Спроби провести в Україні незаконний референдум є загрозливими та неприпустимими.

Незважаючи на те, що Росія продовжує свою злочинну війну проти України, що становить загрозу для всього вільного світу, на міжнародній арені не припиняються спроби уникнути колективного тиску на агресора. Замість цього пропонуються варіанти "умиротворення", які передбачають відмову України від територіальних та інших прав. Такий підхід до врегулювання конфлікту, який перекладає відповідальність на жертву агресії, фактично легітимізує та підтримує дії агресора.

У цьому контексті особливо тривожними є дискусії щодо ймовірної потреби схвалення результатів потенційного мирного договору шляхом всеукраїнського референдуму.

Спроба нав'язати українцям легітимацію мирних домовленостей через референдум є протиправною і неприйнятною, суперечить Конституції та законам України, загрожує національним інтересам нашої держави.

Процес укладення і затвердження міжнародних угод України регулюється Конституцією, а також українським і міжнародним правом, без необхідності проведення референдумів. Затвердження міжнародних договорів є винятковим правом Верховної Ради України.

Єдиною ситуацією, коли Верховна Рада зобов'язана провести референдум, є затвердження угоди, що стосується зміни територіального статусу України. Проте ми повинні запобігти можливості, щоб Президент України або особи, яким він надав повноваження, укладали угоду, яка загрожувала б територіальній цілісності нашої країни та включала б відмову від частини її суверенітету.

Президент України, згідно з Конституцією, має право ініціювати проведення референдуму лише в тих випадках, коли вносяться зміни до розділів І, III, XIII Основного Закону, і ці зміни отримують підтримку 300 голосів у Верховній Раді. Окрім того, референдум може бути оголошений на основі народної ініціативи, якщо громадяни, дотримуючись встановленої законом процедури, зберуть 3 мільйони підписів під питанням, яке вони самі сформулюють, без участі Президента, підписантів міжнародних угод чи інших осіб.

Україна має досвід успішного проведення референдуму лише один раз, коли відбувалося голосування за підтвердження Акту проголошення незалежності. Метою цього референдуму було закріплення цього визначального рішення в історії країни, що було цілком виправдано. Референдум, який відбувся 1 грудня 1991 року, став символом єдності українського народу та затвердження його свободи і незалежності. Натомість спроби ухвалити компромісні угоди через референдум, які не відповідають принципам рівноправності та можуть вважатися тимчасовими, а також реалізовані з порушенням конституційних норм, завдають шкоди нашому суверенітету та національному єднанню.

Особливої уваги заслуговує прогнозоване російське втручання в процес обговорення та вплив на голосування референдуму. Використовуючи простір відкритої суспільної дискусії та застосовуючи інструменти збройного шантажу, росіяни неминуче скористаються референдумом для ескалації конфронтації в українському суспільстві.

Щоб зберегти демократичні принципи в Україні після війни, держава повинна підготуватися до проведення надзвичайно складних президентських, парламентських та місцевих виборів, як тільки будуть створені відповідні правові та безпекові умови. Важно зазначити, що відповідно до Закону України "Про всеукраїнський референдум", ці вибори не можуть бути організовані одночасно з референдумом.

Виходячи з інтересів захисту правового ладу, національної безпеки й громадянського миру в нашій державі й нагадуючи, що відповідно до статті 19 Конституції органи державної влади та посадові особи "зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України", ми закликаємо:

зняти з порядку денного тему схвалення мирного договору на референдумі;

Уникати схвалення та підписання українськими представниками умов міжнародних угод, що суперечать Конституції та законодавству України, включаючи зобов'язання щодо організації будь-яких референдумів.

Застерігаємо Президента та Верховну Раду України від будь-яких спроб проголосити референдум з порушенням вимог статті 72 Конституції України, оскільки такі спроби мали б відверто протиправний характер і непередбачувані руйнівні наслідки.

Ганна Гопко, яка очолювала комітет з питань закордонних справ Верховної Ради VIII скликання, також займає пост голови АНТС.

Володимир Огризко, який обіймав посаду Міністра закордонних справ України з 2007 по 2009 рік, також є керівником Центру досліджень Росії.

Ігор Коліушко, очільник правління Центру політико-правових досліджень.

Андрій Магера, заступник Голови Центральної виборчої комісії (2007-2018 рр), заслужений юрист України;

Євген Захаров, директор ГО "Харківська правозахисна група";

Віта Думанська, лідерка організації "Рух ЧЕСНО";

Наталія Лигачова, громадська організація "Детектор медіа".

Тарас Шамайда, співкерівник ініціативи "Простір свободи";

Валерій Пекар, громадська організація "Деколонізація"

Михайло Гончар, президент Центру "Стратегія ХХІ";

Андріана Арехта, лідерка громадської організації "Рух жінок-ветеранів".

Олена Галушка, керівниця Міжнародного центру Української перемоги;

Сергій Мокренюк, ветеран, представник Крайової Ради Українців Криму;

Станіслав Федорчук, голова правління ГО "Українська народна рада Донеччини та Луганщини";

Андрій Щекун, керівник стратегічних комунікацій і розвитку ГО "Кримський центр ділового та культурного співробітництва "Український дім";

Роман Сон, керівник Міжнародного дослідницького центру України "Пряма Ініціатива".

Наталія Склярська, проектна координаторка громадської організації "Соціальний Капітал".

Олексій Панич — представник українського ПЕН.

Євген Бистрицький, представник Українського фонду філософії.

Володимир Горбач, виконавчий директор Інституту трансформації Північної Євразії;

Олексій Ковжун, медіа ҐРУНТ;

Олена Кравченко, керівник Благодійної організації "Екологія - Право - Людина".

Вікторія Войціцька, народна депутатка ВРУ (2014-2019), членкиня наглядової ради аналітичного центру "We Build Ukraine";

Богдан Панкевич – дипломат та активіст суспільного життя.

Святослав Літинський, керівник громадської організації "Незалежні".

Ольга Попенко, керівник громадської організації "Сила Азова";

Наталія Чорногуб, лідер Асоціації відкритих даних.

Андрій Гінкул, Інститут реформ та розвитку місцевих громад.

Катерина Приймак, керівник благодійного фонду "Veteranka".

Микола Сіома, директор ВБО "Українська фундація правової допомоги";

Андрій Поданенко, керівник ITCare LLC та CxO компанії EnergyCitizen.

Оксана Гуйда, керівниця громадської організації "Антикорупційний центр Кременчука".

Дмитро Кузнєцов, керівник правління громадської організації "СТАН".

Оксана Нестеренко, Виконавчий директор ГО Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції в Україні (ACREC);

Лариса Вербицька, CEO, співзасновниця UkarineNow.org;

Анастасія Розлуцька, керівниця ГО "Український світ";

Сергій Стуканов, керівник громадської організації "Інститут соборності".

Наталя Соколенко, представниця журналістської спільноти та активна учасниця правління громадської організації "Інститут соборності".

Наталія Заболотна, Громадська організація "Народний Захист"

Наталія Старинська, керівниця правління громадської організації "Вище".

Галина Бахматова, керівник проектів у КВУ, місто Херсон.

Віталій Овчаренко, солдат ЗСУ, голова ГО "Рух переселенців України";

Олексій Бурмак, волонтер, режисер фільму "Російська загроза", військовослужбовець, ГО "Нова Єдність";

Олександр Цегольник, лідер громадської організації Perfect Art Group;

Олександра Кирюшина, голова ГО Культурна Асамблея;

Олександра Пецкович, представниця Всеукраїнської громадської організації "Бойківське етнологічне товариство".

Едуард Чізмар, засновник громадської організації "ЗОРАКС".

Олег Слабоспицький, учасник наглядової ради "Національного українського молодіжного союзу".

Володимир Березін, ГО "Бахмат";

Максим Лациба, директор Програми з розвитку громадянського суспільства в Українському-NЦПД.

Сергій Ісмагілов, екс муфтій, офіцер Збройних сил України