інше. Казав, що "не все так однозначно", що хоче заспівати дуетом, щоб трек почули в РФ, кликав туди.

Я відмовилася, адже це просто неможливо. З 2014 року все у нас стало "однозначним". Він почав розповідати про своє бачення ситуації, мовляв, я не була там, а він – був. На цьому ми й зупинилися. Потім розпочалася війна. Він писав: "Я співчуваю, але потерпіть, скоро прийдуть і все вирішать". Саме в той момент стала відомою на весь світ фраза про російський корабель. Я вже не знала, що ще сказати, тому використала її. В ті хвилини мені просто не вистачало слів.

І час продовжує йти. Ми випустили цю пісню українською мовою. Він написав мені вже після того, як його відправили "за кораблем". У повідомленні було: "Я вас дуже добре розумію, і українська версія звучить набагато краще". На цьому наша розмова завершилася.

На самому початку масштабного конфлікту багато хто висловлював незадоволення "шароварщиною", згодом з'явилися думки, що позитивні пісні виглядають недоречно, а потім почали критикувати й надто меланхолійні композиції. Як ви оцінюєте ці спроби знайти баланс у українській музичній індустрії?

Це безсумнівно. Головна думка, яку можу висловити, полягає в тому, що це абсолютно нормально. Суспільство пройшло через шок, втрату, горе, біль, сум і неприйняття. Це частина нашого досвіду, яка була, є і залишиться. Нормально, що ми всі переживаємо ці емоційні стадії, які, немов м'ясорубка, перетворюють нас. І саме творчі особистості виражають це у своїх роботах.

Тепер про моє особисте сприйняття. Всі йшли по одному сценарію почуттів, тому і народжувалися спочатку отакі пісні втрати, страшного болю, тоді пісні спротиву, тоді пісні віри в майбутнє, тоді патріотичні. А тоді люди втомилися і почали говорити, що ми маємо одне життя і в нас запасного життя не існує. Бо життя тільки одне. І ми в ньому живемо.

Саме тому люди починають формувати веселий, оптимістичний і життєстверджуючий репертуар. Це свідчить про наше бажання жити повноцінно. Важливо постійно нагадувати собі, що в нас є лише одне життя, яке варто проживати на повну. І потрібно приймати його з усіма емоціями. Я цілком позитивно до цього ставлюся.

Яким чином ви сприймаєте роботи нової генерації українських митців?

Що особисто мене турбує, так це те, що я спостерігаю за терезами. На одній стороні стоять надзвичайно талановиті люди, які прагнуть до красивих цілей і досягнень. А на іншій – відбувається справжній хаос. Коли мої колеги діляться зі мною піснею, і, слава Богу, я не знаю імені виконавиці, в якій є рядки "Ти гірка, як д*па, огірка", мені стає незручно.

Я зовсім доросла дівчинка, але я так розгублююсь. Мені здається, що це просто нижче за плінтус. Ну, і я так собі замислилася. Що ж це таке? Тут такий контраст. Я так спочатку розгубилася, а тоді собі зрозуміла, що, напевно, такі страшні часи, коли люди, ну вже зовсім їм так страшно, тривожно, так їм болить. І якось баланс оцих почуттів - від суму, болю, страху до дурного такого сміху. Знаєте, є таке слово дурносміх. Ось щось про це, такий стиль я називаю дурносміх. Ну, а виходить інколи щось зовсім не смішно.

- Поговоримо про минуле. ЗМІ багато писали про ситуацію з вашим ексчоловіком, адже у 2013 році ви отримали позов на 3 мільйони гривень. Нібито через те, що ваш колишній Віктор Трач брав позику і вас ставив поручителем. Чим закінчилася ця історія?

Ця історія була надзвичайно непростою. Я дізналася, що опинилася в боргах, і це стало для мене несподіванкою, оскільки мені про це повідомив він. Виявилося, що якісь непорядні люди наклали на нього кредит у розмірі 3 мільйонів 750 тисяч гривень. Цей кредит було оформлено на підприємство, що займалося тваринництвом, і він був його засновником. Ми вже були у стані розлучення протягом двох років, і мені, як я зрозуміла, автоматично надали так звану довіреність.

І от після дворічного вже розлучення ми зустрічаємось, і він повідомляє, що на мені висить кредит і банк просить мене цей кредит виплатити. Бо я нібито брала його на себе. А я не знаю нічого. Це все було фальсифікацією. І я пішла в графологічну експертизу, я зробила їх три. І довела в суді, що підпис на цих документах про взяття кредиту не мій, що це підпис підроблений і ця ситуація тривала півтора року. Я довела, що це не мій підпис, і на тому справа завершилась.

Тетяна Піскарьова висловила свою думку щодо резонансної ситуації на програмі "Супермама" (джерело: instagram.com/piskareva.tanya)

Ви були учасницею шоу "Супермама", де деякі з інших мам змусили одну з ваших доньок плакати на камеру та дозволяли собі критикувати вас. Чи відчуваєте ви жаль щодо участі в зйомках, і чи дійсно реаліті-шоу можуть бути так майстерно змонтованими?

- Шоу завжди є шоу. Коли ми даємо згоду на участь таких проектах, ми розуміємо, що ситуація може в будь-який момент піти іншим шляхом. Звичайно, що ми ж не долари, щоб одна одній подобатися. В тому складі кожна себе вважала супермамою. В мене до цього відношення було як до проекту. А я в проектах брала участь, я мала вже досвід, бачення. Я розуміла, що треба давати досить гострі моменти в шоу і вони, ніхто їх не режисував, вони самі собою виникали.

Іноді в людях можна помітити нотки заздрості або ж спроби знецінити досягнення інших. Проте це не впливає на мене, адже я впевнена в собі і знаю свою цінність. Моя самооцінка стабільна. Щодо Насті, моєї доньки, то вона, звичайно, менш стійка, ніж я. Діти сприймають світ через емоції, і в той період вона переживала підлітковий вік. Тоді, під час нашого розлучення, на Настю натиснули на чутливу кнопку. На той момент їй було близько 12 років, хоча ми розлучилися, коли їй було всього 6. Вона все ще знаходилася в процесі осмислення цих подій.

Звичайно, я б хотіла, щоб цього не торкалися, але я розумію, що режисери, редактори, вони мусять давати якийсь приклад. Дитина розплакалася, це було погано. Мені дуже було шкода, що так на всю країну вийшло. Але режисери та редактори були задоволені, тому що такі емоційні та гострі моменти повинні бути. Як професіонал я їх розумію, як мама, як особистість, то звичайно ні. Але вже як є.

Колись ви виконували трек "Люблю" разом з Олегом Шаком. Цей виконавець користувався великою популярністю, проте сьогодні про нього практично не згадують. Яка його доля тепер?

- Олег Шак - це дуже крутий музикант. Це високого рівня професіонал. Ми з ним багато зробили спільної роботи. Він поїхав в Америку, він спочатку хотів потрапити до війська і йому відмовлено було в цьому питанні. Він зрілий мужчина, його вік ще нібито дозволяє, але, напевно, в військкоматі більш точно відомо, чи годен він чи не годен. Знаєте, то не нам вирішувати.

Йому відмовили, але він не здався і продовжував шукати своє місце в музиці — творив і писав. Він вирушив до Америки, де зараз працює в чудовій студії звукозапису, створює треки та компонує пісні. Крім того, бере участь у благодійних заходах за кордоном. Ми підтримуємо зв'язок, але я дуже сумую за тим, щоб випити каву та поспілкуватися. Він завжди спілкується з теплотою та великим ентузіазмом, хоча зараз його життя в Америці. Напевно, він чекає на закінчення війни, або ж вже починає нову сторінку свого творчого та музичного життя в Америці.

У нинішній ситуації, коли обстріли стають частиною нашого життя, які методи ви використовуєте для подолання стресу? Як ви знаходите спокій для себе та своїх доньок?

- Хочу сказати, що коли я була за кордоном, я не спала півтора року. Я займалася з психологами, виходила зі стресу, з того стану. І я з нього не змогла вийти. Тільки я повернулася додому - мені добре, мені гарно і мені спокійно. Навіть коли ми не спимо вночі, коли ми спускаємося до підвалу, бо у нас в будинку приватному є підвал і ми його облаштували, ми спокійно спускаємося, лягаємо там на своїх матрацах спати.

Прокидаємось вранці, і життя продовжується. Ось і новий день: вівсянка на сніданок, яєшня, потім до школи, а далі — в справах. Мені вдома комфортно, а навколо мене чудові люди. Я щаслива бути вдома, адже маю з чим порівняти. Я пам’ятаю той час, коли відчувала себе безнадійно, і тепер, коли знову живу, я насолоджуюсь кожним моментом, адже життя в мене одне. Так, мені здається, і потрібно налаштовуватися. Іншого виходу немає, а в нас ніхто не запитує про це.

Лише завдяки героїзму наших воїнів та Збройним силам України ми маємо можливість цінувати кожен новий день. Ми прожили сьогоднішній день, ідемо далі. Наступний, потім ще один... Лише б війна закінчилася. Не всі наші сини зможуть повернутися додому. Багато з них залишаться на цвинтарях. Це неймовірно важко. Це те, що мені найскладніше пережити. Я не можу дивитися на це, і сльози просто не дають дихати. Яка жахлива ціна, яка безмежна вартість. Лише уклін нашим захисникам і захисницям Збройних сил України.